Російський експерт: У Тимошенко з Кремлем тактичний альянс, а не стратегічне партнерство

Путін щиро не може зрозуміти, чому такий слабкий з його точки зору політик, як Ющенко, добре сприймається на Заході, а такий сильний, як він сам, – нікудишньо... Інтерв`ю з С. Бєлковським

Путін щиро не може зрозуміти, чому такий слабкий з його точки зору політик, як Ющенко, добре сприймається на Заході, а такий сильний, як він сам, – нікудишньо...

Станіслав Бєлковський — російський політолог, директор Інституту національної стратегії (РФ), відповів на запитання УНІАН.

ПУТІН ТИХО КАНЕ В ІСТОРІЮ – НАЗАВЖДИ, ВЛАДА В РФ ПЕРЕХОДИТЬ ДО МЕДВЕДЄВА

Пане Бєлковський, наскільки відповідає дійсності інформація про те, що Росія робитиме ставку на Тимошенко на наступних виборах? Чи може бути доказом цього останній візит прем`єра України до Москви?

Безумовно. Але це відбулося задовго до останньої зустрічі Тимошенко і Путіна. Тимошенко вибудовувала свої лобістські позиції в Росії близько трьох років. Її похід за кремлівською прихильністю і стратегічним партнерством почався ще у вересні 2005 року. Незабаром після своєї першої відставки з посади прем`єра Тимошенко в конфіденційній обстановці двічі зустрічалася з Володимиром Путіним. Спочатку в замку «Майєндорф» у Барвисі під Москвою. У цій зустрічі, до речі, брали участь колишній прем`єр-міністр Росії Михайло Фрадков і майбутній Президент Дмитро Медведєв. Ще через декілька днів відбулася зустріч Тимошенко з Путіним в його резиденції Ново-Огарьово. Саме тоді були намічені контури співпраці, оскільки у Тимошенко і Кремля збігалится цілі – найважливішою з яких було і залишається політичне знищення Віктора Ющенка.

Коли Секретаріат Президента України стверджує, що Юлія Тимошенко стала кремлівською маріонеткою і одержує вказівки з Москви, то це, звичайно, неправда. Адже коли Володимир Ленін одержав потяг від німецького Генштабу для прибуття до Росії, це абсолютно не означало, що він працював на німців. Ленін працював на себе і на власний прихід до влади. Просто в певний момент часу інтереси Леніна збігалися з інтересами німецького Генштабу. Так і в цій ситуації. Інтереси Тимошенко в даний історичний момент збігаються з інтересами Кремля в частині політичного знищення Віктора Ющенка. Коли це завдання буде вирішено, Тимошенко може в м`якій або жорсткій формі дезавуювати свої зобов`язання перед Кремлем. Думаю, в Кремлі це розуміють.

А навіщо була потрібна зустріч Тимошенко з Медведєвим, коли всі домовленості були досягнуті з Путіним?

Мета – позначити стратегічні пріоритети співпраці Кремля і Тимошенко. Тому що політичні і зовнішньополітичні рішення знаходяться в руках Медведєва. Путін зайнятий економікою і, зокрема, газом.

Хто тоді реально керує Росією зараз?

У Росії збереглися монархічні традиції, тому країною може управляти тільки перша особа – президент. Тобто той, хто сидить на кремлівському троні. Сьогодні це Медведєв. А Путін займається бізнес-питаннями і крупними проектами.

А як же соціологічні опитування, згідно з якими більшість росіян думають, що саме Путін залишається реальним керівником держави?

Росіянам так довго пояснювали, що Путін є національним лідером, що за інерцією він ще якийсь час сприйматиметься як невід`ємний елемент влади. Проте еліти значною мірою вже заточені під Медведєва, і жодної чисто пропутінської групи в елітах вже не залишилося. А з дня зміни Президента країни пройшло всього 4 місяці! Якщо подивитися статистику показів Медведєва і Путіна на основних російських телеканалах, то ми побачимо явну перевагу Медведєва – в 2–2,5 рази. Більш того, навіть у великих економічних проектах, які за логікою розподілу обов`язків між Кремлем і урядом відносяться до сфери компетенції Путіна, все сильніше чутно голос Медведєва. Наприклад, рішення щодо найбільшого мідного родовища Удокан було ухвалене після зустрічі Медведєва з бізнесменом Алішером Усмановим. Саме до Медведєва російські акціонери ТНК-ВР Віктор Вексельберг і Михайло Фрідман ходили доповідати про закінчення конфлікту з британськими акціонерами цієї ж компанії. Тобто, неминуче влада концентрується в Кремлі – такою є логіка російської державності, що сформувалася упродовж сторіч.

А яке ж тоді політичне майбутнє Путіна?

Думаю, що Путін тихо кане в історію. Назавжди.

ТИМОШЕНКО ВИКОРИСТОВУВАТИМЕ КРЕМЛЬ ДЛЯ ОТРИМАННЯ ВСІЄЇ ПОВНОТИ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Повертаючись до запитання про роль Тимошенко. Чи можна її сьогодні назвати прокремлівським політиком?

Я не кажу, що Тимошенко почала орієнтуватися на Кремль. Це абсолютно не так. Тимошенко ніколи не орієнтувалася на Кремль, і не орієнтується на нього сьогодні. Вона має намір використовувати Кремль для вирішення своїх власних внутрішньополітичних завдань. Тимошенко має намір скористатися кремлівськими ресурсами, проте це не означає, що вона стає прокремлівським політиком. Тимошенко була і буде політиком протимошенківським, мета у якого одна – отримання всієї повноти влади в Україні. Все, що добре для цієї мети, буде нею затребувано і використано – і кремлівська, і вашингтонська, і брюссельська підтримка, так само як і будь-яка інша.

Як загравання Тимошенко з Кремлем вплине на її електорат?

Думаю, що це дещо ослабить її позиції на Заході і, меншою мірою, в Центрі України. Але не треба забувати, що цей збиток може бути компенсований збільшенням електорату на Сході і Півдні. БЮТ вже сьогодні достатньо ефективно витісняє Партію регіонів на південному Сході, особливо в Харкові і Дніпропетровську. Електорат Сходу і Півдня України трохи втомився від Януковича і Партії регіонів. Крім того, цей електорат любить сильних політиків, які перебувають при владі. А Янукович відверто дав слабинку з достроковими виборами Верховної Ради і втратив владу. Для його виборців це поганий сигнал. Не треба також забувати, що значна частина виборців Тимошенко – це так зване «електоральне болото», яке не має чітких ідеологічних орієнтирів і голосує за харизму і особу Тимошенко. І це «болото» нікуди не подінеться. Їм завжди можна пояснити, що Тимошенко обмовили і оббрехали «погані хлопці», що, власне, вона завжди успішно робила у всіх своїх попередніх виборчих кампаніях. Її слово значно важливіше і цінніше для цього електорату, ніж будь-яка інша інформація, що доноситься  будь-якими іншими каналами.

ЯНУКОВИЧ У РОСІЇ  СПРИЙМАЄТЬСЯ ЯК ЛУЗЕР, А ТИМОШЕНКО - ЯК НЕМИНУЧИЙ ПЕРЕМОЖЕЦЬ

Тобто, на вашу думку, Кремль остаточно «розпрощався» з Януковичем?

Кремль розчарувався в нім. Янукович, з погляду Кремля, показав себе слабким політиком. У 2004 році він не зміг утримати перемогу, яка була у нього в руках. Пізніше він не виконав своїх зобов`язань, ставши прем`єром удруге. І останнє: він пішов на дострокові вибори в 2007 році, хоча для цього не було чітких правових підстав. Крім того, для Кремля стало очевидним, що проросійська риторика Януковича призначена лише для електорату. А в глибині душі він в цілому є прозахідним політиком. Як власне і вся політична еліта України. Янукович сприймається як «лузер», а Тимошенко як неминучий переможець, який, так або інакше, прийде до влади в Україні. З кремлівською підтримкою або без неї. Отже краще надати їй підтримку, щоб у Кремля теж був пакет акцій в цьому підприємстві, хоча, звичайно, не контрольний. Ні про який контроль Кремля над Тимошенко мови бути не може і питання так не стоїть. У Кремля є завдання зі знищення Ющенка, побудована на суб`єктивній ненависті російського керівництва до цієї людини. А ефективно знищити Ющенка може тільки Тимошенко. Янукович же завжди був схильний до того, щоб йти на домовленості і компроміси з Ющенком, що Кремлю традиційно не подобалося.

Іншими словами, Ви прогнозуєте, що саме Тимошенко стане новим Президентом України?

На мій погляд, якби вибори відбулися в одну з найближчих неділь, то Тимошенко стала б Президентом України, причому жодних шансів у конкурентів би не було. Якщо до початку кампанії її рейтинг найвищий, то в ході кампанії розрив збільшиться. По силі і якості ведення виборчої кампанії Юлії Володимирівні немає рівних. Але якщо вибори відбудуться в строк, тобто в січні 2010, то зараз ще дуже рано загадувати. В українській політиці може змінитися багато що, і це може вплинути на результат виборів. Хоча сьогодні у Тимошенко немає реальних суперників і складно уявити, щоб вона не виграла президентські вибори.

ТИМОШЕНКО УЗЯЛА ЗОБОВ`ЯЗАННЯ ПЕРЕД КРЕМЛЕМ, АЛЕ ВОНИ НЕ Є ЖОРСТКИМИ

Чи могла Тимошенко брати якісь зобов`язання перед Кремлем? Якщо так, то які?

Ці зобов`язання не є жорсткими. Ясно, що вона не підписувала кров`ю ніяких документів. Йдеться, скоріше, про три питання.

Питання перше – консорціум з модернізації газотранспортної системи України. Кремль хоче розморозити цей проект за участю Німеччини.

Друге – уповільнення процесу євроатлантичної інтеграції України. З погляду Кремля, рішення про вступ до НАТО повинне бути відкладене на невизначений термін. Технологічно це легко реалізувати. Якщо наступної весни провести референдум з цього питання, то з високою ймовірністю він закінчиться перемогою супротивників вступу до Альянсу. Це дасть можливість Тимошенко як лідерові заявити, що вона сама, може, і за вступ в НАТО, але йти проти волі більшості народу України – не в змозі. Іншими словами, питання на декілька років заморожується.

Третє – не зачіпати долю Чорноморського флоту найближчими роками. Не йдеться про те, щоб пролонгувати договір після 2017 року – у російського політичного керівництва горизонт планування дуже короткий. Вони не загадують на 10 років вперед. Горизонт планування Кремля в кращому разі рік, а то і місяці. У керівництва Росії немає рішення, що робити з ЧФ РФ і якою буде його доля після 2017: флот поволі, але впевнено деградує. І яким буде його стан до 2017 року, нікому не відомо. Кремлю зараз просто важливо, щоб це питання в найближчі 2–3 роки не піднімалося, щоб зберігався статус-кво.

Таким чином, Тимошенко легко може зробити все, що потрібно Кремлю. І в жодному з випадків вона не створить чогось надприродного, викличного.

ГАЗПРОМ І КРЕМЛЬ – ЦЕ ОДНЕ ЦІЛЕ, І НЕ ВАРТО РОЗДІЛЯТИ ЦІ ПОНЯТТЯ

Ваш прогноз ціни на газ для України після переговорів Путіна і Тимошенко? Від чого вона залежатиме?

Це поки невідомо. Якби це було відомо, то ця цифра прозвучала б в ході візиту Тимошенко, який носив не економічний, а політичний характер.

Важливо було ударити по руках. Меморандум і був свідоцтвом того. До того ж Газпром опинився в дуже складному положенні. Причому в даному випадку Газпром і Кремль – це одне ціле, і не варто розділяти ці поняття. Впродовж ряду років Кремль наполягав на тому, що ціна на газ повинна різко рости у зв`язку з тим, що росте ціна на нафту. Зараз ціна на нафту почала падати, причому стрімко,  а відтак, якщо слідувати кремлівській логіці, ціна на газ повинна знижуватися. Зараз Кремль не знає, як йому реагувати на цей виклик, і застиг в деякому мовчазному очікуванні. Саме тому з цінами на газ наступного року поки не можуть визначитися.

Але все таки в ціні газу для України більше політики, ніж економіки...

Ніколи політичні моменти не визначали ціну на газ. Навпаки, політичні ресурси Кремля використовувалися для обслуговування економічних інтересів відкритого акціонерного суспільства Газпром, його топ-менеджерів і міноритарних акціонерів. Включаючи Володимира Путіна.

Чи допускаєте Ви, що Україна погодиться на газовий консорціум в обмін на дешевий газ?

Це не політичне питання. Тут чиста економіка і бізнес. Тим більше, що питання про зміну власника газотранспортної системи України взагалі не стоїть. Йдеться про консорціум, який може модернізувати старі труби і будувати нові і частково одержати в управління (а не у власність) газотранспортну систему. Це питання неполітичне. Ми чудово пам`ятаємо, що уряд Юрія Єханурова, який був ненависний Кремлю, одержував газ по 95 дол. за тис. куб, а уряд Януковича, який номінально був дружнім до Росії, – по 130 доларів. У цьому питанні немає логіки підтримки проросійських сил. Тим більше, що з погляду Кремля в сьогоднішній Україні проросійських сил немає взагалі. Я думаю, що в цій оцінці Кремль абсолютно має рацію.

З Ваших слів виходить, що створення консорціуму навіть вигідне Україні. Так в чому тоді проблема?

Це пов`язано з складнощами внутрішньополітичної ситуації в Україні. З російського боку превалює логіка економіки і бізнесу. А в Україні як демократичній (на відміну від Росії) країні політики – заручники позиції своїх виборців. Так довго створювався міф про те, що газотранспортний консорціум – засіб поневолення і закабалення України Росією, що розвінчати цей міф швидко неможливо. Тому будь-який український політик, який виступить прямо сьогодні за створення консорціуму, будь він тричі вигідний Україні, одержить падіння рейтингів, чого ніхто не хоче. Тим більше в ситуації частих виборів.

ЮЩЕНКО – СИМВОЛ ОДНІЄЇ З НАЙСИЛЬНІШИХ ПОРАЗОК ПУТІНА В ЙОГО ЖИТТІ

Чому, як Ви думаєте, у Путіна виникла така неприкрита антипатія до Ющенка?

Ющенко – символ однієї з найсильніших поразок Путіна в його житті. Цією поразкою стала Помаранчева революція. Річ у тому, що Путін сам по собі не авантюрист і не схильний до надмірного ризику політичний гравець. Путін повністю виклався за Віктора Януковича в 2004 році, тому що його переконали, що Янукович стане Президентом на 101%. Всі необхідні компоненти для забезпечення президентства Януковича були – з погляду Путіна, в наявності: фінансова перевага, повний контроль над національним телебаченням і системою підрахунку голосів. Все це – для Путіна і його основного партнера в тодішній українській політиці (і до цих пір одного з основних радників по Україні) Віктора Медведчука – гарантувало успіх. Раптом несподівано відбувається форс-мажорна ситуація, символом якої є Ющенко. З тих пір ця ненависть до Ющенка прийняла частково ірраціональний характер.

Тобто використання слова «мазурик» в публічному виступі – лише продовження цієї неприязні?

За своєю психологією Путін не є чекістом, хоча йому це часто інкримінують. Він, скоріше, бізнесмен з кримінальному відтінком. Як політична особа і менеджер він сформувався на початку 90-х років. Коли він був заступником мера Санкт-Петербурга, в його обов`язки, серед іншого, входили і неформальні контакти з кримінальними угрупуваннями, які контролювали значну частину економіки міста. Тому він нерідко вживає кримінальний сленг у своїх виступах. І, звичайно, в цьому «мазурику» був порив огиди до Віктора Ющенка, яка посилюється з кожним роком. Крім того, Путін щиро не може зрозуміти, чому, такий слабкий з його точки зору політик, як Ющенко, добре сприймається на Заході, а такий сильний, як він сам, – нікудишньо.

УКРАЇНА І РОСІЯ ВСЕ БІЛЬШЕ ВІДДАЛЯТИМУТЬСЯ ОДНА ВІД ОДНОЇ

Як, на вашу думку, далі розвиватимуться відносини України і РФ?

Країни віддалятимуся одна від одної, оскільки такі базові вектори їх розвитку в середньостроковій перспективі.

У цьому сенсі ні в Україні не може бути проросійських сил, ні в Росії - проукраїнських. Можливі тільки тактичні альянси між Кремлем і деякими політиками, як сьогодні альянс з Тимошенко, але не стратегічне партнерство.

Україна все одно рухатиметься у напрямі ЄС і НАТО. Це відбуватиметься поволі. А в ЄС, можливо, Україна не вступить ніколи. Причому не внаслідок власної неготовності, а тому, що Стара Європа, особливо у зв`язку з глобальною кризою, що розвивається, все менш схильна підтримувати подальше розширення ЄС. Бо навіть в нинішньому складі дуже складно управляти Єдиною Європою. І вступ може тривати роками і десятиліттями. Проте вектор розвитку очевидний – від Росії. Така орієнтація властива не тільки Заходу і Центру України, але і південному Сходу. Єдиним дійсно проросійським регіоном залишається Крим.

А як же економічне співробітництво? Адже в таких галузях, як авіабудування, космічні технології, ВПК, країни тісно пов`язані. Ці взаємозв`язки руйнуватимуться?

Це неминуче. Адже ВПК Росії знаходиться в стані стійкої деградації. І тут без допомоги Америки або ЄС реалізація якихось нових програм у галузі оборонної промисловості неможлива. У цьому випадку не має значення, чи будуть Україна і Росія брати участь в цьому разом або окремо. Наші країни вписуватимуся в оборонно-космічні програми інших країн. Що стосується сировинної області, то співпраця продовжиться. Україна і Росія залежать одна від одної в однаковій мірі. Як показав досвід газових воєн останніх років, Росія технологічно не може перекривати газову трубу на термін більше чотирьох днів. Коли добули газ з свердловини, є три варіанти, що з ним робити. Перший – поставляти по трубі. Другий – закачувати в підземні сховища, третій – спалювати. Підземні сховища мають обмежену місткість, і обсяги нового будівництва цих сховищ на території Росії були дуже незначними останніми роками.

Чи може зміниться ця схема через декілька років, коли будуть побудовані Північний і Південний потік?

«Північний потік» знаходиться в зародковому стані, і невідомо, чи буде цей проект коли-небудь реалізований. Видобуток ув Росії падає, тому заповнити нові маршрути буде надзвичайне складно. Крім того, у ці ж роки будуватиметься газопровід «Набукко», оскільки останні події на Кавказі і чергове загострення відносин між Росією і Заходом підхлисне цей процес. Тому зараз складно сказати, яка магістраль буде побудована першою.

У теж час, «Північний потік» не може вирішити проблеми з Балтійськими країнами і маршрутом. Цей проект реалізується вже три роки – але застиг на початковій стадії. Тому, як мені здається, Україна і Росія приречені на нормальну співпрацю в енергетичній сфері, оскільки вони потрібні одна одній і залежать одна від одноїо. Але це не стратегічна співпраця, а економічна взаємодія, обумовлена геоекономічним сусідством.

РОСІЙСЬКА МОВА ДЛЯ РОСІЇ – ПИТАННЯ ДРУГОРЯДНЕ

Ви часто буваєте в Україні. Наскільки об`єктивні заяви МЗС РФ про утиск прав російськомовного населення в Україні і російської мови в цілому?

По-перше, проблема російської мови – це внутрішньополітична проблема України. Це питання повинне розглядатися саме в такій якості, а не в контексті російсько-українських відносин. І якщо дивитися на це як внутрішньополітичну проблему України,  то, на мій погляд, Україна недооцінює значення російської мови як величезного національного активу, сам факт наявності якого здатний різко підвищити вплив країни на суміжний світ. Якщо Україна позбудеться російської мови, то вона тим самим втратить актив не менш значущий, ніж газотранспортна система.

З іншого боку, погоджуюся, що надання російській мові статусу другої державної в 1990-х роках знищило б українську мову, як це відбулося з білоруською мовою в сусідній Білорусі.

Я думаю, що рано чи пізно питання легалізації російської мови вирішиться, тому, що це потрібно Україні, а не Росії. Коли проблема буде переформульована таким чином, її буде легше вирішити.

Та все ж, чи ущемляють зараз російськомовне населення в Україні, наприклад в Криму, в Донецьку?

Ніякого критичного утиску сьогодні немає, хоч б тому, що Україна - демократична держава, і у неї відсутній апарат для таких дій. Тільки авторитарна держава могла б ущемити російську мову насправді. Але в той же час та стратегічна лінія на витіснення російської мови, яка присутня в головах багатьох українських політиків, неправильна. Рано чи пізно це питання повинне вирішитися на користь російської мови. Наприклад, шляхом надання їй офіційного статусу на регіональному рівні.

А як Ви думаєте, це питання обговорювалося під час переговорів Тимошенко і Путіна?

Ні. Питання про статус російської мови зараз не обговорюється, частково тому, що очевидна неможливість надання російській мові державного статусу в найближчому майбутньому. А питання надання їй регіонального статусу, що можливо в осяжному майбутньому, не так важливо для Кремля, щоб обговорювати його з Тимошенко в приватному режимі. Статус російської мови для Кремля взагалі не є стратегічним питанням, і ніколи нимм не був. Просто коли наступають сезонні загострення і МЗС РФ викидає чергову порцію люті щодо Києва, це питання постійно спливає. У питаннях практичної політики цього не було ніколи. За 10 років правління Леоніда Кучми, який вважався другом Росії, це питання жодного разу ребром поставлене не було. Це говорить про те, що мова для Росії – питання другорядне, а першорядним воно є тільки у вустах окремих пропагандистів.

СТАРА ЄВРОПА НЕ БАЖАЄ ПІДСИЛЮВАТИ ПОЗИЦІЇ США В НАТО

Ваш прогноз, чи одержить Україна в грудні цього року ПДЧ і як це позначиться на відносинах з РФ?

Думаю, позиція Франції і Німеччини буде як і раніше стриманою, і питання буде якраз в співвідношенні сил США і Старої Європи в рамках НАТО.

 А чому Франція і Німеччина проти? Невже вони керуються небажанням дратувати Росію?

Головний аргумент в тому, що прихід в НАТО нових членів підсилить позицію США і ослабить Стару Європу. Оскільки ясно, що Україна, як раніше Польща, орієнтуватиметься на Вашингтон. А Стара Європа хотіла б підтримувати баланс сил і статус-кво. Крім того, засновники Євросоюзу дійсно не хочуть йти на конфлікт з Росією там, де це не продиктовано їх життєво важливими інтересам. А з погляду Франції і Німеччини і інших засновників ЄС, вступ України до НАТО не є життєво важливим для європейської безпеки.

Але ПДЧ – це ж далеко не членство. До реального вступу може пройти 10 або 20 років...

Так, але з іншого боку, вступити до Альянсу можна і без жодного ПДЧ. Тому для такого символічного акту потрібне достатнє число аргументів. У США ці аргументи є, у Старої Європи їх не вистачає.

Та все ж, якщо раптом Україна ПДЧ одержить, що у такому разі зробить Росія?

Росія, зрозуміло, ніяких радикальних кроків в політичній і тим більше військовій сфері зробити не зможе. Єдине, що робитиметься, це продовження спроб політично знищити Ющенка.

Але при бажанні РФ могла б втрутитися в цей процес. Ресурси є, гроші є.

Політичних і військових ресурсів немає. Гроші поки є, але скоро вони підуть на боротьбу з фінансовою кризою. Лінія на згортання співпраці у ряді галузей, зокрема у сфері ВПК, ведеться давно незалежно від ПДЧ і вестиметься далі. Тут немає прямого причинно- наслідкового зв`язку.

Чи можна стверджувати, що від війни на Кавказі Росія виграла глобально?

Росія виграла локально. Я вважаю, що ухвалення рішення про визнання Абхазії і Південної Осетії було абсолютне правильним і єдино можливим, оскільки тільки воно дозволяло Росії зберегти не тільки війська в невизнаних республіках, але і статус політичного модератора на Кавказі.

Не треба забувати, що у Росії ще є свій Кавказ – Північний. Там дуже пильно дивилися, як Кремль поведеться. Якби Москва не визнала Абхазію і Південну Осетію, то в Північній Осетії і деяких інших регіонах Кавказу це сприйняли б дуже негативно, що привело б до ослаблення позицій Кремля і контролю над власними регіонами. Кремль 8 і 26 серпня ухвалив правильні рішення. Але глобально це нічого не змінило. Росія залишається частиною американоцентричного миру, і як би окремі російські політики не задиралися до класного керівника, саме він видаватиме їм атестат міжнародної політико-економічної зрілості.

Яка ситуація зараз на російському, Північному Кавказі?

По-різному. Фактично Інгушетія і Чечня залишаються під контролем Москви чисто номінально. У Чечні існує абсолютно автономний режим Рамзана Кадирова, який не підкоряється Кремлю і вариться у власному соку.В Інгушетії – хаос. Прокремлівський президент цієї республіки Марат Зязіков лише умовно контролює територію. Схожі тенденції наростають в Дагестані і Кабардино-Балкарії. Ситуація в Північній Осетії і інших не згаданих мною республіках стабільніша. Оскільки на Кавказі люблять і поважають силу, то саме рішення про визнання Абхазії і Південної Осетії підвищило акції Кремля на Кавказі. Хоча принципово ситуацію це не змінило.

У ПИТАННІ ВЕЛИКОГО ДОГОВОРУ Я ВИГРАВ ЯЩИК КОНЬЯКУ У ОЛЕСЯ ДОНІЯ

Що, на вашу думку, чекає Крим ? Чи можливе там повторення південноосетинського сценарію?

Думаю, що нікого втручання Росії в кримську ситуацію не буде. Не треба забувати, що політичне мислення Кремля носить реактивний характер. Кремль не втілює якусь геополітичну стратегію, а реагує на зовнішні виклики. Якби Саакашвілі не напав на Цхинвалі в ніч на 8 серпня, то Москва не визнавала б Осетію і Абхазію ще десятиліття. Так і тут. Кремль зацікавлений в збереженні статус-кво. Наприклад, ми не бачили великого піару щодо пролонгації Великого договору, проте він був тихо пролонгований. На чому, до речі, я виграв ящик коньяку у відомого українського політолога, нині – депутата Верховної Ради Олеся Донія. Два місяці тому ми з ним посперечалися в прямому ефірі радіо «Свобода», вийде Росія з Великого договору чи ні. Я говорив, що не вийде, він – що, швидше за все, договір буде припинений. Я ще не дзвонив із цього приводу панові Донію, але подзвоню обов`язково. Хоч б тому, що одну пляшку з ящика я обіцяв ведучій радіо «Свобода» як модератору і гарантові нашої суперечки.

Отже, проблему Криму Кремль вирішуватиме в такому ж інерційному режимі – з часом все повинно вирішитися само собою. Тобто ніяких планів анексії і роздачі паспортів немає. Якщо Україна не нападе на один з російських регіонів або на ЧФ у прямому розумінні цього слова, то ніякої зміни політики щодо Криму, яка склалася за останні 17 років, не буде. Хоча розмови лужкових і затуліних будуть. Вони продовжать їздити до Криму і тішити кримчан фальшивими, примарними надіями. Поки надії не помруть – останніми, як і належить.

Розмовляв Роман Цимбалюк, власкор УНІАН в РФ