Вибір Сергія Тігіпка: бізнесмен переміг політика?
Вибір Сергія Тігіпка: бізнесмен переміг політика?

Вибір Сергія Тігіпка: бізнесмен переміг політика?

19:42, 11.03.2010
5 хв.

З Тігіпком Янукович нібито репрезентує на 13% громадян більше... Позбувається потенційно небезпечного конкурента... Отримує європейського, ліберального урядовця, урівноважуючи совкового Азарова...

З Тігіпком Янукович нібито репрезентує на 13% громадян більше... Позбувається потенційно небезпечного конкурента... Отримує європейського, ліберального урядовця, урівноважуючи совкового Азарова...

Сергій Тігіпко і Віктор Янукович спілкуються під час зустрічі в Києві. 9 березня
Екс-кандидат на посаду глави держави і екс-радник Юлії Тимошенко Сергій Тігіпко призначений віце-прем’єром економічного блоку уряду Миколи Азарова. Повідомлення прес-служби президента Віктора Януковича про те, що він погодився на цю посаду, у стрічках агентств позавчора ішло мало не разом з різкою критикою з боку лідера партії «Сильна Україна» неконституційного шляху створення нової коаліції і того самого уряду, до складу якого він у підсумку ввійшов. Сергій Леонідович явно був у цейтноті й мусив переорієнтовуватися просто на марші.

Пропозиція Януковича явно була останньою, більше вже ніхто й нічого не запропонував би політикові, який зайняв третє місце на президентських перегонах із чудовим результатом 13%. Ці 13% так і не вдалося б конвертувати в ближчому майбутньому ні в гроші, ні в посади.

Відео дня

Більше того, довелося б вести тяжку боротьбу з Партією регіонів, партією нової влади, яка не помічена в розбірливості щодо засобів. Адже «регіонали» небезпідставно вважали Тігіпка найнебезпечнішим своїм конкурентом, який добряче попасся на їхньому електоральному полі. А до місцевих виборів максимум рік. Нічого особистого, конкурента потрібно або залучати на свій бік, або безжалісно «мочити». Електоральний Болівар не винесе двох.

Результати такої боротьби виглядали вельми непевними для Тігіпка, оскільки із згасанням ефекту новизни він щомісяця дрібка за дрібкою втрачав би нестійкий електорат. Більше чиста рекламна віртуальщина не пройде, потрібно, крім того, формувати реальні регіональні структури – а це великі кошти.

Це що, не «відбивати» витрачені на президентську кампанію кошти, а вкладати нові?

Таким чином, після пропозиції Януковича перед Тігіпком постала вилка можливостей: іти шляхом політика, тобто в боротьбу зі владою з усіма ризиками й витратами, пов’язаними з таким вибором. Або піти шляхом бізнесмена – відбити вкладене й отримати прибуток за рахунок тих преференцій, які обіцяє нова висока посада.

Тернистими шляхами політичної боротьби ходила Юлія Тимошенко, яка навіть у камері СІЗО побувала, жорстко опонуючи Кучмі. Але Юлія Володимирівна, за влучним висловом одного вітчизняного мільярдера, це «недоолігарх». А Сергій Леонідович – все-таки олігарх, хоч і не найкрутіший у цій країні. Йому є що втрачати, у нього не лише рахунки в закордонних банках і варенична в Дніпропетровську. І в його голові явно не вкладається, як це так, вклавши гроші, не «відбивати» їх, а пускатися в ризиковані авантюри. До речі, і Віктор Ющенко свого часу пішов на тривалу й ризиковану боротьбу за владу – але власних грошей на політику не витрачав.

Можна легко зрозуміти, чому Віктор Янукович подолав власну неприязнь до Тігіпка, який наприкінці 2004 року кудись зник після другого туру президентських виборів, чому знехтував презирством більшості «вождів» своєї партії до «відступника». Новий президент з переходом на його бік Тігіпка, по-перше, різко підвищує легітимність себе самого і свого уряду в очах суспільства – тепер він нібито репрезентує на 13% громадян України більше; по-друге, позбувається потенційно небезпечного політичного конкурента; по-третє, отримує молодого, європейського, ліберального урядовця, який добре виглядатиме і в Україні, і за кордоном, трохи урівноважуючи совково-замшілого Азарова

До того ж, Тигіпко рівновіддалений від різних угруповань всередині самої ПР, а тому може стати в економічному блоці уряду свого роду модератором їхньої жорсткої штовханини за грошові потоки і бізнесові сфери впливу.

Вигоди для самого Тігіпка зрозумілі: влада дає гроші й преференції для бізнесу, упевненість у хоча б найближчому майбутньому. Але за це доведеться заплатити високу ціну – відмовитися від статусу самостійного й самодостатнього політика. Важко не погодитися з тими аналітиками, котрі пророкують кінець політичного проекту Тігіпка та його розчинення в Партії регіонів. Мовляв, про вибори і власних депутатів у парламенті він може забути. Що ж, марксизм у дії: економічний базис вкотре перемагає політичну надбудову.

Бютівський депутат Сергій Міщенко дивується: «Хоча Тігіпко міг бути прем’єр-міністром при Тимошенко, але він обрав шлях віце-прем’єра при Януковичу. Думаю, він прогадав і дуже сильно». Хтозна... Чомусь багато хто в українському політикумі боїться Юлії Володимирівни набагато більше, ніж Віктора Федоровича. Хоча вона не підвищує голосу і не тицяє кулачком у зуби.

Позафракційний депутат Тарас Чорновіл, який числить себе в команді Тігіпка, чи не єдиний сподівається, що Сергій Леонідович «зі скрипом, туго, але все-таки матиме змогу проводити свої реформи в новому уряді». «Йому треба реалізовувати все те, що він обіцяв… Це єдиний варіант реально показати своїм виборцям, що були не просто слова, а він готовий щось робити», – наголосив нардеп.

На жаль, у цьому доводиться сумніватися. Пригадується стаття в газеті «День» за 1997 рік під назвою «Чому Тігіпко не стане українським Бальцеровичем». Описувався цілий комплекс причин, зокрема, і небажання керівництва тодішнього уряду проводити реальні економічні реформи.

Чи змінилося тут щось кардинально за ці роки? А ви подивіться на Азарова Миколу Яновича…

Микола Писарчук

завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся