Навіщо Юлія Володимирівна найняла американського ”пітбуля”

Філософія бізнесу у трактуванні Дезенхолла є гранично простою: успішні люди за визначенням є високоморальними, оскільки статки і розкіш їм дав Господь. Але світ повний ворогів та нероб...

Ерік Дізенхолл. Фото з сайту dezenhall.com

Днями кілька видань повідомили про те, що відомий американський піарник Ерік Дезенхолл (Eric Dezehhall) був зареєстрований Мін’юстом України як лобіст Блоку Юлії Тимошенко. Вочевидь, інформація є достовірною, оскільки ніяких спростувань від прес-служби БЮТу не спостерігалося. На відміну від нещодавнього випадку, коли ЮВТ намагалися приписати іншого знаменитого американського піарника. Тоді спростування було зроблено просто блискавично.

Ще б пак. Відомий американський фахівець з піару доктор Гері Келнер повідав30 травня українській і світовій громадськості, що Юлія Володимирівна нібито найняла до себе на роботу Джоя Локхарта, колишнього прес-секретаря Білла Клінтона. Це той самий Локхарт, який став ініціатором кампанії збору підписів за відставку Джорджа Буша-джуніора з поста президента США. Не вистачало ще Юлії Володимирівні серйозно попсувати стосунки з Білим Домом!

Схоже, цього разу спростувань не буде. Тоді чим пояснюється вибір штабом Тимошенко Еріка Дезенхолла, якого на батьківщині нагородили „почесним” прізвиськом „пітбуль піару” („погонялово” прилипло до Дезенхолла з легкої руки відомого американського журналіста Кевіна МакКоулі)? Звичайно, тут присутній елемент своєрідного змагання політсил „хто крутішого піарника найме”. „Ах, у вас Манафорт?!..”

Але ж має бути і функціональне навантаження.

А в цьому аспекті поява Дезенхолла може означати, що не тільки головний регіонал Віктор Янукович побоюється викидів „чорного піару”, про що він відверто заявив днями журналістам. Адже спеціалізація Еріка – відбілювання заплямованої репутації і відбиття піарних атак на клієнтів. Він є автором кількох посібників з цієї тематики. На сленгу фахівців з PR це зветься „кризовий піар”, завдання якого – „зменшити репутаційні ризики”. Невже Юлія Володимирівна неспокійно дихає щодо можливих нападів на її світлу постать з боку зловорожих „чорнопіарників”? Дуже ймовірно. Тим паче, що фірма TD Internationalна чолі з гуру піару, дипломатії та розвідки Вільямом Гріном нібито залишається головним лобістом Юлії Тимошенко. А спеціалізація її практично ідентична до профілю Дезенхоллового дітища.

Ерік Дезенхолл починав кар’єру ще при Рейгані в управлінні Білого Дому у зв’язках з громадськістю, а нині очолює власну піарну компанію Dezenhall Resources Ltd. Як кажуть поінформовані люди, доводилося йому наполегливо працювати над тим, щоб пом’якшити репутацію „легковажного перелюбця”, яка усталилася за Клінтоном, а також над зняттям репутації „навіженого педофіла” з Майкла Джексона. Крім того, він виправляв іміджеві огріхи у цілого ряду інших гламурних знаменитостей. Високо цінується вміння Дезенхолла тримати язик за зубами. Але у випадку з Тимошенко законодавство продиктувало необхідність офіційної реєстрації.

Філософія бізнесу у трактуванні Пітбуля є гранично простою і дуже нагадує суб’єктивно потрактовану етику Макса Вебера: успішні люди за визначенням є високоморальними, оскільки статки і розкіш їм дав Господь. Але світ повний ворогів та нероб, які сплять і бачать, як відняти багатство у успішних людей. Звідси кредо: „захищати себе – не аморально”.

Керуючись цим принципом, Дезенхолл немало зробив для захисту репутації нафтового гіганта Exon Mobil від нападок „зелених”. Натомість, наполегливо створювавзахисникам довкілля імідж дурнуватих фанатиків, які самі не живуть, а мучаться, та ще й нормальним людям не дають жити і працювати.

І спробуй потім розберися, скільки квадратних кілометрів океану та узбережжя забруднив клієнт Пітбуля.

Відомий Дезенхолл і спробою з захисту сумнівної репутації компанії Enron. З самих прізвищ і назв клієнтів можна припустити, що цей піарник працює лише за великі гроші. Свої гонорари за одну кампанію він сам оцінює у 300-500 тисяч доларів.

Колеги відзначають надзвичайне вміння Дезенхолла у процесі обслуговування інтересів клієнта цілком логічними аргументами обґрунтувати, що біле – це чорне і навпаки. Чималий резонанс отримала історія про те, як Асоціація видавців Америки найняла Еріка для проведення піар-кампанії проти видавництв, які виступають за вільний он-лайн доступ до нових наукових публікацій. Зокрема, цю ідею обстоюють Public Library of Science (PloS), BioMed Central, а також фінансований урядом США Національний інститут охорони здоров’я з он-лайн бібліотекою PubMed Central. Логіка цих установ проста: наукову інформацію у 21 столітті приватизувати неможливо, а вчені з країн, що розвиваються, не повинні опинятися на узбіччі науково-технічного прогресу. А передплата на наукові часописи їм не по кишені, вона коштує сотні доларів на рік. Логіку підтримали і в Конгресі США.

Але ця логіка вступила у суперечність з інтересами традиційних наукових журналів, які, власне, живуть за рахунок абонплати. Прямий доступ загрожує самому їхньому існуванню. І Дезенхолл придумав-таки „прості месиджі”, які покликані дискредитувати ідею прямого доступу: „безплатні публікації рівнозначні державній цензурі”, „лише традиційні видання гарантують якість науки” тощо.

Річ у тім, що сьогодні кожній публікації наукових досліджень має передувати їхня незалежна (так звана „пірингова”) оцінка. „Традиційні” журнали витрачають на це кошти, отримані від передплати. А при відкритому доступі сам автор статей повинен платити і за публікацію, і за її оцінку. А це недешево – півтори і навіть дві з половиною тисячі доларів. Але бажаючих немало, адже кількість публікацій часто-густо має вирішальне значення для кар’єри вченого і для отримання грантів на дослідження. Тому шукають і спонсорські гроші. Слогани, придумані Дезенхоллом, повинні підкреслити ту обставину, що за авторські гроші ніхто поганої рецензії не напише. Навіть на фуфлижну статтю.

А ще Ерік Дезенхолл вважається крупним спеціалістом з ведення інформаційних війн в Інтернеті.

Проте у автора мимоволі виникло питання, чи сподобається Юлії Тимошенко один з принципів захисту корпоративної репутації, який Ерік Дезенхолл використав, працюючи на замовлення одного з гігантів світового бізнесу фірми AIG. Генпрокурор штату Нью-Йорк Еліот Спітцер почав розслідування підозрілої транзакції за участі генерального директора AIG Моріса „Хенка” Грінберга. За порадою Пітбуля рада директорів моментально запропонувала Грінбергу піти у відставку, а сама фірма дистанціювалася від скандалу.

Ерік Дезенхолл так прокоментував ситуацію: „Уся сіль полягає в тому, щоб відділити короля від королівства і продемонструвати клієнтам, що все в повному порядку, як і раніше. AIG дає зрозуміти: те, що сталося – проблема Хенка Грінберга, а не AIG”. І ще. Чи не мулятиме Юлії Володимирівні, коли вона дивитиметься на Еріка Дезенхолла, неприємна думка про те, що колишній клієнт Пітбуля, керівник компанії Enron Джефрі Скіллінг був засуджений до 24 років в’язниці за підробку документів?

Микола Писарчук