Ольга Тягнибок: чоловікові важко лише перші двадцять років

На цьому Пагорбі слави 9 травня були мої діти... Свободівців на телеефіри запрошують не частіше, ніж інших... Етнічні мотиви - невичерпне джерело для дизайнерів...

Ми познайомилися з Ольгою Тягнибок, дружиною кандидата в президенти Олега Тягнибока, у Львові. Мені сподобалося, як поводилася ця пара у Львові під час акції 22 червня біля пам’ятника Шевченкові. Олег та Ольга, кожен був у колі своїх друзів. Але вони просто знаходили одне одного очима, ніби переконуючись, що той, хто йому потрібний, на місці. Ще я побачила її на молебні. Вона, як більшість галицьких жінок, навіть не співаючи в церковному хорі та не маючи музичної освіти, знає напам’ять слова церковних служб. Коли під час президентської кампанії ми робили інтерв’ю з дружинами кандидатів, з нею нам зустрітися не вдалося. Але поговорити з дружиною політика, якого вважають головним радикалом країни, було цікаво і сьогодні. Тим більше, після всіх травневих подій.

Ми записуємо це інтерв’ю з Ольгою у маленькому кафе навпроти площі, де відбувався мітинг в пам’ять про жертв радянського та німецького режимів. На ній чорне лляне плаття з аплікацією з невеличких червоних маків. Це такий звичайний львівський стиль.

Я ПОРУЧ З ОЛЕГОМ ТЕЖ СТАЛА ВБОЛІВАЛЬНИЦЕЮ

Олю, як Олег до вас залицявся? Обережно чи був, як танк: бачу мету - не бачу перешкод?

Зі мною він був як танк, – сміється, – але з моїми батьками був більш сором’язливий. Це коли приїхав до моїх батьків вже просити моєї руки, то не одразу зважився. Приїхали ми до мене додому. Він перший день нічого не каже, другий нічого не каже. Аж на третій зважився. Олег дуже вирізнявся з-поміж інших студентів навіть зовні. Пам’ятаю, як вперше його побачила. У нього був плащ, білий шалик та капелюх. Я була на другому курсі. Ми познайомилися на засіданні товариства української мови. У Львові у 90-х роках у студентських  рухах була унікальна атмосфера. Ми тільки починали пізнавати свою історію. Відбувалися історичні лекції, зустрічі з дисидентами, політв’язнями. Такий справжній історичний пошук давав дуже багато натхнення. А сам процес пізнання був радісним та захоплюючим. Ми їздили у Київ на голодування, на референдум, на футбол. Найближчі наші друзі саме з того часу. Я поруч із Олегом теж стала вболівальницею. У нашому товаристві майже кожен грав на якомусь інструменті, хтось на сопілці, хтось на бандурі. Олег читав вірші, співав пісень.

Бандерівських та стрілецьких?

У тому числі. Тоді у Львові відбувалося багато музичних подій. Ми ходили на «Вивих», «Червону руту». Я там вперше побачила «Братів Гадюкіних» та «Кому вниз». У мене Гордій, син, до речі, вивчив Шевченка завдяки пісням «Кому вниз». Мої діти не слухають попси.

А які знамениті вертепи були у наш студентський час.

Олега Ярославовича сприймають як радикала без гальмів. Це продуктивний образ?

Чому ми зійшлися із Олегом? Любов та молодість – це одне. Але у нас спільні погляди на релігію, політику та історію. Я не пасіонарна, як Олег. Дві такі харизми в одній сім’ї неможливі, я спокійна, але по суті я така сама, як він. Один із жартів нашого подружнього - переказ, що я написала заяву в партію на кілька днів раніше за нього.

Як відрізняються ваші ролі та обов’язки, коли ви були дружиною студента-медика та коли ви є дружиною відомого політика?

Коли ми одружилися, моє завдання було – встигати. Встигати вчитися та вести господарство, встигати займатися донькою та вести господарство. Різниця між трьома нашими дітьми два та два з половиною роки. Машини в мене спочатку не було. Троє дітей потребують уваги, а господарство вимагає часу. Крім того, дітей потрібно не лише обійти, з ними необхідно розмовляти. Гадаю, що основи релігійної та історичної освіти, коли вони були маленькі, я дала їм сама. А потім вони вже проходили курси катехизму при церкві.

Догодити чоловікові-львів’янину, напевно, важко...

Ми були невибагливі. Олег займався дітьми. Навіть купав їх, коли були маленькими. Зараз діти підросли, дівчата вже мені допомагають. Знаєте, це дуже добре, що я навчилася у студентстві давати собі раду без сторонніх рук. Бо Олег настільки публічний, що навіть якби я захотіла зараз взяти собі хатню помічницю, то йому було б важко сприймати в домі сторонню особу. А так родинний простір тільки наш. Я працюю за фахом - лікарем-епідеміологом у санстанції. Дружина відомого політика повинна розвиватися. Бути обізнаною настільки, наскільки цього вимагає твоя половина. Хоча я сама по собі не можу бути тільки біля кухні.

У вас траплялися конфлікти через політику?

Ні. Хоча у мене деколи виникають питання. Але Олег завжди переконливий у своїх доказах.

А конфлікти щодо виховання дітей?

Тільки за зачиненими від них дверима.

Ви не ревнуєте Олега?

Ні. А до кого?

А він вас?

Ні. Я не давала приводу.

Олю, Олег Ярославович настільки імпульсивний, невже у вас не буває конфліктів?

Мій тато каже, що перші двадцять років важко. А далі – чоловік звикає. У нас цього року було двадцять років шлюбу. Нам нема часу плакати одне від одного. Він рідко буває вдома. Але, коли він навіть вдома та мовчить, я знаю що йому добре.

9 ТРАВНЯ Я З ДІТЬМИ БУЛА В ЕПІЦЕНТРІ ПОДІЙ

Галичина - зовсім окрема історія. Ви не боїтеся, що виховаєте в дітях нелюбов до росіян та всього російського?

Ми ніколи не кажемо про нелюбов до росіян. Історію країни дуже зручно вивчати по історії власної сім’ї. Нічого не поробиш, історія наших з Олегом родин – це як дзеркало історії Галичини. Ми переказуємо факти, не присмаковуючи емоціями. Я розповідаю, що з цим дідом було таке, а з цим таке. А цього діда вивезли в Сибір, бо він був учителем школи і допомагав хлопцям з УПА. Ми не уникнемо власного родоводу. Наші діти мусять його знати, але ми не закладаємо в голови наших дітей нелюбов до якоїсь нації. Справжні націоналісти не воюють одне з одним. Або, наприклад, отець Севастіян (ми ходимо до церкви блаженного Климентія Шептицького) на проповіді розказує про свою духовну наставницю, монахиню сестру Марію, вже покійну. Це дивовижна історія про те, як єврейська дівчина пішла в монастир після того, як вбили її нареченого, воїна УПА і стала настільки відомою духовною особою, що до неї за порадою приходили майбутні священики.

Якщо вже говорити про Пагорб слави та події 9 травня. Як ви особисто це переживали? Як оцінюєте те, що сталося тоді?

Ми з дітьми були тоді на Пагорбі слави, в епіцентрі подій, обличчям до обличчя ставали з беркутівцями, які перли, як танки. Ніхто не дорікне Олегові, що він не ризикував тоді. Знаєте, про події 9 травня багато писалося. Але я і свідомо, й інтуїтивно відчуваю, що ми все зробили правильно. На цьому Пагорбі слави 9 травня були мої діти. Як би я їм пояснила, що там розгортається червоний прапор? А цей прапор принесли в Галичину люди, які закатували їх діда, які винищували нашу родину? Під цим прапором тільки у Львові 22 червня закатували чотири тисячі осіб. Я сама мати. Але я знаю, що слід вміти давати відсіч.

В автобусі, який розкачували ваші хлопці, була старенька бабуся із дитиною…

Давайте по порядку. В кількох автобусах, які приїхали на Пагорб слави, сиділи в основному провокатори, яких охороняла міліція і які прикривалися, як живим щитом, бабусями. Коли автобус переїхав ногу нашого хлопця, камера вихопила саме її обличчя.

Журналісти, серед яких і я, писали про 9 травня та свободівців як масу для маніпулювання провокаторами.

Повірте, ми вже давно перестали бути масою. І бажаємо того іншим людям.

Олю, а чому Олега Ярославовича запрошують на проросійські канали? Є думка, що його ефіри покликані відлякувати людей його націоналістичним радикалізмом?

Олег має націоналістичні погляди. Він вчився на працях та на досвіді ідеологів українського націоналізму. Щодо ефірів. До речі, свободівців запрошують не частіше, ніж представників інших опозиційних сил. Але крім того, це можливість доносити людям свою думку. Чому її не використати? Але судячи з рівня підтримки телеаудиторії, які оприлюднюються, то його, як ви кажете, радикалізм, зовсім нікого не відлякує. Останній ефір Андрія Кулікова показує, наскільки не сприймають глядачі нападок комуністів та влади. Це величезний прорив у свідомості.

Якщо Олег здобуде парламентську перемогу, то як ви уявляєте своє життя в столиці? Свій новий рівень публічності?

Я про це не думала ще. Гадаю, мені не обов’язково буде ходити на світські раути? Я б не хотіла вписуватися у таку модель чи бувати там, де мені відверто нецікаво тільки, щоб потрапити в об’єктиви модних видань. Я не планую вивчати антологію сучасної високої моди та витрачати на це багато часу.

Але всім дружинам публічних політиків слід декларувати свою прихильність якомусь стилю, заявляти своє знайомство із модними тенденціями.

Ми коли одружувались із Олегом, на нас був національний одяг. Вишиті сорочки білим по білому. Їх робили спеціально для нас зовсім невідомі дизайнери. Я завжди любила етнічні мотиви і вважаю, що це невичерпне джерело для вітчизняних дизайнерів. Принаймні для популяризації українського стилю та українського строю ще багато чого можна зробити. Але вже зараз я як дружина політика стикаюся із певними вимогами дрес-коду, яких, звичайно, дотримуюсь.

Розкажіть про ваших дітей.

Старша дівчинка Ярина-Марія закінчує другий курс української філології у Львівському університеті. Вона дуже задоволена своїм вибором. (Хоча я все думала, може, хтось із дітей буде медиком). Дарина-Богдана середуща - після дев’ятого класу вступила до коледжу декоративного та ужиткового мистецтва імені Труша. Вона також задоволена. Малює. Гордій - молодший. Він вчився перші чотири класи у школі святої Софії, де монахині викладали катехизм. Там дуже потужне релігійні виховання, там спільні відвідини церковних служб. Зараз він закінчив восьмий клас у школі, в якій вчився його тато. Любить футбол, займається водним поло. Ще не придумав, ким буде. Ви знаєте, жінки, які мають дітей, завжди переживають за них, завжди мають тривогу. Моя тривога стосується одного: їхнього духовного розвитку.

Є щастя в житті?

Так.

Розмовляла Лана Самохвалова

УНІАН в Google News