Денис Денисенко: Смішно в безцензурний час робити безцензурну газету

В інтерв`ю УНІАН головний редактор газети «Без цензури» Діана Дуцик заявила, що газета припиняє існування. Свій погляд викладає гендиректор ТОВ “Українські медіа-ресурси”...

В інтерв`ю УНІАН головний редактор газети «Без цензури» Діана Дуцик заявила про те, що газета припиняє своє існування. Раніше повідомлялося про внутрішній редакційний конфлікт, що виник через заборгованість із зарплати перед колективом.

Сьогодні свій погляд на події в газеті «Без цензури» висловлює Денис Денисенко, генеральний директор ТОВ “Українські медіа-ресурси”:

– Почнемо здалеку. Газета «Без цензури» свого часу створювалася для прориву інформаційної блокади, коли йшла президентська компанія 2004 року. У штабі Віктора Ющенка народилася ідея створення такої газети, яка змогла б висловити його точку зору і донести її до виборця. Ідея спала на думку Роману Петровичу Безсмертному, і його креативна група придумала цю назву. Я навіть пам`ятаю автора: ним був Анатолій Луценко. Потім дуже довго думали, кого зробити головним редактором. Я дуже добре пам`ятаю цей момент: Роман Петрович ішов коридором і побачив Діану Дуцик, він сказав їй: ти будеш головним редактором. Звідтоді газета пройшла складний шлях через президентські вибори: її палили і підривали, її тираж вилучали в різних областях. Про це свого часу було дуже багато розказано.

– Ви кажете, що Дуцик йшла коридором, і її вирішили зробити головним редактором. Схоже, Ви вважаєте, що це було випадкове призначення.

– Я нічого не хочу поганого говорити про Діану. На той момент вона була ідеальним керівником цього проекту. Але після виборів постало питання, що робити з цим проектом. Ухвалили: продовжувати. Створили ТОВ «Українські медіа-ресурси», засновником якого став Всеукраїнський громадський рух «Наша Україна». Почалася господарська діяльність, яка тривала протягом двох років. У результаті газета ввійшла до ніші газет середньої руки. І коли я приймав видання, у неї був тираж, що продавався, дві тисячі екземплярів. А коли ми почали закривати видання, його тираж досяг сорока тисяч. При жорсткій конкуренції на ринку і тому, що могла собі вона дозволити, це було непогано.

– Завдяки чому відбувся такий прорив?

– В першу чергу завдяки новому менеджменту, а також завдяки зусиллям творчого колективу. Крім того, нам допомагали різні люди. Якщо пам`ятаєте, два роки тому по всій Україні були розвішені біг-борди, що рекламували «Без цензури». Для нас це було абсолютно безкоштовно. Оксана Грязнова, одна з рекламістів, що мали відношення до президентського штабу, на своїх порожніх площинах розмістила цю рекламу. Але кілька місяців тому до цього проекту був втрачений інтерес з боку інвесторів.

– Чому?

– З чим це було зв`язано, я коментувати не хочу і не можу. Але щоб розкрутити газету, вийти в нуль, потрібно п`ять років. Газета ж «Без цензури» в нормальних господарських умовах існувала лише два роки. Природно, вона була збитковою, але динаміка виходу на нуль спостерігалася – це точно. Нам же не вистачило три роки. А потім стало зрозуміло, що газета так існувати не може. Я припинив її випуск. – То в яку ж копійку обходилася газета?

– Я б не хотів про це говорити, але скажу: її діяльність велася прозоро.

– Що ж, видання стало нікому не потрібне напередодні виборів до парламенту?

– Газета з 2005 року пішла в самостійне плавання, і вона жодним чином не була прив`язана ні до якої політичної структури. Так, вона сповідувала певні симпатії, але вона вже не була партійним виданням. Тепер ті структури, які підтримували нас, не можуть утримувати такі дорогі проекти, яким була газета «Без цензури».

– Вважаєте, «Без цензури» виконала своє завдання під час президентської кампанії?

– На етапі бойового листка – звичайно. Але сьогодні, в безцензурний час, робити безцензурну газету смішно.

– Ніхто не збирається її перекупити?

– Є засновники, які повинні ухвалити рішення з цього питання. А взагалі, наскільки я знаю, під час зустрічі з творчим колективом представник «Нашої України» запропонував викупити трудовому колективу пакет акцій і далі вести цю газету. Колектив ніяк не відреагував на це: дуже дороге задоволення.

– Сьогодні мені журналісти сказали, що нині з редакції газети вивозяться в невідомому напрямі різні документи, зокрема їхні трудові книжки. Чи це так?

– Кожен, хто звільняється на сьогоднішній день, одержить свої книжки, при цьому будуть дотримані всі необхідні процедури. А всі, хто не звільниться, мають спілкуватися з новим керівництвом, яке буде призначене для ліквідації підприємства або подальшого його розвитку. Наскільки я знаю, в штаті редакції перебувають ще сімнадцять осіб.

– А Ви особисто не збираєтеся утримувати цю газету?

– Я не великий інвестор, щоб робити це. Як щойно передам все майно і документацію на зберігання засновникам, відразу подам заяву на звільнення з посади генерального директора.

Антон Зікора