Банкова створює три мікрокабміни – для себе, Бойка і Колеснікова

У нас формується сильний президентський режим із елементами фаворитизму… Новий прем`єр-міністр стане просто диспетчером… Віктор Небоженко про адмінреформу

Віктор Янукович продовжує розпочату в грудні адміністративну реформу. Нагадаємо, що в грудні президент видав указ, яким реорганізовував Кабінет міністрів України, у півтора рази скоротивши кількість міністрів, заявивши це як початок адмінреформи.  А в лютому цього року було зареєстровано два законопроекти, покликаних, мабуть, завершити оптимізацію державної системи управління. Згадані проекти експерти вже визнали курсом на руйнування виконавчої влади.

Про те, наскільки оптимальною є запропонована президентським оточенням схема і чим закінчитися другий етап реформи, ми запитали у Віктора Небоженка, експерта і соціолога, який працював в Адміністрації президента періоду Кучми і консультував з цього питання багато українських політиків.

СПОЧАТКУ СЕБЕ УРІЗУВАЛА ВЕРХОВНА РАДА, ТЕПЕР - КАБМІН

Вікторе Сергійовичу, у вас склалася думка з приводу нових ініціатив президента, а саме – законопроектів «Про центральні органи виконавчої влади», «Про Кабінет міністрів України»?

Перше питання, яке у мене виникло: чому проекти таких законів ініціюються виконавчою владою, а не створюються в надрах Верховної Ради? Такі речі повинні робитися в парламенті. Але деморалізована Верховна Рада, комісії, комітети не виконують свою законодавчу роботу. І відбуваються вражаючі речі: виконавчий орган, швидше за все Міністерство юстиції, ініціює закон, покликаний різко зменшити повноваження Кабміну. Тобто сам Кабмін зменшує свої повноваження.

Це повний абсурд, дуже схожий на те, коли законодавчий орган країни, який за певною процедурою повинен міняти Конституцію, легко віддав цю найголовнішу цінність (внесення змін до Конституції) маловідомому і малокваліфікованому Конституційному суду, який зробив це зі всілякими порушеннями. Верховна Рада себе урізувала, а зараз виходить, що і Кабінет міністрів сам себе урізає.

З одного боку, в Кабміні говорять, що потрібні реформи, і декларують, що там сидять реформатори. З іншого – в уряді ж усе це передають до Адміністрації президента. Ми бачимо подальшу концентрацію влади в руках Адміністрації. У нас формується сильний президентський режим з елементами фаворитизму. Не виключено, що ним ставатиме той або інший керівник АП. А керівники Адміністрації, безперечно, мінятимуться. Управляти буде не президент, тому що це важко. Адміністрація замінюватиме Кабмін.

Добре це чи погано? Сильна президентська республіка – коли президент є і главою виконавчої влади, - це непогано у випадку, якщо на нас напали вороги або коли у нас є сильна, яскрава, і прийнята більшістю суспільства програма реформування країни.

Але у нас немає ані консенсусу, ані реформ.

Ще в одному випадку сильна президентська влада не зашкодить – коли країна занурюється в корупцію або в некерований сепаратистський стан. У таких випадках сильна президентська влада витягує державу за волосся.

Зараз немає нічого подібного.

Поки концентрація влади йде на користь тільки АП, де чітко виділиться улюбленчик, якого протиставлять і олігархам, і громадській думці, і експертному середовищу і Верховній Раді. Мова не про конкретного главу АП – завтра главою АП може бути інша людина, післязавтра – третя. Принцип фаворитизму залишається, а люди можуть мінятися.

Але ми вже проживали період, коли Адміністрація президента ставала другим Кабміном. І ви там навіть, пригадується, працювали? Чим ця модель така небезпечна?

У період, про який ви говорите, інститути тільки формувалися. В Україні не було податкової служби. Нагадаю, що її тільки створював Азаров, ходив по кабінетах, дискутував. У нас не було власної валюти, фактично не було армії. Потрібно було радикальним чином створити багато речей. І для цього потрібна була концентрація влади.

Оточення Януковича говорить йому: давайте заберемо владу, і тоді у нас з`являться світлі і хороші цілі. Стабільність, добробут. Швидше за все, Янукович скучив за роботою Кабміну. У футболі він намагається грати роль граючого тренера, бути і президентом, і займатися оперативною роботою. Але тут він увійде в конфлікт: з інтересами транснаціональних компаній, з економічними інтересами Росії (а їй тиснути на одного президента набагато легше, ніж на весь Кабмін і весь парламент). Прикладом цього може бути блискуча операція російських спецслужб: відправити нашу владу до Харкова і примусити підписати невигідні Україні економічні угоди, які громадськість потрактувала як початок економічного поглинання України. Насправді з цих домовленостей реалізоване те, що було потрібно росіянам.

А зараз, коли все вирішуватиметься в кабінеті фаворита або президента, росіяни дуже швидко викручуватимуть руки і добиватимуться того, чого не могли добитися довгі роки.

Тепер про корупцію. Так, сильна президентська влада може перемогти корупцію. Але якщо сильна президентська влада створюється для того, щоб підсилити корупційну систему, то це велика біда для країни.

Ще один важливий момент. Подібна система, яку формує президентське оточення, породжує конфлікт між регіональним і галузевим способом управління. Якщо в нинішньому законопроекті влада концентрується у президента, то постане питання: хто сильніший – губернатор чи міністр. При нормальній структурі влади, з логічним її розподілом, подібної проблеми немає, у кожного свої повноваження. Але в нових проектах губернатори як нова суто президентська вертикаль впливатимуть на формування галузевих органів міністерств. А це вже безвихідь. Грубо кажучи: кому підкорятимуться директори заводів – губернаторові чи міністрові, який висуває їх на посаду.

Конфлікт між гілками влади ми переносимо в регіони. Далі виникнення сильних губернаторських регіонів приведе до зіткнення з місцевим бізнесом. Уявляєте ситуацію: завод Пінчука знаходиться в якійсь області, губернатор якої входить до числа фаворитів президента. Неминучий конфлікт. Ну, добре, в Донецьку Ахметов доб`ється, щоб губернатор розумів його з півслова. Ну а в інших регіонах цього не буде. У Харкові, в Одесі.

Уявляєте ситуацію, коли Янукович присилає до Харкова сильного губернатора? Неминучий конфлікт з тандемом харківських політиків. Тобто за всієї показної раціональної необхідності концентрації влади конфлікти переходять з верхнього рівня (де вони завжди публічно вирішуються в усьому світі) на нижній рівень, де вони ніколи не вирішуються. Ось це головна біда. Механізм, який пропонує президентське оточення, ще важче керований, ніж той який є зараз, коли влада розділена між АП і Кабінетом міністрів.

Парламент зараз уже не грає жодної ролі. Тепер уся проблема переноситися на рівень міст-мільйонщиків. Хто відповідатиме за збір податків? Губернатор. А губернатор скаже: дайте мені владу над підприємствами. А як віддавати владу над підприємствами, коли є міністр, що відповідає за роботу галузі і, пробачте, є його власник. А якщо власник який-небудь Клюєв або Тігіпко, що тоді робити? Ви ж не забуваєте, що у нас уряд мультимільйонерів. І їх заводи знаходяться не на Печерську, а по всій Україні. І тепер на ці заводи тиснутимуть місцеві губернатори, яким президент скидатиме певні завдання. А хто відповідатиме за соціально-економічну обстановку? Просто – за ціни? Тобто кожного разу, коли АП навішуватиме на них економічну відповідальність, вони вимагатимуть більше економічних прав. А це означає, падатиме роль міністра.

Ослабляючи Кабмін і роблячи прем`єр-міністра технічним віце-спікером, закон переносить щонайгостріші економічні конфлікти на рівень підприємства, корпорації, області, великого міста. І насправді ця ініціатива ніщо інше, як цей згаданий закон із розчленовування Кабміну.

НОВИЙ ПРЕМ`ЄР-МІНІСТР СТАНЕ ПРОСТО ДИСПЕЧТЕРОМ

Але все-таки перший грудневий етап реформи виглядав як здорове скорочення апарату і витрат, хіба не так?

Це розчленування єдиної виконавчої влади на чотири могутні шматки – на мікрокабмін Клюєва, мікрокабмін Бойка, мікрокабмін Колеснікова, інше відходить президентові.

Прем`єр-міністр – технічна голова. Поки при Азарові це не відчувається, хоча його становище принизливе. Але йому як літній людині не дуже важливо, що буде з його наступником. А новий прем`єр-міністр виявиться просто диспетчером. Його становище можна буде порівняти зі становищем глави парламентської більшості, і воно буде набагато нижче, ніж спікера.

Удосконалювати систему управління країною потрібно. Але багато хто намагається підсунути Януковичу такі проекти управлінських рішень, які не підсилять його. А дадуть декому можливість, прикриваючись ім`ям президента і його підписом, настроєм, волею, вирішувати свої проблеми. Ми не стабілізуємо ситуацію, не поліпшимо управління, а заморозимо управлінський хаос.

Але хіба запропоноване останніми законопроектами розмежування управлінських і політичних функцій органів влади не виглядає цілком логічним?

Воно правильне і логічне, коли є уряд більшості, що складається з різних політсил. Це розділення важливе, коли створюється коаліційний уряд. Я можу назвати десятки країн, де були люті суперечки і конфлікти, а потім люди вимушені були вступати в коаліцію. І для того, щоб політичні переваги не тиснули на управлінські функції, відбувається це розділення.

У нас воно зайве, всі міністри або управлінці або повинні мати донецьку прописку або бути тим, що називається у футболі, легіонерами. Наймати професіоналів, таких, як Герман, для виконання тимчасових потреб – це в стилі нової влади. Вони працюють тому, що донецькі вважають, що їм потрібен крайній правий захисник. Ну немає у них свого такого донецького «футболіста». Потім вони виростять свого, який історично належатиме їх політичній силі.

Конкурсний відбір на державні посади – це те, чим можуть пишатися європейські держави. Конкурс – це форма публічності. Ми поки можемо це тільки декларувати. Коли будівництво Олімпійського стадіону виконує фірма, керівник якої є власником і організатором Чемпіонату, навряд чи можна говорити про публічність. Якщо все належить одній групі політиків, фінансистів і промисловців, про який конкурс іде мова?

Якщо гравця не вистачає, беруть легіонера, якого терплять, якому платять, але ні про який конкурс не йде мова.

Не відкрию Америки, коли скажу, як сильно застоялася наша управлінська еліта. Тих, кого прийнято вважати реформаторами, людей з сильними навиками, практично немає. Сьогоднішній прем`єр-міністр вважає, що ручне відповідальне управління краще за різкий рух України вперед. Сьогодні «просіла» гречка, завтра – борошно, післязавтра – щось іще.

Розмовляла Маша Міщенко

УНІАН в Google News