Михайло Сирота уособлював правову совість нації

Позиції тих, хто хотів би мати “державницьку” Конституцію, дуже послабли... Без нього відпадуть останні моральні бар’єри на шляху непорядних політиків... Від завжди був простим і людяним...

Михайло Сирота

Учора ввечері в автокатастрофі загинув Михайло Сирота. Народний депутат України, один з батьків чинної Конституції і один з небагатьох сьогоднішніх політиків, хто ставився до Основного Закону як до чогось серйозного, засадничого, що не може змінюватися чи скасовуватися на догоду політичні кон’юнктурі, з урахуванням майбутніх виборів. Я знаю тільки двох політиків, які могли напам’ять цитувати весь Основний Закон, точно називаючи номер статті й абзац. Один із них – Михайло Сирота. Один з небагатьох депутатів, за якого було не соромно, який не міг приїхати непідготовленим на якусь міжнародну конференцію, якого любили журналісти. У нього було прекрасне почуття гумору. Він однаково смішно міг розповідати про досвід митного огляду в пітерському аеропорту й зімпровізовано розіграти в особах маленьку п’єсу на тему, як український народ приймає нову Конституцію на референдумі. З його відходом, у нашому політикумі стало ще менше здорового глузду й політичної відповідальності. Світла йому пам’ять.

Політики і юристи, які знали Михайла Дмитровича, поділилися з УНІАН своїми спогадами про нього.

Віктор Мусіяка, один з співавторів чинної Конституції:

ЗІ ВТРАТОЮ МИХАЙЛА ПОЗИЦІЇ ТИХ, ХТО ХОТІВ БИ МАТИ “ДЕРЖАВНИЦЬКУ” КОНСТИТУЦІЮ, ДУЖЕ ПОСЛАБЛИ

Важко вже зараз думати, що Михайла нема, і щось про нього згадувати. Мені ця трагічна загибель здається якимось недобрим знаком для України. Що ось у такий складний політичний момент відійшов політик, який так пристрасно відстоював інтереси України, який всередині себе відчував своє призначення, ніби розумів, що він мав виконати певну місію.

Коли приймалася Конституція, це для нього і для всіх нас був величезний момент, але саме він тоді стояв на парламентській трибуні й доповідав статті Конституції... Його точка зору на те, якою має бути Конституція, ніколи не мінялася. Ви пам’ятаєте, як він ставився до ідеї ухвалення нової Конституції?

Сьогодні зважувати й оцінювати цю особистість складно. Потрібен час, аби зрозуміти масштаб цієї фігури. Зі втратою Михайла позиції тих, хто хотів би мати “державницьку” Конституцію, дуже послабли. Конституція – основа державного устрою і державного життя країни. Але не всі політики, причетні до конституційного процесу, виходять з цього. Він дуже хворобливо ставився до ідеї нової Конституції не тому, що мав відношення до прийняття чинної, а тому, що розумів: стабільність цього Закону – гарантія того, що держава буде розвиватися нормально.

Згадую конституційну ніч – він же кілька годин стояв на трибуні... Його деколи підміняв Стретович, щоб Сирота міг випити кави. Казали, що Михайлові для підтримки додавали в каву кілька крапель коньяку. Може, це його трохи розслабило, але не знизило тонус енергетики. Він прочитував кожну статтю і закликав: “Я прошу вас, голосуйте... Прошу вас, голосуйте”. Він розумів, що це історичний момент, що цей документ необхідний державі.

Ухвалення Конституції було вже фінальною частиною. А перед тим час величезна, нікому не видима робота, коли ми по багато годин щоденно сиділи, у нас були тексти конституцій багатьох держав, ми враховували практику світового конституціоналізму. І ми щодня ходили до Президента (Леоніда Кучми), обговорювали з ним те, що напрацювала комісія. Були суперечки, важкі дискусії, був гумор, а часом і міцне слівце. Кучма відстоював міцну президентську владу, і він не дуже сприймав те, що, на його погляд, владу цю послаблювало. Він дуже поважав Сироту. І часто після наших діалогів, монологів Леонід Данилович погоджувався з нашими напрацюваннями.

Ігор Коліушко, директор Центру політико-правових реформ:

ВІН БУВ ПРИКЛАДОМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ МИСЛЕННЯ

Передчасна смерть Михайла Сирота – трагедія не лише для близьких та друзів, а й для всієї України. Михайло Дмитрович увійшов в історію не лише своєю консолідуючою роллю в конституційному процесі 1996 року. Він до останнього часу залишався одним з небагатьох політиків, хто переживав не про свою кар’єру чи свій бізнес, а про долю держави, шукав шляхи розв’язання проблем, що поставали в процесі її становлення.

Усі роки своєї діяльності він був прикладом незалежності мислення, непосидючості в бажанні діяти й водночас розважливості – при виборі методів та засобів. Його переконливості та зваженості нам усім бракуватиме, і не лише в політиці.

Володимир Семиноженко, голова Українського форуму, членом якого був Михайло Сирота:

БЕЗ НЬОГО ВІДПАДУТЬ ОСТАННІ МОРАЛЬНІ БАР’ЄРИ НА ШЛЯХУ НЕПОРЯДНИХ ПОЛІТИКІВ

Навряд чи ми знайдемо в українській політиці людину, здатну так багато зробити для країни і так мало затребувати взамін. Я вважаю, що Україна як держава тримається на кількох великих політичних вчинках. Один з них – позиція Михайла Сироти в конституційному процесі 1996 року.

Боюся, з відходом Михайла Дмитровича, який уособлював правову совість нації, відпадуть і останні моральні бар’єри, що стояли на шляху непорядних у правовому відношенні політиків. Це величезна втрата для України.

Борис Беспалий, народний депутат України попердніх скликань:

ВІД ЗАВЖДИ БУВ ПРОСТИМ І ЛЮДЯНИМ

Я знав Михайла Дмитровича десь з зими 1996–1997 років. Це був момент зоряного часу його кар’єри, і мене вразило те, що, перебуваючи в епіцентрі подій, від продовжував залишатися простим і людяним, і я не бачив властивого багатьом політикам запаморочення від успіху й популярності. Потім це враження підтвердилося протягом десяти років нашого спілкування.

Він людина дуже ясного розуму. Можливо, тому й непросто йому було знайти своє місце в сучасній політиці.

Від будь-якої людини щось залишається. У фільмі “Доживемо до понеділка” звучало запитання: невже все, що залишається від людини, – це тире між двома датами? Із Сиротою це не так...

Конституція, до якої він доклав руку, був тим зламом, після якого сама наша держава пішла вгору й утвердилась, була запроваджена гривня, почалося зміцнення економіки, пішли приватизаційні процеси, стали формуватися різноманітні інститути та інструменти ринку. Життя Михайла Дмитровича було коротким, але щасливим, повним.

Олександр Мороз, екс-Голова Верховної Ради:

ЗАХИЩАТИ КОНСТИТУЦІЮ, ОЗНАЧАЄ ЗАХИЩАТИ ПАМ’ЯТЬ ПРО МИХАЙЛА СИРОТУ

Мені дуже шкода, що про українських політиків добрі слова кажуть, коли їх уже нема... І особливо шкода, що це стосується Михайла Сироти. Я знав Михайла Дмитровича багато років, ми разом працювали над Конституцією: я був головою парламенту, а він головою Конституційної комісії. У нас були нормальні, робочі відносини, ми часто зустрічалися в різних дискусіях, на «круглих столах». Головне, він ніколи не був кон’юнктурником. І хоча ми часто займали різні політичні позиції, з Михайлом Дмитровичем завжди можна було вести діалог, можна було домовитися навіть у найскладніших переговорних ситуаціях. Інтелігентність, зваженість, розум були невід’ємними рисами цього політика.

У той час, коли йшла робота над Конституцію, він – безкінечно відданий цій справі – сумнівався, що демократична Конституція може бути прийнята парламентом.

Однак уже після 23.00, стоячи на трибуні, Сирота зайняв позицію, яка допомогла прийняти Основний Закон...

Його загибель – це величезна втрата і для українського політикуму, і для тої політичної сили, яку Михайло Сирота представляв. Він просував ідею опори на інтелігенцію, вважаючи її двигуном реформ та відродження України. Тому що сам був дуже інтелігентною та порядною людиною.

Упевнений, що якби ми не прийняли нашу Конституцію, то в Україні діяв би зараз авторитарний варіант Основного Закону, який Президент Кучма виніс би на всенародний референдум.

Але вперше у світі українська Конституція була прийнята Верховною Радою всупереч волі Президента. І зараз цю Конституцію хочуть модернізувати, прилаштував під меркантильні, амбіційні інтереси деяких політиків.

Тому сьогодні захищати Конституцію означає захищати пам’ять про Михайла Сироту. Я хочу висловити глибокі співчуття родині Михайла Дмитровича, нехай земля йому буде пухом, а пам’ять про нього завжди буде жити серед людей.

Опитувала Маша Міщенко