Неділя,
20 серпня 2017
Наші спільноти

Наскільки безсмертні лідери Нашої України?

Перейде чи не перейде “Наша Україна” в опозицію? Залишаться чи не залишаться її міністри в уряді? Про це наука мовчить. Хоча йдеться про можливості Президента впливати на політичну ситуацію в Україні...

Перейде чи не перейде “Наша Україна” в опозицію? Залишаться чи не залишаться її міністри в уряді? Про це наука мовчить. Але це вже майже нікого не цікавить. Так само як і те, що відбудеться в результаті паузи між етапами епохального з`їзду партії.

Хоча йдеться не тільки про політичне майбутнє однієї з парламентських партій, але і про можливості Президента Ющенка фактично впливати на політичну ситуацію в Україні.   

Взагалі, все це Віктор Андрійович досить безапеляційно висловив на тому самому першому етапі ним же «зірваного» з`їзду. Президент не бачить свою політсилу (Ющенко неодноразово підкреслював: „моя партія”) в ролі опозиції. Що, втім, недивно. Особиста президентська квота в уряді не може бути ефективним важелем впливу на внутрішньополітичні процеси як за кількістю „президентских” міністрів, так і за „якістю” таких посад. Передбачувана опозиційність жодним чином не може допомогти в просуванні президентських законодавчих ініціатив. У Раді НУ, навіть у випадку тісної роботи з БЮТ, або «під БЮТ», може хіба що зібрати ситуативну більшість. Для ефективної законотворчої роботи це нікчемно мало.

Ще один аспект конфлікту «по-нашоукраїнськи» – очевидні розбіжності в поглядах щодо багатьох питань почесного лідера НСНУ Віктора Ющенка і реального лідера Романа Безсмертного. Президент ще міг би піти на якийсь варіант узгодження діяльності «Нашої України» з антикризовою коаліцією – за умови збереження «помаранчевих» міністрів і зовнішньої демонстрації дистанціювання НУ від ПР і КПУ (скажімо, не членство в коаліції, а асоційоване членство, спільна декларація про наміри, підписана на основі Універсалу або щось на кшталт цього).

Але Безсмертного, який скуштував партійної влади влаштовує лише жорсткий варіант – з публічним биттям посуду і розподіл столових приладів. Хоча ніхто не каже, що лідер НУ не має рації в принципі. За умови переходу в опозицію політсила з тепер уже 6–7-відсотковим рейтингом просто не може собі дозволити делегування представників в уряд, опозиційність якому вона має намір декларувати. Або партквиток, або міністерський портфель – для опозиційної «Нашої України» можлива тільки така постановка питання.  

Найбільш дошкульним ударом для нинішньої партійної еліти НУ стала заява Ющенка про те, що він категорично наполягає на реформуванні партії. І не тільки ідеологічному, але й організаційному – аж до зміни вищого керівництва партії.

Якщо вірити джерелам у Секретаріаті Президента, найбільше на посаді лідера «Нашої України» керівник Секретаріату Віктор Балога хотів би бачити Арсенія Яценюка. Його прізвище неодноразово називав і Роман Безсмертний. Віктор Андрійович також начебто відверто проти не виступав. Отже Яценюк міг би стати компромісною фігурою в тому сенсі, що «палацовий переворот» в НУ пройшов майже б без особливого галасу.

Не те, щоб зовсім. Перша спроба зливу компромату на Яценюка відбулася відразу після того, як Президент «розігнав» з`їзд, запропонувавши «подумати». Правда, переконливою її не назвеш. Шкільне прізвисько і порізана колективна фотографія третього класу, навіть якщо не згадувати про мільйони-будинки-квартири-дачі-машини-“прикиди” і т.д. вітчизняного політикуму, – якість «компри» сама по собі говорить багато про що. Можна тільки порадіти за «молоді паростки», не заляпані (поки що?) багном помилкових і не дуже звинувачень.

Безперечним негативом можливого призначення Яценюка можна вважати повну відсутність у нього навиків партійної роботи. А також і очевидний програш у «рейтингу публічності» можливим опонентам. Такі мастодонти популізму, як Томенко, поза всяких сумнівів, зімнуть його, не надто напружуючись. Але це не біда. Старші товариші, судячи з того, наскільки активно Балога просуває Яценюка, а Безсмертний згадує його ж у коментарях ЗМІ як «свого» протеже, готові, де треба, допомогти, підказати, з-під столу скерувати і т.д. Зрозуміло, тут відразу ж почнеться підкилимовий розподіл відповідальності: перший ляльковод – другий ляльковод. Але для НУ, яка звикла до перманентних сутичок за доступ «до тіла» особливою проблемою це стати не повинно.

Набагато серйознішою перешкодою на шляху реалізації такого плану виглядає небажання самого Яценюка посідати пропоновану посаду. Он, навіть заяви про вступ до партії він досі не подав. І якщо це не «політкокетування» з метою вибити якісь додаткові пільги, а дійсно демонстрація небажання бути слухняним виконавцем чужої волі, – така рідкісна в українській політиці позиція гідна усілякої пошани. До речі, згідно однієї з версій, тритижнева перерва, оголошена Ющенком, надана не стільки НСНУ, скільки Балозі. На те, щоб спробувати умовити Яценюка. 

На лавці запасних – В’ячеслав Кириленко. Нібито, креатура самого Президента, який є симпатичним Ющенку, в першу чергу, послідовністю і вмінням добиватися поставленої мети. Скажімо, міністерську посаду Кириленко одержав саме завдяки особистій домовленості з Ющенком, тоді як його безпосередній керівник (на момент входження Руху в НУ) Юрій Костенко подібної честі не удостоївся.

З позицій досягнення поставленої Ющенком мети – підчищання партії і партійного іміджу, щоб підправити рейтингові показники, а також забезпечити максимально неконфліктний варіант переходу до співпраці з парламентською більшістю, – кандидатура Кириленка виглядала б авантажніше у порівнянні з Яценюком. Проте сам він вельми вразливий для критики.

«Зачепити» Кириленка можна на тематиці, яку полюбляють «головні балакуни» Тимошенко - корупційній . Досить пригадати, що в лютому 2006-го тодішній віце-прем`єр Кириленко виявився причетним до скандалу навколо  крадіжки і зловживань у фонді соціального страхування. Допустив кілька грубих помилок, у тому числі й призначення свого ставленика Андрія Міщенка до керівництва фонду (в обхід вимог до кандидатів на цю посаду), і особисте втручання у формування програм фонду.

Тут варто було б виокремити, так би мовити, самовисуванців і еліту, що втрачає вплив. Микола Катеринчук, безумовно, представник першої групи в чистому вигляді. Власне просування до вершини партійної влади голова політвиконкому організував за правилами демократичних мітингів: з плакатами і скандуванням прізвища.

Роман Безсмертний представляє так би мовити «змішаний тип», його агітація базується на «ініціативі знизу»: спікери другого ряду в коментарях журналістам наполягають на «консервації» Романа Петровича в його нинішній іпостасі лідера партії.

На жаль, призначення як Катеринчука, так і Безсмертного, нездатне вирішити генеральне завдання, поставлене перед партією Президента, – гарантувати Віктору Ющенку плідну роботу в зв`язці з антикризовою коаліцією, зберігши тим самим його вплив у внутрішній політиці. Катеринчук нібито одержав вигідну пропозицію від Юлії Тимошенко про входження в її опозиційне формування. Для Безсмертного єдиним виходом також залишається відведення НУ в опозицію, нехай «іншу», це принципово справи не міняє.

Ідея залишити все як є, але трішки не так, тобто «розбавити» нинішній склад політради НСНУ «новими нашоукраїнцями» з числа молодих талантів Секретаріату Президента, також не витримує критики. Вже хоч би завдяки тому, що в цьому випадку НУ ,цілком ймовірно, фактично перестане бути партією Президента, залишившись такою лише за назвою. “Любі друзі” -Порошенко, Жванія, Третьяков, Мартиненко, які поки що «керують» справами в політраді «– мабуть, почуваються дещо незатишно в безпосередній близькості від «донецького» Кабміну і неодноразово заявляли про наміри відвести НСНУ в більш менш жорстку опозицію (залежно від особистих уподобань заявників). Деякі навіть не виключали можливості союзу з БЮТ, який автоматично поставив би НУ в положення підлеглої Юлії Тимошенко політсили. Але навіть якщо цього і не станеться, опозиційне положення партії Президента, як уже згадувалося, однозначно позбавить самого Президента левової частки кадрового впливу в Кабінеті міністрів. Тут не допоможуть ні «поступки» прем`єра, що неодноразово заявляв про те, що «нашоукраїнців», мовляв, ніхто не жене з міністерських постів, ані недавня заява представника Кабміну Івана Ткаленка про те, що парламент може й не затвердити заяви про відставки «помаранчевих» міністрів.

По всьому виходить, що привести до влади в партії «молодших нашоукраїнців» було б оптимальним рішенням з огляду збереження НСНУ як «партії Президента», а не просто політичної сили представленої в парламенті. Хоча без втрат не обійтися і тут. Цілком впевнено слід чекати відколу групи Катеринчука. Проте «Любі друзі” у такому разі навряд чи відкрито підуть проти Президента. В опозиції по Катеринчуку і Тимошенко їм буде ще незатишніше, ніж у „зв’язці” з донецькими. А це – істотна частина фінансового кістяка НУ і вплив на партійні групи, який все ще зберігається. З частиною колишніх привілеїв доведеться розпрощатися.

Віктор Андрійович ясно дав зрозуміти, що «особисті амбіції», незважаючи на колишні заслуги в організації його перемоги на президентських виборах, більше до уваги братися не будуть.

На жаль, час, коли слід було б почати «капітальний ремонт» «Нашої України» вже невідворотно втрачено. І тепер можна лише говорити про те, що і кого втратить партія в результаті внутрішньої реконструкції. Проте, розколу не уникнути у будь-якому випадку.

Віра Сорока

 

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку