Не Україна має завдячувати МВФ, а МВФ - Україні

Аналітики висловлювали крамольну думку: лише криза може врятувати Фонд. Ще вчора його зневажали позичальники з Аргентини та Зімбабве... Сьогодні ж шикуються в чергу...

Аналітики висловлювали крамольну думку: лише криза може врятувати Фонд. Ще вчора його зневажали позичальники з Аргентини та Зімбабве, відмовляючись оплачувати рахунки... Сьогодні ж шикуються в чергу...

Голова МВФ Домінік Стросс-Кан. Фото REUTERS

Ще в серпні настрої в Міжнародному валютному фонді були кепські. Половині персоналу "яйцеголових" аналітиків загрожувало звільнення, три чверті офісів по всьому світі попередили про закриття, передусім у тих країнах, котрі не мали програми з Фондом. Таких, що мали повноцінну програму станом на літо 2008 року, була жменя. Вітчизняні ЗМІ повідомляли, що така ж доля очікує на представництво МВФ в Україні. Україна в особі НБУ виплачувала останні борги, набрані наприкінці 90-х, і мала намір потиснути руку чиновникам МВФ на прощання. Ще колишній голова НБУ Сергій Тигіпко у 2004-му, напередодні революції, а згодом голова Ради НБУ Петро Порошенко порушували питання про дострокове погашення боргів перед МВФ. До речі, офіційний сайт МВФ інформує, що станом на 30 вересня ц.р. ми ще винні Фонду десь так мільйонів 109 доларів США. Причин компресії МВФ та неминучого, здавалося, його пониження в статусі було чимало.

 По-перше, Алан Грінспен, найліберальніший дерегулятор на чолі Федеральної резервної системи (який уже публічно визнає вади своєї надмірної віри у безпомилковість Його Величності Ринку), наповнив світ такою кількістю дешевих доларів, що їх, виявилося одного дня: бери – не хочу. З’ясувалося, що кредитів можна набрати й у інших, окрім МВФ, і нові кредитори не обтяжують свої позики такою кількістю надокучливих вимог, які висуває МВФ. Як ось Китай, який залив пів-Африки своїми демпінговими кредитами – від диктаторського Судану – до вчергове охопленого громадянською війною Конго, висуваючи лише одну умову. Дайте нам доступ до ваших надр. До кобальту, цинку, міді й олова.

По-друге, бум на сировинні ресурси (передусім вуглеводні), перемножений на дешевий долар, дозволив багатьом країнам нагромадити астрономічні надлишкові фінансові ресурси, які вони були змушені виводити за межі своїх бюджетів, аби не розбурхати інфляцію і не заразити ключові галузі своїх економік голландською хворобою. Ці мільярди теж виплеснулися на ринок, мінімізуючи гіпертрофовану постать МВФ до тіні безпомічного карлика.

По-третє, МВФ сам завдав собі, тоді здавалося, непоправної шкоди неоковирною, заціпенілою реакцією на азійську кризу 1998 року. Система раннього оповіщення кризи не спрацювала, і своїми рецептами МВФ спочатку загнав кризу вглиб, а вже потім вона почала реагувати на “медикаменти”.

І по-четверте, світові метеорологи фінансових ринків (і сам МВФ) прогнозували – небо залишатиметься безхмарним і надалі. Розслабилися – особливої потреби найближчим часом у глобальному МНС штатом в одну дивізію немає. Можна обмежитися мобільним спецзагоном швидкого реагування.

Тож коли донори, передусім Конгрес США, висловили відверте небажання й надалі поповнювати змілілу криницю МВФ, а процентів від існуючих позик вистачало хіба що на проведення Щорічних зустрічей МВФ, Фонд під головуванням нового директора-розпорядника, французького соціаліста Домініка Строс-Кана, почав готуватися до скорочення персоналу та перегляду свого мандата. Аналітики висловлювали крамольну думку: Фонд може врятувати лише криза. Такий собі ідеальний шторм, що не знає кордонів і чхати хотів на захисні редути центробанків.

І торнадо, зародившись у США, таки розверзлося над усім світом. Навіть економіки розвинутих країн проходять стрес-тест на випробування, а що вже говорити про примарне фінансове благополуччя країн, що розвиваються і до числа яких зараховують Україну. Протягом місяця Фонд перетворився з пенсіонера, якому Велика сімка його господарів повідомила, що його послуги вже не потрібні, на статечного, упевненого в собі лікаря екстракласу, який повертає на цей фінансовий світ не тільки порадами, а й грішми. І хай тих грошей на перший погляд небагато – 200 мільярдів доларів, як повідомляє сайт МВФ – однак це реальний ресурс, на відміну від того віртуального багатства, що то збільшується на трильйон за день на фондових майданчиках, то падає відразу на три.

Ще вчора графік викликів і записів на консультацію в цього ескулапа був порожній. Ще вчора його зневажали пацієнти з Аргентини та Зімбабве, відмовляючись оплачувати рахунки. На сьогодні його щоденник заповнений до кінця року і щонайменше до 2010-го, причому більшість пацієнтів волають, що не доживуть.

МВФ уголос про це не скаже, однак він також має завдячувати Україні (Угорщині, Сербії, Білорусі, Пакистану, Ісландії – усім, хто записався на прийом) своїм власним порятунком. Хоча у випадку з Україною, схоже, таки поспішили. Якщо парламент не ухвалить антикризові закони або ухвалить їх в обкарнананому форматі, а МВФ все ж таки дасть перший транш, – то це знову свідчитиме про емвеефівську слабкість.

Станіслав Голубенко