Східне партнерство – Чорноморська дружба: 1:0 на користь України і її друзів
Східне партнерство – Чорноморська дружба: 1:0 на користь України і її друзів

Східне партнерство – Чорноморська дружба: 1:0 на користь України і її друзів

17:52, 06.05.2009
16 хв.

Це не означає, що ми не гідні, це все, на що вони поки здатні... 7 травня у Празі відкривається саміт

Отже, Східне партнерство, про яке так довго говорили європейці, запускається.7 травня розпочинається Празький саміт, на якому буде прийнята так звана програма Східного партнерства. 

Для довідки: Східне партнерство - проект, офіційно запропонований  ЄС,  був презентований міністром закордонних справ Польщі за участю Швеції в травні минулого року. Він був покликаний окреслити нову політику ЄС щодо країн Східної Європи. У Східне партнерство запрошуються  Вірменія, Азербайджан, Грузія, Молдова, Україна і Білорусь. 

Відео дня

Алаверди євроскептикам, або В одному мішку з азербайджанцями і вірменами 

Хав`єр Солана, Жозе Мануель Баррозу, Ніколя Саркозі і Віктор Ющенко
Обіцяна на саміті програма ЄС, офіційно її називають "регіональний підхід до пострадянських країн Східної Європи і Кавказу", з бюджетом близько 600 мільйонів євро на 2009-2013 роки і планом укладення договорів про зони вільної торгівлі багато в чому визначатиме характер відносин України і ЄС найближчими роками.

Східне партнерство - це по суті і план дій, і домашнє завдання, і програма ЄС для країн, які прагнуть членства в Євросоюзі.

Як тільки Східне партнерство з`явилося на паперах, в Україні розпочалися гарячі дискусії щодо того, що воно означає для нас. Українські євроскептики почали плакати, що нас знову обдурили, що нас списують в один мішок з вірменами і азербайджанцями, що на нас просто ставлять клеймо як на таких, що не доросли до демократії, і що нібито Східне партнерство - це крок назад. 

У той же час українські єврооптимісти кажуть, що це новий крок в розвитку відносин, який передбачає нові заходи і інструменти, і що Україну чекає світле європейське майбутнє. Реалії ж наших європейських перспектив  лежать десь між двома таборами. Ну, по-перше, говорити про те, що Східне партнерство списує Україну «в один казан з азербайджанцями і вірменами» і, тим самим відсовує перспективу персонального членства України в ЄС, не зовсім коректно. Участь в загальних регіональних програмах не виключає активних двосторонніх відносин і перспектив власне українського членства. Так, у середині 90-х років ЄС почав регіональний процес з перспективою євроінтеграції, спільний для всіх балканських країн. Деякі з них і до сьогодні живуть на межі громадянської війни. Проте це не перешкодило Брюсселю в 2003-му році прийняти до складу ЄС Словенію і почати переговори про членство з Хорватією, і навіть пообіцяти перспективу особистого членства іншим країнам. У Чорноморському регіоні свого часу Європейський Союз запустив цілий ряд регіональних програм, визначивши таким чином завдання з євроінтеграції для всього регіону. Хтось до цих пір робить свої «домашні завдання», але це не завадило ЄС благополучно прийняти до своїх лав Румунію і Болгарію, чи то за «успішність», чи то за наполегливість і послідовність в своєму бажанні. Отже, «персональним», назвемо це так, перспективам України загальна програма Східного партнерства ну зовсім не зашкодить.

Ніколя Саркозі про Східне партнерство: треба щось робити, поки вони один одного не прикінчили

Навіщо ж тоді був потрібний цей офіційно оформлений регіональний підхід? Це запитання УНІАН поставив заступникові директора Празького Інституту міжнародних відносин, докторові Петеру Кратохвілу, який працював над програмою чеського головування в ЄС і безпосередньо над підготовкою Східного партнерства. Пан Кратохвіл підкреслив, що в ЄС давно назріло розуміння необхідності запуску багатобічного регіонального формату у відносинах з східними сусідами. «Не зовсім правильно вважати, що Східне партнерство - це дітище Швеції і Польщі, - сказав він нам. - Запуск регіонального підходу до східних сусідів обговорювався ще на початку минулого року в рамках Вишеградської Групи. Всі члени групи погоджувалися з тим, що запуск багатобічного формату для Східної Європи украй необхідний, проте в практичному плані у нас було багато розбіжностей. Так, наприклад, йшло напружене суперництво між словаками і поляками за те, хто стане символічним лідером такого підходу. Були серйозні розбіжності по суті нової політики: наприклад, Угорщина, яка займає одну з найбільш проросійськи налаштованих позицій серед центральноєвропейців, активно просувала ідею підключення Росії до такого переговорного процесу. Варшава була проти такого залучення. Чехія і Словаччина - десь посередині. Незабаром стало відомо, що Польща запустила паралельні переговори зі Швецією щодо Східного Партнерства. В результаті, ми вирішили не виступати з конкурентними пропозиціями у Вишеградському форматі і стали працювати над ними в рамках підготовки нашого головування в ЄС. Отже якщо ви зараз подивитеся на документ по СП, то побачите, що він озаглавлений як шведсько-польська ініціатива з внеском чеського головування».

Навіщо воно нам треба? У європейській практиці регіоналізм став одним з давно випробуваних методів вирішення конфліктів. ЄС заохочує країни в проблемних регіонах торгувати одна з одною, створювати спільні форуми, запускати спільні культурно-освітні програми, спрощувати торгівлю і так далі. За допомогою створення цілого комплексу регіональних взаємодій і зв`язків зміцнюється уявлення про мирне співіснування як про норму життя, піднімаючи рівень безпеки. Надійніші країни демонструють приклад неконфліктної поведінки своїм сусідам і виступають тим самим гарантом миру в регіоні. Сама думка про використання насильства стає абсурдною.

«Саме тому, – підкреслює доктор Кратохвіл, - відразу після російсько-грузинського конфлікту президент Саркозі і британський прем`єр Браун на позачерговому саміті ЄС зажадали максимального прискорення роботи над Східним партнерством. Це було визнання того, що щось треба робити на Сході».

Ніколя Саркозі і Віктор Ющенко
У кулуарах Єврокомісії ходить фраза, яку приписують Саркозі в період грузинсько-російської війни: «Треба швидше приймати Східне партнерство, поки вони не прикінчили один одного остаточно».

За словами європейських функціонерів, які попросили не називати їх імен, роль України в такому підході ключова, і їм здається, що не всі у нас розуміють, що від України ДІЙСНО залежить мир і стабільність в цьому регіоні Європи. Україна на тлі своїх пострадянських побратимів змогла прожити перші 18 років своєї незалежності без міжетнічних конфліктів і громадянських воєн. Несприйняття насильства - найважливіша якість, яку Україна повинна просувати серед своїх сусідів, особливо зважаючи на російську слабкість до гри м`язами. Цікаво, що в коментарях нам багато євробюрократів підкреслювали: «Російсько-грузинська війна, частково, і відповідальність України. Якби Україна дала чіткіше зрозуміти Саакашвілі, що у разі війни на неї не можна розраховувати, то, можливо, подій минулого серпня можна було уникнути».

Чому друг Хав`єр не допоможе другу Віктору?

Щодо того, що нас вважають такими, які не доросли до демократії,  - з цим складно не погодитися. Така думка існує серед європейців. Проте, до недавнього часу вона мала скоріше філософський відтінок. Свого часу Пірка Таппіола, фінський дипломат і радник верховного Представника ЄС з зовнішньої політики Хав`єра Солани, виступаючи на круглому столі з питань політичного розвитку України і коментуючи розпуск коаліції і чергові вибори, філософськи відзначив, що процес побудови демократії досить довгий і це знак здорового розвитку суспільства. Проте під час тієї ж дискусії прозвучала і фраза, що українській політичній еліті поки що не вистачає професіоналізму виробити консенсус розвитку країни. Ця позиція ще частіше почала звучати під час фінансової кризи, наслідки якої для України були набагато драматичнішими, ніж в середньому по Європі. Брюссель все-таки чекав, що українська політична еліта буде здатна сформувати владний консенсус і прийняти відповідні рішення. Що ж продемонструвала Україна? – Чвари між парламентом, президентом і прем`єром  навіть під час переговорів з МВФ... Це стало ще одним аргументом "на користь" того, що українська політична еліта, принаймні поки що, непрофесійна в плані управління країною. Проте з суспільством, здається, не все так погано. Нам би тільки сформувати еліти, які були б гідні свого народу.

При таких достатньо посередніх показниках України і непростих часах для ЄС, - відзначають деякі європейські дипломати, - можна вважати, що Східне партнерство - це той максимум, який друзі України в ЄС змогли протягнути в Брюсселі. Насправді, могли б опинитися і без того, що одержали. «Не забувайте, що ідея спеціального регіонального формату відносин на Сході витала в повітрі ще років п`ять тому. Її озвучували Британія і Швеція. Але тоді її розширили до Європейської політики сусідства і приміряли на всіх сусідів від Марокко і Йорданії до Білорусі і України. Після цього полякам довелося продавлювати цю ідею з нуля. І, до речі, за минулі роки ситуація розвивалася не на користь України».

Віктор Ющенко і Хав’єр Солана
Справа не тільки в нас, але і в самому Брюсселі. По-перше, після провалу проекту Євроконституції і Лісабонського договору, уряди держав ЄС дійсно стали трохи скептичніше ставитися до питань формування єдиної зовнішньої політики. Коли Солана зондував грунт на ухвалення нової Стратегії Безпеки ЄС замість старої (прийнятої і широко розрекламованої ЄС в 2003-му році), більшість представників завернули цей проект. Обійшлися скромнішим оглядом щодо досягнень ЄС в цій царині. Очевидно, що єдина зовнішня політика ЄС поки відходить на другий план. Тобто, не зважаючи на орден Ярослава Мудрого, урочисто вручений Солані українським Президентом, друг Хав`єр поки не зможе допомогти другу Віктору. До всіх чинників нашаровується криза. Нагадаємо,  що ЄС ще не переварило розширення 2004-го року, а тут потрібно було уприскувати нові кошти в Румунію і Болгарію. Вишенькою на торті цих проблем стала російсько-українська газова криза і гірші, ніж очікувалися, показники України в економіці. І в цьому плані з нами ще добре обійшлися. Тому, що окрім Східного партнерства,  на порядку денному була і ідея Саркозі з його Середземноморським Союзом,  були навіть німці і греки, які протягують регіональний підхід ЄС - Чорноморські Синергії, направлений на всі країни Чорномор`я, включаючи Росію і Туреччину. (До речі, Росія до цієї самої синергії підключилася). Навіщо, питається, тоді Східне партнерство? Ось вже воістину, це і є той самий мішок, про який говорили євроскептики, але куди додалася ще і Туреччина з Росією. 

Шведи - Кремлю: зони, пробачте, це зовсім не наша методика

Карл Більдт
Реакція Росії на Східне партнерство була прогнозованою. Міністр закордонних справ Сергій Лавров прокоментував ініціативу як розширення зони впливу ЄС.  Треба сказати, що навіть такий порівняно стриманий політик як шведський прем`єр Карл Більдт відповів Лаврову, що основна відмінність між розширенням зони впливу і Східним Партнерством в тому, що в першому випадку нічиєї згоди не питають, а в другому - країни-сусіди ЄС самі висловили бажання до тіснішої асоціації з ЄС. Росія свого часу від аналогічного формату відмовилася. Треба сказати, що саме після цієї заяви Сергія Лаврова навіть серед проросійськи налаштованих французьких і німецьких євробюрократів почало зріти не тільки розуміння, але і роздратування позицією Росії щодо спільного зарубіжжя -України, Молдови і Білорусі. Брюссель готовий зрозуміти, що  Росія може і хоче мати позицію з приводу ситуації в Східній Європі, але не розуміє, чому Москва вимірює кожен робочий документ і кожну прийняту позицію країн-членів ЄС  в якихось геополітичних категоріях.

Чиновники Брюсселя:  дивно, що спроби допомогти Україні сприймаються хворобливо. У нас десятки таких же програм в Росії...

«Європейська Комісія керується документами, прийнятими країнами-членами ЄС. Ви бачили хоч би один документ ЄС, в якому згадувалися б якісь геополітичні цілі? Немає таких. І не могло б бути. Так, ЄС – це великий міжнародний гравець, але він не керується геополітичною логікою, він не здатний її прийняти або відтворити. У ЄС інша природа, - сказав УНІАН один з брюссельських чиновників з департаменту зовнішніх відносин Єврокомісії. - Офіційні рішення ЄС - це результат тривалих переговорів між 27 країнами-членами ЄС, кожна з яких переслідує свої національні інтереси, не говорячи вже про непомітні, але сильні корпоративні інтереси різних груп усередині євробюрократії, лобістські структури і навіть особисті інтереси. Навіть якщо хтось заговорив би такими категоріями – його б не почули і не зрозуміли. Єдиним спільним знаменником і компромісом такої великої кількості різноманітних чинників є логіка, зафіксована у всіх документах ЄС, - забезпечення економічного добробуту і демократичного розвитку.  Інструменти в цій політиці: технічна допомога, торгівля і компроміс. І дивно чути, що наші спроби допомогти Україні в рамках якихось програм сприймаються кимось в геополітичних категоріях. У нас десятки таких же програм в Росії, які ми реалізуємо спільно з російськими партнерами, включаючи органи влади і місцевого самоврядування. І ніхто сьогодні не може сказати, що йдеться про експансію ЄС до Росії. Ми розуміємо і прагнемо будувати нормальні відносини з Росією, але у ЄС є свої процедури ухвалення рішення і свої робочі документи, які приймаються на основі консенсусу країн-членів ЄС».

Наше МЗС не таке вже й погане?

ЄС, УкраїнаТреба віддати належне українському МЗС, який через велику кількість критики хвалити вже вважається поганим тоном. Але з тими досить слабенькими картами в руках українські дипломати все-таки змогли "витиснути" з ЄС не тільки загальні декларації, але і добилися виділення конкретних фінансових ресурсів. Свого часу провідний аналітик і фахівець з пострадянського простору Голландського Інституту міжнародних відносин Клінгендейл Стефен де Шпігелейр підкреслив, «добре, у ЄС немає можливості надати Україні перспективу членства в ЄС, але, принаймні, Брюссель може використовувати регулярнішу систему моніторингу, проміжних цілей і контрольних вимірів». Схоже, що наміри Брюсселя проводити регулярний моніторинг реалізацій положень, створення і функціонування інститутів, передбачених СП, якщо і не приведе до помітнішої присутності ЄС в Україні, то, принаймні, дасть сигнал про пильнішу увагу. Не знаю, наскільки це вплине на українську еліту. Але на румун і болгар вплинуло.

Щодо єврооптимістів треба сказати, що питання світлого європейського майбутнього  у вигляді членства в ЄС,  звичайно, поки для України не стоїть. Стоїть перспектива поступової економічної і політичної інтеграції  за допомогою Східного партнерства. Це не означає, що ми не гідні, це все, на що вони поки здатні. Проте, перефразовуючи слова відомого європейського аналітика Джовані Греві, можна сказати: ЄС – це те, що роблять з нього країни-члени. Не варто забувати,  що ЄС – це по суті постійний переговорний процес. Там є симпатики України, стримані чи байдужі до неї країни, є і опоненти. Виконання програм СП дасть Україні  і її симпатикам в руки аргумент для того, щоб переконати більш стриманих європейців і опонентів в необхідності переходу до нових стадій відносин. Завдання України зрозуміти це і почати працювати  з опонентами вступу України в ЄС. Позиція цих країн – не є щось застигле, це також процес. Ще п`ять-сім років тому навряд чи хтось міг чекати, що європейські консерватори стануть піднімати питання про членство України в ЄС, сьогодні такі заяви звучать все частіше у Франції. Значить, є світло в кінці тунелю. А дорогу здолає той, хто йде.

Всеволод Самохвалов, експерт-міжнародник, Кембріджський університет

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся