Особливості українського національного плагіату

У ФРН міністр оборони подав у відставку через звинувачення в плагіаті. У нас було кілька гучних плагіатних скандалів за участю високопосадоців, які нічим для них не скінчилися...

У ФРН міністр оборони подав у відставку через звинувачення в плагіаті. У нас було кілька гучних плагіатних скандалів за участю високопосадоців, які нічим для них не скінчилися...

Карл-Теодор цу Гуттенберг

1 березня подав у відставку міністр оборони Німеччини Карл-Теодор цу Гуттенберг. Причина – масштабний скандал навколо плагіату в його дисертації на здобуття ступеня доктора юридичних наук.

Під час рутинної перевірки один із професорів Бременського університету виявив, що загалом понад 100 сторінок з 475-сторінкової дисертації мали витяги з робіт інших людей і не містили на них жодних посилань. Сам скандал, який отримав у Німеччині назву "Копігейт", зчинився після оприлюднення цієї інформації в авторитетній баварській газеті Süddeutsche Zeitung.

Після критики з боку опозиції університет міста Байройт позбавив цу Гуттенберга, 39-річного барона, вихідця з давнього і славетного лицарського роду, одруженого на Стефані – прапраправнучці "залізного канцлера" Отто фон Бісмарка, вченого ступеня.

Йому не допомогла підтримка з боку канцлера Ангели Меркель, яка, зокрема, заявила, що «брала на роботу міністра, а не наукового радника». Не допомогла навіть підтримка більшості німців, які, згідно з опитуванням громадської думки, проведеного соціологічним інститутом TNS Emnid на замовлення впливового німецького часопису Focus, виступили проти відставки одного з найпопулярніших членів кабінету Меркель.

Але мораль, етика, честь… Мусив іти у відставку.

Українському читачеві аж дивно все це читати. У нас було кілька гучних плагіатних скандалів за участю високопосадовців, які рівно нічим для них не скінчилися, окрім як всенародною ганьбою. На яку вони не звертають ані найменшої уваги.

Володимир Литвин

19 січня 2002 року тодішній голова Адміністрації президента, лідер передвиборного блоку "За Єдину Україну!" Володимир Литвин в газеті "Факти і коментарі" опублікував статтю під назвою "Громадянське суспільство: міфи і реальність". Виявилося, що публікація з невеликими правками та скороченнями передрукована з американського журналу Foreign Policy, а її справжнім автором є американський професор Томас Каротерс (Thomas Carothers, Civil Society, Foreign Policy №117, Winter 1999-2000, pp. 18-29). Вибухнув скандал.

Литвин захищався доволі незграбно: мовляв, він зреферував, а не скомпілював статтю Каротерса (будь-хто, знайомий з англійською мовою, міг переконатися, що це неправда), а посилання на автора з технічних причин кудись пропало.

Однак, крім великого сорому, Володимир Литвин не мав з того жодних реальних наслідків.

Директор Інституту археології НАН України академік Петро Толочко і професор НАУКМА Наталія Яковенко також звинуватили Литвина у вставці в його тритомник «Історія України» чималих фрагментів з їхніх робіт без посилання.

Василь Мармазов

А в серпні 2004 року загальновизнаний знавець юридичної літератури Сергій Головатий у своїй публікації нищівно «роздовбав» книжку тодішнього заступника міністра юстиції, кандидата юридичних наук Василя Мармазова під назвою "Методи динамічного тлумачення Конвенції про захист прав людини та основних свобод в юриспруденції Європейського Суду з прав людини". Наклад – 300 (триста!) примірників. Мабуть, щоб ніхто не прочитав. Але Головатий книжку віднайшов, хоча й через два роки після її друку.

І з’ясував, що 18 листопада 2000 року такий собі пан LIU Wei подав до захисту тези дисертації на здобуття вченого ступеня доктора університету Роберта Шумана, назва яких французькою повністю збігається з назвою «праці» В.Мармазова: Les methodes d’interpretation dynamique de la Convention Europeene des Droits de l’homme utilisees par la cour Europeene des Droit de l’homme.

Далі цитата з Головатого: «Порівняння двох опублікованих текстів – українського (2002 рік) та французького (2000 рік) – достеменно доводить: усі 400 сторінок праці, опублікованої українською мовою – це один до одного переклад 359 сторінок тексту, опублікованого двома роками раніше французькою!»

Іншими словами – повний плагіат.

І що сталося з Василем Мармазовим? З червня 2010 року Василь Мармазов обіймає посаду заступника міністра економіки України. Може, ще якусь книжечку напише, про економіку...

На цьому тлі цілковитими дрібницями виглядають «запозичення» Юлією Тимошенко в Анатолія Кінаха назви передвиборної програми «Український прорив» або подача «тягнибоківцями» під виглядом «старого матюкливого москаля» на передвиборному плакаті цілком мирного немолодого поляка з фотосесії відомого польського фотографа.

Звичайно, плагіатом грішать і в розвинених демократичних країнах. Доказ – історія з керівником німецького оборонного відомства. Але тут є велика різниця. На Заході плагіат має для політиків серйозні, часто фатальні наслідки.

Джозеф Байден

У 1987 році молодий і перспективний американський політик Джозеф Байден закрив собі дорогу до участі в президентських перегонах лише тому, що під час дебатів у штаті Айова видав яскравий спіч, запозичений у лідера Лейбористської партії Великобританії Ніла Кіннока. Після викриття пресою цього плагіату 23 вересня 1987 року Байден вийшов з кампанії. І більше кандидатом у президенти не висувався.

Полетіли голови високих осіб у вересні 2009 року в Чехії, коли там розгорівся скандал навколо законодавчого факультету Плзеньського університету, який нібито видавав дипломи про вищу освіту людям, котрі на практиці вищої освіти не здобули. У справі фігурували прізвища політиків і плагіат у дисертаціях.

Володимир Путін

Україна – не Захід, але й не Росія. У лютому 2009 року стало відомо, що Володимир Володимирович Путін, прем’єр-міністр Російської Федерації і її колишній президент, украв шістнадцять сторінокчужого підручника. Журналіст The New York Times Ендрю Крамер написав, що в 1997 році, коли Путін обіймав посаду заступника мера Санкт-Петербурга, він одержав ступінь кандидата економічних наук, захистивши дисертацію з питань економіки природних ресурсів. Учені Інституту Брукінгса проаналізували текст дисертації і виявили, що 16 сторінок у ній просто було скопійовано без будь-яких посилань з американського підручника 1978 року під назвою “Стратегічне планування і політика”, написаного Девідом І. Кліландом і Вільямом Р. Кінгом – ученими Університету Піттсбурга.

Якщо в нас політики хоч публічну ганьбу мають всередині України, то російські ЗМІ просто «не помітили» скандалу у світовій пресі навколо плагіатора Путіна. Мало хто з росіян про нього взагалі дізнався.

Але чи велика це для нас втіха?

Микола Писарчук