Енергетичний вимір візиту Путіна: Росія садить Україну на шпагат?

Транснафта, як і Газпром, є своєрідним політичним інструментом  російської влади... Поза українського шпагату не може тривати безкінечно.  Нарешті уряд намагається відстояти інтерес України... Думки експертів

Учора в Україні із робочим візитом перебував прем’єр-міністр РФ Володимир Путін. Україна та Росія не підписали очікувану угодупро транзит нафти.  Переговори, зі слів високопосадовців, тривають. Одним з підписаних документів стала угода“Про заходи щодо  забезпечення паралельної роботи Єдиної енергетичної системи РФ і Об`єднаної енергетичної системи України”.  Прем’єри РФ та України зафіксували детальний план підготовки довгострокової угоди, яка пов’яже енергосистеми РФ та України. Також був підписаний документ про будівництво заводу з ядерного палива за російськими технологіями. 

Учорашні домовленості коментують експерти.

Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру “Номос”:

РФ ХОЧЕ “СПІЛЬНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ” РУХАТИСЯ ДО ЕНЕРГЕТИЧНОГО ПРОСТОРУ ЄС, АЛЕ ЗА СВОЇМИ ПРАВИЛАМИ ГРИ

Спочатку я хотів би сказати про непідписану вчора угоду про транзит нафти, яка нібито готується до підписання через місяць. Маленька ретроспектива: нагадаю, що міжурядова угода про транзит нафти з РФ була підписана в серпні 2004 року. Щоправда, вона не набула чинності та її основна проблема полягала в тому, що вона була пустою з точки зору зобов’язань та гарантій російської сторони. Гадаю, що зараз, через шість років, ситуація повторюється. І звичайно, що Росія, яку такий статус кво влаштовував, дуже неохоче йшла на підписання нової угоди. Більше того, керівництво російської влади ставилось негативно до підписання такої міжурядової угоди, бо вони вважають, що є відповідний контракт між “Транснафтою” та “Укртранснафтою”.

І це, власне кажучи, для РФ вирішує всі питання. Оскільки один з основних сенсів тієї міжурядової угоди, яка була підписана 2004 року, і нинішнього проекту угоди полягає в тому, що уряди дозволяють суб’єктам господарювання вирішувати шляхом підписання відповідних контрактів усі питання. Російська сторона за обставин реалізації нею стратегії обминання транзитних країн (це стосується не лише сфери газу, а й сфери нафти) навряд чи візьме на себе гарантування обсягів транзиту. Цього не було і раніше, тим більше цього не буде зараз, коли до завершення будівництва Балтійської трубопровідної системи – 2 залишився рік. А з 2012 року вона почне експлуатуватися у штатному режимі. Російська сторона ніколи не приховувала, що на Балтійську трубопровідну систему підуть транзитні обсяги нафти з двох напрямків, які йдуть через український термінал Південний, і через польський термінал в Гданську. Підписати нову угоду про транзит - це була українська пропозиція. Бо команда, яка керувала у 2004 році, зрозуміла, що їхні реверсні ігрища і такі загравання із російською стороною завершилися пшиком. Російська сторона відмовилася від реверсного використання Одеса-Броди, хоча колись обіцяла (хоча обіцянки юридично не були закріплені) гарантувати по реверсному маршруту 9 мільйонів тонн нафти. Цього ніколи не було. І тому на сьогодні це єдина можливість з боку Мінпаливенерго якось умовити російську сторону хоч щось підписати. Уряд намагається виправити помилки п’ятирічної давнини, але при цьому робить ці самі помилки. Якщо у 2004 році російська сторона якимось чином намагалася зберегти видимість гри у рівноправне партнерство, то тепер абсолютно чітко вона цього не потребує і не вважає за потрібне давати якісь гарантії на транспортування на міжурядовому рівні. І вони знайшли класичний “футбольний метод”. Уряд РФ показує на свій суб’єкт господарювання - на Транснафту, Транснафта у свою чергу говорить: “Ми б раді, але ми качаємо не нашу нафту, а нафту видобувних кампаній. Ми цією нафтою не розпоряджаємося. І ми не можемо нічого гарантувати та обіцяти, бо головним є вантажовідправник, тобто власник нафти”. Але це логіка від лукавого, бо російська Транснафта шість років тому монополізувала через своє ексклюзивне операторство всі нафтові потоки, які формуються на території Росії. Транснафта, як і Газпром, є своєрідним політичним інструментом  російської влади. Коли динамічно розвивалась ситуація із Одеса-Броди на Полоцьк, росіяни бачили негативний для них тренд, робили таким чином, що збільшували обсяг транзиту через польський Гданськ, та зменшували через Україну. Коли їм щось не подобалося в лінії поведінки польської сторони, зменшували транзит через Гданськ, та збільшували транзит через українську нафтотранспортну систему, кидаючи пряник, змушуючи українську сторону зменшувати тариф. Якщо ця угода буде підписана, то вона буде такою ж пустою, як попередня.

Що стосується угоди про паралельну роботу наших енергосистем. Це йде в загальному контексті ідей з відновлення організаційної та функціональної єдності систем електроенергетики. Ідея такої паралельної роботи ставить Україну на шпагат. З одного боку, ми підписуємо угоду про Енергетичне співтовариство, згідно з яким після його ратифікації повинен бути імплементаційний період, і в результаті ми повинні були вийти на вже процес синхронізації роботи нашої енергетичної системи з енергетичною мережею ЄС. Оскільки уряд та президент ставлять питання європейської інтеграції номером один, то логічно рухатися у цьому напрямку. Але російська сторона бачить у цьому певну загрозу. Вона би хотіла бачити українську систему складовою того, що колись називалося Єдиною енергосистемою СРСР. Ця пропозиція логічно витікає з того, що їм вдалося добитися у ядерній енергетичній сфері.  Україна погодилася на співробітництво в ядерній сфері. Майже 50% української електроенергії виробляється на атомних електростанціях, тож для росіян важливо, щоб всі електроенергетичні потоки були зав’язані на російську електроенергетику. І тоді далі, як вони переконують, “спільними зусиллями” слід рухатися до електроенергетичного простору ЄС, але за російськими правилами гри. І це для України буде невигідно, оскільки собівартість російської електроенергії нижча за українську. Тому вони просто будуть використовувати це, і по суті, наша енергетика, працюючи у паралельному режимі із російською, буде своєрідним донором на пікових навантаженнях російського енергокомплексу, працюючи по собівартості. А Росія транспортуватиме свою електроенергію до ЄС по максимально високих цінах. Це процес, який нам нічого доброго не обіцяє. Не вперше про це заходить мова, але в даному випадку не все так просто. Бо у європейської сторони виникнуть запитання щодо цієї нашої синхронізації із Росією. А поза українського шпагату не може тривати безкінечно. 

Сергій Дяченко, провідний експерт з енергетичних питань центру Разумкова:

ЯКБИ ПЕРЕГЛЯНУЛИ ФОРМУЛУ НА ГАЗ, ЦЕ ОЗНАЧАЛО Б, ЩО НАС ЗНОВУ ДЕСЬ СИЛЬНО ЗЛИЛИ

Широко розрекламованої урядом зміни ціни на газ не відбулася. І добре, що не відбулося. Бо за таких непрозорих умов підготовки, коли ніхто не може зрозуміти, хто про що реально домовлявся, якщо б з боку Росії нам була запропонована нова базова формула, нам би залишилося лише думати, у якій сфері нас знову здали, який  ще актив забрали. В обмін на зміну формули росіяни, наприклад, могли б, запропонувати збільшити нам обсяг газу. (Хоча після Стокгольмського арбітражу з’ясувалося, що в Україні з’явився споживач ще на 11 мільярдів кубів).

Цікавою я вважаю угоду Нафтогазу із ТНК із розвідки та видобування сланцевого газу у щільних піщаниках Донецької області. Важко сказати, що з цього вийде, але будь-які інвестиції у цьому плані можна вітати.

Простою є інтрига з угодою про транзит нафти, яку спочатку хотіли підписати, потім відклали.  Відомо, що росіяни не хочуть ставити в цій угоді конкретні цифри. Зрозуміло, чому не хочуть, бо наступного року запускають БТС – 2. А обіцянка обсягів для України це – зобов’язання перед Україною, які вони не хочуть на себе брати. 

Щодо угоди про співпрацю ТВЕЛ та держкомпанії “Ядерне паливо”. Угода “Про співробітництво та виробництво в Україні ядерного палива для реакторних установок типу ВВР 1000 за російськими технологіями” була фактично процедурним оформленням раніше проведеного тендеру на будівництво зазначеного заводу. Тендер був непрозорий, умови були зроблені під російський ТВЕЛ.  Було зрозуміло, хто там виграє.

Але саме будівництво заводу є позитивом. І в принципі, на цьому заводі технологічно можна було б у разі необхідності  організувати фабрикацію палива і під західні реактори. Але що насторожує. У 1996 році подібний тендер проводився - і виграв його ТВЕЛ. Але все, що було зроблено за чотирнадцять років, це було зареєстрована тристороннє Російсько-українсько-казахське СП. Де гарантії, що зараз співпраця буде ефективною? Тим більше, що голова РосАтому на засіданні уряду РФ зробив кілька суперечливих заяв. Зокрема, він сказав, що Росія уклала угоду на постачання російського палива до кінця строку експлуатації українських реакторів. А для чого тоді завод із фабрикації палива, якщо вони планують постачати саме паливо? Зрозуміло, що Росія більше зацікавлена у постачанні готових тепловиділяючих зборок, аніж в організації виробництва в Україні. Але якщо вдасться організувати, це добре. Хоча прив’язка виключно до російської технології знімає питання диверсифікації.

Якщо говорити про паралельну роботу енергосистем Росії та України, то на короткий та середній період запарелелювання систем це припустимо. Але це не повинно заважати переходу на паралельну роботу із європейською енергетичною системою.

Іван Плачков, міністр палива та енергетики у 2005-2006 роках:

ДОВГОСТРОКОВА УГОДА З РФ НАМ ВІДРІЖЕ ШЛЯХ ІНТЕГРАЦІЇ У ЄВРОПЕЙСЬКУ ЕНЕРГОСИСТЕМУ

Уряд України не повинен підписувати довгострокової угоди про синхронізацію енергомереж України та Росії. Україна вступила у Європейську енергетичну співдружність, це перший крок інтеграції нашої енергосистеми в Європейську, а наступним кроком повинна стати паралельна робота української енергосистеми з UCTE, енергооб’єднанням європейських країн. Що це означає? Ми з 2003-2004 роках працювали над тим, щоб об’єднати українські енергосистеми з UCTE. Це дало б можливість забезпечити колосальний експорт української електроенергії до Європи, якщо б ми працювали паралельно. У нас простоюють 50% генеруючих потужностей, наш потенціал незатребуваний. У Росію ми не експортуємо, невеличкі поставки - до Білорусі, невеличкі - до Європи через Бурштинський острів. На коротку найближчу перспективу доцільно працювати із РФ, але не можна підписувати довгострокову угоду. Можливий термін співпраці – угода максимум на два-три роки, у іншому випадку нам відріжуть шлях інтеграції у європейську енергосистему та можливість експорту електроенергії у великих кількостях до Європи. Ми могли б забезпечувати електроенергією Словакію, вона споживає 9-10 тисяч мегават. Це колосальні кошти, які могли б заробити українські електроенергетики на модернізацію, на розвиток, реконструкцію. Це дозволило б стабілізувати тарифи для населення.  Щодо співробітництва ТВЕЛ та “Ядерного палива”, то я підтримую цю угоду. Потенціал української атомної промисловості високий, але з точки зору запасів, переробки та виготовлення уранового концентрату, він нереалізований. У нас є все для цього виробництва, окрім права проводити один етап ядерного виробництва – збагачення. Технологія дорога, цей етап можна проводити в інших країнах. Але щодо вибору партнерів у ядерному виробництві. Вся атомна енергетика технологічно, конструктивно з точки зору  режимів орієнтована на радянську атомну енергетику. Так, укладати угоду із американським Вестінгаузом можна. Але це б не дало такого швидкого економічного ефекту. Вестінгауз, до речі, виготовляє паливо і для реакторів ВВР 1000 і сьогодні дослідна експлуатація проводиться. І це добре, бо вважаю, що необхідна альтернатива поставок палива, як для українських атомних станцій, так і для російських. Вибачте, а якщо з ТВЕЛом щось станеться? Це спільне підприємство, це не нова ідея. Було російсько-українське-казахське підприємство, яке не працювало. Україна цей проект втратила бездарно.

Окремо хочу сказати про переговори про транзит нафти територією України.  Мені здається, що розмови про нову угоду пожвавилися, тому що ми виявили бажання нафтопровід Одеса – Броди перевести в аверс, щоб взяти на себе зобов’язання транспортувати нафту Венсеуелли. Звичайно, це не в інтересах Росії. Росія, нагадаю, завжди брала на себе зобов’язання по реверсу, і ніколи їх не виконувала. Тому зараз, напевно, йде мова про збільшення обсягів транспортування, щоб не переводити нафтопровід в аверс. Я гадаю, Україна в переговорах наполягає на збільшенні обсягу, а Росія пручається. Такі мої здогадки. Але позитивний момент у тому, що йде переговорний процес. І що нарешті, уряд намагається відстояти інтерес України, щоб завантажити нафтопровід на повну потужність.

Опитувала Олена Мігачова  

УНІАН в Google News