Чим або ким керується Віктор Ющенко?

Не так давно Президента Ющенка вважали найбільш передбачуваним гравцем української політики. Як у хорошому, так і не дуже хорошому сенсі. Але виявилося, що ми абсолютно не знаємо, яка людина сидить у першому кріслі держави.

Ще зовсім недавно здавалося, що вже від кого від кого, а від Президента України жодних сюрпризів чекати не варто. Ні країні, ні його політичним опонентам. А ось маємо...

Вчорашня поведінка Віктора Ющенка на екстреному засіданні Ради нацбезпеки, судячи з того, з яким настроєм «вилітали» з засідання Віктор Янукович і Олександр Мороз, стала повною несподіванкою і для прем`єра і для спікера. Та й країна, чесно кажучи, глибоко в душі підозрювала (боялася? сподівалася?), що рано чи пізно справа закінчиться черговою серією круглих столів, тимчасовим перемир`ям, укладенням такого ж недовговічного, як і попередні, «пакту про ненапад». Або ще чого-небудь подібного. Але аж ніяк не вкрай різкої заяви Президента про те, що компроміс, якщо й можливий, то жодним чином не в питанні проведення дострокових виборів.

І справа навіть не в тому, наскільки юридично обгрунтовані останні кроки Віктора Ющенка. З цим нехай фахівці розбираються. Річ у тому, що ми, виявляється, абсолютно не знаємо, яка людина сидить у першому кріслі держави.

На даний момент існує декілька версій, що претендують на пояснення того, що примусило Ющенка так різко змінити властивий йому modus operandi. А саме. Президент заздалегідь готувався до саме такого варіанту розвитку подій, непомітно «оточуючи прапорцями» своїх політичних конкурентів. Президент діяв спонтанно, на емоціях, досягнутий ефект пояснюється вдалим збігом з викликами теперішнього моменту. Президент в принципі не керує ситуацією, його рішення диктуються лідером БЮТ Юлією Тимошенко. І, нарешті, все, що ми спостерігаємо сьогодні - результат і наслідки спалаху праведного гніву з принципово непередбачуваними наслідками, що викликаний діями політичних супротивників. Тобто Ющенко - або Кощій Безсмертний, або Іван-Дурень, або Іван Царевич, або Ілля Муромець.

Кощій Безсмертний

Порівнюючи Президента з цим казковим персонажем (як і у випадку з Іваном-Дурнем), автор жодним чином не збирається ображати Віктора Андрійовича. Йдеться виключно про спосіб дії «прототипу», і жодним чином не про його моральні та інші якості. Скажімо, Кощій, навіть зважаючи на всі негативні сторони, що їх приписує народна творчість цьому персонажеві, - талановитий адміністратор і вмілий політик-інтриган.

Якщо припустити, що до нинішнього стану справ в українській політиці саме Віктор Андрійович доклав руку, не можна не відзначити, що момент для ескалації був вибраний вельми вдало. «Наша Україна», яка довго і тяжко очищалася спершу від наслідків всевладдя «Любіх друзів», потім - від адміністративної плутанини, неминучої після таких масштабних перестановок в керівництві, входить у смугу внутріпартійної стабільності. Політичні опоненти з партій парламентської більшості - навпаки, перебувають на етапі внутрішньої невизначеності, чому значною мірою сприяли «біженці» з табору опозиції. Навіть якщо залишити за дужками цілком природне прагнення перебіжчиків одержати гарантоване майбутнє, деякі зміни організаційної структури коаліції цілком очікувані. Врешті-решт, частина людей, що прийшли до її лав, претендують зовсім не на останні місця.

В той же час, не втручаючись в ситуацію досить довго (це називалося «стояти над сутичкою»), Ющенко дав можливість Кабінету міністрів вичерпати практично всі ресурси  виходу з ситуації. У самого ж Президента незадіяні ресурси ще залишилися. Правда, всі вони, так би мовити, - на крайній випадок. На зразок введення прямого президентського правління. Проте у кабінету Януковича вже немає і цього. І якщо Віктор Андрійович насправді ситуацію спланував і організував (а саме так випливає з уривчастих реплік Олександра Мороза), то слід визнати, що він досить вміло і обачливо загнав Віктора Федоровича в кут. Не залишивши йому ніяких можливостей виходу, окрім крайніх реакцій: або визнати положення, або проявити ослячу впертість і йти шляхом нарощування конфронтації.   

Іван-Дурень

Вельми суперечливий персонаж, якого і дурнем назвати не завжди можливо. Поблажливо ставиться до того, що оточення постійно недооцінює його як людину, а також його вчинки. До речі, Ющенко тривалий час мирився з тим, що його вважали, і відкрито називали «бджолярем». Літав у закордони. Ніяк не реагував на припущення про те, що і урізані повноваження для нього - надмірна розкіш, оскільки, мовляв, все одно ними не користується. 

Тепер ось у Мороза тремтять руки, що помітно навіть у прямих трансляціях з сесійної зали парламенту. А Янукович не в змозі стримати негативні емоції, з чого зрозуміло, що його контроль над ситуацією не такий повний, як прем`єр намагається переконати пресу.

Так, Президент йде на ризиковані кроки. Так, декілька разів він вже зіграв на межі фолу. Наприклад, коли заднім числом відмінив свій власний указ про призначення судді Печерського суду. Так, поки незрозуміло, як усе це можуть оцінити на міжнародному рівні. Але схоже, що Віктор Андрійович (можливо, навіть на прикладі свого тезка-прем`єра) зрозумів, що переможців не судять. Якщо це так, то для нього життєво важливим було відчути найбільш вдалий момент для завдання «удару у відповідь» коаліції.

Між іншим, вражаюче везіння - неодмінний атрибут казкового Івана-Дурника, який завжди опиняється в потрібний час в потрібному місці, ніколи ні про що не просить, але завжди отримує своєчасну допомогу. Сподіватися на успіх - не так безглуздо, як це може здатися на перший погляд. Скажімо, багато племен свого часу практикували обряди жертвопринесення вождів, які втратили везіння. Вважалося, що такий лідер принесе нещастя племені. Тому до посадових, так би мовити, обов`язків вождя входило періодичне доведення того факту, що йому все ще щастить.

Іван Царевич

Найбільш романтичне і, чесно кажучи, найбільш небезпечне для Віктора Ющенка пояснення мотивів його поведінки. Примітно, що в цьому випадку події майже з абсолютною точністю вкладаються у казковий шаблон.

Політичне зближення Ющенка з «принцесою революції» почалося з класичної зустрічі з «жабою» - віце-прем`єром з ПЕК в уряді Ющенка. Аналогія тим більше доречна, що Юлія Володимирівна з того часу разюче змінилася. Пригадати, як вона тоді виглядала, як поводилася, з ким із політиків стояла на близьких позиціях, сьогодні вже мало хто зможе. «Спалювання жаб`ячої шкіри» - відставка Тимошенко, пряме потрапляння красуні до рук лиходія - все це було. Були і подальший пошук «царевича» себе і ефективної форми політичної взаємодії з лідером БЮТ. Та і неоціненна допомога «царівни» «царевичеві» теж була. Розбіжності і спроби укладання альянсів з партіями «інаконаправлених» ідеологій, які періодично виникають між Тимошенко і Ющенком поки що лише підтверджують очевидне: на даному етапі саме договір про узгоджені дії НУ і БЮТ є щонайкращою формою співіснування для цих політсил. 

У такому разі остаточно і безповоротно “посварити” Ющенка з Тимошенко не вдасться, хай хоч як їх опоненти зі шкури пнутися будуть. Зрозуміло, це не виключає, як висловилася Юлія Тимошенко, “ситуативних голосувань” з тих питань, в яких кревно зацікавлений той чи інший член помаранчевого альянсу. Проте означає, що нинішня ситуація розвиватиметься саме так, як її бачить Юлія Володимирівна.

Разом з тим, негативом цієї версії треба визнати те, що “такий” Ющенко неминуче має відчувати комплекс провини перед “такою” Тимошенко. І як наслідок бути дуже схильним до її впливу. Зрозуміло, залежний від будь-кого Президент, нехай навіть психологічно залежний, - не найкращий варіант для держави. Хоча й не найпровальніший, враховуючи обставини.

Ілля Муромець

Найбільш очевидна в світлі останніх подій аналогія. Найбільш небезпечна своєю непередбачуваністю. І, як не дивно, - найменш достовірна.

Герой 30 років просидів на печі, і після несподіваного лікування з криком “ та доки ж!” кинувся нищити всесвітнє зло.

Скажемо відразу, версія про те, що дії Президента були виключно спонтанними, з`явилася вже через кілька годин після підписання указу про розпуск Верховної Ради. Але очевидним є і те, що вона несе на собі відбиток особистого ставлення авторів версії до Ющенка як до спочатку безвольного, здатного діяти тільки під тиском ззовні політика. І тому навряд чи може претендувати на достовірність. Дійсно, важко припустити, що людина, яка цікавиться лише питаннями свого особистого спокою, почала б робити кар`єру у сфері, пов`язаній з такою нервовою штукою як державне управління. І вже тим паче прагнув би зайняти вищі пости.

Проте, припущення про спонтанні дії Ющенка мусить виглядати вельми принадним для його супротивників з коаліції і уряду. Перш за все, тому, що руйнівні наслідки дій за принципом “до основанья, а затем...” додаткових доказів не потребують. Ну і, зрозуміло, не в останню чергу внаслідок того, що прагнення розмахувати шашкою спочатку передбачає відсутність будь-якої можливості мирно домовитися з людиною.

Тобто слід очікувати, що прихильники подальшої ескалації політичного конфлікту, в якому б таборі вони не знаходилися, рано чи пізно почнуть активно експлуатувати саме цю версію...

Олена Перегуда