Конституційний проект ПР–БЮТ: дорогою Путіна та Лукашенка

Пресі загрожує позбавлення ліцензії “без права відновлення”... Знову однопартійна система... Парламент розділиться на дві “палати” – вождів і кнопкодавів... Судді “колядуватимуть” ще більше...

Пресі загрожує позбавлення ліцензії “без права відновлення”... Знову однопартійна систему... Парламент розділиться на дві “палати” – вождів і кнопкодавів... Судді “колядуватимуть” ще більше...

Уже призабулася звична для політологів та журналістів 90-х років минулого століття і початку нинішнього фраза про те, що Україна „постійно спізнюється на кілька років порівняно з Росією”. Після 2004 року стало зрозуміло, що Україна в сенсі розвитку політикуму, суспільства та демократії рвучко випередила зашкарублу російську модель. Що Україна „виломилася” з неоавторитарної парадигми пострадянського простору.

На жаль, перспективи європейської та євроатлантичної інтеграції, які відкрилися перед Україною з Президентом Ющенком, реалізовані, м’яко кажучи, не були. Скоріше навпаки... А якщо буде реалізовано проект змін до Конституції, розроблений юристами від ПРіБЮТ, зі шляху європейського розвитку Україна повернеться на дорогу Путіна–Лукашенка.

Кілька тез на підтвердження цієї думки.

Пресі загрожує позбавлення ліцензії “без права відновлення”

Напередодні Дня журналіста насамперед впадає в око „незрівнянна” нова стаття 34-1 зазначеного проекту, яка передбачає за поширення „дезінформації” позбавлення ЗМІ ліцензії „без права відновлення”. Геніальний винахід! Тепер буде в розвиток конституційної норми розроблено який-небудь Закон України „Про дезінформацію”, де сторінок десь на тридцять розпишуть усі можливі різновиди цього ганебного (справді ганебного!) явища. І урядові чиновники ретельно відстежуватимуть, де журналіст припустився недоречної „вольності”. Потім – у суд. Звісно, абсолютно незалежний і об’єктивний. І все – „гайки” ліцензії! Без права відновлення.

Приміром, такий-от пильний чиновник відкриває сайт УНІАН і читає оцей матеріал. Достатньо заголовка. Там підла дезінформація: адже Путін іде на північ, Лукашенко іде до Бобруйська, а Україна під чуйним проводом ПРіБЮТ іде на... Коротше, ніяк не може іти „дорогою Путіна та Лукашенка”. Що й установлює своєю ухвалою суд. Знайомий, Печерський... І все, ліцензію – на бочку!

Саме така, з дозволу сказати, „свобода слова” – найперша ознака того, що країна звертає на дорогу Путіна та Лукашенка. Там уже ніхто нікого не дезінформує. Посадили Ходорковського? „Поніс заслужене покарання мерзенний олігарх-корупціонер”. Убили Анну Політковську? „Вороги Росії розправилися зі зрадницею Росії, щоб скомпрометувати Путіна”. Розігнали демонстрацію опозиції у Мінську? Правильно, „доблесна міліція припинила огидний шабаш купки політичних покидьків”. Всуціль найоб’єктивніша і найперевіреніша інформація. От і в нас у ЗМІ буде хронічне перевиконання бюджету. Щомісяця, щотижня, щодня.

Знову однопартійна система

Чиновників-контролерів дезінформації (а також контролерів корупції, фінансів, сплати податків, дотримання правил пожежної безпеки, коротше – контролерів усього) призначатиме керівництво уряду. А звідки воно візьметься у своїх кріслах згідно з перекроєною до невпізнання Конституцією? Його призначає парламентська більшість (коаліції вже не буде).

Нові частини статті 77 доступно пояснюють, як вона виникає: вибори до парламенту проводяться у два тури. У другому турі змагаються два переможці першого – і той, хто набере більше за суперника, отримує 226 мандатів у ВР, тобто оцю жадану більшість. Не важливо, що в реальності цю силу „намбер ван” (за фактом – ПР або БЮТ) може підтримати, скажімо, відсотків тридцять виборців. Вона отримує можливість одноосібно сформувати більшість і призначити прем’єр-міністра. Крім того – обрати Президента в парламенті згідно з новою ст. 103, щоправда, добравши ще голосів до двох третин від конституційного складу ВР (ст. 106). Тісніше „зрощення” парламентської більшості й уряду забезпечується статтею 78, яка передбачає, що „народні депутати мають право входити до складу Кабінету Міністрів”.

Отже, звинувачення в тому, що відбувається спроба „узурпації влади”, виглядають цілком обґрунтованими.

Парламент розділиться на дві “палати” – вождів і кнопкодавів

Стаття 81 по суті закріпляє за депутатами роль безгласних кнопкодавів, повністю залежних від керівництва і спонсорів своєї партії, а не від забутих усіма політиками виборців. Адже вона надає право виключити депутата із фракції та позбавити мандата за якісь абстрактні „дії, що порушують виборчу програму політичної партії (виборчого блоку)”. При цьому відповідне рішення фракції, затверджене з’їздом, „не підлягає оскарженню в судовому порядку”.

Тепер будь-які демарші всередині фракцій припиняться, буде зворушлива одностайність. Адже знайти порушення виборчої програми – легше легкого. От візьмімо положення з Програмних засад партії „Батьківщина”: „Відродження духовності та інтелект нації, – переконана партія, – повинні стати головним аргументом України в боротьбі за гідне місце в світі”. Отже: заматюкався – зірвав „відродження духовності”. Перекрутив цитату з Ніцше – спаплюжив „інтелект нації”. І Україна не зайняла „гідного місця у світі”. Порушив програму? Ще б пак, геть з фракції! Можеш жалітися в ООН, бо нашому суду твою скаргу Конституція прийняти забороняє!

Хабар самим собі

А щоб депутати не так ображалися за цю незавидну роль парламентських „муму”, їм милостиво подовжать це безрадісне сидіння у сесійному залі ВР до 2014 року. Віддамо належне потенційному членові „ширки” спікеру Литвину: він виступив рішуче проти пролонгації повноважень нардепів, а також проти такої екзотичної новації, як „обрання спікера парламенту більшістю голосів опозиції”. “Уявімо, що опозиція становитиме максимально 224 особи. 113 з них оберуть спікера, питання, наскільки буде легітимним цей спікер", – сказав він.

Судді “колядуватимуть” ще більше

Стаття 126-1 запроваджує новий орган, Державну судову адміністрацію, наділену неймовірними повноваженнями щодо впливу на вибори й судочинство в країні, проте практично повністю позбавлену громадського контролю. Серед повноважень нового органу створення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії України та системи місцевих кваліфікаційно-дисциплінарних комісій, які шляхом жеребкування (цікаво, монетку підкидатимуть чи лохотрон крутитимуть?) формують склад ЦВК, місцевих виборчих комісій, Конституційного суду, судів тощо. Стаття 77-1 формує порочне коло в процесі оскарження дій чи бездіяльності місцевих комісій – відтепер воно відбуватиметься лише в ЦВК, а не в судах. Тобто, вибори проводитимуть комісії, позбавлені не лише громадського, а й судового контролю. Та це ж можна собі любим будь-який результат намалювати! Нехай спробують оскаржити, у ЦВК „свої люди” сидять, жеребкуванням призначені.

На думку аналітика Ростислава Павленка, ці сумнівні новації віддають „контроль за організацією і проведенням виборів, а також вплив на кар`єру і відповідальність суддів, формування Конституційного суду групам, які наближені до Медведчука”.

Соціолог Ірина Бекешкіна вважає найстрашнішим нововведенням проекту ПРіБЮТ виборність суддів. Звідки в судді кошти на кампанію, якщо він їх не “наколядував”? Зрозуміло, що виборчі кампанії суддів фінансуватимуть політичні сили, місцеві клани, окремі особи. Такий цілком легальний підкуп суддів зовсім доб’є нашу і без того кволу й залежну судову владу.

Путін–Лукашенко будуть щасливі

На думку автора, дуже важко визначити, які з новацій проекту імені Тимошенко–Януковича є страшнішими (а тут перелічено далеко-далеко не всі). У сукупності вони створюють певну систему, за якої всю повноту влади в Україні отримає купка політиків – вождів двох політичних сил. Вони матимуть усі важелі для придушення будь-яких спроб інакомислення, критики та політичної конкуренції. Путін і Лукашенко зможуть тепло привітати „блудних синів та дщерей”, котрі повернулися на „верную дорогу”.

А з плином часу один із „партнерів” схарчить іншого – і авторитарна сутність аналізованого проекту виступить ще опукліше.

У таких випадках прийнято говорити про „повернення в минуле”. Але доцільніше характеризувати те, що відбувається, як викид країни в зовсім інший геополітичний вимір. З якого буде дуже важко (якщо можливо) повернутися в Європу.

Чи мовчатимуть люди, які отримали потужне щеплення від усіляких масових протестних акцій після розчарування в Ющенку й Тимошенко? Невже залишається сподіватися на єдиний шанс, що цей (анти)конституційний проект не здійсниться лише через взаємну недовіру ПР і БЮТ?

ПетроОсадчук