Що примусить коаліцію і опозицію виконати ”договір трьох”

Сторони конфлікту пограли м`язами і вирішили домовитися. Завеликою була небезпека залишитися в позі пам`ятника Леніну в будній день: рука вказує вперед, і жодної людини біля підніжжя...

У ніч з суботи на неділю нарешті трапилося те, чого так довго чекала вся країна. Віктор Ющенко, Віктор Янукович і Олександр Мороз домовилися про шляхи виходу з політичної кризи. І, що найголовніше, погодили і назвали вголос дату проведення дострокових виборів. Дата дещо бентежить – 30 вересня, проте ця обставина не заважає полегшено зітхати: протистояння, а з ним і напруженість, нарешті закінчилися. Чи закінчилися?

Якщо бути з собою до кінця відвертими, то внутрішній упевненості в щасливому розв`язанні тривалого конфлікту заважають кілька моментів.

Можливе незадоволеність Юлії Тимошенко і лідерів Народної самоборони. Якщо пам`ятаєте, представники цих таборів найбільш завзято наполягали на проведенні дострокових виборів 24 червня, як це мало бути згідно з другим указом Ющенка про розпуск Верховної Ради. Для того, щоб дістати юридичну можливість провести дострокові парламентські вибори 30 вересня (як домовилися в ніч з 26 на 27 травня), Ющенку доведеться підписати ще один указ про розпуск парламенту. Причому (якщо до Конституції, а це – не менше 300 голосів, не будуть внесені відповідні зміни) підписати такий указ треба спочатку серпня, для того, щоб витримати визначений основним законом двомісячний термін. Якщо Віктор Андрійович просто скасує свій другий указ, і почне чекати серпня, щоб підписати третій, тим самим він дасть можливість своїм критикам стверджувати, що Ющенко, мовляв, «здав» позиції Януковичу. Внести ж зміни до вже підписаного документа, не виходячи за рамки правового поля, Президент не може. Отже, в цьому питанні Ющенка тільки і залишається сподіватися на добру волю всіх значущих фігур політикуму та їх розуміння основ досягнутого компромісу.

Зазначмо: той факт, що Ющенко припинив чинність свого указу від 26 квітня на два дні – 29 і 30 травня - жодним чином на викладену ситуацію не впливає. У четвер підписаний головою держави документ, яким передбачено проведення дострокових виборів 24 червня, знову набуде чинності. Тобто «дірка в часі» (трохи більше місяця) між цією датою і днем, коли стане можливим, не порушуючи чинної Конституції, підписати указ про проведення виборів 30 вересня все одно залишиться.

Другий «сумнівний» момент згадується в спільній заяві, підписаній Ющенком, Януковичем і Морозом. Це третій пункт документа: «Визнати, що позачергові вибори до Верховної Ради України проводяться згідно з указом Президента України на підставі частини другої статті 82 Конституції України». Для тих, кому ліньки лізти в текст Конституції, ситуацію на пальцях пояснив Мороз. Йдеться про те, що Наша Україна і БЮТ повинні створити законну базу для проведення дострокових виборів, «обнуливши» свої списки і написавши в повному складі заяви про складання депутатських повноважень. «Хай пройдуть цей шлях, і це створить умови, щоб указ Президента був легітимним", - заявив Мороз.

Водночас неозброєним оком видно, що в питанні складання депутатських повноважень НУ і БЮТ до кінця одне одному не довіряють. З`їзди, на яких такі рішення мали оформлятися юридично, переносилися кілька разів. Напередодні підписання спільної заяви «трійки» з`явилася навіть схема одночасного проведення з`їздів, на яких, мабуть, за однією на два блоки «відмашкою» діючі нардепи двох фракцій мали синхронно підписати заяви. Ці заходи також кілька разів переносили вперед-назад у часі. Але в суботу паралельне дійство знову не відбулося. Було оголошено, що делегати не дочекалися лідерів, які засиділися на Банковій. БЮТ переніс з`їзд чи то на вівторок, чи то на середу. А Наша Україна і поготів на невизначений термін. Очевидно, що все це – ознаки недовір`я. Складно сказати, в чому саме НУ і БЮТ один одного підозрюють, але в разі провалу самої ідеї (скажімо, в результаті недостатньо ефективної синхронізації) процес пошуку легітимного приводу для проведення дострокових виборів може бути відкинутий на самий початок. Незважаючи навіть на підписаний «великою трійкою» документ.

Особисті амбіції провідних гравців українського політикуму – ще один підводний камінь, який доведеться обходити для реалізації виплеканого «в нічному» компромісу. По-перше: документ ніким не підписаний від імені БЮТ і КПУ. І це при тому, що у представників цих двох політсил у кожного свої резони заперечувати проти самого факту проведення дострокових виборів 30 вересня. Лідери БЮТ, як це було продемонстировано неодноразово, були зовсім не проти скористатися вигідною для блоку електоральною ситуацією, і наполягали, що тягнути з голосуванням – смерті подібно. У КПУ були принципово проти дострокових виборів як таких. І в крайньому випадку готові були погодитися на одночасні перевибори як парламенту, так і Президента. Зрозуміло, з перспективою ліквідації президентської посади. Ні у БЮТ, ні у КПУ поодинці не вистачить сили зупинити вибори, якщо про них домовилися лідери Нашої України, Партії регіонів і СПУ, - просто не вистачить «парламентської потужності». Проте спровокувати подальший розвиток конфлікту цілком можуть спробувати.

І тут вельми недоречно підвертається вже визріла невизначеність довкола спроби реалізації силових сценаріїв, що з одного, що з іншого боку. Ні для кого ж не секрет, що для кандидатів на високі посади в Україні, підтримка однієї з парламентських партій – зовсім не зайвий чинник. З одного боку це – доступ до реальних важелів влади через свого протеже для партії. Але з іншого – небезпека виявитися об`єктом підступів недоброзичливців, якщо протеже зробить щось не так.

А “не так” останнім часом було зроблено багато чого. Як результат: просто чудова можливість виваляти в багнюці Мороза – в перспективі розслідування кримінальної справи проти Василя Цушка, відкритої свіжопризначеним генпрокурором Віктором Шемчуком. Але є і зворотний бік медалі. В рамках кримінальної справи проти Цушка цілком може спливти тема про авторство і зміст наказів, які одержували виведені з підпорядкування МВС внутрішні війська і їх командуючий генерал-полковник Олександр Кіхтенко. І тут вже склалася вкрай неприємна ситуація.

Згідно з заявою Віктора Ющенка, він (як верховний головнокомандуючий) наказав голові МВС і командувачу внутрішніми військами забезпечити порядок у центрі Києва під час проведення футбольного матчу. І для цього погоджувати спільним протоколом потребу столиці у залученні додаткових загонів правоохоронців. Але якщо вірити секретареві РНБО Івану Плющу, передислокація внутрішніх військ поводилася за прямим розпорядженням Президента. З метою забезпечення посиленої охорони державних адміністративних будинків і недопущення провокацій. Тобто, зберігається небезпека того, що політичні супротивники Ющенка спробують звинуватити голову держави в спробі реалізації «силового варіанту».

Безумовно, дуже хочеться сподіватися, що країна кілька днів ходила по краю не з вини перших осіб конфліктуючих (на використання цього дієслова в минулому часі також дуже хочеться розраховувати) сторін. Що відкритий конфлікт спровокували гарячі голови з таборів коаліції і опозиції. Проте в цій ситуації є і світла сторона, і величезна надія на те, що досягнутий компроміс не залишиться на папері. І не в останню чергу ця надія живиться тією обставиною, що «заочний армрестлінг» з використанням озброєних людей не одержав ніякого розвитку. Фактично самі спецпідрозділи дали зрозуміти, що особливого ентузіазму у виконанні наказів подібного гатунку не виявлятимуть.

Тобто спробувати наказати можна, але вельми великою є вірогідність виявитися в позі пам`ятника Леніну в будній день. З рукою, яка вказує напрям руху, і без єдиної людини біля підніжжя постаменту.

І тут доречна думка екс-міністра оборони Олександра Кузьмука. У п`ятницю в прямому ефірі «Свободи слова» екс-міністр, пославшись на свій багаторічний досвід, нагадав, що виконання наказу (адже задля цього все і затівалося, чи не так?) більш ніж наполовину залежить від попередньої підготовки ситуації особою, що віддає наказ, і створення гарантій слухняності підлеглих. Коли сенс розпорядження зрозумілий і очевидний всім, проблем не виникає. Але якщо у підлеглих можуть виникнути сумніву в доцільності наказаного ним способу дій, вирішальним чинником, ймовірно, повинен стати особистий авторитет особи, від якої наказ виходить. Отже достатньо лише подивитися на результати соцопитувань про довіру населення України до органів влади (всім підряд), для того, щоб переконатися: в разі неоднозначної ситуації, а саме таку ми і мали кілька днів тому, розраховувати передавити опонента силою – явно безперспективна річ. Ні, відкритої непокори не буде – все-ж таки це люди в погонах. Але тихий саботаж не менш ефективно дає змогу пережити політичні стреси без шкоди для громадян. І велике спасибі всім вищим силам за те, що український народ має в своєму розпорядженні такий корисний, як виявилось, спосіб впливу на ситуацію.

Погано, що вітчизняний політикум (особливо «молоде» його покоління) воліє вчитися таких речей на власних помилках. Було б значно краще, якби люди, що наділені владою, приходили до цих висновків на підставі умоглядних висновків. Але добре, що досвід все-таки отримується.

І це насправді дозволяє сподіватися, що вже все. Що можна ставити крапку і спокійно збирати сумки для поїздки у відпустку. Так, нас чекає гаряче літо у всіх сенсах. З урахуванням виборчої компанії, яку політики почнуть, мабуть, не чекаючи особливого розпорядження. Але, принаймні, попереду з`явилася зрозуміла всім мета. І закінчився (сподіватимемося) цій остогдилий усім «мексиканський серіал».

Олена Перегуда

УНІАН в Google News