Хіба не сам Віктор Андрійович породив ширку?

Навіщо лаяти „медведчуків”, маючи соратниками Гавриша і Богатирьову, які і є авторами законодавчих ініціатив, котрі викликали справедливе обурення гаранта...

Навіщо лаяти „медведчуків”, маючи соратниками Гавриша і Богатирьову, які і є авторами законодавчих ініціатив, котрі викликали справедливе обурення гаранта...

Віктор Ющенко

Розлоге інтерв’ю, яке Президент Віктор Ющенко дав УНІАН, містить масу справедливої і аргументованої критики на адресу нав’язлого в зубах ПріБЮТу (ще до його створення), а особливо – конституційних змін, які до нього „підверстуються”. Одна притичина – ця „дуже широка коаліція” та всі супутні до неї неподобства органічно виросли з політичної практики самого Віктора Андрійовича. Практики, заснованої на принципі „доцільності”, який явно переважав усілякі там закони та Конституції.

Справді, важко сперечатися з тим, що „ширка” готується непрозоро і непублічно; що йдеться про дерибан країни між двома гравцями (можливо, на довгі роки) за активної участі медведчуків; що демократія не передбачає права пролонгувати власні повноваження на виборній посаді; що обрання президента в парламенті обмежує права виборця; що обраному у парламенті президенту потрібно зробити суттєве обрізання повноважень; що все це надто схоже на державний переворот та узурпацію влади; що ПР і БЮТ роблять прямо протилежне тому, що обіцяли своєму електоратові. В інтерв’ю глави держави, який добуває останні місяці на своїй посаді, є ще чимало абсолютно слушних, як на погляд автора, критичних тез.

Лиш одне забув зазначити екс-месія: сам він і породив те, що нині відбувається у країні. Яка логіка в лідерів ПР та БЮТ? Що потрібно наплювати на все заради доцільності, заради великої цілі – уникнути політичних конфліктів під час президентської кампанії, не допустити остаточного обвалу економіки, стабілізувати ситуацію на тривалий час, об’єднати задля цього всі політичні сили. Хіба не достойна мета? Хіба не варто знехтувати якимись законодавчими і процедурними дрібничками заради неї? А електорату ми все пояснимо, він нас зрозуміє.

І чим ця логіка відрізняється від логіки самого Віктора Ющенка, якою він керувався у своїй політичній діяльності?

А це логіка доцільності, а не законності.

Цього принципу доцільності Віктор Андрійович дотримувався, зокрема, у 2007 році, коли лише четвертий його указ про розпуск парламенту ґрунтувався на Конституції, а три попередніх засновувалися на чистих і нічим не затьмарених спекуляціях. Й у 2008 році, коли його сумнівний з точки зору Конституції указ про розпуск був заблокований через суди. Не кажучи вже про такі „дрібнички”, як звільнення судді Конституційного Суду на підставі публікацій в Інтернеті (автор залишає за дужками моральне і матеріальне обличчя „пані Сюзі” – не в тому річ). Характерною була готовність Ющенка піти на одночасні дострокові президентські й парламентські вибори, що ніяк не узгоджується з чинною Конституцією.

Щодо обіцянок електорату. Щось не пригадується жодних обіцянок Ющенка на буремному Майдані підписувати з Януковичем якісь „універсали” й призначити цього „бандита” через два роки прем’єр-міністром. Щось підказує: таких закликів виборці Ющенка не зрозуміли б просто радикальним чином. Навіть з урахуванням його тодішнього „месіанства”.

Гавриш, Медведчук

Тепер про „медведчуків”. А яка принципова різниця (крім, звісно, інтелектуального рівня й колишнього становища в ієрархії) між Медведчуком, з одного боку, та Гавришем і Богатирьовою – з другого? Усі троє були щонайвідданішими слугами Леоніда Кучми, виконували найвідповідальніші його доручення. Просто один зараз працює на Тимошенко, а ті двійко – на Ющенка. А Віктор Володимирович, розробивши конституційні зміни з виборами президента в парламенті й подовженням повноважень нардепів, не винаходив ніяких новацій. Він просто переписав проект змін до Конституції 2003 року №4180, унесений до парламенту... Гавришем, Богатирьовою та іншими депутатами прокучмівської більшості. У ньому якраз передбачалися вибори президента у ВР і подовження депутатської каденції. Проект цей був резервний, про всяк випадок. І тепер випадок якраз трапився– адже законопроект хоч і не був схвалений, але пройшов експертизу в КС, який дав зелене світло цим пропозиціям.

У нас в Україні немає прецедентного права як такого, але висновки Конституційного Суду НІКОЛИ не суперечать попереднім. Тому даремно Ющенко так упевнено говорить про „антиконституційність” пропозицій юристів ПРіБЮТу. Вони скоріш за все будуть визнані конституційними. Тим паче нічого згадувати про „медведчуків”, маючи соратниками Гавриша і Богатирьову, які і є авторами тих законодавчих ініціатив, що викликали справедливе обурення гаранта.

Ну і, нарешті, про „антинародні” конституційні зміни. На глибоке переконання автора, ті зміни до Основного Закону, які запропонував сам Ющенко, є нітрохи не кращими, просто дзеркально протилежними. Нагадаю лише найодіозніші пункти: кандидатури всіх суддів Конституційного Суду України вносить до сенату (передбачуваної верхньої палати парламенту) Президент. Він же призначає всіх суддів довічно (п’ятирічного "випробувального" терміну для них не передбачено). Також гарант призначає всіх глав держадміністрацій. Президент має право без якихось пояснень розпустити нижню палату парламенту. „Узурпацію влади” не нагадує? Цим самим проектом передбачено також довічне місце в сенаті для всіх президентів після складання ними повноважень.

А тому, справедливо критикуючи ПРіБЮТ і його сумнівні з точки зору права конституційні фокуси, Ющенко мав би лишень зізнатися, що сам спонукав беззаконня.

Микола Писарчук