Тимошенко запустила фантом „єдиного кандидата”

Вдалий піар-хід?.. Адже сама думка про бодай теоретичну можливість висунення “єдиного”, навіть такого гарного, розумного і відважного, як вона сама, виглядає геть утопічною...

Учорашній виступ прем’єрки Юлії Тимошенко у Львові перед учасниками зборів Світового конгресу українців засвідчив насамперед її бажання сподобатися. Як діаспорникам, так і західноукраїнському електорату, який конче потрібен Юлії Володимирівні для перемоги у президентських перегонах, і на який сьогодні „зазіхають” Яценюк, Тягнибок та Ющенко (особливо після „наїзду” президента РФ Медведєва).

Звідси й специфічна риторика, як правило, не властива для Тимошенко у її виступах на загальноукраїнських інформаційних „майданчиках”. Тут і натхненні заклики зміцнювати державний статус української мови, запровадити духовну освіту в школах; і тверда обіцянка зменшити енергетичну залежність від Росії за якихось три роки та розмовляти з Кремлем на рівних; і позитивні відгуки про молодиків-радикалів, які пошкодили пам’ятник Леніну в Києві; і радісне повідомлення про відновлення фінансування програми зв’язків із діаспорою. Ширшій аудиторії адресувалися  оптимістичні оцінки перебігу переговорів з ЄС про асоціацію та обіцянки передати багатодітним родинам конфісковані митницею автівки.

У своєму блозі політичний оглядач УП Лещенко  вже встиг оцінити „евристичну цінність” обіцянки Юлії Володимирівни позбутися енергетичної залежності від „старшого брата” за рахунок скорочення закупівель газу. Зокрема, глава уряду заявила про план скорочення в 2010 році закупівлі російського газу до 25 млрд. кубів. Автор блогу просто процитував пункт 2.2 контракту між „Газпромом” та „Нафтогазом”, в якому чорним по білому записано зобов’язання купувати у Росії в 2010-2019 роках по 52 мільярди кубів щорічно. Тобто, удвічі більше. У зв’язку з цим стає зрозумілим заголовок „замітульки”: „Тимошенко і локшина”.

Розглянемо ще один месидж Тимошенко, озвучений перед „конгресменами” від української діаспори у Львові. А саме її заклик до висунення єдиного кандидата від демократичних сил на виборах президента. "Мені хотілося б, щоб і зараз (як на попередніх виборах) національно-демократичний табір пішов з єдиним кандидатом", - заявила Юлія Володимирівна у притаманному їй впевнено-щирому тоні, додавши, що вибори-2010, будуть дуже важкими, у десятки разів важчими, ніж у 2004 році.

До речі, Тигіпко цілком слушно поцікавився, які ж сили в Україні є „демократичними”. Справді, це - питання, на яке непросто відповісти однозначно. От, наприклад, сам БЮТ з його моноцентричністю, дисципліною і безумовним виконанням настанов лідерки – це яка сила? Демократична чи авторитарна? А „Свобода” Олега Тягнибока? Або „Єдиний центр” Балоги? Чи „Наша Україна” у її сьогоднішньому голодному та вишикуваному під вождя вигляді? Та й до Народної партії виникають питання після того, як Володимир Литвин по суті став на захист хама й антисеміта (але ж однопартійця!) Сергія Ратушняка. Про „Фронт змін” Яценюка сказати щось важко - як політична сила він ще у зародковому стані. Але мілітарна назва і рекламна стилістика викликають певні підозри вкупі з явною „забронзовілістю” самого лідера ФЗ. А екс-полковник Анатолій Гриценко ратує за суперсильну президентську владу і від демократії явно „відстроюється”.

Ну, добре, як кажуть вчені, вважатимемо ці (та інші) політичні сили “умовно демократичними”. Або, скажімо, „націонал-демократичними”. Але ж сама думка про те, що існує бодай теоретична можливість висунення від них єдиного кандидата у президенти, навіть такого гарного, розумного і відважного, як сама Юлія Тимошенко, виглядає геть утопічною. У всіх лідерів свої плани, свої ігри, свої власні цілі. В основному, пов’язані з парламентськими та місцевими виборами. Невблаганний закон жанру: потрібно розкрутитися на президентських перегонах, щоб досягти успіху на депутатських. Либонь, ще діждемо кандидатів від деяких змізернілих до карликового стану спадкоємців колись потужного Народного Руху. Хіба що збільшена сума застави відлякає...

Крім того, у квазі-демократичному таборі, як завжди, панують розгардіяш і хитавиця. Між собою тут гризуться набагато запекліше, ніж з нібито „ідейними ворогами” з Партії регіонів та КПУ.

Юлія Володимирівна, звичайно, невипадково згадала про 2004 рік. Канал ICTV, який останнім часом симпатизує їй не менше, ніж прем’єра ненавидить „Інтер”, прямо роз’яснив „особливо нетямущим”, що на минулих виборах Тимошенко зняла свою кандидатуру на користь Ющенка. А більш технічний 1+1 просто  назвав Тимошенко „важкоатлетом” серед кандидатів.

Тобто, телеглядач має дійти простого висновку – всі нацдеми (і Ющенко теж) повинні вчинити так само благородно, як сама Тимошенко у 2004, і об’єднатися навколо єдиного кандидата. Звичайно, важкоатлета.

Але сьогодні далеко не 2004 рік. Відомо, що демократи об’єднуються лише за 5 хвилин до розстрілу. У 2004 році розстріл-не-розстріл, але політичне знищення нацдемівського крила політикуму разом з розгромом його бізнесового опертя у разі перемоги Януковича було цілком реальним. Причому, почали б, скоріше за все, саме з Тимошенко як з найпасіонарнішої особистості. Сьогодні часи таки змінилися (не в останню чергу завдяки 2004 року). ПР у 2007-му, пішовши на дострокові парламентські вибори, уже продемонструвала що дуже хоче бодай перед світом виглядати демократично.

А ще Тимошенко тоді, 2004-го, знялася з перегонів лише після того, як отримала підписану Ющенком гарантію свого призначення прем’єр-міністром. Потім ще й клакери на Майдані підкріпили підупалу готовність Ющенка виконувати свої гарантії.

Між тим, Юлія Володимирівна сама зробила дуже багато для того, щоб викликати у потенційних політичних союзників сильну недовіру до себе. Лише дві спроби сепаратних домовленостей з „регіоналами” чого варті. Добре пам’ятають і те, як планомірно і ефективно знищувала команда Тимошенко імідж недавнього її політичного союзника Ющенка. А скільки народу з „братніх партій” так і не дочекалися обіцяних високих посад в уряді, незважаючи на підписані ЮВТ коаліційні документи. Тому до обіцянок Тимошенко нині ставляться з добрячим скепсисом.

Для людини, яка хоч трохи стежить за політичним життям України, зрозуміло – єдиний кандидат від демократичних або націонал-демократичних сил неможливий. Представник „Народної Самооборони” Тарас Стецьків сказав з цього приводу: "Пропозиція Тимошенко про єдиного кандидата на президентських виборах від націонал-демократичних сил - це не більш, ніж вдалий піар-хід".

З цією оцінкою важко не погодитися. Це піар-хід. І, мабуть, вдалий стосовно тієї електоральної верстви, на яку він розрахований. Для автора це особливо прикро, оскільки вдалість такого примітивного піару свідчить про те, що наш електорат досі сприймає на віру навіть найнеймовірніші слова своїх кумирів. І не перевіряє їх холодним і беземоційним розумом.

Петро Осадчук

УНІАН в Google News