Анатолій Гриценко: 17 січня в Україні потонуть політичні “титаніки”

Я був єдиним міністром, який розмістив номер мобільного телефону в Інтернеті. Солдати, командири, керівники оборонних підприємств дзвонять досі...

Я був єдиним міністром, який розмістив номер мобільного телефону в Інтернеті. Солдати, командири, керівники оборонних підприємств дзвонять досі...

Кандидат у президенти Анатолій Гриценко серед українських політиків виглядає „білою вороною”, але викликає повагу навіть у політичних опонентів. Займаючи різні посади, він завоював репутацію чесної, порядної людини та принципового й ефективного керівника. Як не намагалися знайти компромат на колишнього міністра оборони – але безуспішно... Як розцінює кандидат свої шанси на перемогу та якими методами збирається виводити країну на “якісно новий рівень розвитку”? Про це ми розмовляли з Анатолієм Гриценком.

Вас називають політичним одинаком, тому що заявляєте про цілковиту незалежність від будь-яких політичних сил та їхніх лідерів. Ви називаєте себе „ворогом їхньої держави”. Чи не боїтеся ви таким одним воїном загинути на полі політичної боротьби?

По-перше, поразки не буде за жодних обставин. У будь-якому випадку буде перемога. Моя команда стартувала практично з нуля, і до цих пір має досить обмежені ресурси. Але це не заважає нам показувати дуже гарний результат. Звісно, я не відчуваю себе одиноким у цій боротьбі, тому що за моєю спиною багато активних, рішучих людей, які поділяють мої принципи та переконання.

Так, я не залежу від грошових мішків, тому що збираюсь впроваджувати в життя свою власну програму дій, а не їхню. І готовий відповідати за свої кроки перед виборцями особисто. Мені нічого приховувати від людей. Я такий, як я є.

На мою думку, сьогодні потрібно розрізняти поняття «країна», яку ми любимо, і «держава», основу якої зараз складають шахраї, мародери та вбивці. Країна – це наша з вами Україна, багата своїми ресурсами, найкращими у світі землями та багатовіковою історією. Народ України добрий, працьовитий і терплячий. Держава – це влада, армія чиновників. Вони отримують зарплату з податків, що сплачує народ, і повинні працювати для народу. Але ця держава працює не на країну і народ, а сама на себе.

Тому я йду на президентські вибори захищати народ і країну, яких люблю усім серцем. Тому оголошую війну державі, яка знущається з громадян, оголошую себе ворогом системи, яка дозволяє безкарно грабувати та вбивати людей. Лише зламавши їй хребет, ми разом збудуємо іншу Україну.

Жодна людина не може назвати таку державу своїм другом. Не про таку державу мріяли ми і наші батьки. Це не наша, це їхня держава – тих, хто дорвався до чиновницького крісла і мародерствує, наживається за рахунок країни. Чи є підстави для людей любити таку державу? Запитайте про це у бабусі, яка отримує пенсію у 650 гривень, пропрацювавши 40 років. Запитайте у людини з вищою освітою, яка працювала на оборонному підприємстві, а зараз торгує на базарі. Сьогодні підприємства стоять, а уряд розповідає казки про лише 4% безробіття. Хто довів країну до того, що лише 4 солдати зі 100 проходять бойову підготовку і навіть не мають мила помитися? Майбутнє є лише у того суспільства, в якому гордо, достойно звучать слова – учитель, лікар, солдат. У нас кожна з цих трьох категорій отримує зарплату нижчу, ніж у середньому по країні.

Президентські вибори – це останній шанс сконцентрувати зусилля та рухати країну вперед. Люди вірять мені та моїй команді. Впевнений, що результат, який ми досягнемо 17 січня, буде більш ніж переконливий.

Але нинішні володарі начальницьких крісел і наближені до державних годівниць не залишать і не віддадуть так просто свої привілейовані місця...

Україна сьогодні наближається до точки незворотності. Вичерпуються ресурси довіри, збільшується прірва між народом та владою. Настає момент істини. Нам потрібно прийняти рішення, чи залишити все так, як є, і розвалювати країну, або ж сконцентрувати зусилля і допомогти Україні зайняти достойне місце в Європі.

Люди більше не хочуть жити так, як сьогодні. Вони не довіряють нинішній владі. Ми повинні змести владу, яка знущається над 46 мільйонами громадян, законно, спокійно і впевнено, без танків і автоматів. Це станеться вже скоро, 17 січня 2010 року. Треба лише прийти на дільницю і проголосувати по совісті, давши іншим людям – більш відповідальним і моральним, ніж нинішні керманичі, можливість повести країну вперед.

Я працював на високій державній посаді в міністерстві оборони. Це дуже непроста структура, але вже з першого дня підлеглі відчули, які саме імпульси йдуть згори. Усі знали, що Гриценко хабарі не бере і не дає, а якщо когось впіймає, то звільнить одразу ж. Так само буде і тоді, коли я обійматиму пост Президента країни. Чиновники працюватимуть як треба.

Прекрасно розумію, що це робота на тривалу перспективу. Але так само розумію, що кардинальні, глибинні зміни відбудуться упродовж найближчого часу не лише у свідомості людей, але й серйозні перегрупування відбудуться на найвищому управлінському щаблі. Нарешті, відбудеться те, що мало би відбутися 15-18 років тому – це зміна управлінських еліт. Перший етап пройде після виборів Президента, коли в Україні затонуть деякі політичні “титаніки” та зруйнуються ілюзії на деякі “нові” обличчя. Далі буде проведення виборів місцевого рівня і, не виключаю, дострокових парламентських. Ми станемо свідками цих серйозних змін на вищих щаблях і на рівні регіонів.

Ви здобули імідж непримиренного борця з корупцією. Якими конкретними засобами, гадаєте, потрібно викорінювати це явище?

Ще задовго до виборів я назвав корупцію ключовою загрозою національній безпеці України. Саме тому боротьба з нею стане одним з основних напрямків моєї діяльності на посту глави держави. Корупція – системне явище, тому боротися з нею теж потрібно системно.

Конкретні кроки у боротьбі з хабарництвом і корупцією вже описані у моїй передвиборчій програмі. Зокрема, я вважаю, що треба забрати в держави хабаромісткі функції, кардинально підвищити кримінальну відповідальність за хабарництво, змусити чиновників декларувати не лише доходи, а й витрати їх родин, скасувати недоторканість.

Я не чекатиму кінця виборчої кампанії і максимально використовую повноваження народного депутата, голови Комітету з питань нацбезпеки і оборони аби вносити відповідні законопроекти і досягати результату.

У законопроекті №3428 я запропонував ввести для всіх чиновників – від місцевої влади до Президента – 15 років ув’язнення без права амністії за хабар у 10 тисяч доларів і більше, а для колядників-зваричів, хабарників-прокурорів та слідчих – пожиттєве утримання за ґратами. Парламент прийняв цей закон. На жаль, Президент Ющенко його не підписав, а при доланні вето глави держави цей закон завалив особисто Віктор Янукович. Його фракція, що двічі голосувала «за», у третій раз не підтримала разом із своїм лідером цей документ.

Важливі дві речі – адекватність покарання і його невідворотність. З адекватністю зрозуміло – 15 років і довічна в`язниця, відповідно. А невідворотність мають забезпечити хто? Правильно – слідчий, прокурор і суддя. І жорстке покарання саме для цих трьох категорій – у випадку, якщо вони за хабарі замість вбивці садять за грати безневинного; того, що вкрав мільярд, відводять від відповідальності, а того, що вкрав мопед – садять у в`язницю. Нинішня система правосуддя вбиває 46 мільйонів, їхню віру в закон і справедливість. Не згодні? То хай теж сидять довічно – ті, хто йдуть в правоохоронні органи і до судів не працювати чесно, а заробляти на хабарах, на горі людей.

Перевірте, на якій машині їздить районний міліціонер, суддя чи прокурор у будь-якому районі чи області. Варто лише порахувати вартість їхніх автомобілів і порівняти з заробітною платнею, і все одразу стане зрозуміло. Щоб не виникало цих дисбалансів, щоб чиновники не літали на вихідних у приватних літаках за кордон, кожен повинен декларувати свої витрати.

Ще одним способом полегшити боротьбу з корупцією – скасування недоторканності для всіх, у тому числі – Президента. Верховна Рада вже проголосувала за відповідний законопроект і у лютому-березні він буде прийнятий.

Вважаю, що вкрай необхідним засобом для того, аби підрізати корінь корупції – є усунення спокуси там, де чиновник може приймати важливі відповідальні рішення, де він може діяти так або інакше, дати ліцензію або не дати, перевірити і поставити на коліна підприємство або перевіряти у строго окреслених законом рамках. Як один із прикладів – проходження техогляду, коли 10 тисяч офіцерів ДАІ знущаються над 9 мільйонами водіїв. Я вніс законопроект щодо відміни проходження техогляду приватного автотранспорту взагалі. Це бездонне корито, біля якого товчеться безліч хабарників необхідно ліквідувати. Повірте, я людина вперта і не відступлюся, буду боротися з цією проблемою до кінця.

Деякі вітчизняні політики на тлі своєї популістської риторики пропонують “дояркам і свинаркам”, як колись висловився один відомий політик, шляхом референдуму висловити своє бачення зовнішньополітичних безпекових уподобань. Чи погоджуєтеся з таким електоральним підходом?

Давайте визначимося чесно: нашим громадянам, десяткам мільйонів людей, важко розібратися в таких непростих питаннях, як національна безпека, воєнна безпека.

Коли ставлять питання таким чином, я бачу перед собою свою маму, якій 73 роки, і вона проживає у невеликому містечку Ватутіне Черкаської області, я бачу тих людей, з якими зараз зустрічаюся в усіх регіонах нашої країни. Люди просто живуть. А за нинішніх умов намагаються вижити. Вони не володіють специфічною професійною інформацією і не повинні нею опікуватися. Люди в країні повинні просто жити і бути упевненими, що завтрашній день буде кращим, ніж сьогоднішній, бути упевненими: якщо їм стане важко, то держава про них потурбується.

Якби владі довіряли, якби вона була ефективною і послідовно замість конфліктів вирішувала вкрай важливі для людей питання економічного, соціального, гуманітарного характеру, піклувалася про робочі місця, освіту, медицину, то люди не переймалися би так близько зовнішньополітичними, безпековими питаннями. Вони би їх довірили владі.

Провідні кандидати в президенти, вбачаючи себе Верховними Головнокомандувачами, заявляють про сильну й забезпечену армію. Наприклад, Янукович обіцяє вже до 2011 року перевести її на контракт, видати лейтенантам житло, здійснити переозброєння. Наскільки адекватними і усвідомленими є подібні обіцянки?

Я знаю Віктора Федоровича і не переконаний, що він усвідомив те, що записано у розділі його президентської виборчої програмі, присвяченому армії – записано кимсь із членів його команди. Навіть під час роботи в уряді Януковича, прем’єр-міністр жодного разу не запросив і не заслухав доповідь міністра оборони Гриценка про справжній стан армії, боєготовності, потреб у техніці і озброєнні, про життя сімей офіцерів, хід призову на військову службу. Тому усі ці обіцянки для мене виглядають неприродними. Людина, яка претендує на пост Верховного головнокомандувача Збройних сил, повинна цікавитися армією не лише під час виборчих кампаній.

Додам, це теж стосується і Юлії Тимошенко – під час роботи в її уряді вона жодного разу професійно, предметно не поцікавилася тим, що відбувається в армії. Теж саме можна сказати й про чинного Президента Віктора Ющенка, в кабінеті якого я був лише чотири рази за 34 місяці перебування на посаді глави військового відомства.

Особисто я, прийшовши на посаду міністра оборони, не гаяв часу і вже через дві години після призначення на посаду поставив перші завдання керівному складу Міноборони і Збройних Сил. Визначив стратегію розвитку і тактику дій. З першого дня особистим прикладом запровадив принцип «роби, як я» замість «роби, як я сказав».

Одним з перших рішень зупинив масове скорочення армії, яку до мене зменшували по 75-80 тисяч осіб на рік. Визначив сім загроз воєнній безпеці України, сформулював для армії конкретні завдання, довів їх до кожного командира бригади і полку за підписом міністра – вперше за роки незалежності! Сьогодні кожен командир бойової частини знає, як він має діяти на випадок будь-якої загрози.

При мені наші льотчики літали більше, ніж російські чи білоруські – по 70–90 годин на рік, штурмовики – 110 годин. В море виходило понад 20 військових кораблів і суден – більше, ніж Чорноморський флот Росії. Аеромобільні війська виконували понад 20 тисяч стрибків з парашутом щороку, вдень і вночі. Проводилися військові навчання стратегічного рівня. На полігонах я особисто перевіряв професійний рівень офіцерів – стрільбу з бойових машин, вогневу і фізичну підготовку – від лейтенанта-командира взводу до полковника-комбрига.

Усі структури Міноборони були позбавлені права торгувати майном. Солдати не будували генералам дачі, а хто з командирів порушував цей наказ – втрачав посаду негайно. За знущання над солдатом, фінансові зловживання і хабарництво я знімав погони і звільняв з армії без пенсії. За порушення норм офіцерської і службової етики, що спричинили збитки армії, втрачали посади директори департаментів, командири частин і корпусів, командувач Сухопутних військ і заступник міністра.

Я не дбав про рейтинги і не приховував злочини в армії. Навпаки – Міноборони було єдиним міністерством, яке розміщувало таку інформацію в Інтернеті разом із наказами міністра про покарання корупціонерів і хабарників. Змусив олігархів доплатити понад 200 мільйонів гривень за укладені до мене невигідні угоди і контракти. Це дозволило у 2005-му році надати військовим у 2,7 разів більше квартир, ніж у 2004-му, а для контрактників – збудувати сучасні гуртожитки, кращі, ніж в арміях Польщі, Угорщини і Словаччини. Запровадив однакову для всіх, від солдата до генерала, польову форму одягу. Позбавив армію онуч і нарядів на кухню. Росія лише зараз приступає до таких змін.

Я був єдиним міністром, який розмістив номер мобільного телефону в Інтернеті. Солдати, командири частин, керівники оборонних підприємств, мами солдат і дружини офіцерів дзвонять дотепер. Просять допомоги або поздоровляють зі святами.

Я не користувався міністерською дачею і урядовою лікарнею у Феофанії. Першим серед міністрів почав оплачувати використання службового автомобіля і перельоти членів родини. Квитанції зберігаю дотепер. Мої батьки і родичі самі сплачували за лікування у військовому шпиталі. Жоден з моїх кумів не отримав посади у Міністерстві.

Прийшовши у Міністерство полковником – полковником і пішов, бо головне – справа, а не зірки на погонах. Єдине, про що шкодую – не встиг зробити реформи в армії незворотними. Але ми це обов’язково виправимо. Після перемоги наведемо порядок і в армії, і в державі. Такий досвід в мене є.

А чи вірите ви в інші, ще гірші сценарії, коли держава не відбудеться, стане ізгоєм для світового співтовариства чи розійдеться по федеративних “хатах”?

 Нам необхідно зберегти Україну як цілісну державу, в її нинішніх кордонах. Чи є небезпека розвалу країни на окремі частини? На жаль, є. Чи реальна вона? На жаль, досить реальна. Те, що я знаю точно – в нинішньому стані Україна як цілісна держава, яка має перспективу, перебувати довго не може. Цей стан характеризується величезною прірвою недовіри між 46 мільйонами громадян, народу і владної верхівки – кількох десятків тисяч людей, які здійснюють керівництво від імені держави. Цей стан характеризується неприпустимо високим, небезпечним розшаруванням за майновою ознакою, соціальним статусом, рівнем життя. І це є основою для конфлікту.

Цей стан характеризується безвідповідальністю влади, яка навіть в умовах кризи, коли необхідно сконцентруватися. Коли держава повинна працювати на країну, вона переважно працює на сама себе, на набивання кишень. І цей стан ускладнюється надзвичайним рівнем конфліктності в самій владі, що спричинив не лише внутрішні негаразди, а поставив Україну в такі умови, коли на нас вже махнули рукою. З нами вже не хочуть працювати міжнародні партнери, нас мало, хто поважає у світи. Тобто ми самі – народ – не поважаємо свою державу, тому що її немає за що поважати. І нас не поважають, як Україну. Ось в такому стані ми довго перебувати не можемо. Як у фільмі Говорухіна “Так далі жити не можна”.

У якій державі ви б хотіли прокинутися 18 січня 2010 року?

17 січня – це той момент, коли влада повністю залежить від народу. П’ять років до цього народ залежав від влади і наступні п’ять років також залежатиме від неї. Саме тому вибори глави держави можуть стати гарним сюрпризом для влади і шансом для мільйонів співгромадян. Цим шансом треба скористатися. Якщо цей шанс буде використано, якщо громадяни підуть на вибори і проголосують так, щоб не було соромно 18 січня і в наступні роки, тоді зміна управлінської еліти відбудеться спокійно, природно.

Якщо це не відбудеться і переможе хтось із тих двох, про кого вже сьогодні їх команди говорять як про президентів, то стабільність і поступальний розвиток не відбудуться. Скоріше будуть конфлікти, протистояння, і в такому випадку я прогнозую дострокові президентські вибори через рік, максимум – два після нинішніх.

АндрійЛавренюк

УНІАН в Google News