Газовий консорціум: Янукович протягує нову корупційну схему замість старої?

Прозора схема не дасть можливості заробляти на українській ГТС нашим керманичам, а саме це було, є і буде головною рушійною силою всіх їхніх заяв та дій у газовій сфері...

Прозора схема не дасть можливості заробляти на українській ГТС нашим керманичам, а саме це було, є і буде головною рушійною силою всіх їхніх заяв та дій у газовій сфері...

Ще не вступивши на посаду Президента України Віктор Янукович зробив ряд гучних заяв. Одна з них стосувалась ідеї створення на базі української ГТС газотранспортного консорціуму за участю Росії та європейських країни. Головні аргументи на користь такого консорціуму – пошук коштів на реконструкцію ГТС та гарантування нинішніх і навіть нарощування обсягів транзиту російського газу по території України.

НАВЩО ЇМ КОНСОРЦІУМ

Зрозуміло, що ці аргументи – типове окозамилювання. І нічого за вісімнадцять років незалежності не змінилося в питаннях, пов’язаних з функціонуванням української ГТС та українського газового ринку. Усі ці роки вітчизняні можновладці розглядали нашу ГТС передусім як головне національне надбання, яке не тільки можна, а просто необхідно використовувати задля власного збагачення.

Отже, розглянемо докладніше публічні аргументами, що висловлюються на користь створення консорціуму.

Фантазія №1. Росія вкладе гроші в реконструкцію, бо ГТС їх не має

Передусім нас хочуть переконати, що українська ГТС перебуває в такому поганому стані, що без значних коштів на її реконструкцію не обійтися, а їх ні в в Нафтогазу, ні у українського уряду немає.

Справді, українська ГТС потребує коштів на реконструкцію і в Нафтогазу таких коштів немає. Але, як добре відомо, немає їх не тому, що діяльність ГТС не дає змоги акумулювати відповідні фінансові ресурси, а тому, що всі доходи, пов’язані з транспортними послугами, ідуть на покриття збитків газового монополіста від продажу газу, який постачається споживачам за ціною нижчою, ніж його було куплено в Газпрому. Крім того, доходами Нафтогазу уряд покриває величезну діру в державному бюджеті, яка є наслідком не так світової кризи, як популістського й непрофесійного управління економікою, поєднаного з масштабним розкраданням бюджетних коштів.

Ще однією причиною браку коштів на реконструкцію є січневі (2009 року) газові угоди, які практично довели газового монополіста до банкрутства. Про ці газові угоди від пані Тимошенко стільки вже всього розказано й роз’яснено, що повторюватися не буду, нагадаю лишень, що на їх підставі Україна купує газ у Газпрому, схоже, за найвищими цінами в Європі, а за його транспортування отримує дохід за найнижчими тарифами. Це надзвичайно важливо для з’ясування справжніх причин відродження ідеї газотранспортного консорціуму.

Фантазія №2. Росія нарощуватиме обсяги транзиту

Іншим аргументом на його користь називають бажання збільшити обсяги транзиту газу по території України. Мовляв, коли українською ГТС почнуть керувати російські газпромівці та європейські споживачі газу, то в них відразу виникне бажання наростити обсяги транзиту, довівши їх до 200 чи навіть 250 млрд. куб. газу на рік.

Але нереальність таких планів надто очевидна, і причин для того, щоб вони ніколи не були реалізовані, досить багато.

По-перше, Європа намагається, з одного боку, займатися реалізацією потужних проектів щодо енергозбереження та відновлюваних джерел енергії. Крім того, здійснює подальшу диверсифікацію джерел газопостачання. Один з основних напрямків такої диверсифікація – поставки в Європу скрапленого газу. У рази збільшується постачання такого газу з Катару, Алжиру, Норвегії.

По-друге, у Європі є досить могутні лобісти будівництва Північного та Південного газових потоків. Таким чином, вони розраховують отримати багатомільярдні замовлення з будівництва газових магістралей і мати частку в доходах від транспортування російського газу.

По-третє, в цьому кревно зацікавлені російські керманичі. Вони також розраховують непогано заробити на такому будівництві, яке до того ж ведеться більшою мірою за рахунок коштів європейців. Крім того, у Кремлі чудово розуміють, що тільки побудувавши ці «потоки» й забезпечивши постачання газу в обхід України, можна буде серйозно «займатися» нею. А про те, що вони по-справжньому ще не займались Україною, відверто кажуть російські політики «не в мікрофон». Як показав досвід подій у Грузії, європейці готові красиво й палко поговорити про міжнародне право, та насправді з легкістю заплющують очі на будь-яку агресію й порушення територіальної цілісності незалежних держав на теренах колишнього Радянського Союзу, якщо це не ставитиме під загрозу їхні власні інтереси. А враховуючи, що по території України прокачується понад вісімдесят відсотків російського газу, то будь-яка дестабілізація України означатиме пряму загрозу їхньому добробуту та спокою громадян.

По-четверте, у Росії просто не буде стільки газу, скільки потрібно прокачувати одночасно по Україні та Північним потоком. Як відомо, росіяни збиралися, принаймні на словах, заповнити Північний потік газом із Штокманівского родовища в Баренцовому морі (воно розташоване в зоні надзвичайно складних з точки зору геологічних та природнокліматичних умов). Однак зараз його розробку відклали на декілька років. Витрати передбачаються настільки великі, що невідомо, чи робитимуть у найближчі десятиріччя це взагалі. Недарма деякі російські експерти вважають проект видобутку газу із Штокманівского родовища одним з найабсурдніших з-поміж тих, що реалізуються Газпромом.

Отже, після запуску Північного потоку його наповнюватимуть газом із Ямалу, який зараз іде через Україну. Тож навіть за умов нарощення постачань газу в Європу неважко здогадатися, яким газопроводом він туди піде.

Отже, усі розмови про намагання домогтися збільшення транзиту газу по території України спокушанням росіян ідеєю консорціуму є або не дуже професійними, а радше – не дуже щирими.

ЧИЇ ІНТЕРЕСИ ПАНТРУЄ ЯНУКОВИЧ

З’ясувавши, чого варті всі ці розмови про «вигідність» для України створення газового консорціуму, можемо перейти до аналізу реальних інтересів тих, хто палко відстоює цю ідею.

І тут, даруйте, знову доведеться повернутись до горезвісних газових угод, укладених Нафтогазом під тиском пані Тимошенко. Газпром та російських керманичів ці угоди цілком улаштовують. Вони настільки вигідні для них і настілки кабальні для України, що їм узагалі не хотілось би в них нічого міняти протягом десяти років. Але в цих угодах так чи інакше відбиті інтереси пані Тимошенко й аж ніяк не переможця президентських перегонів. Тому він та його оточення мають запропонувати росіянам щось іще цікавіше для них, водночас із урахуванням інтересів уже не Тимошенко, а Януковича та олігархів, пов’язаних з ним.

Такою пропозицією і стала ідея газотранспортного консорціуму. Його створення, зрозуміло, не дасть змоги кардинально збільшити обсяги транспортування газу по Україні, але забезпечить тимчасове зниження цін на газ для металургійних та хімічних компаній, котрі належать олігархам із Партії регіонів, а “заінтересує” новообраного Президента України. Натомість Газпром, не вкладаючи фактично жодних фінансових ресурсів, забезпечить контроль за українською ГТС і доходами від її діяльності, а також, що для них, мабуть, не менш цікаво, – за величезними газовими сховищами в Західній Україні. Інтерес до них пов’язаний із тим, що одночасно прокачати весь газ, необхідний європейським країнам у зимовий період, неможливо, особливо коли виникає потреба в значному зростанні його споживання, наприклад, на випадок різкого похолодання. Тому, накопичуючи його там, можна в разі різкого зростання попиту, а отже й ціни на нього, забезпечити термінове постачання в європейські країни, отримуючи надприбутки. Зрозуміло, що це будуть надприбутки Газпрому, а не України.

Який же з усього цього можна зробити висновок? Очевидно, що розривати газові угоди від пані Тимошенко, які довели Нафтогаз до банкрутства і які є неприйнятними для української промисловості й енергетичного комплексу України, необхідно, причому досить терміново. Без цього фінансова ситуація не тільки Нафтогазу, а й загалом державних фінансів залишатиметься критичною і погіршуватиметься.

ЧИ Є ВИХІД?

У пана Януковича насправді є меню з трьох варіантів подальших дій.

Перший варіант пов’язаний з небажанням викликати незадоволення московських керманичів. Тобто угоди залишатимуться дійсними, а всіх збитки від них перекладатимуться на плечі українських громадян шляхом підняття цін на газ та комунальні послуги.

Другий варіант – створення газотранспортного консорціуму. Зрозуміло, що де-факто він означає здачу за безцінь української ГТС росіянам, з одночасним забезпеченням непоганих дивідендів для пана Януковича на пару-трійку років. На цей же термін можна також отримати певне зниження цін на газ як для українських підприємств, так і для населення. Що, у свою чергу, можна буде подати як приклад торжества добросусідства між двома братськими народами.

Є й третій варіант, про який мені вже доводилось неодноразово писати.

АЛЬТЕРНАТИВА КОРУПЦІЙНИМ СХЕМАМ Є, ЩОПРАВДА, З ОДНІЄЮ ВАДОЮ

Цей варіант передбачає оголошення НАК “Нафтогаз” банкрутом та його ліквідацію. Це створить юридичні передумови для припинення дії нинішніх газових контрактів з Газпромом. Це також потрібно й можливо робити, виходячи з необхідності проведення реформи газового ринку у відповідність до зобов’язань, узятих Україною 23 березня 2009 року (зафіксованих у Брюссельській декларації).

Ці зобов’язання фактично передбачають необхідність ліквідації Нафтогазу та створення на його базі підприємств, одне з яких займатиметься закупівлею газу та продажем його кінцевим споживачам, а інше, як незалежний оператор ГТС України – транспортуванням газу по газопроводах високого тиску та його збереженням. Цей оператор має бути незалежним, що стосується його юридичної та організаційної форми, процедур прийняття рішень і бухгалтерської звітності. І може використовувати надходження з доходів від транспортування газу для власних фінансових потреб. Цьому підприємству Фонд державного майна передасть в управління мережу газових трубопроводів високого тиску та, можливо, газосховища, і саме з ним Газпром укладатиме угоди на транспортування газу по Україні.

З іншим підприємством, яке купуватиме газ і продаватиме його кінцевим українським споживачам, Газпром змушений буде підписувати договір про купівлю-продаж.

Очевидно, що за такого розвитку подій, після ліквідації Нафтогазу як юридичної особи, мають бути проведені переговори з Росією щодо укладання угод на умовах не гірших, ніж з європейськими країнами. У цьому випадку необхідно також залучити до переговорного процесу європейських та українських юридичних радників, а всі умови газових контрактів мають пройти попередню експертизу міністерств і відомств.

Не секрет, що всі газові угоди, які укладалися раніше, у тому числі й січневі 2009 року, були не результатом професійного аналізу й відстоювання національних інтересів, а тіньових, не відомих українському суспільству домовленостей керівників уряду й держави з їхніми російськими візаві.

При цьому керівникам Нафтогазу, як правило, російська сторона надавала вже готові контракти, і реальним професійним, зокрема і юридичним аналізом, до їх підписання ніхто не займався.

Зрозуміло, що така схема, спрямована на розірвання кабальних корупційних угод від січня 2009 року, викличе максимальний спротив Газпрому та керівництва Росії. Але тут уже Україна матиме можливість апелювати до лідерів європейських держав, посилаючись на Брюссельську декларацію, яка передбачає такі дії Києва.

Ця схема, однак, має одну ваду, яка перекреслю можливість її реалізувати. Вона не дасть можливість заробляти на українській ГТС та українському газовому ринку нашим керманичам, а саме це було, є і буде головною рушійною силою всіх їхніх заяв та дій у газовій сфері. Тому замість однієї корупційної схеми нам буде представлена інша, не менш корупційна. От тільки громадяни України нічого доброго з того не матимуть, бо з кожною новою схемою дохід від української ГТС до державного бюджету скорочується. І так, схоже, триватиме доти, доки нам не оголосять, що українська ГТС – уже зовсім не українська.

Борис Кушнірук

УНІАН в Google News