Російський режисер приїхав до Києва розповісти українцям, що їх не існує
Треба було примудритися – зробити з «Тараса Бульби» такий нудний фільм... Хотів потрапити до Держдуми, але не потрапив, тому зняв кіно... Палестинці й ізраїльтяни – теж один народ?..
Треба було примудритися – зробити з «Тараса Бульби» такий нудний фільм... Хотів потрапити до Держдуми, але не потрапив, тому зняв кіно... Палестинці й ізраїльтяни – теж один народ?..
Вчора українській публіці нарешті був представлений довгоочікуваний фільм «Тарас Бульба» російського режисера Володимира Бортка, знятий за однойменною повістю Миколи Гоголя.
Представляти свою картину в Україні режисер - він же один з сопродюсерів фільму - приїхав особисто, захопивши з собою генерального продюсера телеканалу «Росія» Сергія Шумакова.
Де взявся «російський цар»?
Володимир Бортко |
Загальновідомо, що у Гоголя були дві редакції «Тараса Бульби» . У першій – 1835 року – оспівується козацька слава, там і в заводі не немає ніякого царя і не пахне москвофільством. І друга редакція – 1842 року. Теж Гоголя. Але де присутня дивна фраза про російського царя (цитату приведено нижче). Нагадаємо, що в повісті розповідається про події ХVI століття – за сто років до «возз`єднання» України Росією.
Деякі дослідники пишуть, що повість зазнала величезних змін без волі і бажання самого автора. Твір чимало втратив з вини переписувача Павла Аннєнкова і видавця Миколи Прокоповича, якому Гоголь довірив не тільки видавати зібрання творів у 1842 році, а й правити стиль і граматику. Все це пояснюється тим, що у письменника не було такої наполегливості для досягнення досконалості твору, як, наприклад, у Олександра Пушкіна. Гоголь вважав літературну обробку марно втраченим часом, за який можна написати інший твір, а вже оприлюднене ставало для нього нецікавим і мов чужим.
Частину «Бульби», яка зазнала великих змін поза волею автора, після смерті Гоголя надрукував журнал «Русская старина». Повість істотно трансформувалася. Проте в Росії і досі завершеною вважається друга редакція повісті, а не оригінал, власноручно переписаний автором.
15 липня 1842 року після виходу «Собрания сочинений» Гоголь написав стривожений лист Прокоповичу, в якому зазначає: «Вкралися помилки, але я думаю, вони сталися від неправильного оригіналу і належать писареві...»
Оригінал «Тараса Бульби» був знайдений в шістдесяті роки ХІХ століття серед подарунків графа Кушелєва-Безбородька Ніжинському ліцеєві. Це так званий «ніжинський рукопис», повністю написаний рукою Миколи Гоголя. З тексту оригіналу видно, що значних змін зазнали багато розділів.
Володимир Бортко, зрозуміло, скористався «негоголівською» редакцією «Бульби» – з купюрами і вставками, зробленим переписувачем і видавцем.
Антипольський "драматизм"
Бортко творчо розвинув видавничі «вставки». Кіно вийшло однаковою мірою як антиукраїнським, так і антипольським.
Ні, звісно, в творі великого українця немає особливої любові до тодішніх ворогів Казацької держави. Але Бортко пішов далі. Він «допоміг» Гоголю скерувати сюжет в антипольській бік: вигадав сцену з мертвою дружиною Бульби (грає Ада Роговцева), яку нібито по-звірячому зарубали ляхи. Цим, як потім пояснив Богдан Ступка, який зіграв Тараса Бульбу, режисер хотів додати більше драматизму картині.
Впродовж всього фільму нав`язується думка, що українські козаки воювали за «російську землю» і за «російську віру» (мабуть, російську – в значенні «московську», а не «руську»). Ці месиджі – то у вустах героїв, то в «авторському» тексті – прозвучали близько двох десятків разів.
Більше того, герої Гоголя, за Бортком, не знають назви країни, за яку вони воюють. Вони чомусь називають її Украйна, а не Україна. Схоже, за правильну вимову назви країни російське Міністерство культури гроші на кіно б не виділило.
"Нудно і дурнувато"
Ідеологічне підгрунтя фільму видне неозброєним оком. Але, може, кіно багате на художні знахідки?
На жаль, і в цьому плані – «двійка». Це навіть не вчорашній день. Батальні сцени – вбогі, акторська гра – вельми посередня, ніяких режисерських знахідок. Знято, як дешевий серіал, якими рябіють російські телеканали.
Зі мною погоджується письменник і драматург Лесь Подерв’янський, присутній на прем`єрі.
– Дуже невдала екранізація, – сказав він. – І це дуже м`яко сказано. Починаючи від сценарію. Це треба було примудритися, щоб зробити з такої драйвової речі, як «Тарас Бульба» фільм, який весь час провисає, його нудно дивитися, сюжет весь час буксує. Це по-перше. По-друге, фільм переповнений дурнуватим пафосом, який нагадав мені радянські фільми 30–50 років. Там бракує тільки товариша Сталіна. Ступка грає погано, зовсім без драйву. Мені не сподобалося абсолютно нічого, крім костюмів і роботи художника. Але це все, більше нічого! Батальні сцени зняті не на рівні ХХІ століття. Вони мені нагадували румунські або болгарські бойовики 60-х років, які я дивився в дитинстві.
Чого злякався Ступка?
«Теперь пусть чуют дальние и ближние народы: поднимается с русской земли свой царь! И не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!» – ці приписані Гоголю слова російський режисер вставив у вуста Тарасі Бульбі, коли той помирав...
Лесь Сердюк |
А що може сказати на виправдання Ступка? А нічого. Він з усіма питаннями пересилає до Бортка.
– Ходять чутки, що ви погодилися зіграти в цьому фільмі після того, коли одержали якусь російську премію і гонорар в 50 тисяч доларів, – запитали його в кулуарах.
– Це брехня. Неправда! – відповів, змінившись в обличчі, актор. – Ви займаєтеся політикою, а я займаюся мистецтвом.
Богдан Ступка |
– З Жириновським, Зюгановим, Бортком, (актором) Ігорем Петренком, – похвалився Ступка.
Він також сказав, що Жириновський залишився дуже задоволений фільмом.
– А чого ж ви не зняли свій український фільм? – парирував Ступка, звертаючись чи то до української влади, чи то до громадськості. – А вони взяли і зняли.
– А чому у фільмі немає жодної української пісні?
– Зате там є бандура, – відповів Богдан Свльвестрович. – У Бортка питайте, я не монтовував фільм!
Дякувати Володимиру Володимировичу
Сам режисер після демонстрації свого творіння тримався гордо. Як кажуть – завдання виконане.
– Чому все ж таки у фільмі немає жодної української пісні? Адже козаки не тільки пили, гуляли і билися, але ще і співали. – поцікавилася я у нього.
– Мало цього, не їли борщ, пампушки і багато ще чого не робили. Але там же йде музика на національних мотивах. Ну, пісні немає, ну, значить, у цей момент вони не співали, – зло відповідав Бортко.
До речі, Богдан Ступка на прес-конференцію, організовану після показу, не прийшов. Сказав, що не має часу.
Натомість з`явився глава телеканалу «Росія» Шумаков, який не любить роздавати коментарі. Потім сказав мені, немовби між іншим, що в Україні на прес-конференцію йому «сказали прийти».
Шумаков чітко пояснив, чому вибір випав на Бортка:
Сергій Шумаков |
Останніх два слова він вимовив з таким пієтетом, ніби звертався до самого Путіна.
Режисер сказав, що однією з причин, через які він узявся за цей фільм, – це «сміливість» телеканалу «Росія».
– Що ви хотіли показати у фільмі? – запитала я у нього. – Яку «свою» історію? Адже Гоголь любив своїх героїв. Українським духом пройнято весь твір.
– О! Зараз почнеться провокація. Я 28 років – з двох до 29 – жив у Києві. Ми жили на вулиці Чапаєва, 13. Моя бабуся водила мене у Володимирський собор, а на всі законні свята – в Лавру. Я б дуже хотів, щоб була повна ясність, тобто чий це письменник і все інше. Це письменник того народу, який хрестив колись князь Володимир. І правильно зробив... Це син православного народу, цього російського народу. Називайте його, як хочете, але це син одного народу, який тут жив. Коли мені кажуть, що в Сумській області передова частина людства, а в Курській – це люди з собачими головами, мені стає смішно. Це ті самі люди, що розмовляють тією самою мовою. Ось Гоголь син цього народу!
– Ви сказали «русского народа».
– “Русского”. Тому що написано у нього так. Цитата: «Хочется мне перед боем сказать вам, панове, что есть наше товарищество. И в других землях были товарищи, но таких, как в русской земле, не было таких товарищей. Так любить как русская душа не то чтобы чем, а всем, чем дал Бог, так любить никто не может». Пробачте будь ласка, це не я, це Гоголь. У фільмі я передав те, що, на мою думку, писав Гоголь. Ми самі слово «русский» не придумали. Найбільшу дурість, яку можна зробити, – це переклад.
Хотів потрапити до Держдуми, але не потрапив, тому зняв кіно
Володимир Бортко |
– Я так зрозуміла, що ви не розділяєте росіян і українців? – поцікавилася я.
– Ні!!! Не р-о-з-д-і-л-я-ю! Це один народ! – зло карбував російський гість.
– Володимире Володимировичу, – запитали у Бортка, – перед першим знімальним днем у Запоріжжі ви сказали, що, можливо, «Тарас Бульба» буде вашою лебединою піснею. Ви не передумали?
– Я б із задоволенням не передумав, якби їсти не хотів щодня. Розумієте? Ось у чому справа – я хотів піти в політику, в Держдуму, але не потрапив туди. Тому хочу чи не хочу, напевно, доведеться продовжити свою діяльність.
– Думаю, що після цього фільму ви точно потрапите в Думу, – сказала я.
– А ти що, справді думаєш, що це на замовлення?
– У мене питання – куди ви приїхали?
– Я приїхав на рідну землю. Я народний артист цієї республіки. Я прожив тут більше, ніж, судячи з усього, вам років. Тому можу говорити від імені жителів цього міста абсолютно спокійно, абсолютно точно знаючи, що говорю від моїх друзів різної статі. Ось від кого я говорю! Я син цієї землі! Ду ю андестенд?
– Звичайно, з`являються статті, - додав Шумаков, – і Володимир Володимирович переживає. – Я це бачу по очах. А я радію, радію, тому що в Росії, не знаю, як на Україні, найстрашніше – це коли мовчать. Це коли розводять руками і кажуть: «Не чекав». Чого не чекав? Не зрозуміло. Я приблизно здогадуюся, що всередині у вас робиться, але я цьому шалено радий, тому ми завжди ментально будемо одним цілим.
Отак, укотре приїхали до України російські мужі розповідати, що ніякі ми не українці і земля ця не українська.
На перегляді російської версії «Тараса Бульби» були присутні і представники так званого українського бомонду. Правда, ріденько. Окрім згаданого Подерв’янського, в кінотеатрі «Україна» бачили Нестора Шуфрича (ПР), сина Президента Андрія Ющенка, Наталю Королевську (БЮТ), заступника Леоніда Черновецького Віталія Журавського, поета-пісняра Юрія Рибчинського з сином Євгеном.
Юрія Рибчинського, як він мені зізнався, страшно дратувало у фільмі слово «ляхи», яке весь час повторювалося.
– Бортко у фільмі каже, що українська земля – це також і їх земля, а запорожці – це російські козаки. Знаєте, це таке, що навіть не хочеться коментувати. Він просто захотів зробити частину української історії російською. Це мене дуже здивувало. Так, мені не подобається основна ідея фільму. Потім я говорив з Володимиром Бортком, а він мені сказав, що росіяни і українці – це один народ. Я йому кажу: «У такому разі палестинці й ізраїльтяни – теж один народ». Він може таке нав`язати тільки таким, як він сам, але нам такого ніколи не нав`яжеш.
Ксеня Лесів