Леонід Кравчук: Шушкевич та Єльцин представляли самих себе, а я – волю народу

“Коли ми сіли за стіл, то жодного проекту не було. Я взяв чистий аркуш паперу, ручку й сказав, що писатиму. Перший пункт: СРСР як геополітична система і суб’єкт міжнародного права перестає існувати...”

8 грудня 1991 року в Білорусі в селі Віскулі, поблизу Біловезької пущі, глави держав і уряди трьох радянських республік – України, Росії, Білорусі – підписали епохальну угоду. Цей документ констатував припинення існування СРСР як суб’єкта міжнародного права й декларував утворення Співдружності незалежних держав (СНД). В угоді про створення СНД ці держави заявили про прагнення розвивати співпрацю в політичній, економічній, гуманітарній, культурній та інших сферах.

За кілька днів до річниці зникнення СРСР Леонід Кравчук відповів на запитання УНІАН.

Леоніде Макаровичу, п’ятнадцять років тому ви власноруч підписали угоду, яка констатувала: СРСР більше немає. Чи не жалкуєте сьогодні, що пацієнта не вдалося врятувати, реформувати?

Тоді ми все зробили правильно, і головне: у відповідності до Конституції України. Тому що в Конституції була стаття про те, що кожен народ має право на самовизначення аж до відокремлення. І відповідно до норм міжнародного права, ми підписали документи та подали їх на ратифікацію в парламенті. Усе було витримано з точки зору як національного, так і міжнародного законодавства. І тому критикувати власне угоду нема за що.

Критика в тому – чи потрібно було денонсувати, “розвалювати”, як писали пізніше, Радянський Союз. Я думаю, що людина неупереджена, здатна до аналізу, довідавшись про репресії, Голодомор, війни, нищення людей, яких убивали тільки тому, що вони не вписувалися в існуючу систему, зробить тільки один висновок: це була тоталітарно-репресивна машина, яка не могла існувати далі.

Скажу більше, якби ми не підписали Біловезьку угоду, а застосували інший варіант, то могла пролитися кров.

Чи були підстави для визнання того, що СРСР припиняє існування? Звичайно. Радянський Союз уже почав валитися, вийшла Прибалтика, розпочалися події в Карабаху... Нам залишилася одна місія – надати цьому розвалу цивілізованого характеру. І все було зроблено відповідно до закону, правильно, гуманно, толерантно.

Але настав момент будівництва держав. І тут було допущено й зараз допускається багато помилок. Бо часто утворення держави йде через кров, через війни, революції. Розбудова держави відбувається непослідовно, несистемно, нестратегічно. До влади приходять випадкові люди,  непрофесіонали. Люди, котрі не можуть належно організувати будівництво держави. Не можуть вибудовувати єдину стратегічну лінію, зовнішню та внутрішню політику.

У нас, як правило, діаметрально протилежні рішення приймаються на Сході, на Заході, у парламенті, а зараз у нас взагалі опозиція у виконавчій владі. Президент – одна влада, уряд – інша. Позиції розходяться с точки зору зовнішньої та внутрішньої політики. Ясно, що в таких умовах будувати успішно державу й забезпечувати права людини важко.

З яким настроєм Ви летіли тоді до Мінська?

Я летів одразу ж після інавгурації. 5 грудня в нас відбулася інавгурація Президента... І всім було зрозуміло, що ми летимо для того, щоб з’ясувати, як будемо далі жити в Радянському Союзі.

А формула про те, що Радянський Союз припинив своє існування була у Вас в голові?

Ще не було.

Це була імпровізація?

Імпровізацією певною мірою був текст угоди. А сам підхід до подальшої долі Радянського Союзу був визначений. Спроба зберегти СРСР була. На попередніх зустрічах лідери колишніх республік пропонували Єльцину замінити федерацію конфедерацією. Горбачов тоді не погодився. Тому й виникло бажання – зустрітися без Горбачова та обговорити, як далі жити: федерація валиться, а конфедерації не хочуть.

Ми були готові до того, що Радянський Союз припиняє існування. Але як, у якій формі – це інше питання. Коли я їхав до Мінська, у мене були тези про те, що Україна має бути незалежна, але якогось документа ні в мене, ні в Єльцина, ні в Шушкевича не було. Документ відпрацьовувався вже у Віскулях.

До речі, Шушкевич та Єльцин там представляли самих себе, а я єдиний там представляв волю народу. І коли за моїми плечима стояв народ, то я почувався досить упевнено.

Станіслав Шушкевич розповідав, як він півгодини провів з Вами у Вашому літаку...

Так, ми разом летіли з Мінська у Віскулі. Ми обговорювали ситуацію, у якій опинилися. Новий Союзний договір був підготовлений. Єльцин і Горбачов казали, що Радянського Союзу без України не буде, і це – правда. Я в літаку доводив Станіславу Станіславовичу, що не можу підписати договір, бо це вже не моя воля, а воля народу. Україна проголосувала за незалежність.

Він запитує, що ж тоді робити? Я кажу: давай будемо чекати Єльцина, ми удвох, без Росії, не зможемо вирішити це питання. Шушкевич стояв на позиціях незалежності Білорусі, але ми достеменно не знали, як це може бути, яка формула може бути застосована. Єдине, до чого ми домовилися, – дуже обережно ставитися до формулювань.

Казали, що, очікуючи Єльцина, Ви поїхали на полювання. Навіть підстрелили кабанчика...

У голові сиділи всі ті питання, і я навіть на полювання поїхав, щоб не чекати, не нудьгувати. Я сподівався, що на природі буде легше. А кабана підстрелив Вітольд Фокін, тодішній прем’єр-міністр України, але він полював у зовсім іншому боці.

Ми їхали на “вазику”, було досить холодно. Я думав, що там звір’я багато, але поки побачив кабанчика, минуло багато часу. Та поки мені радили під’їхати ближче, кабан утік.   

Розкажіть, про цей вечір сьомого числа. Казали, що Ви чекали Єльцина, а потім сіли  вечеряти. Про що Ви тоді говорили?

Там було більш як сорок чоловік. Єльцин запізнювався, він перебував у Мінську з візитом і проводив останні зустрічі.

Усі, хто приїхав, сіли за стіл. Це була дуже демократична вечеря, жодних політичних розмов не велося. Люди щось розповідали, жартували, хтось розказував анекдоти.

Потім приїхав Єльцин і долучився до нас. Привітав мене з обранням Президентом, поздоровив український народ. Почав розповідати про підсумки візиту до Білорусі, казав, що задоволений візитом.

Як народжувалася угода? Казали, що юристи працювали над ним уночі...

Може й працювали, у мене експертів не було. Зі мною приїхало кілька чоловік. Експерти були з боку Росії та з боку Білорусі. Вони вночі напрацювали варіанти документів.

Коли ми сіли за стіл, то жодного проекту ні перед ким не було. Я тоді взяв чистий аркуш паперу, ручку й сказав, що буду писати. І ми почали писати: перший пункт, другий, третій... У першому пункті ми написали, що Радянський Союз як суб’єкт міжнародного права та геополітична система перестає існувати...

І Ви не жахнулися з того, що написали?

Коли робляться великі справи, то не жахаються. Думка була – як усе правильно сформулювати. А коли написали перший пункт, то наступна думка була: слід запропонувати щось взамін. Тоді й з’явилося формулювання про СНД.

Постали питання власності, збройних сил, кордонів. Росія казала, що не потрібні кордони між державами. Потрібен, мовляв, тільки спільний кордон – такий як у Радянському Союзі. Ми казали, що як немає кордону, то немає і незалежності.

Росія наполягала на тому, що не потрібні власні збройні сиди, а ми наполягали – що потрібні. Найбільш дискутувався “ядерний” пункт: що робити зі стратегічною зброєю? Тоді ми прийняли рішення: вона має бути під єдиним командуванням.

Гострих суперечок не було. Рівень президентства не передбачає якоїсь лайки, там не буває базару, там поважна розмова, у якій не кажуть: “Борисе Миколайовичу, ви не праві”.

Коли документ було підписано, то вирішили зателефонувати Горбачову та Бушу. Андрій Козирєв (тодішній міністр закордонних справ Росії. – Авт.) замовив Вашингтон, з Горбачовим доручили поговорити Шушкевичу.

Телефон Горбачова пробили першим, але його не було на місці. Його канцелярія сказала, що коли він з’явиться, то ми вас з’єднаємо. У цей час дали Буша. Ось і все.

Горбачов ображався, що першим поінформували Буша. А що нам було робити? З Бушем з’єднали, то що нам було казати: вибачте, пане Буше, мусимо дочекатися, щоб Горбачов повернувся і дізнався про новину першим.

З Бушем говорив Єльцин, нам розмову передав Козирєв, який перекладав Єльцину. Козирєв казав, що Буш сприйняв це спокійно. Поставив запитання: де ви є і чому так? Єльцин сказав, що Новоогарьовський процес (нарада керівників колишні республік. – Авт.) зайшов у тупик і таке інше... Буш сказав: беремо до відома, ми це вивчимо. І завдяки тому, що ми про це сказали Бушу, на другий день світ про це довідався.

Чому сказали саме Бушу? Можна ж було і Колю подзвонити... Німеччина – теж країна, де зосереджено могутні засоби масової інформації. Але ми знали, що коли Білий дім одержить цю інформацію, то вона негайно буде відомою світу.

Горбачов, звичайно, вичитував Шушкевича: що ж ви наробили, чому зробили це самі? Але він був ввічливий, добирав слова і, коли говорив зі мною, також добирав слова.

СНД як регіональне об’єднання експерти вважають втраченим шансом для України. Ви передбачали такий його кінець п’ятнадцять років тому?

Ми хотіли, щоб СНД стала структурою на кшталт типу Європейського Союзу. Але спочатку ми публічно казали, що Біловезька угода – це шлюборозлучний процес. Нам потрібно цивілізовано поділити власність, збройні сили.

Чи могло бути насправді так, щоб СНД замінила ЄС?

Якщо існує Європейський Союз, а ми європейська країна, то ми маємо йти до Євросоюзу, а СНД має допомогти нам пройти цю дорогу. А робити якесь нове об’єднання, у якій п’ять чи шість країн житимуть за своїми статутами, за своїми програмами, – неможливо. Як тоді бути з європейськими нормами, із СОТ? Ми мали визначитися: або ми маємо йти автономно, або у європейські структури. Я обрав останнє.

Розмовляла Лана Самохвалова