Четвер,
17 серпня 2017
Наші спільноти

Василь Базів: Президента виставляють як корову на лід...

“У понеділок я працював над статтею Президента у “Нью-Йорк Таймс”, вона була готова  і мені навіть подобалася. А потім, увімкнув новини, налив п’ятдесят грамів вечірнього віскі. А там кажуть, що Базіва звільнено”. Інтерв’ю

Василь Базів, зачинатель націонал-демократичної преси, у минулому – права рука В’ячеслава Чорновола, редактор газети, яка у 90-х виходила мільйонним тиражем, спічрайтер Президента Кучми. Одного ранку через півтора року після Помаранчевої революції прокинувся знаменитим. Увага всіх телеканалів була прикута до його персони тому, що новопризначеного радника керівника Секретаріату Віктора Балоги було звільнено практично через день після призначення. Прокоментувати цю ситуацію ми попросили самого Василя Андрійовича. 

Я НЕ БУВ ДВІЧІ ЗАСУДЖЕНИЙ І З ІНОЗЕМНИМИ РОЗВІДКАМИ НЕ ПРАЦЮВАВ

– Василю Андрійовичу, цікава ситуація склалася з Вашим призначенням: спочатку керівник Секретаріату розповів, що Ваш досвід – безцінна штука для роботи Секретаріату. Призначення  супроводжувалося цілком нейтральними коментарями журналістів. А потім, за версією Віктора Балоги, виявилося, що якісь представники мас-медіа обурено виступили проти Вашого призначення, і Вас звільнено. Може, Ви поясните цю ситуацію?

– Я не надто уважно стежив за інформаційним простором у ці дні. І, можливо, справді десь у пресі лунали не дуже сприятливі оцінки. Може, виявили, що я двічі був засуджений, чи з’ясувалося, що я співпрацюю з іноземними розвідками. І за три дні щодо мене потрібно було прийняти екстрене рішення. Причини тільки такого порядку могли викликати таке миттєве звільнення. Так ось, я вас запевняю, що в тюрмі я не сидів і на іноземні розвідки не працював.

– А як все ж таки відбувалося Ваше запрошення-перепрошення?

– Ще влітку я познайомився з Віктором Балогою. Тоді я висловив своє бачення ситуації в державі. Зокрема, те, чому так шалено падає рейтинг Президента, який на другому році своєї роботи на цій посаді має рівень популярності нижчий, ніж Кучма – на десятому.

Із таким рівнем популярності не може йтися не лише про другий термін, а й перший важко буде добувати. Запитав, чи думає над цим команда чи не думає. Я висловив кілька професійних міркувань з цього приводу. Коли Балогу призначили, я повертався зі святкування ювілею рідного Львова. Ще в дорозі мені телефонують: просимо терміново прийти на Банкову на розмову. 

Я пішов, бо дзвонить влада: потрібно слухатися. Там фактично була продовжена попередня розмова з Віктором. Мені запропонували роботу.

Я працюю викладачем кафедри глобалістики міжнародного університету “Україна”. Займаюся науковими та прикладними проблемами геополітики. В Україні зараз немає стратегічного центру управління, такого, який існує в кожній державі. Я сказав, що ось у такому плані я міг би бути корисним і запропонував Секретаріату цілком конкретні речі. Я сказав: давайте будемо працювати без відриву від виробництва. Я готуватиму для вас інтелектуальні продукти, а ви розцінюйте, і якщо вони щось варті, то використовуйте. Але керівник Секретаріату сказав: ні, давайте ми формалізуємо наші стосунки як трудові. Я розумію, що ваш рівень та потенціал це – заступник голови Секретаріату. Від цієї посади я відмовився, бо мені потрібно було б згорнути всі мої проекти в науці. Ми зійшлися на такому паліативному варіанті: я йду на посаду радника голови Секретаріату, яка не потребує організаційного навантаження, необхідності керувати людьми.

Я запропонував одразу ж на другий день кілька проектів. Ми їх переглянули, Балога висловив своє захоплення. Це був другий день перебування Президента в Німеччині... До речі, його навіть не прийняла федеральний канцлер...

ПОДЗВОНИВ БАЛОГА І ПОПРОСИВ ПІДТАСКАТИ ЙОГО

– І чим закінчилася зустріч з Балогою?

– Він сказав, що негайно, як тільки Президент повертається, то доповість про мої проекти. Потім у п’ятницю, десь о сьомій годині ранку, він подзвонив і попросив, цитую, “підтаскати його”, бо в нього перша прес-конференція. Я прийшов, але там уже його “підтаскували” незнайомі хлопці. Робили репетицію прес-конференції, відповідний папір готували. Я висловив деякі свої критичні зауваження. Зокрема, про те, що Президент піде в опозицію. До речі, ця теза була оприлюднена. Це така нісенітниця, що важко коментувати...

До кого він іде в опозицію? До України? Чи до своєї посади?

Ось так ми спільними зусиллями, із незнайомими мені людьми, попідтаскували. І це в такій ролі – перший раз чоловік, він хвилювався, мені щиро хотілося йому допомогти. Хоча такі речі потрібно готувати ґрунтовно, а не сходу, з бухти-барахти виголошувати офіційну позицію Президента.

Я сидів у кабінеті й наживо дивився по внутрішній телемережі, як це все відбувається. Справді, як для першого разу було непогано. Я про це сказав Балозі, висловив свої міркування.

Далі він попросив написати статтю Президента в “Нью-Йорк Таймс”. Якщо бути точним, тему сформулював я – Балога сказав, що потрібно щось написати для Заходу. У зв’язку з тим, що трапилося в серпні – що той, проти кого Ющенко воював на президентських виборах, став прем’єром, і світ думає, що це “разворот-поворот”, – то потрібно якось заспокоїти світ. Пояснити, що демократичний процес складний, але євроатлантичний курс збережений. Хоча, чесно кажучи, переконувати в цьому Захід дуже непросто. Але потрібно... Там мав стояти підпис Президента. Як науковець я писав би це по-іншому. Але Президентові слід про це з громадськістю говорити й запевняти, що процес демократизації не згорнутий, що він проходить складні випробування, але продовжується.

У понеділок я працював над цією статтею у “Нью-Йорк Таймс”, вона була готова, і мені навіть подобалася. А потім, знаєте, як чоловік, коли попрацює й отримає якесь задоволення, – пішов собі, увімкнув ввечері новини налив п’ятдесят грамів вечірнього віскі. Включаю, а там кажуть, що Базіва звільнено.

Чому? “Група журналістів” прийняла рішення, яке Балога виконав.

НА БАНКОВІЙ СИДИТЬ ЮКРЕЙН-БАШІ

– Жоден журналіст при цьому не згадувався?

– Може, ви там були? То скажіть. Мені почали дзвонити різні люди, у тому числі ті, хто познайомив мене з Балогою, просили не вибухати й дати можливість з’ясувати. На другий день я зателефонував у відділ кадрів Секретаріату. Поцікавився, на якій підставі і за якою статтею мене звільнено. А дівчата сказали прямим текстом, що “ви ж за власним бажанням” звільнилися, розпорядження написане. Я запитую: за чиїм власним бажанням? За вашим, відповідають, керівництво сказало, що з вами все погоджено, ви за власним бажанням звільнені. А я запитую: а часом там за розпорядженням моя заява не підколота? Сказали, що принесуть, але ще нема.

Так що зустрінемося в суді, а потім – на Банковій. Є трудове законодавство, є Конституція, є честь та гідність людини. Я маленький, такий малесенький українець, яким керує один-єдиний великий українець, посланий з Небес. Месія. І Месія взяв і отак ось переступив через маленького українця, переступив через Конституцію, через права людини. І одне з цих прав – це право на працю.

А для чого йому рахуватися з Конституцією, яка захищає маленького українця, коли він великий українець? Я думав, що живу в державі, якою керує демократичний Президент, а в цій ситуації я побачив, що на Банковій сидить такий собі Юкрейн-баші. І хай він другий раз не ображається, що я його знову не так назвав, тому що його в широкому сенсі таким роблять його підлеглі.

Оце формально фабула. Тепер щодо “закуліс”. Я серед “любих друзів” маю справжніх друзів. Нормальних людей, з якими я спілкуюся, і вони поцікавилися причинами. Балога сказав: його заставили. Він у такій самій ситуації, як і я.

НАЙМОГУТНІШИЙ ТЕМНИК – ЗЕЛЕНОГО КОЛЬОРУ З ПОРТРЕТОМ ДЖОРДЖА ВАШИНГТОНА

– Вас звинувачували, що, коли Ви працювали в Адміністрації Президента Кучми, то начебто були причетні до темників і що Ви втручалися в роботу ЗМІ?

– Коли я працював на держслужбі – у той час, коли державою керував Кучма, – мені було доручено спочатку бути спічрайтером, а потім – речником держави. Державна служба – це не служба Ющенкові чи Кучмі, служба державі.

Чи хтось дорікне мені, що я робив  це непрофесійно чи всупереч інтересам моєї держави, за яку я життя віддавав у 1990 році, будучи редактором та організатором першої демократичної газети в Радянському Союзі? Я особисто, і в цілому Адміністрація Президента як структура, до темників відношення не мали. Назвіть мені прізвища людини або кімнату АП, у якій ці темники створювалися.

Ми володіли неофіційною інформацією, що це робиться, робиться за її межами – хлопчиками, яких інструктував винахідник цієї “інформаційної політики” Марат Гельман. Вони ж писали їх і розсилали.

А тепер розглянемо ситуацію з іншого боку. Ганьба темникарям-гнобителям! А як із рабами, яких гнобили? Чому раб – тоді, а не тепер, на найбільш проституйованому каналі не сказав: “Досить, я не хочу бути рабом!” Ні, стадо покірно брело на бойню. Бо працював наймогутніший  темник – зеленого кольору з портретом Джорджа Вашингтона.

Коли я поїхав на один із каналів, там уперше побачив, як виглядає темник. Керівник цього телеканалу відкрив мені комп’ютер і показав мені.

Я кажу: не виконуй його. Він каже, як не виконувати, мені сказав власник.

Коли я працював у газеті, у мені кров закипала, коли бодай одне слово в моєму матеріалі редагували. Потім я завжди пам’ятав про те, наскільки слід бути акуратним із текстом, який написала інша людина. Може, це недолугий текст, але у творчому процесі треба бути обережним. І як уявити собі, щоб наказувати, як писати, а телеканалам – узагалі розсилали готові тексти до сюжетів?

Я тоді обурювався, причому вголос. Я був спічрайтером, я виготовляв тексти офіційної риторики держави і жодного відношення до інформаційної політики не мав. Крім того, під час Кучми я належав до євроатлантичного крила і робив усе, аби цей стратегічний курс було збережено в офіційній риториці. Але це окрема – дуже серйозна розмова.

– Відомо, однак, що перед парламентськими виборами 2006 року Ви працювали на Юрія Бойка, який не дуже  шанує НАТО...

– В останніх парламентських виборах я участі не брав, але надавав консультації деяким політикам, серед яких був і Бойко. Щоправда, до моїх порад він не дуже прислухався. Я багатьох консультував, у тому числі й “Нашу Україну”. До мене зверталися.

Коли був провальний виступ Президента на річницю Майдану, я хлопцям сказав, навіщо ж ви його так підставляєте?  Що це за виступ?

“ПРОБЛЕМИ З МЕЛЬНИЧЕНКОМ БУДУТЬ ЗДАВАТИСЯ ВАМ КВІТОЧКАМИ, А ЯГІДКИ ВАМ ВЛАШТУЄ БАЗІВ”

– Ви, якщо вірити пресі, були “людиною Кірпи”...

– Давайте, розкажу Вам, як я потрапив у АП.

Я працював на посаді генерального консула в Торонто – столиці світової діаспори. Це – напівукраїнське місто, там розташовані всі інституції світової діаспори. У той час там проходив Світовий конгрес українців. Мої попередники з діаспорою не контактували. Це були синки “кагебістів”, які з тою діаспорою воювали. А тут уперше приїхав щирий українець. Я пішов на конгрес, виступив. Можливо, виступив дещо емоційно. Ющенко тоді  останні дні добував прем’єром, але про можливість його близької відставки я не знав. Тоді у виступі я сказав, що тепер є перспектива, постав серйозний політик, який може забезпечити прискорення розвитку, сконсолідувати ліберальні та націонал-патріотичні сили, який може постати на місці страченого Чорновола. І сказав, що майбутнім лідером нації я бачу Ющенка. А там сиділи хлопці в погонах, та й агентура ще була всередині, то й “стукнули”.

А так збіглося, що відбувалася десята річниця Незалежності, тож я вирішив її провести на високому, тріумфальному рівні. Я зібрав десь шістсот чоловік    на прийнятті, на зустріч прийшло сто генеральних консулів. Ну, виступив я там із промовою, а спіч був такий максималістський, наче Україна вже в НАТО. Буквально наступного дня мені циркуляр з МЗС надходить: геть з пляжу. Тоді мене перший раз звільнили за підтримку Ющенка. Я дзвоню в МЗС. Ніхто не бере трубку. Дзвоню в Оттаву послу, він каже, що не знає, але порадив тихенько збирати валізи. Я довів до лідерів діаспори, що мене відкликають. Це був грім з ясного неба. І вони тоді закидали Адміністрацію Президента листами. Почався тоді рух на захист генконсула, який очолила мати куми Катерини Чумаченко Ірена Вжисневська. Я збирався провести прес-конференцію для зарубіжних журналістів, а в Київ передав відкритим текстом: проблеми з Мельниченком будуть здаватися вам квіточками, а ягідки вам влаштує Базів.

І тут  почалися дзвінки. Мене практично поновили, правда перевели радником до Оттави, почали заспокоювати. Я взяв відпустку й повернувся до України. Щоправда, побоювався. У дипломатії під “кришею” зазвичай працюють розвідники, а в генконсульстві працювали комерсанти. Вони користувалися Віденською конвенцією недоторканності. Під цим прикриттям робилися оборудки, я з цим не погоджувався. Тому й побоювався повертатися в Україну. Але ж не ставати емігрантом.

Так чи інакше – слід їхати додому. І запросив мене на Банкову Литвин, запропонував роботу. Я подумав, це моя держава. Я буду служити не режиму, а державі і спробую приносити користь. Але в них були інші мотиви, взяли, щоб мовчав, пар випустив, не став ще одним Мельниченком. Посада називалась – науковий консультант Президента, ніякої роботи, жодних доручень, заховали, щоб сидів тихо. Я практично був нефункціональний.

Потім почав щось робити. Як фаховий політолог у сфері зовнішньої політики почав писати аналітичні записки, чисто з власної ініціативи, ніхто ніяких доручень не давав. Потім вибори, Литвин пішов у Верховну Раду, прийшов Медведчук зі своєю командою, привів партійну верхівку, усіх розставив, на мене жодної уваги не звертали. І так тривало кілька місяців.

Але ми часом недооцінюємо значення державної риторики. Тексти – ось головне завдання Банкової на 90 відсотків. Можна сидіти за столом, надувати щоки, але сядь напиши текст державної політики. Литвин сам писав такі тексти. Коли прийшов Медведчук – настала криза жанру... Серед сильних сторін Медведчука схильність до творчості не спостерігається. Тут згадали, що є тут такий... Тобто про мене. Так я став головним спічрайтером. Потрібні були посадові повноваження для здійснення функцій спічрайтера. Для мене запровадили нову посаду – заступника голови АП й створили нове управління, роботу якого так і не дали розгорнути.

На Банковій мені до кінця не довіряли ніколи.

Одного разу після прес-конференції Кучми я сказав у кулуарах фразу: “Що він наговорив! Остапа понесло.” Йому донесли. А він мене зустрічає і каже: “Тепер ти будеш говорити”.

Уявляєте, що було б, якби я так сказав про нинішнього демократичного Президента. Де б я опинився? Отаке я бовкнув. І замість мене вигнати, “авторитарний” Кучма сказав: тепер будеш говорити від імені держави. Отак я, окрім спічрайтера, став ще й речником.

Але повторююсь, мені не довіряли, спецслужби писали доноси, що я доповідаю “Нашій Україні” таким шляхом: нібито я даю своїй дружині інформацію, дружина має контакти з посольством Польші, і так воно передається “Нашій Україні”. І питання про моє звільнення поставало не раз.

Під час виборів я був на засіданні Ради регіонів, весь істеблішмент держави зібрався у Пущі-Водиці. І там червоною ниткою проходила думка: “пора и власть употребить”. Тиск на Кучму був шалений. І тоді я виступив у “Файненшл Таймс”. Вийшло моє інтерв’ю, потім виступив на Бі-Бі-Сі, де казав, що отруєння Ющенка стоїть у одному ряду з убивствами Коновальця, Ребета, Бандери.

Поїхав я на могилу батьків до Львова. Вийшли з літака, пішли попити каву, вмикаємо телевізор. Слухаємо, що Кучма мене вигнав. Так другий раз мене звільнили за підтримку Ющенка. Але, повірте, третього разу не буде. Чому? А тому, що я більше висловлюватися чи діяти на його підтримку не буду. “На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил”. Це – Василь, але Симоненко.

ЗІРКИ З СЕКРЕТАРІАТУ ЗВІЗДЯТЬ ПО ВСІХ КАНАЛАХ, АЛЕ ЗІРКА В НИХ  МАЄ БУТИ ОДНА

– Як Ви оцінюєте ефективність структури нинішнього Секретаріату? Литвин вважає, що АП як потужне інтелектуальне відомство зруйноване.

– Дивімося завжди, що на виході? Продуктивність. Коли контора ефективна, то ефективна діяльність того, на кого вона працює. Катастрофічне падіння рейтингу першої особи в державі  показує, наскільки ефективним є його менеджмент. Цей менеджмент провальний у двох попередніх складах. Президента виставляють як корову на лід. Нібито чотири ноги, а вони розповзаються.

Де ви таке бачили, щоб голова держави формулював офіційну позицію держави експромтом? Навіть якщо – “семи п’ядей во лбу”. Хоча це не той випадок.

Ця функція, яку я забезпечував – формулювання офіційною позиції держави, риторика держави – знехтувана. Цю функцію Секретаріат не виконує. Ви почули за два роки бодай один стратегічний документ, виголошений Президентом? Привід під це можна знайти. Є такий відомий вислів Клінтона: “Дурню, уся справа в економіці”. Перефразовуючи його, можна сказати: “Дурню, уся справа в геополітиці”. Уперше за 15 років святкування Незалежності не було ґрунтовної доповіді, не було засідання. Не було кому підготувати стратегічний документ. Повне банкрутство. Державу звели на рівень сільради.

– А як Ви оцінюєте новий склад Секретаріату?

– Секретаріат перетворено на бюро з працевлаштування – хлопчаків, які були міністрами. “Зірковий склад” – так вони себе назвали. А я кажу, у вас тут, хлопці, одна зірка, на четвертому поверсі (Президент. – Ред.), а ви – мурашки. А що ми маємо? Зірки “звіздять” по всіх каналах. Вони вже бачать себе на місці боса, рейтинг якого “непідйомний”. Чого бігаєте по каналах? Голові Секретаріату, може, й не варто ходити на брифінги, коли з артикуляцією серйозні проблеми.

Вони перетворюють на посміховисько мою державу. Думаю, що з трьох спроб щось там “сколотити”, це – найбільш невдала.

Я завжди кажу, що коли людина більше нічого не вміє робити, то вона збирає наради. Секретаріат має бути мозковим стратегічним центром. Там слід працювати головою, а не кулаком. А коли вершник без голови, то рука завжди тягнеться до маузера. Хоча який там маузер... Мертві бджоли не гудуть...

Розмовляла Лана Самохвалова

 

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку