Мороз і К°: ремонт примусів і торгівля слонами

Вже і Партія регіонів почала готуватися до виборів... А Мороз все рахує заяви. І пропонує невдячній публіці один за іншим “мікси” зі шматків законів і політичної доцільності...

Ось вже і Партія регіонів почала готуватися до дострокових виборів. І дату затвердження списків назвали, і голову виборчого штабу підбирають (якщо вірити Борису Колесникову, який сам же на це місце і націлився), і навіть на запрошення кращих світових політтехнологів для ведення виборчої кампанії замахнулися... А лідер соціалістів, він же – спікер парламенту Олександр Мороз все слонами торгує.

Була свого часу вельми популярна у радянських школярів молодших класів “діставалочка”. Жертву переслідували від одного до десятка учнів з пропозицією “придбати” найкрупнішу сухопутну тварину.

- Купи слона!

- Нащо мені слон?

- Ти кажеш: нащо мені слон? Я кажу: нащо тобі слон? А ти візьми, і купи слона!

- Відчепися!

- Ти кажеш: відчепися! Я кажу: відчепися! А ти візьми, і купи слона!

І так далі...

Спікер не менш уперто намагається переконати всіх, і, очевидно, себе зокрема, що в Раді все залишиться, як було. Оскільки правових підстав для дострокових виборів немає. Ось і кінець минулого тижня ознаменувався черговим його месіджем. Цього разу йшлося про те, що законодавство України відводить 20 днів на “відновлення чисельного складу парламенту” – в 300 голів. Мороз відправив до ЦВК звістку про те, що він ”відпустив” 28 нардепів з Нашої України, тобто зачитав їхні заяви про складення повноважень, і тепер чекає, що Центрвиборчком заповнить вакансії наступними за списком НУ кандидатами в депутати. І сам же уточнив, залишилася, мовляв, надія (остання?), що ЦВК не обнулить списки двох опозиційних фракцій, або хоч однієї. Тоді, за версією Мороза, Рада залишиться легітимною. 

У понеділок "жертвою" чергової порції одкровень спікера став посол США Стівен Пайфер. Дипломатові було заявлено, що «компроміс (за версією  Мороза - ред.) не зводився до виборів 30 вересня». А навпаки - до того, що Ющенко зможе підписати указ тільки у разі скорочення чисельності парламенту до менш, ніж 300 депутатів. Інакше Мороз розцінюватиме ситуацію як блокування "угоди трьох" опозицією. Висновки очевидні...

Так то ж не все! Ще у суботу спікер скаржився, що паперової роботи у нього помітно додалося. Мовляв, всі пишуть і пишуть, ніяк не зупиниш. Після двох потоків - заяв про складення повноважень і заяв про відмову від заяв про складення повноважень - нібито, з`явився ще і третій. Заяви від кандидатів у народні депутати, які прагнуть замістити собою тих нардепів, що не хочуть в Раді працювати. Так-то ось. Щоправда, Мороз так і не пояснив, чому третій потік паперів потрапляє саме до нього, а не до Центрвиборчкому, що було б логічно. Не до лідерів фракцій, що можна було б розглядати як політичний демарш. Не до Президента, нарешті. Наші люди полюбляють у разі чого писати прямо Президенту. Ну, Бог з ними, із заявами.

Адже це – не перший “план Мороза”, орієнтований на запобігання достроковим виборам. Втім, не можна не визнати, що “торговець слонами” із спікера вийшов досить фартовий.

Чи не найбільш “помаранчевий” член нового ЦВК Андрій Магера в ефірі 5 каналу заявив, що рішення про припинення повноважень депутатів від опозиції Центрвиборчком почне розглядати тільки після того, як закінчиться весь багатоходовий процес судових слухань, так або інакше з цим зв`язаних. Додамо сюди те, що на даний момент апеляція партії Кінаха перебуває в Київському апеляційному адмінсуді. А також і те, що обидві сторони мають намір до кінця доводити свою правоту:  якщо не ПППУ, то Наша Україна дійде до Верховного суду. Справа цілком може затягнутися ще на пару місяців. А там, може, під шумок закінчиться 20-денний термін, відведений на відновлення “парламентського поголів`я”. І у Мороза з`явиться можливість судитися на предмет бездіяльності ЦВК...

Додаткові підстави для спікерського оптимізму підкинув і нардеп від БЮТ Анатолій Семинога. Він заявив, що бютівці за прикладом нашоукраїнців підуть забирати свої трудові книжки з відділу кадрів Верховної Ради. Але тільки після того, як на засіданні фракції буде ухвалено відповідне рішення. З урахуванням дисципліни у фракції Юлії Тимошенко, очевидно, це трапиться не раніше, ніж Юлія Володимирівна власною персоною знову з`явиться на політичному небосхилі.

Колишній соратник Мороза Йосип Вінський також не поспішає звільняти крісло в парламенті. Ті три схеми, які він запропонував Морозу, щоб анулювати його мандат, геть виключають вірогідність того, що Вінський дістанеться до виборів (не важливо, яких – тих, які першими відбудуться) в статусі “пересічного” громадянина України. Судіть самі:

Спосіб перший – ухвалити закон про імперативний мандат, і на цій підставі “виперти” з парламенту Вінського, бо той колись заявив про вихід з фракції СПУ. Ставлення соціалістів до імперативного мандату відоме всім, і додаткових коментарів не потребує.

Спосіб другий – СПУ проводить з`їзд, за прикладом НУ і БЮТ “обнуляє” список, і складає депутатські повноваження всім складом фракції. До такого кроку Вінський обіцяє “обов`язково” приєднатися. Зрозуміло, ніхто не розраховує, що Мороз легко погодиться з тим, що якщо інші “стрибають з урвища”, то і він має робити те ж саме.

І третій - Вінський “під ручку” з Морозом здають мандати і обіцяють ніколи більше не балотуватися в депутати Верховної Ради. Не треба пояснювати, з яких причин колишній однопартієць Олександра Олександровича збереже свою “корочку” за будь-якого розкладу?

І річ навіть не в тому, що, принаймні, одне опозиційне крісло в парламенті гарантовано не залишиться без “м`якого місця”, що його зігріває. Один мандат – дрібниця. Його можна було б не брати до уваги. Коли б не одне “але”. Окрім всього іншого метушня навколо мандату Вінського ще й підігріває упевненість Мороза в тому, що ситуація “ми всі пішли, а ви тут робіть, що хочете” з самого початку була неможливою.

Ще один аспект проблеми – дійсно існуючі невідповідності “угоди трьох” вимогам українського законодавства.

Насправді серед передбачених Конституцією підстав для дострокового розпуску парламенту немає прямих вказівок на скорочення чисельності ВР до менше, ніж 300 депутатів. На це є роз`яснення Конституційного суду, що в цьому випадку Рада буде недієздатною (не зможе подолати вето Президента). Проте воно датоване 2002-м роком. Тобто формально стосується старої редакції Конституції. А це – привід для чергової серії судових позовів (якщо виникне таке бажання).

Насправді законодавство не передбачає для Президента можливості підписати указ про проведення дострокових виборів більш ніж за два місяці до оголошеної дати виборів. А це було зроблено. Можна назвати ще кілька зачіпок, але юридичні “шорсткості” в даному випадку не повинні мати значення. Оскільки угода про дострокові вибори, підписана Ющенком, Януковичем і Морозом, – договір політичний, а не юридичний. Політична ж доцільність і закон лежать у площинах, що апріорі не пересікаються, як би це кому не було огидно. Принципова можливість дещо в чомусь підігнати друге під перше – існує. Власне кажучи, саме цим і займалася робоча група, коли “рихтувала” законодавство під дострокові вибори. Але змішувати політичну доцільність і закон... І вже тим більше, як це намагається робити Мороз, збирати “мозаїку” з шматочків того і іншого – це схоже на ще одне масове “захоплення” радянських громадян нинішнього старшого покоління – лагодження примусів із використанням деталей з блошиного ринку.

Кажуть, цей агрегат, буцімто призначений для мирної кухонної праці – приготування і розігрівання їжі, відрізнявся скаженою вдачею. Примус раз у раз ламався, забивався, відмовлявся працювати, вимагав індивідуального підходу, і був причиною величезної кількості пожеж. Самі розумієте, що ніхто наперед не міг сказати, наскільки благополучно закінчиться спроба “подивитися, що у нього всередині”.

Приблизно таку ж “вправу” зараз намагається виконати Мороз: будує, розбирає, і знов складає вибухонебезпечний агрегат з компонентів закону і вимог політичного моменту.

Тобто, поки робоча група підганяла «правила гри» на дострокових виборах, лідер соціалістів намагався звалити політичну доцільність в одну корзину із законотворчою роботою. Йому все здавалося, що вже узгоджених удосконалень законодавства недостатньо для компромісу. А коли прийшов час керуватися виключно політичною доцільністю – після підписання «угоди трьох» - пішов зворотний процес. Мороз раптово вирішив, що далі слід керуватися виключно буквою закону. А якщо вона (буква) вимогам моменту не завжди відповідає, то це не його, Мороза, проблеми.

Мета, яка заявляється при цьому: “Жоден чиновник, навіть Президент, не може вчиняти так, як йому спаде на думку”, без сумніву, благородна і гідна пошани. І усілякої підтримки. Проте і вона не може виправдати засоби, які при цьому використовуються.

Не можна забувати, що до підписання “угоди трьох” ситуація була на межі відкритого застосування сили. І лише природна огида українців до “силових варіантів” не дозволила цю грань перейти. І як після цього накажете розуміти, що спікер привселюдно намагається “приладнати” до створюваної ним моделі поточного моменту як не одні, то інші, “з м`ясом” видерті шматки із законодавства і політичних угод. Зрозуміло, провокуючи на неадекватні реакції всіх, хто став свідком такого руху “конструкторської думки”. І вже нічим, ані демократичною принциповістю, ані діями опонентів не можна виправдати підкилимові ігри як із законом, так і з угодами.

Втім, не можна не визнати, що в останній “розвазі” депутати опозиційних фракцій надали Олександру Олександровичу посильну допомогу. Ситуація з складенням мандатів могла б бути розв’язана в один день, якби кожен охочий особисто, перед телекамерами, і, відповідно, перед народом України підтвердив би свою заяву. Але цього не трапилося.

І це – ще один щурячий хвіст з чималого вже “букету” який ми притягнемо до виборів. Чергових або позачергових. Легітимних або нелегітимних. Чесних або сфальсифікованих. На жаль, досі ці питання залишаються дискусійними...

Олена Перегуда

УНІАН в Google News