Огризко і вибори

Претензії Партії регіонів до пана Огризка такі безглузді, що не підлягають виправленню...  Коаліція нехтує Конституцією та власним законом про Кабмін... Кандидатуру Огризка провалено заради створення виборчого блоку ПР – СПУ – КПУ?..

14 березня стало зрозуміло, як сильно Україна та її внутрішня політика залежить від політики зовнішньої.

У цей день країна могла отримати міністра закордонних справ у особі пана Огризка. Цього не сталося не лише через широко озвучені дрібні неузгодженості з паперами від Секретаріату Президента, а виключно через потребу зберегти антикризову коаліцію.

Як показало обговорення кандидатури пана Огризка в парламенті, за неї була готова віддати свої 30 голосів фракція СПУ. Разом з 200 голосами від опозиції це дало б змогу заповнити вакансію.

Окрім того, соціаліст, голова парламентського комітету в закордонних справах (а цей комітет дав позитивну рекомендацію щодо Огризка) пан Шибко наголосив, що посада міністра закордонних справ, як і міністра оборони, записана в Конституції. А відтак він визнав, що невизначене в часі збереження цієї вакансії є фактично порушенням Конституції.

Демонстрував намір провести голосування щодо кандидатури Огризка і спікер Мороз. Саме тому він почав розгляд питання, яке за регламентом не можна було відкладати без остаточного рішення.

Але після досить тривалих “консультацій”, які провадила з ним координатор коаліції пані Богатирьова, стоячи прямо над кріслом Мороза, той таки пішов на порушення регламенту й поставив на голосування зовсім інше питання: про перенесення розгляду зазначеної кандидатури.

Свій крок Мороз, як завжди, пояснив “інтригами” опозиції. Мовляв, та наполягала на голосуванні, оскільки знала, що рішення буде негативне. Але чому, власне, опозиція могла б бути зацікавлена в такому негативному для Огризка розвиткові подій, – Мороз так і не наважився пояснити...

Як і того, чому, власне, його фракція на цей раз, на відміну від голосування за визнання Голодомору геноцидом, не ризикнула продемонструвати “демократизм коаліції” і власноруч ліквідувати “змову” опозиції. Адже все, повторимо, було в руках соціалістів...

Натомість вони висловили побажання, аби голосування за таку важливу кандидатуру відбувалося консолідовано, усім парламентом.

Утім, соціалістам таки доведеться визначатися. Оскільки сподівання на те, що Президент Ющенко до вівторка 19 березня ще передумає й замінить ім’я Огризка на якесь інше, не виправдались, а Президент уже неодноразово наголошував на незмінності своєї позиції.

Водночас претензії Партії регіонів до пана Огризка такі безглузді, що не підлягають виправленню нормальними аргументами. А лише якимись дуже таємними вимогами до Президента, задоволення яких Ющенком навряд чи матиме публічне пояснення, а отже – скомпрометує його так само, як і відмова від свого зовнішньополітичного курсу.

При тому, що фракція КПУ офіційно заявила про незмінність негативного ставлення до Огризка, – чекати консолідованої позиції коаліції соціалістам не доводиться.

Природа коливань соціалістів між позицією Ющенка та коаліції щодо міністра закордонних справ безпосередньо пов’язана з загрозою дострокових виборів, які СПУ – єдина серед теперішніх парламентських сил – не має шансу виграти, виходячи з соціологічних опитувань.

Але пікантність ситуації полягає в тім, що обидва варіанти рішення щодо Огризка не рятують соціалістів, себто не знімають для них загрози дострокових виборів. Тож перед ними стоїть лише одна проблема: знайти найменш болісний для себе шлях на можливі вибори.

Так, участь у голосуванні за Огризка та його призначення міністром загрожує коаліції розколом з боку комуністів. І це не просто чергові витоки інформації, а позиція, не так давно зафіксована пленумом ЦК КПУ. Там, звісно, не йшлося особисто про пана Огризка, але вимоги до коаліції на предмет зміни зовнішньополітичного курсу Президента  були навмисне підкреслені.

Відповідно, голосування СПУ за Огризка було б черговим невиконанням умов перебування в коаліції, висунутих КПУ, і комуністи мали б вийти з коаліції, фактично стимулювавши дострокові вибори. Оскільки переформатування коаліції, принаймні наразі, не входить до планів об’єднаної опозиції.

З іншого боку, тривале непризначення міністра закордонних справ України теж веде до дострокових виборів. Оскільки без нього уряд Януковича не є повністю сформований, а це – одна з конституційних підстав розпуску парламенту.

І ця обставина настільки однозначна, що вочевидь не потребує додаткових роз’яснень з боку Конституційного суду.

Треба віддати належне соціалістові Шибку, який спеціально наголосив, що посада міністра закордонних справ, обумовлена в Конституції, не належить до тих, з приводу яких можна сперечатися – чи вважається Кабінет міністрів без них повністю сформованим.

Не рятує ситуацію і пояснення міністра юстиції пана Лавріновича про те, що як перший заступник міністра закордонних справ пан Огризко на підставі положення про міністерство може безкінечно виконувати обов’язки міністра. Такий підзаконний акт, як положення про міністерство, не може замінити собою Конституцію. Тим більше що перший заступник міністра не входить до складу Кабміну, а отже, питання про неповний склад уряду не знімає.

Окрім того, сам Лавринович визнає, що обмеження в термінах є в законі про заміщення посад, призначення на які здійснюється одночасно Президентом та парламентом. Щоправда, цей закон, схвалений ще за Конституції 1996 року, не передбачав такої ситуації для міністра закордонних справ. Але нині він поширюється й на нього.

Ну й, нарешті, питання про легітимність Кабміну в залежності від його фіксованого складу ілюструє закон про Кабінет міністрів, який після опублікування є чинним аж до того моменту, поки свій вердикт винесе Конституційний суд.

Закон передбачає, що Кабінет міністрів набуває чинності лише після того, як складуть присягу в Верховній Раді дві третини міністрів. Очевидно, що посада міністра закордонних справ, зазначена в Конституції, обов’язково має належати до цих двох третин.

Але взагалі визначити кількісні показники складу Кабміну неможливо без виконання іншої норми закону: про те, що і кількісний, і посадовий склад Кабміну визначається рішенням парламенту. Саме цим рішенням, а не постановою Кабміну, має бути визначена кількість та напрямки діяльності віце-прем’єрів і міністерств. Що унеможливить, зокрема, безмежне створення урядових посад заради забезпечення кадрових апетитів коаліції або, тим більше – підкупу цими посадами новоприбульців для її розширення, чи навіть торгів з Президентом.

І нарешті, той же парламент має затвердити протягом 30 днів з моменту повного формування Кабміну його програму, яка висвітлюватиме для суспільства зміст діяльності й окремих відомств. У тому числі – зовнішньополітичного.

Усі ці вимоги жодним чином не скасовуються для призначеного ще в серпні 2006 року уряду Януковича під тим приводом, що закон про Кабінет міністрів введено в дію вже після формування уряду, а закон, мовляв, не має зворотної дії.

Так, на підставі незворотності дії закону всі вимоги до уряду треба лічити не з серпня, а з січня – з моменту публікації його за підписом спікера Мороза.

Але від виконання всіх зазначених вимог – про присягу, затвердження складу та програми – Кабінет міністрів не звільняється. Так само, як не звільняються від нових податків чи правил реєстрації тощо – суб’єкти господарювання, якщо нові податки введені вже після початку їхньої діяльності. Як від нових правил дорожнього руху не звільняються автоводії, та й усі громадяни – від виконання будь-яких нових законів, включно з новою Конституцією...

Тим більше, що новий закон про Кабмін передбачає приведення до відповідності з ним інших законів та нормативних актів. Звісно ж, що в такий самий спосіб мають бути приведені у відповідність з ним і підстави легітимності самого Кабінету міністрів...

Якщо ж Кабмін і коаліція не виконують власний закон, – вони мають бути готові до того, що в будь-який момент Президент може розпустити парламент на підставі вже згадуваної конституційної норми про формування повного складу уряду.

До речі, оскільки відповідальність за нездатність сформувати повний склад Кабміну закріплено саме за парламентом, то абсолютно недоречними є закиди в бік Президента, що він навмисне подає неприйнятну для коаліції кандидатуру на посаду міністра закордонних справ.

Так, Президент може робити це навмисне. Але ж так виписали йому цю можливість автори закону 2222. То до кого претензії?

Весь цей ланцюжок невиконаних умов існування уряду призводить не лише до його напівлегітимності загалом, але й до неможливості для коаліції виробити нормальні офіційні критерії для здійснення своєї кадрової політики.

Зокрема, саме через це претензії до кандидатури на посаду міністра закордонних справ, у нашому випадку пана Огризка, не мають нічого спільного з посиланням на урядову програму чи якийсь зовнішньополітичний курс, а базуються на суто суб’єктивних “фобіях” окремих політиків чи, в кращому разі, фракцій коаліції.

Тому й спроби примусити Президента замінити кандидатуру так само не є аргументованими з точки зору курсу країни, а лише якимись тіньовими міркуваннями в межах непублічних торгів.

Отже, коаліція нехтує не лише конституційним правом як таким, а й обстоюваним нею ж теперішнім варіантом Конституції, а також законом про Кабмін, який вважає досягненням у частині перетягування президентських повноважень.

Власне кажучи, знаючи все перелічене, коаліція в будь-який момент може й мала б виконати вимоги закону про Кабмін і хоч би частково убезпечити себе надалі. Питання – чому це не робиться?

Відповідь – через ті ж неузгодженості у складі теперішньої коаліції, спроби розширити її, у тім числі з допомогою підкупу нових партнерів введенням додаткових посад. Або через очікування можливості переформатування коаліції взагалі.

Окрім того, очевидно, що схвалити програму Кабміну антикризова коаліція не може з огляду на потребу спочатку затвердити Основи зовнішньої та внутрішньої політики. А цей закон, якщо він не міститиме положення нині чинного закону про національну безпеку з його посиланням на вступ до НАТО, – приречений на неподоланне (якщо вірити опозиції) вето Президента... Урахування ж курсу Президента тягне за собою розкол коаліції через позицію комуністів, а отже – дострокові вибори.

Коло замикається.

Тож причини метушні соціалістів – першої жертви можливих дострокових виборів – зрозумілі. Як з часом стає зрозумілішою і залежність від їхнього вибору долі можливого міністра закордонних справ.

Якщо підтвердиться інформація, що соціалісти, як і комуністи, уклали з Партією регіонів якусь угоду про спільні дії на можливих дострокових виборах, себто хоч би частково убезпечили себе від електоральних ризиків, – це означатиме, що кандидатуру Огризка буде знову провалено. Заради збереження єдності коаліції, а головне – створення  потенційного наступного виборчого блоку.

З цього моменту політологи й соціологи можуть починати вивчати питання про те, як імідж Мороза й Симоненка примножить імідж Януковича. А також знову перевіряти електоральні потенції Президента з “Нашою Україною” та БЮТ.

Питання ж  перед Президентом Ющенком стоїть так: чи готовий він протиставити свій зовнішньополітичний курс – улюбленій стабільності?

Чи готовий ризикнути цим курсом у запеклій виборчій боротьбі, чи, навпаки, просто здати його в кулуарних торгах з коаліцією найближчим часом?

Третього шляху, навіть якби він виглядав як нескінченний круглий стіл та другий “універсал”, – не дано.

Ірина Погорєлова

УНІАН в Google News