Зурабов. Посол у футлярі

Нечисленні інтерв’ю Зурабова округлі і мертвотно правильні... Одна більш-менш людська риса: завзятий театрал

Михайло Зурабов

Мало хто сумнівається, що саме екс-міністр охорони здоров’я Михайло Зурабов стане послом Російської Федерації в Україні. У наших сусідів слово президента – закон. За призначення Зурабова дружно проголосували навіть ті депутати Держдуми, які ще день тому звично „потопталися” у своїх коментарях ЗМІ по „монетизатору пільг і медично-пенсійному корупціонеру”. Гріх не потоптатися – Зурабов упевнено утримує малопочесне звання найнепопулярнішого топ-політика Росії.

Проте профільний комітет Ради федерації у справах СНД одноголосно підтримав пропозицію президента Росії Дмитра Медведєва про призначення екс-глави Міністерства охорони здоров’я РФ Михайла Зурабова послом Росії в Україні.

Між тим, розраховувати на те, що керівництво України не надасть агреман одіозному персонажу, як це зробив офіційний Мінськ у лютому 2006 року стосовно екс-губернатора Саратовської області Дмитра Аяцкова, не доводиться. Втім, і приводу прямого немає, як у тому випадку. Адже Аяцков на прес-конференції з приводу свого призначення у Білорусь заявив , що „радить бацькові не надимати щоки” і що він збирається „зламати Лукашенка”. А Зурабов, схоже, взагалі про Україну нічого і ніколи не казав, принаймні, жодної його цитати на цю тему в Інтернеті відшукати не вдалося.

Лідер російських комуністів Геннадій Зюганов вважає, що призначення Зурабова буде сприйнято українським народом як образа. Мовляв, воно підтвердило б, що „в Москві не лише не зацікавлені у відновленні дружніх відносин із нашими сусідами, але й мають намір надалі відштовхувати їх».

Але ця думка штатного „анфан террібль” російської політики явно містить художнє перебільшення. Річ не у прямій образі. Скоріше, йдеться про дуже серйозну зміну парадигми українсько-російських відносин. Грубо кажучи, про їх „монетизацію”.

З них буде знято будь-який флер „романтичності”, „братерськості”, „особистих відносин”. Залишиться прагматика, виражена у грошових знаках. Свого часу „глиба” російської політики Віктор Черномирдін був призначений послом на прохання його особистого друга Леоніда Кучми. Віктор Степанович навіть у цьому ніби й незавидному для екс-прем’єра статусі посла був одним з маховиків російської політики. Його наступник – лише гвинтик. Міцний, корисний, функціональний – але гвинтик державної машини.

Ось як цю думку висловив російський аналітик, глава Центру політичних технологій Ігор Бунін: "Зараз для Росії у відносинах з Україною важливо, щоб платилися гроші, і тоді дипломати з їхніми традиціями МЗС не підходять. Почалася дипломатія прагматиків, тих, що вміють рахувати, вибивати і без сантиментів, а у Віктора Степановича Черномирдіна такі трохи були".

Справді, Черномирдін давав українським та російським ЗМІ купу сентиментальних інтерв’ю, в яких розповідав про дружину-українку, особисті вподобання, сало, вареники, випадки з життя, продовжував видавати свої неповторні вербальні шедеври, які, незважаючи на лексичну бідність і синтаксичну кострубатість, всі добре розуміли і над якими по-доброму сміялися. На деякі його дотепні кпини на адресу Президента України потім гостро реагував МЗС. Ходили легенди про кількість випитої Черномирдіним горілки і власноруч постріляних ведмедів.

На зміну широкій, істинно російській особистості Черномирдіну приходить класична чеховська „людина у футлярі”, застібнутий на всі ґудзики чиновник-бізнесмен. Колись Черномирдін зробив величезний внесок у розбудову російського державного капіталізму. Тепер він може помилуватися класичним породженням цього специфічного політико-соціального явища Михайлом Зурабовим. Безвідмовним чиновником-мультимільйонером, який виріс і вбився в тіло на державних грошах.

На футлярі нового посла немає ніяких темних плям або щілинок. Михайло Зурабов - чудовий сім’янин, у якого від однієї дружини є доросла дочка і син, що навчається у молодших класах, а в 2006 році Зурабови усиновили ще й 2-річного хлопчика-сироту. Михайло Юрійович веде здоровий спосіб життя - за його власними словами , він зобов`язаний „підтримувати себе в стані високої працездатності, щоб вирішувати питання, що стоять перед ним”. Тому Михайло Зурабов постійно дотримується дієти: десять років тому виключив зі свого раціону м`ясо, віддаючи перевагу рибі і морепродуктам. Постує. Не вживає алкоголь і не палить. Регулярно займається спортом.

Одна більш-менш людська риса: завзятий театрал. Зурабов вважає за необхідне щонеділі бувати в театрі і часто сам жартома признається, що може "виступити як експерт по московських театральних прем`єрах". 

Нечисленні інтерв’ю Зурабова стосуються, як правило, роботи. Вони округлі і мертвотно правильні.

Майбутній посол, якого замолоду колеги по лабораторії називали „сірою мишкою”, відзначається неабиякою діловою хваткою і вмінням швидко пристосовуватися до різних видів бізнесу: з атомного – до страхового, потім до медичного. І всюди Зурабов майстерно маніпулює державними коштами. Мультимільйонерами стали „за компанію” і його молодший брат Олександр (колишній голова ради директорів-президент ВАТ „Аерофлот”), і дружина, на якій „висить” кілька великих фірм. Неодноразово арештовувалися люди з його близького оточення у фонді медичного страхування та Пенсійному фонді РФ, проводилися розслідування стосовно його родичів, але жодного разу правоохоронні органи не змогли довести якихось зловживаньз боку самого чиновника  . Він надзвичайно обачливий та акуратний.

Можливо, саме тому Зурабов є постійно затребуваним кремлівськими владоможцями. Ще в 1988 році він потрапив до уряду такого схожого на нашого Яценюка „кіндер-сюрприза” Кирієнка на посаду заступника міністра охорони здоров’я (постарався його покровитель, міністр атомної енергетики Євген Адамов). Потім Михайло Юрійович  не тільки пережив уряд Кирієнко, але і ухитрився залишитися в кадровій обоймі після жорсткої чистки кабміну, влаштованої новим прем’єром Євгеном Примаковим. На посаді радника президента з соціальних питань Зурабов благополучно пережив ці неспокійні часи, коли Примаков добрався навіть до впливових бізнесменів з оточення Єльцина. Чого варта була лишень історія з Березовським. Але все обійшлося. Наступний глава уряду Степашин ставився до "сімейного" бізнесу куди лояльніше. І Михайло Зурабов пішов на кар’єрний злет: Пенсійний фонд (5 років), потім Міністерство охорони здоров’я (3 роки). І чергове „радництво”, тепер при президенті Медведєві.

Відзначають неабиякий снобізм у поведінці чиновника-олігарха. Михайла Зурабова неодноразово бачили на вечірках, які зазвичай відвідують мультимільйонери. Наприклад, на відкритті нічного клубу «Кабаре» та ресторану Share House в Москві. Позиції меню там обчислюються сотнями євро, а dress-code - тисячами. На Зурабову, як правило, костюми марки Brioni вартістю від трьох тисяч євро, а один з відомих таблоїдів посилається на власне визнання Зурабова в тому, що він «купує шкарпетки ціною в одну пенсію». Навіть вихлопна труба його службового міністерського BMW нібито виділяла замість бензинового приємний мигдалевий запах. Щоб досягти подібного, потрібен спеціальний каталізатор вартістю від півтора тисяч євро.

Політолог Олексій Мухін в книзі «Сімейні таємниці, або Неофіційний лобізм в Росії» зазначає, що Зурабов як глава Пенсійного фонду брав участь у виборчій кампанії кандидата в губернатори Чукотки Абрамовича. Писали про те, що саме з фірмами Романа Абрамовича пов’язані бізнесові інтереси Зурабова-молодшого.

У російській пресі прийнято писати про те, що чиновник Зурабов завалював усі ті масштабні завдання, які ставилися перед ним на високих посадах. На глибоке переконання автора, це повна ілюзія. Так, широкі верстви росіян ненавидять і накопичувальну пенсійну реформу, і реформу продажу медикаментів, і монетизацію пільг, яка викликала не так давно велелюдні акції протесту по всій Федерації. Але ж не для них це все робилося, не для простих росіян. Головне полягає в тому, що „завдяки” титанічним зусиллям Зурабова були мінімізовані державні витрати на захист соціально вразливих верств населення. Так, це були брудні завдання – і брудна робота. Її виконавець Зурабов узяв на себе великий публічний негатив.

Тому, окрім усього іншого, в усій історії з несподіваним (чому не досвідчений фаховий дипломат Григорій Карасін?) призначенням Зурабова проглядається елементарна потреба у працевлаштуванні скомпрометованого у громадській думці, але „потрібного” чиновника за кордоном Росії. Щоб пересидів лихоліття. Ну, і принагідно „посприяв” своїм добрим знайомим, російським мільярдерам, взяти активну участь у фінальній фазі великої приватизації в Україні. А далі буде видно.

Що несе у своєму „футлярі” в Україну новий посол? Та нічого доброго. Повну лояльність Кремлю, який нині проводить справжню інформаційну і газову війну проти України. Готовність чітко і неухильно виконати будь-яке, найбрудніше і найнеприглядніше завдання кремлівського начальства. Досвід підкилимних лобістських інтриг і бізнесової експансії. Повний імунітет до публічної критики.

З такого набору інгредієнтів для України може вийти вельми гостра страва...

Микола Писарчук