Український Монте-Крісто

Сьогодні каліфорнійський в`язень активно роздає інтерв’ю і продовжує будувати амбітні плани. Він не приховує, що невдовзі збирається повернутися в Україну на орбіти великої політики. На чому ж ґрунтується віра Лазаренка?..

Павла Лазаренка в Україні вважають символом тотальної корупції, яка особливо розцвітала в країні в 90-х роках. Сьогодні Лазаренко, який відбуває покарання за океаном, активно роздає інтерв’ю і продовжує будувати амбітні плани. Зокрема, він не приховує, що збирається після звільнення повернутися в Україну на орбіти великої політики. Відповідаючи на запитання, коли можна чекати на його повернення, Лазаренко сказав: "Це лічені місяці, а, можливо, й тижні”.

На чому ж ґрунтується віра каліфорнійського засланця у щасливе повернення на батьківщину?

Нагадаємо, що в серпні 2006 року Федеральний окружний суд Сан-Франциско засудив Лазаренка до дев`яти років ув`язнення і штрафу в розмірі $10 мільйонів. Не допомогло навіть те, що довелося частково визнати свою вину, тобто зізнатися, що – таки „трохи” крав (див. документ).

У США Лазаренка звинувачено у використанні службового становища для створення підпільної міжнародної мережі банківських рахунків для відмивання доходів, отриманих за допомогою тіньових схем від природного газу, агробізнесу, нерухомості та іншого бізнесу в Україні. Також американці звинувачують Лазаренка в незаконному перерахуванні в банки Сполучених Штатів 114 мільйонів доларів. Коментуючи рішення суду, американський федеральний прокурор заявив: «Звинувачений поводився кричуще: він зловживав посадою, щоб здобути собі десятки мільйонів доларів за рахунок українського народу, а потім намагався скористатися з нашої (американської) банківської системи, аби приховати свої злочинні набутки». 

Проте дев’ять років в’язниці й десять мільйонів доларів штрафу – це ще не все. Американське правосуддя продовжує роботу – наприкінці минулого року представник прокуратури штату Колумбія заявив, що арештовані всі відомі слідству активи, засоби й майно Лазаренка як у США, так і поза межами цієї країни, включаючи Швейцарію, Ліхтенштейн, Литву, інші європейські й карибські офшорні юрисдикції. За даними судових органів США, сума арештованих коштів становить не менш як 272 млн. доларів.

На думку вітчизняних експертів, початок виконання постанови колумбійського окружного суду США про арешт коштів на офшорних (неамериканських) рахунках Лазаренка підтверджує намір судових органів США розслідувати його діяльність по всьому світу, не обмежуючись територією Сполучених Штатів, де, до речі, український корупціонер має рахунки в дванадцяти банках, через які перекачував значні фінансові кошти. Лише перелік назв розкиданих по світу банківських установ, де до кращих днів вирішив зберігати свої кошти Лазаренко, займає чимало місця на папері. Як відомо, близько 400 мільйонів доларів, які належать Лазаренкові, уже знайдено в Женеві, за що він отримав у швейцарському суді 18 місяців умовно.

А скільки лазаренківських грошей і майна ще не знайдено – з тих, що належать не лише йому, але і його синові Олександрові, дочкам Лесі та Катерині, двом дружинам – колишній і теперішній?.. (див. документи)

Схоже, що американські судові органи, поки Лазаренко відсиджує свій термін ув’язнення, збираються предметно розслідувати діяльність екс-прем’єра всюди, де він встиг наслідити. Щоправда, вони не зможуть встановити достеменно, скільки до його рук прилипло грошей із державної казни. Як і походження усіх його мільйонів, адже державний чиновник (а Лазаренко, якщо уважно вивчити його біографію, бізнесом нібито не займався), навіть найвищого рівня, ніяк не може заробити сотні мільйонів доларів. Свою причетність до ведення бізнесу він категорично спростовував. „Що стосується мене особисто, то я рішуче заявляю: ні я, ні мої діти, ні родичі не мають ніякого відношення до яких-небудь комерційних структур”, – рішуче заявляв Лазаренко-прем’єр ще у травні 1997 року. До речі, заповнюючи перед парламентськими виборами 1998 року декларацію про доходи, він вписав до неї настільки скромні цифри, що будь-хто інший на його місці провалився б від сорому крізь землю – зважаючи на те, що за кордоном на той час уже почали з’являтися численні публікації, у яких називали головним корупціонером в країні. „В урядових структурах корупції нема”, – казав він тоді.

Зовсім інше стверджуєколишній радник екс-прем’єра, який нині проживає у США Кириченко: „Починаючи з 1993 року, Лазаренко уклав домовленості про 50 відсотків прибутків компанії та 50 відсотків прав власності на неї з незліченною кількістю торговців, які хотіли мати справи в багатій Дніпропетровській області". Утім, це лише незначна частина тіньової біографії Лазаренка. Проте каліфорнійський в’язень досі продовжує вдавати, що нібито постраждав як “борець з режимом Кучми”, розраховуючи на те, що дехто засумнівається: а може, й справді цей Лазаренко “білий і пухнастий”, як він в тому намагається переконати громадян?

Спробуємо нагадати дещо з цікавої та багатої на події біографії екс-прем’єра.

Мабуть, уже й сам Павло Іванович забув, хто такий Матрос, якого часто згадують у публікаціях про діяння колишнього прем’єр-міністра?

Починаючи ще з початку 70-х, протягом майже десяти років на Дніпропетровщині діяло велике кримінальне угруповання під керівництвом Олександра Мільченка на прізвисько Матрос. Ось що пригадав Баганець, який у 80-х роках працював слідчим Генпрокуратури з особливо важливих питань: „Банда Матроса займалася здирством, грабежами, розбійними нападами, вбивствами... Фактично полюванням на кооператорів, перших наших бізнесменів. Деякі з них тоді безслідно зникли. У нас були свідчення, хоча ми цього не довели, що деяких бізнесменів, котрі відмовлялися платити Матросові дань, вбивали”.

До кінця 70-х років Матрос уже став загальновизнаним авторитетом. Його друзями, зокрема, були владні чиновники й високі міліцейські чини Дніпропетровська, а також такі відомі люди, як олімпійський чемпіон, штангіст Султан Рахманов і чемпіон світу з боксу Віктор Савченко. Однак у період „андроповських чисток” Матрос був засуджений і відсидів у в’язниці 12 років. До рідного Дніпропетровська „злодій у законі” Мільченко, збагачений солідним тюремним досвідом, повернувся у вересні 1995 року. З його поверненням у місті відбувається відстріл кримінальних авторитетів. Бандити гинуть однне за одним, і вже через рік Матрос знову повертає собі статус загальновизнаного авторитета дніпропетровського кримінального світу. Вважається, що саме тоді їхні шляхи перетнулися. За деякими версіями, через Мільченка (як повiдомляла «Украiна кримiнальна») Павло Іванович вийшов на донецьку банду Кушніра. Як було встановлено у квітні 2003 року Луганським апеляційним судом, на рахунку цієї банди – резонансні убивства голови правління ІСД Момота, потужного донецького бізнесмена, президента футбольного клубу „Шахтар” Брагіна, народного депутата Євгена Щербаня, а також колишнього голови НБУ Гетьмана. Замовником убивств Щербаня і Гетьмана суд, як відомо, визнав Лазаренка. Троє виконавців убивств засуджені до довічного ув’язнення, ще п’ятеро отримали від 11 до 15 років тюрми. Сам Кушнір помер у слідчому ізоляторі в 1998 році.

Те, що Мільченко безпосередньо контактував з Лазаренком, підтвердив зокрема Кириченко. У своїх показах на суді він заявив, що на рахунок Мільченка в один  із банків Антигуа в 1997 році було переказано близько півтора мільйони доларів.

Трохи пізніше на банківський рахунок дружини Мільченка було зроблено ще декілька банківських переказів (див. документ).

Усі ці гроші надходили з компанії, розпорядником якої був сам Кириченко. Суд установив, що таким чином Лазаренко розплатився з Матросом за вбивство Щербаня.

“Злодій у законі”, виконавши замовлення, на знак подяки також отримав добро від прем’єр-міністра Лазаренка на приватизацію Царичанського заводу мінеральних вод. Також Лазаренко сприяв Матросу і в його поїздках за кордон, про що під час судового процесу розказав колишній начальник консульського управління МЗС України Василь Коваль.

Щоправда, особливо скористатися щедрістю Павла Івановича Матрос не встиг. Певно, розуміючи, що занадто багато знає, і усвідомлюючи, що вага цих знань може виявитися фатальною для нього, Мільченко пізньої осені 1997 року вирішив терміново “підлікуватися” за кордоном. Над головою Павла Івановича тоді якраз починали згущуватися чорні хмари, і так сталося, що Матрос до кордону так і не доїхав – раптово “захворів” і помер у районній лікарні Берегова, що на Закарпатті, від “цирозу печінки”. На його похорон з’їхалися кримінальні авторитети з усього СНД, а саркофаг, побудований на його могилі в Дніпропетровську, кажуть, можна порівняти з єгипетською гробницею. Щоправда, екс-прем’єра на похороні не було.

Утім, то все в минулому. Але якщо хтось думає, що Павло Іванович забув про свої розкидані по світові гроші, той глибоко помиляється. Пам’ятає він і про своїх боржників і партнерів, дістаючи їх, кажуть, навіть і з заокеанського світу телефонними дзвінками. До речі, деяким губернаторам та іншим високим чиновникам, котрим у такий спосіб доводиться, як подейкують, контактувати з Лазаренком, варто пам’ятати: усі їхні телефонні розмови з заокеанським в’язнем контролюються ФБР, і в будь-який момент можуть бути використані проти них...

Якщо навіть уявити неймовірне – що Павлові Івановичу таки вдасться повернутися на батьківщину, то навряд чи його зустрічатимуть тут з квітами й оркестрами. Генпрокуратурою України Лазаренко звинувачений у зловживанні владою, корупції, розкраданні державного майна в особливо великих розмірах, крадіжці бюджетних коштів, фінансових махінаціях, відмиванні грошей на суму не менш як 880 млн. доларів США.

Репутацію корупціонера, яку він має в народі, не відмиєш ніякими грошима.

До речі, чому мовчить теперішнє керівництво Генпрокуратури, а також державні податкові служби? Нагадаємо, що кримінальна справа проти Лазаренка була порушена Генеральним прокурором України за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах, незаконне відкриття та використання за межами України валютних рахунків, приховування на них валютної виручки, зловживання посадовим становищем (ст. ст. 86-1, 80-1, 165 ч. 2 КК України) ще 14 вересня 1998 року.

Коментуючи мовчання з боку теперішніх керівників наших силових та фіскальних відомств, не можна не згадати на думку деяких експертів, які припускають, що все це схоже на таємну змову Лазаренка з лідерами Партії регіонів. Цілком імовірно, що дехто з “донецьких” справді вірить у повернення його на батьківщину, сподіваючись скористатися ним як тараном у майбутній боротьбі з політичними опонентами, насамперед з Юлією Тимошенко.

Павло Лазаренко. Фото АР

В Америці Лазаренко устиг був придбати знамениту “хатинка” на 41 кімнату, яку він купив через підставну фірму нібито для зарубіжного представництва партії „Громада” у голлівудської кінозірки Едді Мерфі за 6 млн. 750 тисяч доларів готівкою. А ще п’ять прекрасних басейнів, два вертолітних майданчики, розташовані на території цього розкішного, навіть за американськими мірками, особняка (скажімо, досить багате сімейство Клінтонів не так давно придбало будинок у містечку під Нью-Йорком усього за 1,7 мільйона доларів). Однак скористатися всією цією розкішшю не встиг... Не пощастило з Америкою...

Та й в Україну повертатися Павлові Івановичу, мабуть, таки не варто. Адже українські холодні, жорсткі нари й параша – це не теплична, з теплим унітазом, каліфорнійська в’язниця.

Ірина Данильченко