Східне партнерство – Чорноморська дружба: 1:0 на користь України і її друзів
Це не означає, що ми не гідні, це все, на що вони поки здатні... 7 травня у Празі відкривається саміт
Отже, Східне партнерство, про яке так довго говорили європейці, запускається.7 травня розпочинається Празький саміт, на якому буде прийнята так звана програма Східного партнерства.
Для довідки: Східне партнерство - проект, офіційно запропонований ЄС, був презентований міністром закордонних справ Польщі за участю Швеції в травні минулого року. Він був покликаний окреслити нову політику ЄС щодо країн Східної Європи. У Східне партнерство запрошуються Вірменія, Азербайджан, Грузія, Молдова, Україна і Білорусь.
Хав`єр Солана, Жозе Мануель Баррозу, Ніколя Саркозі і Віктор Ющенко |
Східне партнерство - це по суті і план дій, і домашнє завдання, і програма ЄС для країн, які прагнуть членства в Євросоюзі.
Як тільки Східне партнерство з`явилося на паперах, в Україні розпочалися гарячі дискусії щодо того, що воно означає для нас. Українські євроскептики почали плакати, що нас знову обдурили, що нас списують в один мішок з вірменами і азербайджанцями, що на нас просто ставлять клеймо як на таких, що не доросли до демократії, і що нібито Східне партнерство - це крок назад.
У той же час українські єврооптимісти кажуть, що це новий крок в розвитку відносин, який передбачає нові заходи і інструменти, і що Україну чекає світле європейське майбутнє. Реалії ж наших європейських перспектив лежать десь між двома таборами. Ну, по-перше, говорити про те, що Східне партнерство списує Україну «в один казан з азербайджанцями і вірменами» і, тим самим відсовує перспективу персонального членства України в ЄС, не зовсім коректно. Участь в загальних регіональних програмах не виключає активних двосторонніх відносин і перспектив власне українського членства. Так, у середині 90-х років ЄС почав регіональний процес з перспективою євроінтеграції, спільний для всіх балканських країн. Деякі з них і до сьогодні живуть на межі громадянської війни. Проте це не перешкодило Брюсселю в 2003-му році прийняти до складу ЄС Словенію і почати переговори про членство з Хорватією, і навіть пообіцяти перспективу особистого членства іншим країнам. У Чорноморському регіоні свого часу Європейський Союз запустив цілий ряд регіональних програм, визначивши таким чином завдання з євроінтеграції для всього регіону. Хтось до цих пір робить свої «домашні завдання», але це не завадило ЄС благополучно прийняти до своїх лав Румунію і Болгарію, чи то за «успішність», чи то за наполегливість і послідовність в своєму бажанні. Отже, «персональним», назвемо це так, перспективам України загальна програма Східного партнерства ну зовсім не зашкодить.
Ніколя Саркозі про Східне партнерство: треба щось робити, поки вони один одного не прикінчилиНавіщо ж тоді був потрібний цей офіційно оформлений регіональний підхід? Це запитання УНІАН поставив заступникові директора Празького Інституту міжнародних відносин, докторові Петеру Кратохвілу, який працював над програмою чеського головування в ЄС і безпосередньо над підготовкою Східного партнерства. Пан Кратохвіл підкреслив, що в ЄС давно назріло розуміння необхідності запуску багатобічного регіонального формату у відносинах з східними сусідами. «Не зовсім правильно вважати, що Східне партнерство - це дітище Швеції і Польщі, - сказав він нам. - Запуск регіонального підходу до східних сусідів обговорювався ще на початку минулого року в рамках Вишеградської Групи. Всі члени групи погоджувалися з тим, що запуск багатобічного формату для Східної Європи украй необхідний, проте в практичному плані у нас було багато розбіжностей. Так, наприклад, йшло напружене суперництво між словаками і поляками за те, хто стане символічним лідером такого підходу. Були серйозні розбіжності по суті нової політики: наприклад, Угорщина, яка займає одну з найбільш проросійськи налаштованих позицій серед центральноєвропейців, активно просувала ідею підключення Росії до такого переговорного процесу. Варшава була проти такого залучення. Чехія і Словаччина - десь посередині. Незабаром стало відомо, що Польща запустила паралельні переговори зі Швецією щодо Східного Партнерства. В результаті, ми вирішили не виступати з конкурентними пропозиціями у Вишеградському форматі і стали працювати над ними в рамках підготовки нашого головування в ЄС. Отже якщо ви зараз подивитеся на документ по СП, то побачите, що він озаглавлений як шведсько-польська ініціатива з внеском чеського головування».
Навіщо воно нам треба? У європейській практиці регіоналізм став одним з давно випробуваних методів вирішення конфліктів. ЄС заохочує країни в проблемних регіонах торгувати одна з одною, створювати спільні форуми, запускати спільні культурно-освітні програми, спрощувати торгівлю і так далі. За допомогою створення цілого комплексу регіональних взаємодій і зв`язків зміцнюється уявлення про мирне співіснування як про норму життя, піднімаючи рівень безпеки. Надійніші країни демонструють приклад неконфліктної поведінки своїм сусідам і виступають тим самим гарантом миру в регіоні. Сама думка про використання насильства стає абсурдною.
«Саме тому, – підкреслює доктор Кратохвіл, - відразу після російсько-грузинського конфлікту президент Саркозі і британський прем`єр Браун на позачерговому саміті ЄС зажадали максимального прискорення роботи над Східним партнерством. Це було визнання того, що щось треба робити на Сході».
Ніколя Саркозі і Віктор Ющенко |
За словами європейських функціонерів, які попросили не називати їх імен, роль України в такому підході ключова, і їм здається, що не всі у нас розуміють, що від України ДІЙСНО залежить мир і стабільність в цьому регіоні Європи. Україна на тлі своїх пострадянських побратимів змогла прожити перші 18 років своєї незалежності без міжетнічних конфліктів і громадянських воєн. Несприйняття насильства - найважливіша якість, яку Україна повинна просувати серед своїх сусідів, особливо зважаючи на російську слабкість до гри м`язами. Цікаво, що в коментарях нам багато євробюрократів підкреслювали: «Російсько-грузинська війна, частково, і відповідальність України. Якби Україна дала чіткіше зрозуміти Саакашвілі, що у разі війни на неї не можна розраховувати, то, можливо, подій минулого серпня можна було уникнути».
Чому друг Хав`єр не допоможе другу Віктору?
Щодо того, що нас вважають такими, які не доросли до демократії, - з цим складно не погодитися. Така думка існує серед європейців. Проте, до недавнього часу вона мала скоріше філософський відтінок. Свого часу Пірка Таппіола, фінський дипломат і радник верховного Представника ЄС з зовнішньої політики Хав`єра Солани, виступаючи на круглому столі з питань політичного розвитку України і коментуючи розпуск коаліції і чергові вибори, філософськи відзначив, що процес побудови демократії досить довгий і це знак здорового розвитку суспільства. Проте під час тієї ж дискусії прозвучала і фраза, що українській політичній еліті поки що не вистачає професіоналізму виробити консенсус розвитку країни. Ця позиція ще частіше почала звучати під час фінансової кризи, наслідки якої для України були набагато драматичнішими, ніж в середньому по Європі. Брюссель все-таки чекав, що українська політична еліта буде здатна сформувати владний консенсус і прийняти відповідні рішення. Що ж продемонструвала Україна? – Чвари між парламентом, президентом і прем`єром навіть під час переговорів з МВФ... Це стало ще одним аргументом "на користь" того, що українська політична еліта, принаймні поки що, непрофесійна в плані управління країною. Проте з суспільством, здається, не все так погано. Нам би тільки сформувати еліти, які були б гідні свого народу.
При таких достатньо посередніх показниках України і непростих часах для ЄС, - відзначають деякі європейські дипломати, - можна вважати, що Східне партнерство - це той максимум, який друзі України в ЄС змогли протягнути в Брюсселі. Насправді, могли б опинитися і без того, що одержали. «Не забувайте, що ідея спеціального регіонального формату відносин на Сході витала в повітрі ще років п`ять тому. Її озвучували Британія і Швеція. Але тоді її розширили до Європейської політики сусідства і приміряли на всіх сусідів від Марокко і Йорданії до Білорусі і України. Після цього полякам довелося продавлювати цю ідею з нуля. І, до речі, за минулі роки ситуація розвивалася не на користь України».
Віктор Ющенко і Хав’єр Солана |
Шведи - Кремлю: зони, пробачте, це зовсім не наша методика
Карл Більдт |
Чиновники Брюсселя: дивно, що спроби допомогти Україні сприймаються хворобливо. У нас десятки таких же програм в Росії...
«Європейська Комісія керується документами, прийнятими країнами-членами ЄС. Ви бачили хоч би один документ ЄС, в якому згадувалися б якісь геополітичні цілі? Немає таких. І не могло б бути. Так, ЄС – це великий міжнародний гравець, але він не керується геополітичною логікою, він не здатний її прийняти або відтворити. У ЄС інша природа, - сказав УНІАН один з брюссельських чиновників з департаменту зовнішніх відносин Єврокомісії. - Офіційні рішення ЄС - це результат тривалих переговорів між 27 країнами-членами ЄС, кожна з яких переслідує свої національні інтереси, не говорячи вже про непомітні, але сильні корпоративні інтереси різних груп усередині євробюрократії, лобістські структури і навіть особисті інтереси. Навіть якщо хтось заговорив би такими категоріями – його б не почули і не зрозуміли. Єдиним спільним знаменником і компромісом такої великої кількості різноманітних чинників є логіка, зафіксована у всіх документах ЄС, - забезпечення економічного добробуту і демократичного розвитку. Інструменти в цій політиці: технічна допомога, торгівля і компроміс. І дивно чути, що наші спроби допомогти Україні в рамках якихось програм сприймаються кимось в геополітичних категоріях. У нас десятки таких же програм в Росії, які ми реалізуємо спільно з російськими партнерами, включаючи органи влади і місцевого самоврядування. І ніхто сьогодні не може сказати, що йдеться про експансію ЄС до Росії. Ми розуміємо і прагнемо будувати нормальні відносини з Росією, але у ЄС є свої процедури ухвалення рішення і свої робочі документи, які приймаються на основі консенсусу країн-членів ЄС».
Наше МЗС не таке вже й погане?
Треба віддати належне українському МЗС, який через велику кількість критики хвалити вже вважається поганим тоном. Але з тими досить слабенькими картами в руках українські дипломати все-таки змогли "витиснути" з ЄС не тільки загальні декларації, але і добилися виділення конкретних фінансових ресурсів. Свого часу провідний аналітик і фахівець з пострадянського простору Голландського Інституту міжнародних відносин Клінгендейл Стефен де Шпігелейр підкреслив, «добре, у ЄС немає можливості надати Україні перспективу членства в ЄС, але, принаймні, Брюссель може використовувати регулярнішу систему моніторингу, проміжних цілей і контрольних вимірів». Схоже, що наміри Брюсселя проводити регулярний моніторинг реалізацій положень, створення і функціонування інститутів, передбачених СП, якщо і не приведе до помітнішої присутності ЄС в Україні, то, принаймні, дасть сигнал про пильнішу увагу. Не знаю, наскільки це вплине на українську еліту. Але на румун і болгар вплинуло.
Щодо єврооптимістів треба сказати, що питання світлого європейського майбутнього у вигляді членства в ЄС, звичайно, поки для України не стоїть. Стоїть перспектива поступової економічної і політичної інтеграції за допомогою Східного партнерства. Це не означає, що ми не гідні, це все, на що вони поки здатні. Проте, перефразовуючи слова відомого європейського аналітика Джовані Греві, можна сказати: ЄС – це те, що роблять з нього країни-члени. Не варто забувати, що ЄС – це по суті постійний переговорний процес. Там є симпатики України, стримані чи байдужі до неї країни, є і опоненти. Виконання програм СП дасть Україні і її симпатикам в руки аргумент для того, щоб переконати більш стриманих європейців і опонентів в необхідності переходу до нових стадій відносин. Завдання України зрозуміти це і почати працювати з опонентами вступу України в ЄС. Позиція цих країн – не є щось застигле, це також процес. Ще п`ять-сім років тому навряд чи хтось міг чекати, що європейські консерватори стануть піднімати питання про членство України в ЄС, сьогодні такі заяви звучать все частіше у Франції. Значить, є світло в кінці тунелю. А дорогу здолає той, хто йде.
Всеволод Самохвалов, експерт-міжнародник, Кембріджський університет