Чому в Україні немає радості від візиту Путіна?

У Кремлі ніколи не заспокояться… Радості нема, бо все здали, а Росія незадоволена… Віддали ідеологічну сферу, що буває тільки під окупацією…Росія не хоче купувати, а брати просто так…

Учора з офіційним візитом Україну відвідав прем’єр сусідньої держави Володимир Путін. Хто бачив Путіна з близька, кажуть, що він кепсько виглядав, мав синці під очима, і взагалі піднесення, яке завжди демонструвала під час зустрічей російськими керманичами сьогоднішня українська влада, не було. Чому зажурилися прибічники «тісної дружби»? Чому громадяни України не відчувають радості від візитів Путіна? Про це ми запитали в експертів.

Анатолій Стріляний, публіцист:

У КРЕМЛІ НІКОЛИ НЕ ЗАСПОКОЯТЬСЯ

Давно зрозуміли розумні люди різних поглядів, підкреслюю, різних поглядів і біологій, що кожна поступка Москві тягне за собою нові поступки. І нарешті, причому дуже швидко, як ми побачили цього разу, настає така мить, коли ті, хто робив поступки, раптом розуміють: ще маленький крок, і від них нічого не залишиться, уже нічим буде поступатися. І що вони тоді собою являтимуть? І навіщо вони тоді тут?! Коли врешті їхня влада опиниться в Москві. Ось у чому трагедія будь-якого недемократичного устрою, будь-якого правління і правителя в Україні, бо в Кремлі ніколи не заспокояться, скільки б не поступалися.

І зараз, з кожним днем, це все більше усвідомлюють навіть такі проникливі люди, як пан Янукович. Кучма це розумів з дитинства, за своєю природою, тому він, зверніть увагу, робив поступки, але віртуальні, язиком. Він демонстрував спорідненість з Москвою лише на словах.

Олександр Палій, незалежний експерт:

РАДОСТІ НЕМА, БО ВСЕ ЗДАЛИ, А РОСІЯ НЕЗАДОВОЛЕНА

Під час візиту Путіна в Україну було ухвалено кілька рішень. Основне – з авіаційної співпраці між Україною і Росією. І ця авіаційна співпраця, про яку говорили, що вона така рівноправна, що акції спільного підприємства діляться 50 на 50, ніяка не співпраця. Ми побачили дві нерівноправності, про які влада нам не каже. По-перше – офіс цієї компанії розташований у Росії. Друге – її очолює громадянин Росії.

Це яскравий приклад рівноправності наших відносин, яку вибудовує Янукович із Росією.

Було сказано, що продовольчій безпеці Росії нічого не загрожує. Це не зовсім так. Рішення щодо закупівлі Росією двох мільйонів тонн фуражного зерна в Україні про це свідчать. Бо два мільйони – це серйозний обсяг, це кілька відсотків від російського споживання. І тут виникає запитання: якщо Україна вводить квотування експорту зерна, то чому раптом Росія потрапляє в коло покупців, які можуть купувати його без будь-якого квотування? Очевидно, що це є порушенням інтересів, скажімо, сільгоспвиробників. Навіть через те, що країна може експортувати до 15 мільйонів тонн зерна і замість того, щоб активно працювати з аграріями й закуповувати в них хліб за нормальними цінами, уряд запроваджує квотування, причому доволі брутальне щодо інтересів сільгоспвиробників.

Мені б було б цікаво подивитися, якби Азаров запровадив квотування на експорт металу чи взагалі заборонив експортувати метал. Чим би це закінчилося для нього і для країни взагалі.

Тобто спостерігаємо, як дрібних виробників України виснажують штучними заборонами, для яких немає жодних підстав, крім некомпетентності уряду, який нездатен нормальними ринковими методами забезпечити аграрний фонд.

Ще було підписання низки меморандумів. А що таке меморандуми? Це швидше декларації про наміри.

А ось угода щодо транзиту нафти між Україною і Росією не підписана, через те, що Росія відмовилася зафіксувати гарантовані обсяги прокачки нафти по території України. Тобто угоди немає, і Росія залишає за собою цей важіль впливу на майбутнє – щоб переключати потоки з однієї країни на іншу й цим добиватися політичної лояльності.

Загалом візит був трішки зім’ятий. Можливо, тут причини не стільки в підписанні конкретних документів, скільки, як помітили журналісти, у Путіна не все добре зі здоров’ям.

Гадаю, великого пафосу від таких візитів не відчувається, бо українське керівництво здало вже все, що могло. Наприклад, гуманітарна, ідеологічна політика віддана повністю на відкуп іноземній державі. Це те, що держава ніколи не віддає добровільно, таке стається тільки під окупацією.

В управління Росії фактично віддано політику безпеки України, тобто наша країна на сьогодні не є суверенною. І залишилося лише те, що цінне для сьогоднішньої влади – економічні інтереси.

Ось така парадигма відносин, збочена і хибна: якщо Україна щось здає зі своїх інтересів, то це називається дружбою, а якщо не здає, то – недружня і русофобська політика. Така парадигма відносин заганяє українське керівництво в глухий кут. Воно, з одного боку, хоче всіляко демонструвати свою лояльність до Росії (і вроджену неповноцінність), а з другого – воно не готове ділитися найдорожчим – матеріальними благами, які бажають залишити все-таки для себе.

Ось така суперечність, але наголошую, усе відбувається в той момент, коли життєві інтереси країни в ідеологічній і безпековій сфері уже давно здані.

Саме тому й радості нема, бо вже все здали, а Росія незадоволена. Крім історії, безпеки, культури, гуманітарної сфери загалом, Росії потрібні ще заводи фабрики, газопроводи… Задоволення і апетит приходить під час процесу, а вдячності від Росії немає.

Була така ситуація, коли українці під час війни з шведами допомагали Петру І, і приводили полонених шведів. А російські воєводи це сприймали так – за кожного полоненого шведа давали малесеньку чарочку горілки й казали: «Спасібо, хохльонок».

Цей приклад дуже влучно характеризує наші відносини з Росією.

Дмитро Корчинський, публіцист:

УКРАЇНСЬКА ВЛАДА ХОТІЛА Б ПРОДАТИ ВСЕ, А РОСІЯ ВОЛІЄ ВЗЯТИ ПРОСТО ТАК

Справа в тому, що українська влада любить Росію значно більше, ніж Путін. Тобто російське керівництво в цьому плані прагматичне, а українська влада – ідеалістична. І Путін їх дуже розчаровує в їхній юнацькій любові до Росії. Імовірно, саме тому немає цього дитячого захоплення, яке було раніше від таких візитів.

Українське керівництво хотіло б продати все в Україні, що тільки можна, а російське керівництво не готове за все це давати справжню ціну. Воно б хотіло забрати це просто так. І в цьому основне протиріччя між Україною і Росією. Зокрема, Росія не поступається щодо газу, транзиту нафти – чого від неї тут очікували.

Українське керівництво хотіло торгувати власними національними інтересами, продавати їх за газ, але Росія вважає, що національні інтереси так дорого не коштують. Саме тому не хоче їх купувати. Риторика російського керівництва сильно розходиться з його маркетинговою політикою.

Кажуть, Путін не дуже добре виглядав у Києві… Мені здається, тут більше видають бажане за дійсне. Ясно, що всі б хотіли, аби вони погано виглядали, але, скажімо, фізіономія в Путіна була кисла, та відвертих ознак розкладання, трупних плям не було.

Василь Кисельов, народний депутат, Партія регіонів:

ПІСЛЯ ХАРКІВСЬКИХ УГОД ЕКОНОМІКА ЗІТХНУЛА ПОЛЕГШЕНО

Ну, чому візит був безрадісний?.. Він був офіційний, обговорювалися дуже серйозні питання, які треба шліфувати, бо українська сторона відстоює свої інтереси, а російська – ставить за мету проштовхнути свої інтереси. Тому і є така стурбованість з обох боків, адже дуже висока ціна питань, які в даний момент вирішуються. Це сказано без перебільшення.

Тимошенко ж уклала кабальні угоди з газу, які для України непідйомні. Треба знаходити підстави, аби розірвати ці угоди. Після Харківських угоди ціна на газ була знижена, але й цього мало.

Ви кажете, не знижена? Ну якби це було не так, то сьогодні б не платили зарплати бюджетникам, пенсіонерам. Але ми бачимо, як зростає економіка, тобто цей газ пішов у економіку. І економіку зітхнула полегшено, та все одно ситуація дуже складна.

Росіяни сказали, що ціна нижчою на газ ніколи не буде… Ну, я б сказав, що це не остаточне слово, враховуючи, що йдуть переговори про спільне підприємство на базі Нафтогазу і Газпрому. бо Україна хоче якомога дорожче продати свої активи, і Росія не хоче втрати свої…

Гадаю, це і є предметом стурбованості. Я є ініціатором зміни до закону про трубопровідний транспорт, який би можна було модернізувати за допомогою закордонних інвестицій. Але націоналісти цього не хочуть, вони бояться, що буде втрата… Ніякої втрати не буде!.. Це, як кажуть, собака на сіні – сам не гам і комусь не дам.

Стан Путіна я не коментуватиму, бо ми всі живі люди. Не шукайте чорну кішку в темній кімнаті. Може він захворів, а може, їхав з аеропорту, водій різко крутнув кермом, і Путін ударився об щось.

Опитала Оксана Климончук

УНІАН в Google News