Станіслав Аржевітін: Я не зовсім погоджуюся з вимогами МВФ

НБУ відпустив був курс, аби показати всім – що в нас до ринку ще дуже далеко... Антикризовий закон рятує не банки, а депозити вкладників... Стельмаху не потрібен піар... Інтерв’ю

НБУ відпустив був курс, аби показати всім – що в нас до ринку ще дуже далеко... Антикризовий закон рятує не банки, а депозити вкладників... Стельмаху не потрібен піар... 

УНІАН поставив кілька запитань Станіславу Аржевітіну, який є народним депутатом України (НУ–НС), головою ради Асоціації українських Банків, автором багатьох поправок антикризового законопроекту, які стосувалися банківського сектора.

Станіславе Михайловичу, прокоментуйте будь-ласка, останній антикризовий закон, прийнятий наприкінці минулого тижня. Як саме заходи, прописані цим законом, допоможуть в оздоровленні фінансової системи?

Мені не подобається, що цей закон трактують як предметну допомогу банкам. Я внутрішньо протестую, бо знаю, що призначення цього закону не тільки в тому, щоб урятувати гроші акціонерів. Банківський система в Україні перша відчула удари світової кризи. В інших країнах вона б’є спочатку по фондовому ринку, а в нас він у зародковому стані, тому в нас першим постраждали банки.

Після цього криза поширюється на всю економіку держави. Саме для того, щоб допомогти банкам вистояти, був запропонований цей законопроект. В антикризовому законі прописано: якщо в банку з тих чи інших причин з’являються фінансові проблеми, то дозволяється спрощена система поповнення банку реальним капіталом. Акціонери, якщо відчувають проблеми, можуть зібратися й розглянути ситуацію без окремої процедури оголошень та реєстрації в НБУ, без погодження з  Комісією з цінних паперів. У них є від двох до восьми днів. Це дає можливість акціонерам випередити проблеми й додатково здійснити внески.

Якщо акціонери з різних причин не хочуть скористатися цією спрощеною процедурою збільшення капіталу банку й таким чином збільшити його платоспроможність, здатність своєчасно розраховуватися за депозитами та вкладами, то Нацбанк призначає в банк тимчасову адміністрацію. А тимчасова адміністрація теж у прискореному варіанті вживає заходи, щоб у комбанк надійшов додатковий капітал.

Цей законопроект певною мірою змушує акціонерів вживати екстрені заходи ще до того, як НБУ побачить «жовте світло» в цьому банку.  Якщо ж акціонери і в цьому разі не можуть або не хочуть збільшувати капітал за рахунок власних додаткових внесків, тоді тимчасова адміністрація приймає рішення про необхідність це здійснити за допомогою держави. І тоді держава, якщо вважає за необхідне, може стати співвласником банку, а може й повністю викупити його, взявши на себе зобов’язання щодо захисту клієнтів банку.  Для акціонера небезпека  втрати банк має змусити внести свої гроші для його стабілізації.

По-Вашому лихоманка з курсом закінчилася?

Я не зовсім погоджуюся з вимогою МВФ щодо зобов’язання вільного курсоутворення. До цього не готові ні наша економіка, ні наша законодавча база. Ну як можна говорити про вільне курсоутворення, коли в нас нема єдиної валютної політики? У нас п’ятдесят законодавчих та нормативних актів, які це регулюють. У податкової служби свої закони, у митниці свої, у Кабміну – свої, в НБУ – свої – у такому розгардіяші не можна говорити про вільне курсоутворення.

Президент каже, що скоро можна скасувати заборону НБУ щодо зняття депозитів...

Я думаю, що можна було б почекати Нового року, коли все заспокоїться.

На важелях курсу сидить Нацбанк на чолі зі Стельмахом. Важко повірити, що знецінення та посилення національної валюти робилися несвідомо, і його ініціатори не знали що вони роблять.

Це дуже складне питання, воно постійно мусується в суспільстві. Тут нема спеціальних рецептів чи формул. Моя особиста думка: зараз Нацбанк має зробити все, щоб стабілізувати курс гривні, принаймні до кінця року. Це заспокоїть людей, вони відчують, що держава керує процесами, принаймні на цьому етапі. У наступному році , якщо треба – коригувати курс.

Давайте сьогодні не будемо звинувачувати в усіх негараздах Нацбанк. У нас деякі керівники заради популізму роздають людям гроші, а потім перекладають відповідальність за зростання інфляції на інших.

А Стельмах міг усе це робити без дозволу Президента?

Я б хотів вивести розмову з русла, хто кому дає команди.  Ще півроку тому банкіри запитували Володимира Семеновича – коли ми вже зробимо вільний валютний курс. Існує три види курсу: фіксований, плаваючий і вільний. Від фіксованого ми відійшли, до вільного ще не доросли.

На НБУ тиснули з усіх боків: зробіть вільне курсоутворення. Ну і, гадаю, Стельмах вирішив відпустити курс.

Уявіть себе на його місці... Ви голова Нацбанку, знаєте, що з України завтра-післязавтра виводитимуть свої кошти іноземні інвестори. Гривня їм не потрібна, вони ж сюди привезли долари, конвертували їх у гривню, купили за гривні цінні папери. Тепер вони хочуть продати цінні папери. Тож інвестор ось-ось має забрати 10 мільярдів гривень. Ви, як голова Національного банку України, за яку ціну продавали б їм долар – за 5 чи за 6 гривень? Адже, від цього залежить, скільки коштів виведе інвестор з фінансової системи України.

Інший – “протилежний” – приклад: вам треба купити в Росії газ. Потрібен долар. Український Нафтогаз прийде до вас, бо йому треба конвертувати кілька мільярдів гривень у долари. Ви як голова НБУ за скільки продаватимете Нафтогазу долари? За 7 чи за 10 гривень? Чи за 5, бо це вітчизняна компанія, і не можна довести до її банкрутства?

Це я навожу приклади – як непросто приймати оці “курсові” рішення. І якщо пустити сьогодні курс на вільне плавання, то це будуть такі стрибки...

То для чого в НБУ відпускали курс, якщо розуміли, що будуть стрибки?

Відпустили, аби показати всім – що в нас до ринку ще дуже далеко.

Я не можу сказати, хто кому дає команди. Але хотів би показати логіку деяких фінансових рішень. Нацбанк узагалі за ринковими правилами має піти з міжбанківського ринку. Банкіри між собою повинні торгувати – купувати й продавати. Але не сьогодні, бо якщо Нацбанк піде з міжбанку, то долар може коштувати й 10 гривень.

У нас постійно оприлюднюється інформація, скільки мільйонів витратив Нацбанк на підтримку гривні на Міжбанку. Для чого суспільству знати, яку частину резерву тратить НБУ?

Останнім часом Нацбанк дуже критикують за його непублічність, за його консервативність. Очевидно, тому ці дані оприлюднюються. Мені не подобаються політичні ток-шоу, де афішуються такі дані, я б їх узагалі заборонив...

Це сказав націонал-демократ Станіслав Аржевітін...

Я за демократію, але з серйозних речей не можна робити шоу.

У п’ятницю ввечері на телеканалі Інтер демонструвалася програма, де говорили  про антикризовий закон і де виступали, зокрема, окремі керівники Партії регіонів. Після їхніх виступів уже в понеділок, банки, за словами їхніх керівників, відчули негатив з боку клієнтів.

А я хочу запитати: хіба це відповідально зараз сіяти паніку? Можливо, ухвалений закон недосконалий, можливо, його за пару місяців треба буде доповнювати, але люди мають розуміти: ми рятуємо не банки, а їхні депозити. Банки – це кровоносна система економіки України, яка несе гроші до всіх галузей народного господарства.

Зараз гуляє чутка, що ми хочемо взяти технічний кредит у Росії під 10 відсотків...

Я вперше таке чую. Президент наполягає на чітких розрахунках. Ми – їм за газ, вони нам – за труби. Жити в борг важче. Треба проаналізувати, який кредит, під який процент, на яку суму і в кого береш.

Під час Помаранчевої революції теж була банківська криза. Фактично очолював НБУ Арсеній Яценюк, бо голова Нацбанку Сергій Тигіпко працював у штабі Януковича. Тоді Стельмах був проти заборони знімати депозити. Проте Яценюк пішов на це – він описує у своїй книжці, як він ледве не щодня збирався з представниками двадцяти найбільших банків, як постійно давав прес-конференції. Може, панові Стельмаху слід було не лише робити рімейк рішення Яценюка, а якось частіше радитися, щось придумувати, аби запобігти кризі?

Стельмах збирається з банкірами. Він за складом характеру не публічна людина. Тоді, під час революції, прийшли бойові хлопці – Яценюк, Шлапак... Вони щодня інформували населення, давали прес-конференції, показували репортажі по телебаченню з монетного двору. Складалося враження, що йде нарада за нарадою.

А зараз нібито нарад нема... Я на всі зустрічі банкірів ходжу сімнадцять років. Ходив і при Гетьману, і при Ющенку, і при Стельмаху. Наради з банкірами проводилися завжди.  На певному етапі було більше показових виступів. А Стельмахові не потрібний піар. 

Державний корпоративний борг зріс із дванадцяти мільярдів до ста за якихось п’ять років. За ці гроші не створювалися підприємства, але збільшилися борги...

Українці хочуть жити по-європейськи. Хочеться мати добрий телевізор, кондиціонер, холодильник, квартиру. Звикли українці й до того, що мають кредитні картки різних банків.

Я був категорично проти того, аби кожен третій кредит видавався на споживчі цілі. Якби кредитувалося  вітчизняне виробництво телевізорів і автомобілів, було б прекрасно. Проте українці купують закордонне – і це погано. Вони роками віддають кредити, фінансуючи виробництво інших країн. Кого в цьому винити? Банки, які дали можливість це робити? Чи українців, які швидко захотіли красиво і зручно жити?

Банкіри мали проявити принциповість, заявивши: наш пріоритет – економіка країни, а потім – споживчі кредити. З усіх трибун публічно попереджати: українці, ми можемо створити вам ілюзію доброго життя дуже швидко, але давайте думати про економіку. Влада також  мала відстежувати ці процеси і вчасно сказати – стоп.

Пішов перекіс, економіку не кредитуємо, купуємо за долари іноземні товари, весь прибуток іде за кордон. І я не пригадую, щоб представники громадських чи політичних організацій сказали: стоп, давайте зупинимо цей процес. Усіх це влаштовувало.

З іншого боку, можливість отримати споживчий кредит – ознака демократії. Хочеш жити в розкішній квартирі й двадцять років платити кредит – твоє право.

Проте ви думаєте, що банкіри від хорошого життя почали займатися споживчими кредитами? Простіше видати двісті мільярдів десяти заводам на десять років і не мати головного болю. Але де ж знайти такі заводи?

Коли я був головою правління банку (“Ажіо”. – Авт.), то бігав за хорошим клієнтом і казав: візьми кредит.

Мало є українців, які хочуть займатися виробництвом, – усі на спекуляціях, купив – продав. Так живе Україна, а банк лише суспільний інструмент. Що потребує суспільство, то він йому й пропонує.  Держава теж не спрямувала цей процес у правильне русло, не натиснула стоп-кран, не спитала банкірів, у яку галузь вони хотіли б направити кредитні ресурси і якого захисту вони хочуть у цій галузі. Жодного разу на цю тему не говорили.  Нема скоординованої діяльності влади, банків і соціуму.

Маю надію, що ухвалений антикризовий закон – перший крок на шляху вирішення цих завдань.

Розмовляла Лана Самохвалова

УНІАН в Google News