Михайло Сирота: І Президент, і прем’єр стали жертвами...

Михайло Сирота: І Президент, і прем’єр стали жертвами...

Якщо форма державного устрою президент-ська, то Президент не має права розпускати парламент, якщо парламентська, – то Президент може розпустити парламент у будь-який момент... На запитання УНІАН відповів “батько” Конституції 1996 року

На запитання УНІАН відповів колишній народний депутат, “батько” Конституції 1996 року Михайло Сирота.

ПЕРШОПРИЧИНУ СЛІД ШУКАТИ У ЗМІНАХ 2004 РОКУ

Пане Михайле, чи вважаєте Ви Президентський указ про розпуск парламенту легітимним?

Михайло СиротаНебезпечно виділяти з контексту подій тільки один указ Президента і обговорювати його легітимність. Хотів би провести аналогію: коли ви з гори кидаєте камінчик, то це лише камінчик. А якщо він зачіпає ще камінчик і ще камінчик, то в результаті з гір сходить лавина, яка все змітає на своєму шляху. І першопричиною всього я вважаю грубі помилки, які були внесені в Конституцію. Вони не просто розбалансували систему противаг і стримувань, а зробили два центри управління виконавчої влади, а отже, і держави. І саме ці зміни змусили – хотіли цього Президент і прем’єр чи не хотіли – їх воювати, воювати аж до того моменту, коли хтось із них не переможе, а після цього не зафіксує свої перемоги відповідними змінами до Конституції. Це – загальна ситуація. Згадайте, як усе йшло: закон про Кабмін, заяви про триста голосів, перехід кінахівців. При цьому – одні нічим не кращі від інших... Учасники війн – не винуваті, і президент, і прем’єр, і помаранчеві – жертви процесу розбалансування Основного Закону.

Мабуть, не варто знімати з політиків їхньої персональної відповідальності за те, що відбувається...

Я б усе ж таки назвав їх жертвами. Інакше можна звинувачувати й суспільство, яке не змогло забезпечити свій розвиток відповідним політичним істеблішментом.

Що стосується самого указу... У ньому йдеться про дострокове припинення повноважень депутатів Верховної Ради. Відомо, що тільки стаття 90 регламентує, коли і як може проводитися дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Оскільки в указі немає посилання на статтю 90, то починають говорити, що дух Конституції дає таке право. Хто б що не казав, це все емоційні чи професійно-емоційні оцінки. А крапку в цьому питанні має поставити Конституційний Суд. Тож оскільки в указі про дострокове припинення повноважень Верховної Ради немає посилання на статтю 90, ми зобов’язані отримати на цей указ рішення Конституційного Суду. Це моя позиція.

Дехто стверджує, що раз Президент підписав указ, то з дня підписання парламент не має працювати. Це ж нонсенс. Ніхто не дає права голові держави призупиняти дію окремої гілки влади. А якщо раптом вибори не відбудуться?

Те саме – в разі висловлення недовіри Кабінетові міністрів. Уряд продовжує виконувати свої повноваження аж до обрання нового Кабінету міністрів. Будь-яка держава світу, у тому числі Україна, ні на секунду не може дозволити собі залишатися без якоїсь із гілок влади – чи законодавчої, чи виконавчої, чи судової.

Чи потрібно розширяти перелік підстав, за якими Президент може розпускати парламент? Деякі експерти вважають, що формалізувати перелік не потрібно. Якщо держава має парламентський устрій, то Президент повинен мати право розпускати парламент без зайвої деталізації відповідних положень Конституції. Інакше здійснити це буде неможливо.

Абсолютно згоден. Це те ж саме, якби ви мене запитали, чи потрібно, щоб штани від костюму мали манжети чи їх слід носити без манжетів. Але спочатку слід з’ясувати, який це костюм, для якого випадку. Ми беремо одну, відірвану від ситуації норму й міркуємо: повинен чи не повинен Президент розпускати парламент... Давайте підемо від основ. Яку форму державного устрою ми хочемо мати? Президентську, парламентську, президентсько-парламентську чи парламентсько-президентську? Виходячи з цієї загальної концепції маємо це визначати. Якщо форма президентська, то Президент не має права розпускати парламент, якщо парламентська, то Президент може розпустити парламент у будь-який момент.

Отже, за президентської форми правління Президент не може розпускати парламент, за парламентської – може...

Михайло СиротаЗа парламентського устрою він обов’язково має такі права, і вони навіть ширші, ніж зараз. Інакше, якщо Президент має всю повноту влади, а до цього ще й право розпуску парламенту, то порушується баланс. Так само, в разі, якщо повноту влади має парламент – у Президента має бути реальний важіль балансу.

Але спочатку давайте визначимося з концептуальною моделлю. Ми ж не завершили конституційну реформу, ми ж застигли посередині, зруйнувавши систему противаг і стримувань.

Ми йдемо до парламентсько-президентської форми, а в перспективі – через десять-двадцять років – до парламентської державної моделі. Але говорити про форму державного устрою без розуміння загальної стратегії політичного та соціально-економічного розвитку України взагалі не доводиться. Спочатку слід створити стратегію, а потім говорити, яка під цю стратегію підходить концепція конституційного устрою, а вже після цього –які потрібні повноваження. А так ми висмикуємо норми з контексту Основного Закону й починаємо навколо цього водити людей з прапорами.

А за умови переходу до парламентської республіки чи має бути формалізований перелік умов для розпуску парламенту?

Не можна зовсім його не формалізувати. Тому що, знаєте, Президент – жива людина. Його обрали, а там раптом щось у нього трапилося з нервами... Певні обмеження все одно є, але рівень цих обмежень визначається загальною системою противаг і стримувань.

На сьогодні я кажу: зміни до Конституції зруйнували баланс і він не відновлений, тож нам потрібно відновлювати баланс. Яким чином? Слід зняти найгрубіші помилки, які призвели до конфлікту, завершити конституційну реформу в плані місцевого врядування та судову реформу й переходити до формування стратегії розвитку держави.

СУДДЯМ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ МАЙЖЕ НЕМОЖЛИВО ВИТРИМУВАТИ ЦЕЙ ТИСК

Як у таких умовах Конституційний Суд може прийняти рішення?

Судді Конституційного Суду повинні мати не просто високий моральний авторитет у країні, а й такий самий високий авторитет у світовому співтоваристві. Навіщо це потрібно? Бо тільки авторитет суддів дає їм змогу не піддаватися тиску, який є в кожній країні. Суддя, відомий юрист може сказати будь-якому посадовцю, який чинить на нього тиск: знаєте, шановний, мені моє ім’я – дорожче. Ідіть собі.

У нас такого не сталося... У нас, зізнаємося, членами Конституційного Суду часто є випадкові люди. Їх призначали за політичною квотою, а не за принципом високої моралі, фаховості. І це біда України та біда конституційних суддів. Бо їм важко, майже неможливо витримувати цей тиск. Тобто вони навіть не уявляли, коли приймали присягу, з чим їм доведеться зіткнутися.

Вони зайняли таку позицію: дев’ять місяців іде робота, проте жодного рішення не прийнято. Тобто хай краще лаються, що ми нічого не приймаємо, ніж лаятимуть за рішення. Вони балансували, але всьому є межа. І указ Президента цю межу окреслив. Тепер вони не можуть не прийняти рішення. І тут судді Конституційного Суду проходитимуть випробування і на професійність, і на громадянську позицію. На цю межу випробування вони ставлять цілу Україну. Дай їм Боже здоров’я, сил, нервів прийняти зважене, справедливе рішення.

Візьмемо Росію 1993 року, коли Конституційний суд РФ не підтримав указ Єльцина. Конституційний суд був розпущений, а парламент розстріляний. Це не та модель, яка потрібна Україні. Суд має зробити не кон’юнктурні, не політичні, а виключно правові рішення. З іншого боку, я б закликав усіх політиків виконати це рішення. Сподіваюсь, що після Великодня суд прийме зважене рішення.

Ще один, виставлений Кабміном бар’єр – заборона фінансувати вибори через бюджет. Як бути з фінансуванням?

Михайло СиротаЄ два принципових моменти. Україна є правова держава, тож усі посадові особи повинні діяти виключно в правовому полі й не користуватися принципом політичної доцільності. Стаття 19 Конституція пише: посадові особи повинні діяти виключно у спосіб, визначений законом. Державний бюджет, який визначає фінансування всіх державних витрат не передбачає витрат на вибори. Отже, ми повинні внести зміни до бюджету й на законодавчому рівні отримати можливість профінансувати виборчу кампанію.

Чи можемо ми використати резервний фонд? Закон чітко каже, куди можна використати кошти резервного фонду. І там не передбачено використання їх на позачергові вибори. Можна скористатися принципом політичної доцільності, але тоді потрібно забути, що Україна є правовою державою. А це дуже небезпечно.

Є ще одна проблема – недосконалий закон про вибори народних депутатів, який тільки рамково описує, як саме провести позачергові вибори до парламенту. Він передбачає, що за 55 днів до виборів припиняється відкриття банківських рахунків партій та блоків, які беруть участь у виборах. У нас взагалі указ був підписаний за 55 днів до дати виборів. Жодна партія рахунок не відкрила, а ще потрібно і з’їзди провести, щоб ЦВК зареєстрували списки. Ну, як партії і блоки можуть починати виборчу кампанію, якщо вони не можуть заплатити ні за рекламну кампанію, ні за виступи лідерів?

Виникає запитання: як бути виборцям? Голосувати всліпу, на емоціях: хто за Вітю, хто Юлю, хто за Петю? Це нонсенс – у таких гострих протистояннях не мати інформації про виборчі блоки, партії, програми. А за законом ми не зможемо її мати. Тож, окрім змін до бюджету, слід внести відповідні зміни до закон про вибори, тому що за чинним законом дострокові вибори провести неможливо.

Ми забуваємо ще про таку річ. Опозиція каже, що дострокові вибори проводяться часто в різних країнах світу. Це – правда, але в більшості країн, де проводяться вибори, ініціаторами їх є правлячі коаліції, які обирають найкращий для себе момент і кажуть: ось ми звернемося до народу. І отримають пролонгацію ще на п’ять років. Але практично ніде вибори не проходять у момент протистояння та політичної кризи. А якщо й проходять, то еліти домовляються, як це було в нас 1994 року. Коли Президент домовився з парламентом, уряд погодився, і пішли на вибори – парламентські та президентські. А при недосконалому законі про вибори, серйозному протистоянні Президента з парламентом і Кабміном я не уявляю, як можна провести вибори. Тому якщо політики не здатні виправити основу для виборів (а основа політичної кризи – конституційна криза) і не можуть запропонувати нічого, крім виборів, то хоча б домовтеся: давайте підемо на вибори. Але задля цього виправимо закон про вибори, внесемо зміни до бюджету...

Як Ви оцінюєте кроки, що їх зробили після указу Верховна Рада та Кабінет міністрів?

Одна помилка накладається на іншу, потім на цю ще одна... Лавина помилок. Ми живемо в умовах мінного поля. По ньому слід ходити з міношукачем і шукати доріжку, а тут усі галопом несуться. Верховна Рада приймає постанову про зміну ЦВК – це слід було робити з подання Президента. Отже воно – неконституційне. Але подивимося зараз – нинішній склад ЦВК призначався Верховною Радою минулого скликання, але без подання Кучми. Ну що ми будемо мати, коли почнемо витягати це? Більше наростання протистояння. Таких прикладів – безліч.

ВИБОРИ КРАЩЕ ПРОВЕСТИ В ГРУДНІ

Я тут вичитала цікаву оцінку. Хтось із моїх колег цілком справедливо зауважив: Ківалова, який влаштував цирк у Печерському суді, слід було посадити 2004 року. Бо тоді, на зоні, він би зрозумів, що вчинив злочин і не рвався б зараз знову щось рахувати та скасовувати... Ми тоді обмежилися напівзаходами: рядових фальсифікаторів амністували, до високих посадовців не дісталися. І маємо ренесанс Ківалова разом із шоу з відбирання печатки суду...

Знову ж таки першопричиною кризи є не указ Президента, а порушення норм Конституції у 2004 році... Так само першопричиною цих речей є не те, що когось не посадили. В Україні не розкрито жодного жахливого політичного злочину. Убивство Чорновола, убивство Гетьмана, убивство Гонгадзе, убивство Кравченка, убивство Кірпи... Їхні душі волають про покарання винних. А ми цього не робимо.

Спочатку це потрібно вирішити, а там увесь інший ланцюжок злочинів пішов би сам собою. Кого треба, посадили б, кого не треба – випустили б. Але в нас що робиться? Такі страшні вбивства, які мають вплив на напрямок розвитку країни, не розглядаються... Врешті-решт, я хотів би довідатися і про отруєння Президента...

Президент не так давно створив Конституційну комісію, до якої були запрошені й Ви...

Конституційної комісії ще створено не було. Тому не можна казати, що вона працювала, і я працював у її складі. Але ще з 2005 року я звертався з колегами з листом до Президента, закликаючи створити комісію чи Конституційну асамблею, щоб вирішувати питання конституційної кризи, інакше вона переросте в жорстке протистояння. Я тоді давав багато прес-конференцій і казав: через помилки, допущені при прийнятті змін до Конституції, буде дестабілізація. Після виборів 2006 року я казав, що цей парламент не проіснує довго.

Я готовий допомогти всім – і Президенту, і Кабміну – своїм досвідом та порадою, щоб вийти з конституційної кризи й завершити реформу в інтересах суспільства. Бо в конституційних війнах переможців не буває, саме суспільство або виграє або дуже сильно програє.

Дехто з політиків вважає, що краще провести референдум...

Михайло СиротаУявіть собі людину, обтяжену купою додаткових проблем і яка часто не має відповідної освіти. А ми запитуємо її: шановний, ви за парламентсько-президентську форму правління чи за президентсько-парламентську? А от у Генпрокуратури які мають бути функції – загального нагляду чи ні? Чи потрібні органам місцевого самоврядування свої виконавчі комітети, чи краще обійтися державним адміністраціями? Чи, може, державні адміністрації повинні виконувати функції префектур? А вони скажуть: так це ж просто. Оце роби так, оце роби – так (іронізує. – Авт.)...

Після виборів проблема вдосконалення Конституції залишається. Що слід робити?

Було б бажано зараз сісти та подумати, як можна виправити конституційні помилки. Внести відповідні зміни до Конституції, у тому числі – щодо місцевого самоврядування. І в перехідних положеннях написати – оскільки Конституцію змінено – у грудні призначаємо дострокові вибори до Верховної Ради, а в березні наступного року – до місцевих рад. Тоді б і ліквідували причину кризу й цивілізовано, без протистоянь вирішили, як іти на вибори.

Отже, Ви, як і раніше, вважаєте, що потрібна не нова Конституція, а внесення змін до чинної?

Я був і залишаюся прихильником того, що будь-яка нова Конституція одразу ж упреться в жорстке протистояння на кшталт – друга державна мова, подвійне громадянство, федеративний устрій... Я це вже проходив, коли ми приймали Конституцію 1996 року. Тоді парламент був більш поміркований, більш спокійний, і то ми ледве-ледве знайшли межу компромісу.

Усі розмови про прийняття нової Конституції мають два підґрунтя. Люди малопрофесійні й не знають, про що говорять, і по-друге, мають ілюзію, що зможуть зробити Конституцію під себе.

Та навіть один з найбільш сильних і талановитих політиків Леонід Кучма, який хотів зробити Конституцію під себе, зазнав невдачі. Хоча в нього під контролем був Кабмін, парламентська більшість, губернатори, силовики. І він не зміг. Бо Конституція – суспільний документ, який регулює інтереси всього суспільства. Тут втручаються якісь вищі сили, які не дають окремим політикам зробити так, як вони хочуть.

Лана Самохвалова

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter