Середа,
23 серпня 2017
Наші спільноти

Наша Україна і позиція Президента: фактор Мельниченка?

Президент залишається заручником якогось шантажу... Можливо, це той самий “гачок”, на який Ющенко “впіймався” під час таємних переговорів з Морозом та Януковичем...

Минуло аж два дні між заявою Президента Ющенка, якою він дозволив міністрам від “Нашої України” подати у відставку з огляду на опозиційність НУ, та його ж виступом на з’їзді партії, яким він фактично зупинив процес остаточного переходу “Нашої України” в опозицію, знов покликав її на переговори з коаліцією та наголосив на потребі стабільності й недоцільності виборів.

Звісно, є важливими й цікавими пояснення очільників НСНУ про те, що без ретельної підготовки кадрового та програмного оновлення партії продовжувати з’їзд було недоцільно.

Але факт є факт: під цим чи іншим приводом – з’їзд не ухвалив і інших рішень, котрі б стосувалися статусу опозиційності “Нашої України” та остаточного завершення переговорів з парламентською антикризовою коаліцією. Отже – на даний момент здійснилися запевнення коаліціянтів, та й підозри БЮТ, що “Наша Україна” ще не втрачена для розширення коаліції. І цю перемогу прибічників стабілізації уряду Януковича за рахунок НУ досягнуто саме завдяки Ющенкові, який і нав’язав з’їздові перерву.

Зрозуміло, знову виникає запитання: що примусило Президента вкотре поступитися інтересам Януковича та Мороза, хоча буквально за два дні до того він уже не бажав іти на жодні поступки.

Можна перелічити кілька помітних подій, що сталися в проміжку між двома рішеннями Ющенка, на які доводиться списати його чергову поступливість.

По-перше, Україну відвідав давній друг Ющенка й посол ЄС Хав’єр Солана, який висловив побажання, аби в Україні зберігалася урядова стабільність. Принаймні до саміту “Україна–ЄС” у Гельсінкі 27 жовтня.

По-друге, Верховна Рада, наче з помсти Ющенкові за його згоду з опозиційністю НУ, демонстративно проігнорувала поданий Президентом пакет щодо СОТ, навіть не включивши його в порядок денний. Хоча заступник голови Секретаріату Олександр Чалий усе ще продовжував закликати парламент діяти швидко, аби не відкласти вступ до СОТ ще на рік.

По-третє, на засіданні відновленої парламентської слідчої комісії у справі Гонгадзе знову з’явився пан Мельниченко й зробив кілька натяків на можливу причетність до зволікання розслідування та до гарантій Кучмі з боку оточення Ющенка. Плюс Мельниченко вперше, й першим серед публічних речників, заявив, що Ющенко отримав владу за рахунок “жертви” Гонгадзе і повідомив про якісь свої нові записи, яких ще немає в розпорядженні комісії…

По-четверте, у ЗМІ з’явився “витік” з урядових джерел про те, що начебто в пакеті з міжурядовими газовими угодами Росія має намір запропонувати Україні кілька політичних вимог: як от термінове проведення референдуму щодо НАТО – з відомим негативним результатом, пролонгацію перебування в Україні ЧФ РФ, та, власне, остаточну фіксацію газового “соглашенія” від 4 січня 2006 року, де змінено лише ціну на газ для України з 95 до 130 доларів, але залишено незмінним тариф на транспортування газу до Європи й присутність “РосУкрЕнерго”.

По-п’яте, партія “Реформи і порядок” уклала угоду з БЮТ про майбутнє злиття.

Якби всі ці речі відбувалися не в проміжку між передостаннім та останнім рішенням почесного голови НСНУ щодо долі партії, їх можна було б не пов’язувати з цією долею. Але всі вони мають очевидний характер тиску на Ющенка, який, судячи з непослідовності його дій та рішень, знову не витримав…

Можна припустити, що найбільший вплив на зміну позиції Президента вчинило прохання пана Солани утримати уряд в стабільності, оскільки ЄС просто не має з ким говорити найближчим часом.

Хоча насправді пан Солана не пояснив, звідки в нього виникли сумніви в стабільності уряду Януковича без підтримки “Нашої України”. Адже коаліція хоробро повідомляє, що обійдеться й без зайвих підпірок. Хіба що пані Тимошенко переконала пана Солану в тім, ніби урядові Януковича справді залишається недовго. Але навіть БЮТ, що тримає в таємниці від самих українців механізм відставки Януковича, обіцяє залишити уряд  покерувати принаймні до весни…

Так що й на Ющенка хвилювання Солани справити особливе враження не мали. Тим більше, що хоча представник ЄС і обіцяв відстояти інтереси України в газових переговорах з Росією, але, як відомо, ЄС і власні інтереси там дотримати не змогла.

Другий пункт: чи залежить від статусу НУ темп і зміст рішень Верховної Ради щодо СОТ? Вочевидь, ні. Це було зрозуміло вже після візиту до Москви спікера Мороза, який мав хоча б процедурно зреагувати на внесення Ющенком “СОТівського пакету” до парламенту. Натомість коаліція швидко відклала на листопад парламентські слухання щодо СОТ, а президентські ініціативи – в довгий ящик. Нічим у цьому процесі не міг зарадити й сам Янукович, навіть якби хотів обміняти це рішення на коаліцію з НУ, бо йому підписувати газові угоди з Фрадковим.

Самі газові угоди, з політичними “додатками” до них, від складу коаліції не залежать. Тут якраз усе повністю залежить від Президента та його здатності через РНБО врегулювати ту частину домовленостей у межах комісії Ющенко–Путін, які стосуються національної безпеки.

Що мала б під тиском Президента в межах переговорів з коаліцією зробити тут НУ? Просто мовчати, замість порушувати питання про прозорість таких угод та їхню конституційність чи навіть агітувати за них свій електорат? І цим забезпечити Ющенкові за рахунок залишків власного рейтингу подальшу лояльність з боку Росії, яка насправді відпрацьованому матеріалу жодних гарантій не дає й не дасть?

Але якщо Ющенко і мав на це розрахунок, то набагато раніше зупинив би опозиційність НУ, а не очікував би витікань у ЗМІ про “політичні умови” з боку Росії, значна частина з яких – як от референдум про НАТО та терміни базування ЧФ, – просто нездійсненні. А власне газові питання, судячи з його позитивного ставлення до РУЕ, є погодженими і з Януковичем, і з Бойком.

Тим більше не сприяла б участь “Нашої України” в коаліції збереженню позапарламентського альянсу з ПРП, оскільки та давно перейшла в опозицію. Можна мати претензії до керівництва НСНУ, що не вберегла ПРП для своєї “ опозиційної конфедерації”, але це вже інша розмова.

Тому з перелічених обставин, що могли швидко й радикально вплинути на останній “віраж” Ющенка, залишається поява Мельниченка. Власне, його заява про “нові” плівки й гальмування “оточенням Президента” розслідування справи Гонгадзе – це лише продовження та підтвердження погроз із боку Соцпартії, що кількома днями раніше застерігала Ющенка від виходу НУ з коаліційних ереговорів та лякала якимось “суспільним спротивом”. Цих погроз Ющенко не почув, тому й з’явився пан Мельниченко.

І, схоже, саме на нього Президентові тепер довелося зреагувати, що підтвердило: він залишається заручником якогось шантажу… Можливо, це той самий “гачок”, на який Ющенко “впіймався” ще в серпні, під час таємних переговорів з Морозом та Януковичем, перед поданням кандидатури прем’єра. Нині, можливо, спостерігаємо публічне підтвердження того, що “аргумент” працює.

Утім, тут усе могло б бути навпаки: саме Ющенко до справи Гонгадзе й “касетного скандалу” непричетний, а намагався позбутися в партії того “оточення”, що створило йому згаданий “гачок”.

Але тоді він не зупиняв би з’їзд, а негайно скористався б нагодою швидко змінити винних на зовсім нових людей.

Ющенко цього не зробив, залишивши час тим, хто його, можливо, компрометує, переграти наступний етап з’їзду під тиском зовнішнього шантажу на свій лад, зберігши і свій статус у партії, і перспективи широкої коаліції з ПР та СПУ, і використання “Нашої України” для інтересів “стратегічного партнера”. А також поклавши на Президента повну відповідальність за всю цю ситуацію.

Тому на даний момент залишається в наявності досить таки проста і яскрава картина “батога й пряника” для Президента Ющенка: Мельниченко і “РосУкрЕнерго”.

При цьому незрозуміло, чому Мельниченко, замість того, щоб усі свої свідчення надати ЗМІ, а потім одразу слідству, – робить публічні натяки, якими просто таки напрошується на розправу, яку легко списати на Ющенка і покласти край його кар’єрі.

Можливо, Мельниченко гадає, що його береже потреба ще якийсь час зберегти Ющенка, аби завершити процедуру повної здачі національних інтересів України?

Але, якщо вірити панові Франчуку, над цим активно працює другий “спецпроект” Кремля – міністр Бойко з “РосУкренЕрго”, яким патронат Ющенка потрібен лише до остаточного правового закріплення довгострокових газових угод…

Тим часом Президент, відправивши НСНУ “пізнавати саму себе” в пошуках ідеології і знову намагатися перевиховати ПР та СПУ, аби ті не плекали планів федералізму й решти невідповідних Універсалу речей, – залишився сам на сам з партнерами Януковичем і Морозом перед розв’язанням газових та інших проблем з Росією.

Можливо, усупереч усім песимістичним обставинам, він сам-один, хіба що за підтримки Гайдука, продемонструє справжнє диво дипломатичного, економічного, енергетичного та геополітичного мистецтва? Принаймні чекати залишилось не так довго.

Ірина Погорєлова

 

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку