Олена Бондаренко - про квоти у музиці: чому хтось вважає себе розумнішим за депутата?

Олена Бондаренко - про квоти у музиці: чому хтось вважає себе розумнішим за депутата?

Запровадження квоти – було наче загнання української пісні в резервацію, а її відміна буде просто терактом, який її може просто знищити... Аргументи і контраргументи

Регіоналка Олена Бондаренко зареєструвала у ВР проект Закону "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення". 1 лютого 2011 року депутати прийняли цей законопроект за основу і направили його на підготовку до другого читання. Він передбачає скасування обов`язкового надання 50% радіоефіру музиці українських виробників, авторів або виконавців. Зокрема, пропонується вилучити із статей 9 та 28 Закону "Про телебачення і радіомовлення" вимогу про дотримання телерадіоорганізаціями окремих квот на поширення музичних творів українських авторів чи виконавців, а також вимогу до змісту програмних концепцій телерадіоорганізацій щодо частки поширення музичних творів українських авторів чи виконавців у щотижневому обсязі мовлення.

АРГУМЕНТИ ПАНІ РЕГІОНАЛКИ

Елена Бондаренко Олена Бондаренко пояснює, що відміна обов’язкової квоти простимулює «українських виконавців робити якісніший продукт» і відкидає звинувачення, що вона не знайома з сучасною українською музикою.

– У мене є диски, – каже вона, – які я купила за власним бажанням, а не тому, що мені їх хтось нав’язав.

Депутатка стверджує, що у неї вдома є диски гурту«Океан Ельзи», Гайтани, Лами і С.К.А.Й.

– Це те, що я слухаю з української музики. Також є МР-3 диск нашої Ніни Матвієнко. Але це дуже під спеціальний настрій. Ось мені подобається саме її голос, такий колоритний, у ньому бушує маса емоцій. У мене ще є диск 80-х років, там є «Пісня про рушник», «Два кольори», тобто такий чисто класичний український стандарт. Але це знову ж таки під дуже особливий настрій – це коли сумно або хочеться подумати.

– Кого ви мали на увазі, коли казали про неякісних українських виконавців?

– Я в житті вам цього не скажу. Навіщо я зараз виступатиму в ролі кривдника?! У мене з цього приводу є міркування, але я не самовбивця і не називатиму їх. А ви б назвали своїх ворогів на роботі?!

– Навіщо скасовувати норму, яка й так не стовідсотково працювала?

– Правильно, треба ж бути чесними. Я займаюся конкретно своєю справою. Чому хтось вважає себе розумнішим за депутата і намагається формувати за нього депутатську повістку?! Я захищаю інтерес слухача, і все.

– А як ви визначали, чого потребує український слухач?

– Він потребує свободи вибору. У нас зараз на радіо, крім попси і шансону, нічого немає. Нас позбавили вибору.

– Це через цей закон, що діяв?

– Абсолютно. Більше того, ці квоти були дурнуваті, вони не працювали, а цей закон був корумпований. Держкомтелерадіо наживалося досі на ньому, бо знали, що радіостанції не зможуть виконувати ці норми. Більше я нічого не скажу щодо цього. Це проблема поколінь у музиці. Звісно, мегазіркам значно легше пробиватися, в ефірі радіостанцій, в тому числі.

Але, зі слів депутатки, її клопіт - не виконавці.

– Виконавцями у нас займається комітет з культури, а я займаюся медійною сферою, і я виходила з потреб слухача. Зрозумійте, тут головне не географія! Якщо слідувати логіці оцих патріотів, то давайте введемо квоти на продаж українських автомобілів чи ще на щось. 

І ще пані Олена впевнена, що радіо не має стосунку до формування музичних смаків:

– Ви що, не розумієте, що радіо не формує смак, радіо слухають уже люди зі сформованим музичним смаком!..

КОНТРАРГУМЕНТИ НЕБАЙДУЖИХ

Поет і пісняр Юрій Рибчинський:

Юрій РибчинськийЯ однозначно негативно ставлюся до відміни квоти. Але також вважаю ганебним для України, що є якась квота на українське в Україні. Жодної держави в світі немає, щоб ефірний простір не належав її продукції. Запровадження квоти – було наче загнання української пісні в резервацію, а її відміна буде просто вибухівкою, терактом, який її може просто знищити. Потім буде надзвичайно важко повернутися. Зараз і так майже не лунають ні сучасні українські пісні, на яких повинна виховуватися молодь і прийдешні покоління.

Якщо виходити з того, що ставити тільки те, що всі світі вважається, скажімо, найпершим, то ми займатимемося не експортом своєї культури кудись, а навпаки – у нас усе буде імпортом: у театрі йтимуть п’єси лише закордонні. Ми завжди можемо сказати: навіщо ставити нам наших драматургів, якщо, наприклад, краще поставити Шекспіра?! Навіщо тоді ставити Старицького, Карпенка-Карого, бо ж Шекспір кращий, Ібсен кращий... Спершу ми повинні дбати про своє, а потім про чуже…

Ну, є ж формула Шевченка. Чого це свого цуратися, замість того, щоб робити його кращим і репрезентувати на весь світ?! Наші пісні з Покладом, Івасюком, Мозговим… Вони ж звучали по всьому світу. Та за Радянського Союзу ще такого не було, українська пісня багато де звучала, а тепер, на своїй території… Тоді давайте відверто скажемо, що світова естрада належить американцям і англійцям, тож, давайте цілими днями слухатимемо чуже і нічого свого не робити.

Усі наші радіостанції належать не патріотам. Іншого висновку зробити не можна. Поїдьте, наприклад, у Польщу, ви почуєте, що на будь-якому радіо FM звучатиме польська музика. Поїдьте в ту ж Росію… Чому ми стаємо її філіалом?! Автори української пісні повинні протестувати, тому що це сильно вдарить по нас. Це обкрадання нас. А головне, коли підросте нове покоління, воно скаже, що ніякої української пісні ніколи не чуло.

А оця Бондаренко сказала одного разу таку фразу, мовляв, такі як ми вже маємо бути на кладовищі. «А хіба існує українська сучасна пісня? Щось я її не чула»... Ну, можливо, на Донбас українська пісня і не доходить. Може, у териконах загубилася. То що нам тоді робити?!

Тарас Чубай, «Плач Єремії»:

Тарас ЧубайСьогодні більшість у парламенті займається русифікацією України, причому дуже активно. З часів незалежності це весь час намагалися робити: колись активніше, колись пасивніше, а зараз дуже активно. Український продукт ніколи не був у рівних правах з російським аналогічним продуктом. Ситуація з українською музикою і так була погана, а тепер вона узагалі зникне з ефірів. Та якось про одні квоти не випадає говорити, бо антиукраїнські речі відбуваються в усьому. Тому я бачу єдиний вихід – якесь народне зрушення, бо ще трошки й буде постановка питання, що українців не існує взагалі. До цього все йде.

Особисто я як виконавець не постраждаю, бо ці радіостанції FM мене не крутили й не крутитимуть, бо я трохи іншого формату. Справа в тому, що ці радіо FM, вони - не наші. На жаль, немає справжнього українського власника хоча б однієї радіостанції, який би був зацікавлений в пропагуванні чогось українського. Власники всіх радіо FM - не українці, вони ніколи не були зацікавлені в чомусь українському, то сподіватися, що вони хоч якісь українські пісні крутитимуть без цієї квоти, не варто. А ту, що пропонує відмінити квоту, я взагалі не знаю, хто це така. Перший раз почув її прізвище.

Андрій Кузьма, гурт "Скрябін"

КузьмаУкраїнську музику можна було почути лише після дванадцятої ночі до п’ятої-шостої ранку. Тобто навіть коли й було це зобов’язання, то його вміло обходили, придумуючи собі різні причини, аби вдень ненароком українці не почули українську пісню. Про те, що називають «україномовним» продуктом, я взагалі мовчу, бо далеко не все з того продукту є українським.

А зараз у мене двояке ставлення: з одного боку – можливо, коли не буде зобов’язань, то й не буде упередженості до української музики. З другого – може все бути катастрофічно погано. Це само собою зрозуміло, що, наприклад, якщо ти живеш у Польщі, то на радіо має грати польська музика, а не російська. У нас чомусь навпаки. Виходить, якась парадоксальна країна. В Україні української музики достатньо, щоб цілком заповнити радіопростір, просто про неї ніхто не знає, бо її не крутять. Тому наші музичні генії дорослішають, старіють і вмирають у себе на кухнях, там, де ваяють свій геніальний продукт. Звісно, у цьому частково винні медіа, бо навчили аудиторію на такий середньостатистичний шайс і все, що виходить за рамки, не має права на життя в ефірі. Я, на жаль, не знаю, хто така ця Лєна Бондаренко, бо глибоко ігнорую українську політику, тому що все, що відбувається, більше ніж ганебно.

Сашко Положинський, «Тартак»:

Сашко ПоложинськийВідміна цієї квоти може мати два наслідки: є певний шанс, що за рахунок відсутності української музики в радіо-, телепросторі, українська музика перейде в андеґраунд чи набуде великого розповсюдження в Інтернеті, тобто буде цілком незалежна від цього шоу-бізнесу, і творчість вийде на перший план. А також спонукатиме до активних громадянських процесів. А є і певна небезпека, що, почавши з обмеження української музики на радіо й телебаченні, узагалі чинитимуть жорсткі перепони на всіх рівнях існування в Україні, намагаючись знищити все українське. Як наслідок, це все призведе до непотрібності існування незалежної держави Україна, яку потім можна буде розділити між сусідами чи віддати повністю на відкуп найнахабнішому з сусідів.

Насправді цієї квоти ніхто не дотримувався. Та квота, що існувала, стосувалася так званого «українського продукту», а не української музики. Я, наприклад, для себе ці два поняття розрізняю, бо під музичним продуктом розуміється будь-яка музика, що створена на території України. Під це поняття потрапляє багато чого, у тому числі, й творчість «ВІА-гри». Тому зараз навряд чи щось зміниться: крутитимуть тих, що й крутили.

Український продукт, маю на увазі, за своєю суттю, а не за місцем творення, може бути присутній в радіопросторі за кількох умов. Перша – урізноманітненість радіостанцій, бо зараз вони всі дуже близького між собою формату. Друга умова – щоб державна політика відповідала деклараціям, які заявляються. Третє – щоб саме українське суспільство було зацікавлене в справжньому українському. Щодо пані, яка внесла цей законопроект (йдеться про О.Бондаренко. – Авт.)… Треба перевірити, наскільки вона взагалі знайома з українською музикою. Нехай би назвала хоча б кілька десятків сучасних українських виконавців. Нехай би наспівала деякі пісні цих виконавців, тоді хай би сказала, хто конкретно з них якісний, а хто – не якісний. Бо узагальнюючи, можна говорити, що в Україні, наприклад, усі ідіоти. Але ж це не так...

Оксана Климончук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter