Новий бюджетний кодекс: кому і де тепер накривають «поляни»

У 2001-му були діалоги Тимошенко і Мітюкова, спротив губернаторів і голів облрад на чолі з Тихоновим... Омельченко накривав «поляну» на шостому поверсі, щоб домогтися спецстатусу...

Бюджетний Кодекс – це, без перебільшення, мала бюджетна конституція, за якою складається і виконується бюджет – від найменшої територіальної громади і до бюджету центрального.  Це той закон, який називають базовим – вже від скелетоносної основи базових законів розгалужується переферійна система інших законодавчих та нормативно-правових актів.

Цей закон є базовим не лише у вузькому професійному плані (визначає, як стягуються і розподіляються публічні фінанси), але й концептуально важливим для підзвітності влади і забезпечення права кожного платника податків знати, як ця влада витрачає забрані у нього у вигляді податків кошти.

До таких законів, як закон про бюджетну систему та податкові закони, особлива увага також з боку міжнародних фінансових організацій – на предмет аналізу, чи відповідають вони міжнародним стандартам фіскальної доброчесності та звітності.

Скільки ще аргументів потрібно навести, щоб нагадати, що такі законодавчі наріжні камені як Бюджетний та Податковий Кодекс мають проходити фахову експертизу, і бути предметом громадського обговорення, перш ніж ухвалюватися Верховною Радою?

І таких традицій у минулому дотримувалися. Чинний Бюджетний Кодекс,що набув чинності в 2001 році, народжувався довго і важко, наражався на президентське вето і був спільним доробком еспертного середовища, академічних інституцій, місцевих органів влади,  а головне – продуктом діалогу між тодішнім головою Бюджетного Комітету Юлією Тимошенко та міністром фінансів Ігорем Мітюковим. Ухваленню Бюджетного Кодексу передували сотні годин експертних мозкових штурмів і дискусій, шалений спротив голів обласних державних адміністрацій та облрад (на чолі з теперешнім віце-прем`єром з питань регіональної політики Тихоновим, а тоді – головою Луганської облради), кілька конференцій із залученням фахівців міжнародних фінансових організацій, дебати у Раді (як-от комуністи наполягали на особливостях бюджетного статусу Криму і таки домоглися свого). Навіть тодішній мер Києва Олександр Омельченко накривав «поляну» на шостому поверсі, де засідав Бюджетний Комітет, щоби домогтися також спецстатусу для бюджету Києва – і йому вдалося це зробити.

Бюджетний Кодекс зразка 2001 року, за яким складається вже дев`ятий бюджет країни, радикально змінив бюджетну систему країни, зруйнував успадковану з часів Радянського Союзу бюджетну матрьошку, закріпив за місцевими бюджетами найнадійніший з податків - прибутковий з громадян, запровадив фінансування соціальної допомоги шляхом цільових субвенцій з центру на місця і звершив ще десятки корисних речей, які сьогодні сприймаються так, начебно вони завжди були притаманні вітчизняній бюджетній системі.

Але сьогодні мова не про переваги та недоліки чинного Бюджетного Кодексу, а згадка про те, що він став повноцінним законом в результаті широкого обговорення і експертної обкатки. Що, до речі, дозволило уникнути багатьох помилок ще на етапі підготовки закону.

Друга спроба Тимошенко удосконалити Бюджетний Кодекс зразка 2009 року вже за версту відгонила популізмом і політиканством, оскільки БК-2009 нагадував вже не стільки спробу оновити формат бюджетної системи, як покласти в красиву обгортку передвиборчий маніфест БЮТ. Але принаймні відбувалося щось на зрозок обговорення, і місцеві ради отримали текст для аналізу.

Цього разу експертного обговорення і дискусій з приводу майбутнього вітчизняної бюджетної системи вже не потрібно. Прем`єр-міністр Азаров просто інформує, що Кабінет Міністрів, виявляється, вже схвалив нову редакцію Бюджетного Кодексу і стверджує, що той «передбачає серйозну децентралізацію управління державними фінансами».

Отже, проект нової редакції БК (його таки розмістив Мінфін у себе на сайті) вже подали у Верховну Раду. Його готували в атмосфері повного утаємничення. Жодного еспертного обговорення – експертам на аналіз текст не надавався. Жодної реакції місцевої Ради, і не дивно – адже з Радами не консультувалися. Жодної статті – навіть в урядових ЗМІ. Навіть віце-прем`єр з питань регіональної політики не встиг розповісти, в чому ж принади нової редакції. Не відомо, чи консультувалися з цього приводу з МВФ чи Світовим Банком. Єдине, що не дивує, це відсутність коментарів з боку Бюджетного Комітету, адже важко пригадати настільки мовчазний і безхребетний парламентский Бюджетний Комітет.

Напевне, і у Раді не буде особливого обговорення, адже вона, як і Дума, - вже не місце для дискусій. 

Станіслав Голубенко

УНІАН в Google News