Як помаранчеві контролюватимуть владу
Як помаранчеві контролюватимуть владу

Як помаранчеві контролюватимуть владу

11:39, 07 вересня 2006
12 хв. 1311

Теоретично, здається, уже вирішено: блок Тимошенко контролюватиме уряд Януковича ззовні – як опозиція, “Наша Україна” – зсередини, як частина розширеної правлячої коаліції...  Як саме здійснюватимуться вплив на владу та її контроль?..

Як колишні помаранчеві збираються контролювати уряд Януковича, здається, теоретично вже вирішено: блок Тимошенко – ззовні, як опозиція, “Наша Україна” – зсередини, як частина розширеної правлячої коаліції. Принаймні після того, як Президент Ющенко, за словами керівника його Секретаріату Рибачука,  наголосив, що бути в коаліції – означає впливати на владу, а бути в опозиції – це лише критикувати її, – долю пропрезидентського блоку начебто можна вважати вирішеною. Хоч би яким “цікавим” був подальший переговорний процес.

Отже, як саме здійснюватимуться вплив на владу та її контроль?

Законопроект про уряд: відділити міністра від депутатів

Яскравим прикладом “впливу” на уряд з боку тих його членів, котрі належать до “Нашої України” й увійшли до нього за досі неіснуючою квотою НУ, можна вважати проект закону про Кабінет міністрів. Загалом аналізувати його зарано, оскільки проект, попри всі запевнення віце-прем’єра Табачника, ще сирий. Але ось одна вже нібито повністю узгоджена норма, яку добре помітили ЗМІ, – є дуже показовою.

Ідеться про виняткове право прем’єр-міністра й Президента ініціювати відставку окремих міністрів. Як пояснив пан Табачник, це для того, аби жоден з депутатів не міг на свій розсуд вимагати відкликання когось із урядовців і не відбирав у парламенту зайвий час.

Так, справді, у новій Конституції сказано, що Верховна Рада має право звільняти міністрів з їхніх посад, але не сказано, за чиєю ініціативою. Є й незабутні прецеденти. Яскравий приклад того, як тричі звільняли міністрів уряду Єханурова – без жодного з його боку подання, – ще, мабуть, довго триматиметься в пам’яті народній.

Отже, теперішня новела, пропонована в законопроекті про Кабмін, просто суперечить Конституції.

Але, крім суто формальної невідповідності, вона має ще й таку хибу, як змістовна суперечність принципові коаліціонування.

Зокрема (і це, між іншим, передбачено регламентом ВР), відкликати своїх міністрів з уряду можуть побажати певні фракції коаліції. І те, що їхня вимога не обов’язково має бути до вподоби прем’єрові, – як, скажімо, не обов’язково мала подобатися Президентові кандидатура прем’єра, яку він повинен подавати парламентові, – це і є певна  форма впливу частини коаліції на діяльність уряду.

Крім того, якщо частина коаліції бачить, що якийсь міністр (навіть не за її квотою) не “тягне” роботу або тягне її кудись у не передбачений спільними цілями та програмами бік, – немає нічого крамольного, аби ця фракція запропонувала розглянути його персональне питання у Верховній Раді, публічно. Адже так багато сказано про відповідальність міністрів перед парламентом та суспільством. І зовсім необов’язково розвалювати через одну особу цілу коаліцію, про стабільність якої також стільки виявляли турботи...

Це якраз той випадок, коли в новій Конституції логіка наявна.

Але в тім і парадокс, що цього при обговоренні законопроекту на засіданні Кабміну не помітили члени саме тієї фракції, яка має особливе завдання “впливати” на політику не дуже рідного їй уряду саме своєю участю в коаліції.

Чому це сталося? Ну, тут можна кивнути й на запропоновані в проекті соціальні гарантії для міністрів, про які обов’язково, мабуть, згадає опозиція. Дешева – порівняно з наслідками – приманка, але діє. Та не вона сама. Просто почалося чергове перефарбування політиків.

Бюджетний процес: з Азаровим усе порішали?

Законопроект пропонує монополізм Кабміну у питанні бюджету. Мовляв, ініціювати зміни до головного кошторису країни може лише уряд, а не депутати. Це вже пряме посягання на конституційне право законодавчої ініціативи народних обранців, які й без того позбавлені свободи волі через імперативний мандат.

Так, ще уряд Єханурова скаржився на те, що Верховна Рада власними ініціативами “накидала” перед виборами стільки популістських законів, котрі зачіпають бюджет, що для них жодного бюджету не вистачить. Але, з іншого боку, колись помаранчеві дуже хизувалися тим, що всупереч урядові й завдяки бюджетному комітетові, тобто виключно депутатам, ухвалювали попередні бюджети.

Та й узагалі запропонований метод – це лікування головного болю шляхом відрубування голови. Як і у випадку з відставками.

Але й тут помаранчеві міністри, а з ними й присутні депутати від “Нашої України” змовчали чи не змогли чинити спротив. Це що виходить: безробітний і безмандатний Пинзеник з Азаровим за поточний та майбутній бюджет б’ється, а старі-нові урядовці вже всі свої питання з новим-старим міністром фінансів “порішали” й не потребують “стороннього втручання”, хоч би й від рідної фракції в парламенті?

Ну, якщо Президент мав на увазі саме такий “вплив” “Нашої України” на уряд, – то, звісно, пізніше має не дивуватися, коли після ухвалення закону без згоди цієї фракції, але за поданням прем’єра “нашоукраїнців” повикидають по одному зі складу Кабміну. Фракція ж тим часом продовжуватиме вдавати потребу у “впливові” на уряд зсередини. А вже щодо бюджету... Чи перепадатимуть “любим друзям” крихти від “донів”, чи ні, – це вже їхні особисті проблеми

Послання Президента: хто кого посилає?

Мабуть, також із метою “впливати” на уряд Президент Ющенко, погомонівши зі своїми керманичами блоку й не побачивши в них користі, – видав указ про підготовку позачергового послання до парламенту. Послання буде про національну безпеку та стратегію, але знову про проблеми нової системи влади. При цьому Ющенко логічно вирішив скористатися залишками своїх повноважень, себто діяти як глава РНБО. Тому й доручення, точніше – ні, указ, бо доручення більше не діють, – видав на адресу в.о. секретаря РНБО пана Горбуліна. Побіжно тим самим Президент підтвердив, що принаймні до грудня (час дії даного указу) ніхто інший на цю посаду призначений не буде.

Але в указі є завдання і для уряду: надати інформацію про все, що фактично стосується програми його діяльності.

Можливо, Ющенко хоче перевірити, чи не пише Кабмін якихось таємних програм, бо “чернетки” й “нотатки”, нібито помилково роздані не так давно журналістам у Кабміні, не могли його не стурбувати.

А можливо, Президент має просто намір підготовленим на базі цих матеріалів текстом від пана Горбуліна внести свою ключову дещицю в текст майбутньої урядової програми, та й, звісно, в аналогічну коаліційну угоду, що нині начебто взаємно погоджуються. Плюс ще якнайдовше загальмувати схвалення урядової програми в парламенті.

Бо хоча Табачник і твердить, що уряду не потрібен річний імунітет, оскільки за умов коаліції жоден імунітет при її розпаді не врятує Кабмін, – але чинна конституційна норма на практиці буде сильнішою від цієї прекраснодушної тези гуманітарного віце-прем’єра. Та й згадані вже новели закону про Кабмін зовсім не свідчать про те, що уряд готується й далі “ліберальничати” з коаліцією, яка потрібна йому лише для старту, зовнішнього іміджу й решти суто гуманітарних речей...

З практичної ж точки зору, послання Президента до парламенту хоч би юридично сильніше за нещодавно підписаний Універсал, бо, на відміну від останнього, згадується в Конституції. Щоправда, жодних настанов про нормативний його характер для уряду чи урядової програми. Тож силу – якщо пан Горбулін справді підготує добрий документ, – послання матиме політичне. Але не більше. Жодних контрольних функцій з цього боку не передбачено, як, звісно ж, і механізмів.

Ну, і якщо до послання додадуться якісь законопроекти, на які також має право Президент і вони будуть схвалені Верховною Радою, а потім не виконуватимуться, – то колись Ющенко зможе сказати народові якісь з цього приводу слова...

Опозиція: піар, що не терпить пауз

Тепер варто подивитися, як почала контролювати нову владу опозиція в особі БЮТ.

Із “трьох міфів” у галузі соціально-економічної політики та дотримання Універсалу командою Януковича пані Тимошенко почала була вести досить змістовну розмову. Але її ж вигадка про “неконституційність” цього Кабміну через досі неліквідоване сумісництво міністрів затьмарила в інформаційному просторі набагато важливіші речі.

А оскільки пані Тимошенко в галузі піару ніхто не може дорікнути недосвідченістю, то, мабуть, це з її боку було добре продумано. Може, не хоче надто наступати на мозолі коаліції, аби отримати свій, а не чужий, тобто комфортніший закон про опозицію? І все ж таки свого віце-спікера, для чого також потрібні голоси з більшості?

Ну а далі був уже суцільний, хоча дещо застарілий, “грізний” тон щодо “справжньої опозиції”, яка не дасть приховати кланам жодної дрібниці в їхньому дерибані, але про самі деталі – нічого. Ну, можливо, закони піару потребують чергової паузи. Але події, на жаль, розгортаються набагато швидше, ніж потребує сам лише політичний театр, і деталі губляться...

Антикризова коаліція: а причому тут Мороз із Ющенком?

Зокрема, однією з таких важливих, хоча малопомітних ззовні деталей, стало одне з рішень нині чинної Антикризової коаліції про внутрішню самоорганізацію.

Якимось дивом співголовою коаліції став не лише прем’єр-міністр Віктор Янукович, – що повністю відповідає суті правлячої коаліції, але й спікер Олександр Мороз.

А це вже зовсім не відповідає жодним принципам, оскільки голова ВР, як відомо, подобається це кому чи ні, – представляє всю Верховну Раду, включно з опозицією, і до коаліції не може мати жодного офіційного стосунку. Тим більше, що сам Мороз давно склав повноваження лідера однієї з фракцій і навіть виправдовував своє незнайомство з меморандумом про розширення коаліції саме цією обставиною.

Так що нова “посада” Мороза має непокоїти опозицію передусім, оскільки така форма повзучої узурпації коаліцією цілого парламенту може далеко завести. Коаліція, узурпуючи через співголовування Мороза весь парламент, сама поступово стає узурпованою урядом...

Утім, є тут іще одна штука. Лідер “Нашої України” Роман Безсмертний уже нагадував, що, за парафованим проектом угоди НУ і ПР, співголовою правлячої коаліції має стати... президент Ющенко. І це не новина: таку саму пропозицію, здається, було закладено ще в коаліційну угоду першої, “демократичної” коаліції...

І тоді, і тепер це є повна нісенітниця, оскільки Президент взагалі не може мати відношення до парламентських чи урядових політичних структур, – про що вже не лише казано-переказано, а й на практиці неодноразово підтверджено.

Нині ж “прецедент” зі спікером начебто дає змогу увійти в співголовування “коаліцією національної єдності” і главі держави...

Ні, світ, мабуть, від цього і не здригнеться, і не засміється, – йому, світові, уже байдуже від наших профанацій.

Але співголовування в парламентській коаліції Президента – а це також обов’язково буде обставлено як начебто спосіб “впливу на владу”, – є вже кроком до справжнього тоталітаризму. Оскільки створена в такий спосіб “рада коаліції” стане повним відповідником колишнього політбюро КПРС.

Конституційна реформа: хто обиратиме Президента?

Смішно й гидко буде лише від того, якщо такий спосіб “впливу на владу” після повної її здачі Президент та його команда пізніше використовуватимуть для того, аби, подібно до Кучми, спробувати методами продовження “конституційної реформи” переграти ситуацію та “очолити процес”. Це  коли йтиметься про чергову зміну до Конституції – обрання Президента парламентом. Для чого “Наша Україна”, схоже, уже готується “злити” всі свої теперішні голоси.

Зрозуміло, що, в такий спосіб остаточно сховавшись від контролю народу й одночасно закривши шлях для інших претендентів, Ющенко нічого не переграє на свою користь. Хіба що, як той же Кучма, виграє збереження своїх капіталів. А може, й ні.

Така сама перспектива і в Юлі – якщо вона й далі так видаватиме “правду про владу”, як робила й робить це щодо колишніх партнерів. І якщо ставитиметься до Конституції виключно ситуативно, як досі.

Ірина Погорєлова

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
завантаження...

Чи подобається Вам сайт?
Залиште свою думку

+
Погоджуюся
Ми використовуємо cookies