Янукович робить вибір не на користь Мороза, Ющенко грає в Кучму

Припинення блокування ЦВК стало результатом таємних домовленостей Януковича з Ющенком... Інтрига навколо оголошених Президентом виборів досі не вичерпана... Ющенко змушений іти на поступки...

27 червня прем’єр-міністр Янукович зробив принциповий вибір.

Він не дав згоди спікеру на продовження третьої сесії для коаліції парламенту п’ятого скликання, а його фракція не підтримала розгляд проекту нових конституційних змін Мороза.

Разом ці дві “зради” Януковича можна вважати незворотними, а не просто тактичними кроками з метою додатково виграти якийсь час.

Вони означають, що принаймні до осені нових спроб поповнити склад Верховну Раду до 300 голосів не відбудеться, а отже, не відбудеться й прискореної конституційної “атаки” на Президента та його повноваження.

Навіть готовність Мороза в разі якогось форс-мажору скликати позачергову сесію ВР принаймні не стосуватиметься спроб негайно змінити Конституцію. Адже навіть теперішній запеклий ворог Ющенка пан Головатий свого часу, коли йшлося ще про “політреформу” Кучми–Мороза–Медведчука, авторитетно довів попередньому складові парламенту, що робити маніпуляції з конституційними змінами можна лише на чергових сесіях.

Отже, Янукович нібито став нарешті на бік Ющенка не лише в питанні про дострокові вибори, а й у контексті більш глобального балансу сил.

І хоча позицію ПР щодо необхідності припинити спротив виборам та всілякі процедурні “заморочки” озвучила координатор коаліції пані Богатирьова, підтримуючи тим версію про перевагу в ПР “фракції” Ахметова, – але, воленс-ноленс, це був і вибір прем’єра.

Адже участь Партії регіонів у схваленні змін до Конституції за проектом Мороза та зрив за допомогою ПР дочасних виборів лише прискорив би політичний фінал самого Януковича.

За умов розколу й утрати впливу у власній партії та за фактичного лідерства в коаліції спікера Мороза збереження ВР, особливо з укотре оновленою Конституцією, могло призвести до елементарного коаліційного “перевороту” зі зміною глави уряду.

Тоді як головний капітал Януковича полягає в його публічному рейтингу, який лише й можна підтримувати й нарощувати саме на виборах.

Окрім того, буквально напередодні останнього засідання коаліції в парламенті представники квоти коаліції в ЦВК відхопили собі контроль над 70% електорату країни. Причому зробили це лише за публічного, але не суттєвого в даному разі “спротиву” квоти опозиції та Президента. Оскільки неважко здогадатися, що припинення блокування кворуму керівництвом ЦВК та її меншості стало результатом таємних домовленостей Януковича з Ющенком, а фактично – стимулом для першого від другого задля подальшого вироблення “конструктивної позиції”.

Зрозуміло, що навіть за таких умов і надалі відмовлятися від виборів для Януковича, та й ПР загалом, означало б просто визнати повну відсутність упевненості в перемозі. Себто – політичну смерть. Яка надалі зсередини розкладала б партію та її електорат, і дала б змогу б досить швидко перебрати контроль над внутрішніми процесами в ПР коаліційним “соратникам”.

Не знаю, чи хтось у ПР усвідомлював це, але історія України вже мала приклад, коли дуже схожий на Януковича його попередник пан Лазаренко прислужився гарним “ракетоносієм” для багатьох дрібніших парламентських союзників, але згодом був “утилізований” як своєрідний “цап-відбувайло” руками тодішнього Президента.

В усякому разі схоже, що на таку роль Янукович Морозу “не наймався”...

Утім, тепер перед Януковичем постала інша проблема: зрив виборів або, що ще гірше, визнання нелегітимними їхніх результатів з боку щойно втрачених дрібних партнерів по коаліції.

Ідеться не тільки й не стільки про критику з боку соціалістів та комуністів під час самої виборчої кампанії, якою вже почали лякати ПР деякі бажаючі в’їхати на хребті електорального “монстра” в наступний склад ВР, скільки про загрозу оскарження результатів виборів.

Передусім ідеться, звісно, про СПУ.

На даний момент того, що Мороз називає “законними передумовами” виборів, так і не створено. Відповідно, СПУ на має морального права відмовитися від своїх “аргументів” на користь участі у виборах. Але “зрада” Януковича вже не дає Морозу змоги сподіватися, що ПР приєднається до бойкоту кампанії.

Отже, на відміну від Партії регіонів, для СПУ найбільш логічним рішенням у цій ситуації була б відмова від участі у виборах, але з заздалегідь задекларованим наміром оскаржити будь-які їхні результати. Це принагідно позбавило б соціалістів потреби доводити свою тезу про те, що “соціологи завжди занижували їхній майбутній результат”, і загрози визнати, що цього разу соціологи могли б не помилитися...

Але таке “просте рішення” тим більше потенційно шкодить ПР – незалежно від того, хто саме і як усередині цієї партії скористається очікуваним високим результатом на виборах.

Тому нині саме ПР має всі підстави очолити дії з нейтралізації такого негативного для майбутніх виборів сценарію. Тобто – через свою квоту в ЦВК досягти, нарешті, бажаного “обнулення” списків опозиції, аби унеможливити зрив виборів або їхнє подальше оскарження.

Ну й, звісно, так само ПР зацікавлена в тім, аби хоч би після відпустки Конституційний суд, врешті-решт, визнав конституційним указ Президента про дострокові вибори...

Не можна не помітити, що для досягнення такої зміни позицій лідерів Партії регіонів Президент Ющенко зробив досить суттєві поступки, починаючи з “відновлення” роботи ЦВК і завершуючи домовленістю з прем’єром про розв’язання проблеми державних закупівель без участі парламенту, – на позачерговому засіданні РНБО.

Але в разі, якщо з боку ПР також буде зроблено всі кроки з усунення перешкод для виборів та “обеззброєння” Мороза, принаймні через ЦВК, – перед Президентом постане інше питання: що робити з перспективою не просто перемоги, а можливо, надто переконливої перемоги ПР на дочасних виборах?

Тим більше що проблема наступних конституційних змін лише відкладається, і запропонована на початку кризи самим же Ющенком подальша боротьба за 300 голосів у парламенті буде ще більш карколомною, ніж досі.

Власні, хоча й усні, ініціативи Президента Ющенка щодо зміни Конституції аж ніяк не можна назвати вдалим “контрударом” по протилежних за змістом ініціативах Мороза, Симоненка й навіть ще не написаних ініціативах команди Януковича.

І хоча є всі підстави вважати, що елементарний “витяг” пропозицій до Конституції з кучмівського референдуму 2000 року є лише пробним “камінцем” з боку Ющенка, – та якийсь вже він зовсім виявився недолугий.

І поцілив, схоже, не стільки у ворожий табір, скільки в город власне пропрезидентського виборчого блоку. Якому просто нема що сказати на підтримку “президентських ініціатив”, особливо щодо скорочення кількості депутатів та двопалатного парламенту як ознаки федералізму.

Себто на перемогу “помаранчевих”, і без того, як завжди, занурених у внутрішні суперечки, ініціативи Ющенка явно не спрямовані. А отже, треба розуміти, Президент усвідомлює, що йому доведеться, як і раніше, ділити владу після цих виборів з Януковичем, чи кого там висуне ПР на прем’єра.

Тож треба чекати, що питання розподілу влади на практиці вирішуватиметься після виборів не через зміни до Конституції, а спочатку через... усе той же Конституційний суд. Зокрема, через його вердикт щодо закону про Кабмін.

Нині відомо, що подання про нелегітимність цього закону відхилила лише колегія КС, але ще не розглядав весь Суд. Себто головні торги – попереду.

Для простоти уявімо собі одразу “пакет” питань, що стоїть на розгляді в КС: указ про вибори і закон про Кабмін... Якщо через вищевикладені обставини визнання указу про вибори легітимним вважати вигідним передусім Януковичу, то тоді вердикт щодо закону про Кабмін має, для балансу, бути на користь Ющенка.

Але це – надто спрощений варіант. Адже якщо Янукович знов не матиме, навіть отримавши переконливу перемогу на виборах, гарантії подання своєї кандидатури на посаду прем’єра, а також забезпечення посад міністрів закордонних справ та оборони для власних висуванців, то навіщо йому вся ця морока взагалі? І чи не краще йому повернутися до позиції Мороза, поки не пізно?

От хоч би й тому попередня інтрига навколо оголошених Президентом виборів досі не вичерпана, як би кому нудно це не видавалося.

Як не вичерпані й поступки, на які змушений буде йти Ющенко задля втілення своєї задекларованої мети, посилюючи опонентів.

Чи поведуться вони з ним так само, коли дістануться власних цілей, – велике питання.

Ірина Погорєлова

УНІАН в Google News