Вівторок,
22 серпня 2017
Наші спільноти

Радник з букви «з»

Призначення Зінченка вочевидь має на меті дати гарного ляпаса так званим „любим друзям”, які, на думку багатьох експертів, досі зберігають вирішальний вплив на ухвалення рішень керівництвом НСНУ...

Маленькою несподіванкою понеділка 9 жовтня стала публікація Указу Президента Віктора Ющенка про призначення його радником колишнього Державного Секретаря України (саме так, з великих літер, приписувалося всім ЗМІ у спеціальному циркулярі писати цю посаду) Олександра Зінченка. Хоча ті, хто уважно стежив за розвитком конфлікту між Віктором Андрійовичем та керівництвом партії, у якій він досі числиться почесним головою, скоріш за все здивовані не були.

Адже призначення Зінченка вочевидь має на меті дати гарного ляпаса так званим „любим друзям”, які, на думку багатьох експертів, досі зберігають вирішальний вплив на ухвалення рішень керівництвом НСНУ. Адже Ющенко чітко й недвозначно наказав своїй партії і цим самим „любим друзям” у її складі вступати в „широку коаліцію”. Щоправда, „дони” мали паралельно підтвердити прихильність підписаному ними Універсалові національної єдності. Але вони і так роблять це по п’ять разів на дню.

І що? Не послухали „любі друзі”, вирішили грати якусь свою гру. Довелося навіть Ющенкові устами свіжопризначеного глави свого Секретаріату Віктора Балоги налякати непокірних – мовляв, візьме Віктор Андрійович і складе повноваження почесного голови НСНУ.

А тепер ось вам іще! Радником Президента призначено людину, яка свого часу ініціювала масштабний політичний скандал, що поховав політичну кар’єру „любих друзів” і самого Зінченка, а також призвів до відставки уряду Юлії Тимошенко. Нагадаємо, Олександр Олексійович заявив про корумпованість найближчого оточення Президента Віктора Ющенка, про те, що панове Петро Порошенко, Олександр Третьяков „енд компані” „цинічно реалізують план використання влади у власних цілях”. Пообіцявши надати докази провини „корупціонерів” та „узурпаторів”, Зінченко подав у відставку.

Оглядачі вважали і вважають акцію Зінченка складником масштабної інформаційної спецоперації з дискредитації як „любих друзів”, так і самого Ющенка з боку команди Юлії Тимошенко. Адже ту ж саму інформацію практично дослівно повторили і Михайло Бродський, і Олександр Турчинов, і сама Юлія Володимирівна.

І ця операція ефективно доклалася до погіршення іміджу Президента й зниження його рейтингу поруч зі скандалом, охрещеним „син Бога”. Натхненницею та організатором останнього, до речі, теж вважають Тимошенко.

Тож у багатьох сьогодні виникло риторичне запитання про межу, точніше безмежність, президентського всепрощення та толстовства. А як сприймає глава держави, який не раз підкреслював свою відданість духові та букві закону, той факт, що Зінченко не виконав трьох рішень судів і не приніс публічних вибачень за поширення неправдивої інформації Порошенкові, Третьякову та Мартиненку?

Що ще могло спонукати Президента замінити Зінченком цілих трьох радників – Бориса Нємцова, Ксенію Ляпіну та Михайла Сироту? Деякі експерти повторюють крилату фразу: „Есдеки колишніми не бувають”. Чи випадково призначення Зінченка збіглося в часі з приходом на посаду глави Секретаріату Президента ще одного колишнього об’єднаного соціал-демократа Віктора Балоги? До речі, вони з Зінченком тепер „двічі однопартійці”, адже разом після СДПУ(О) побували й у „Нашій Україні”. Тепер у них є шанс стати „тричі однопартійцями”. Якщо нарешті почнеться реалізація давно анонсованого нового політичного проекту Банкової. Кажуть, обидва діячі вітчизняної соціал-демократії (о) підтримували крадькома добрі стосунки навіть після того, як Балога перший за хронологією покинув ряди “об’єднаних”.

Славний трудовий шлях Олександра Зінченка мимоволі навіює роздуми над проблемами зрадництва.

Згадаємо, як плівки майора Мельниченка зафіксували розмову, яка фактично становила донос „нібито Зінченка” „нібито Кучмі” на „неправильну поведінку” тодішнього партійно-кланового начальника Зінченка Віктора Медведчука. Потім Зінченко „кидонув” і СДПУ(о), і самого Кучму. Згодом невимушено „наїхав” на людей, які, власне, привели його до виборчого штабу Віктора Ющенка – Порошенка і Мартиненка. А практично – і на самого Віктора Андрійовича.

Може, тепер покаявся? Але ж ситуація для Ющенка нині є, м’яко кажучи, дуже непростою. Тому незрозуміло, наскільки доцільно включати в команду людину, схильну до прийняття „чисто прагматичних” рішень щодо свого політичного вибору. Хоч би не довелося потім пекти раків, як у ситуації з призначенням і „роззначенням” сумнозвісного Василя Базіва...

Микола Писарчук

 

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку