П'ятниця,
20 жовтня 2017
Наші спільноти

Що світить Януковичу?

Партія регіонів вважається переможцем виборів. Однак влади в неї як не було, так і нема. Щоб отримати хоч частину цієї влади, їй доводиться домовлятися – у ролі просителя – з політичною силою, яка набрала удвічі менше голосів і яка справді вибори програла...

Партія регіонів зберігає реальний шанс долучитися до влади, домовившись про урядову угоду з «Нашою Україною», точніше – з Президентом Віктором Ющенком. Поки що центр загальної уваги щодо можливої коаліції – переговори президентської команди з Юлією Тимошенко. Регіонам доводиться чекати, плекаючи надію, що недовіра «нашоукраїнців» і Ющенка до Тимошенко переважить бажання зберегти формальну єдність «помаранчевих».

Утім, Партія регіонів не просто чекає, а й активно дає зрозуміти Президентові та його найближчому оточенню, що готова на суттєві компроміси. Звісно, публічно вони ще не відмовилися від жодних своїх передвиборчих принципів і гасел, навіть продовжують твердити (зокрема, Євген Кушнарьов), що «лідер партії-переможця має незаперечне право на посаду керівника уряду». Однак готовність «поступитися принципами» у регіоналів очевидна, якщо справа дійде до реальної угоди. І найпершим «принципом» у такому разі стане саме лідер – Віктор Янукович. Те, що йому не бути прем’єром навіть у разі найсприятливішої для Партії регіонів нової, за підсумками виборів, конфігурації влади – вже можна вважати аксіомою.

Чому Янукович не зможе відстояти особисті політичні інтереси – загалом зрозуміло. Достатньо й того, що він є лише формальним лідером сил, об’єднаних під прапором Партії регіонів, а реальним головним керманичем є зовсім інша особа, нещодавня прес-конференція якого у Києві викликала такий жвавий інтерес, що його й порівнювати нічого з інтересом до публічних виступів Януковича. Ця особа не має власних прем’єрських амбіцій, і тим більше вона не наполягатиме на задоволенні особистих амбіцій когось іншого.

Тож виникає цілком закономірне питання: які перспективи має Янукович-політик?

Максимум щодо посади – лідер найбільшої парламентської фракції. Причому, це максимум за будь-якого варіанта майбутньої коаліції. Можливо, «нашоукраїнці», якщо ділитимуться урядові крісла в рамках коаліції НУ - Партія регіонів, навіть запропонують Януковичу якесь міністерство, але це виглядатиме як свідоме його приниження, і пропозиція буде з обуренням відкинута.

Але, зрештою, не лише в посадах справа. Партія регіонів вважається переможцем виборів. Формально це так, бо має найбільше депутатських мандатів. Однак влади як не було, так і нема. Ба, більше: щоб отримати хоч частину цієї влади, доводиться домовлятися – в становищі молодшого партнера – з політичною силою, котра набрала більш як удвічі менше голосів і котра й справді вибори програла.

Партія регіонів і Янукович програли вибори, тому що не зуміли відібрати владу в «помаранчевих», хоча, безумовно, такі амбітні плани були. У цьому головний підсумок виборів, якби зараз не хизувалися регіонали найбільшим відсотком голосів. На президентських виборах Янукович здобув 44% (це всі ті, хто не хотів бачити Ющенка Президентом), і якби він їх утримав на парламентських виборах – перемога «біло-синіх» була б незаперечною і цілковитою. Однак не утримав, втративши цілих 8%. Так, це було важке завдання, бо в 2004 році далеко не всі виборці, хто проголосував за Януковича, зробили це з великої до нього любові. Однак і зовсім нереальним завдання назвати не можна, тим більше, що розчарування електорату діями нової влади було істотним. Щоправда, тепер можна зробити суттєве уточнення: реально було зібрати 44% голосів проти «помаранчевих», але нереально це було зробити саме Януковичу.

Нікуди не ділися всі ті його відомі вади, які відштовхнули від нього частину електорату в 2004 році й продовжують відштовхувати сьогодні. І змінитися Януковичу в цьому плані вже не вдасться. Відповідний непривабливий імідж прикипів до нього назавжди. Тим часом тій політичній силі, яка нині об’єдналася навколо Партії регіонів і є проросійською за суттю, потрібен справді популярний в народі лідер, якщо вона хоче перемогти на всеукраїнських виборах. Харизматичний, як нині кажуть. Тим більше, що в країні вже є один харизматичний лідер, точніше – лідерка, якій дуже важко протистояти в плані особистої привабливості в очах пересічного українця. «Двічі несудимий» на цю роль не годиться, і, отже, його потрібно змінювати. Лише на голосах Донбасу й Криму, де більшість виборців голосують не стільки за лідера Партії регіонів особисто, скільки за ідеологію цієї партії, владу в націонал-демократів Ющенка та харизматичного популіста Тимошенко не відбереш. Сподіватися, що «помаранчеві» самі себе настільки дискредитують, що влада вивалиться в них з рук – наївно (і, знову ж таки, уже є кому, крім регіоналів, цю владу підбирати). Потрібно чимось приваблювати обивателів Центру України.

Зрештою, вади Януковича були очевидні одразу після президентських виборів, однак тоді усувати Януковича не випадало. По-перше, це означало б визнання Росією помилки з вибором Януковича лідером; по-друге, визнання, що вибори він і справді програв, а не змушений був відступити під тиском «згодованого Заходом» Майдану; і, нарешті, по-третє, це було дуже ризиковано робити за рік до парламентських виборів. Ризик в тому, що зміна лідера неминуче на якийсь час (мінімум – на кілька місяців) дезорганізувала б партійні структури, вибудовані під конкретного лідера. Незрозуміло також було, як на зміщення Януковича прореагував би східний електорат, для якого Янукович став прапором боротьби з «помаранчевою заразою». Одним словом, тоді Януковича міняти не можна було.

Зараз – можна. Зараз він більше заважає, ніж допомагає. Безперечно, «донецькі», які сьогодні прагнуть створити коаліцію з «Нашою Україною», аби отримати владу, що так потрібна їм для бізнесу, і для цього готові відкласти принципи типу державної російської мови і вступу в ЄЕП, цілком можуть її не отримати тільки тому, що Януковича принципово не хочуть бачити при владі ні Президент, ні мінімум дві третини виборців країни. Тобто, іншими словами, Янукович не в змозі забезпечити своїм партійним товаришам головного – входження до влади. Зрозуміло, що такого лідера можна терпіти лише з тактичних міркувань, а їх час вже минув. Вибори показали, що Янукович був і залишається регіональним, а не загальноукраїнським лідером. Нової якості він не здобув, і не здобуде її і Партія регіонів, якщо не змінить лідера.

Сходження Януковича закінчилося. І, як на мене, у його особистому політичному майбутньому є лише одна інтрига: зійде він з політичної сцени сам чи разом з Партією регіонів. Тобто, можливі два варіанти. Один – коли партія обирає іншого лідера, другий – якщо реальні власники бренду «Партія регіонів» вирішать, що він більше не має потрібної для перемоги на виборах вартості на політичному ринку, і потрібна інша структура з іншою назвою та з іншим, звісно, лідером. Вибір варіанта буде зроблений, коли прийде час нових виборів, можливо – дострокових. А до того часу Віктор Янукович – формальний лідер найбільшої парламентської фракції. І не більше.

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку