Головний редактор “Без цензури” заявила про закриття газети

Головний редактор “Без цензури” заявила про закриття газети

Коли газета була суто партійною, у Віктора Андрійовича була постійна колонка в нашій газеті... Мені особисто не відомо, хто є власником бренду “Без цензури”... У засновників зникло бажання далі розвивати проект... Інтерв’ю з Діаною Дуцик

Нещодавно пройшло повідомлення про припинення виходу газети “Без цензури”, яка традиційно пов’язувалася з партією “Народний союз “Наша Україна”. Газета була заснована у лютому 2003 року, відтоді пройшла низку реорганізацій. Останнім часом “Без цензури” виходила раз на тиждень, українською та російською мовою, “загальний тираж”, вказаний у вихідних даних, – 162000 примірників. Ми звернулися до головного редактора тижневика Діани Дуцик, яка створювала газету й незмінно керувала творчим колективом, з кількома запитаннями.

Діано, у пресі була інформація про конфлікт у газеті “Без цензури” та про припинення виходу газети. Чи буде відновлено випуск?

На сьогодні можна констатувати, що газета “Без цензури” припинила своє існування. Я сьогодні написала заяву про звільнення. Не могла цього зробити раніше, бо мала певну моральну відповідальність перед колективом. Оскільки конфлікт із засновником видання майже вичерпано, залишилися окремі юридичні моменти, я прийняла рішення піти. Генеральний директор підписав цю заяву.

Хто є засновниками газети?

Видавцем є ТОВ “Українські медіа-ресурси”, засновником ТОВ – Всеукраїнська громадська організація “Наша Україна”. Список засновників ВГО НУ був оприлюднений медіа-профспілкою, яка допомагала колективу вирішувати трудовий конфлікт. І за це я хочу їй дуже подякувати, так само, як і тим засобам масової інформації, які нас підтримали. Журналістська солідарність – все-таки велика сила. Ми, журналісти, повинні всі про це пам’ятати.

Чи крім тебе, хтось іще написав заяву про звільнення?

Я знаю, що це зробили кілька працівників редакції. Проте решта ще не визначилася. Усе залежатиме від того, яке рішення прийме правління ВГО НУ, яке має відбутися 17 серпня. Адже залишається без відповіді запитання, чи буде ліквідовуватися підприємство, як це відбуватиметься і що буде з брендом “Без цензури”. До речі, мені особисто не відомо, хто є його реальним власником. І я б хотіла звернутися публічно до ВГО “Наша Україна”: працівники мають отримати розрахунок і трудові книжки, усе має відбуватися цивілізовано. Я готова, незважаючи на те, що вже пішла з посади головного редактора, підтримати колектив у цьому процесі.

Наскільки відомо, газетою опікувався Роман Безсмертний. Чи не пов’язане припинення виходу газети з тим, що його по суті усунуто від партійного керівництва?

Я не раз коментувала це питання. Справді, Роман Петрович був одним із ініціаторів створення газети “Без цензури”. Але 2003 року, коли це відбувалося, до цього його зобов’язувала, як я розумію, його тодішня посада у блоці НУ. Тоді колектив не мав жодних претензій до Романа Безсмертного.

А тепер вони є?

Ні, їх немає і зараз, оскільки на сьогодні він не має жодного стосунку до цього медіа-проекту.

А хто зараз опікується ним у “Нашій Україні”?

Запитайте про це в генерального директора ТОВ “Український медіа-ресурси” Дениса Денисенка...

У твоєму голосі відчувається образа... Що відбулося в колективі?

Ні, в мене немає образи. Я лише шкодую за тим, що достатньо хороший проект закривається. Справді, газета мала серйозний потенціал для того, щоб розвиватися. Ми дійшли до певного рівня, і для того, щоб зробити якийсь прорив далі, газета потребувала певних інвестицій. У нас було дуже багато цікавих ідей, але, на жаль, як з’ясувалося, вони нікому не потрібні, так само, як і проект загалом, – крім колективу. Але я не шкодую, що працювала в цьому проекті, у нас була прекрасна команда. Окрім того, газета “Без цензури”, хто б там що не говорив, усе-таки відіграла свою позитивну роль у розвитку демократії. Думаю, що згодом, коли вляжуться всі емоції, я про це скажу більше – скажімо, у книжці.

Щодо конфлікту... Напруження в колективі наростало давно. Але вибухнув він після того, як минулого тижня генеральний директор заборонив друкувати черговий номер “Без цензури”. У цьому номері колектив вирішив попередити своїх читачів про те, що існують фінансові проблеми, і наступні номери газети можуть не вийти. На жаль, ми так і не змогли донести до наших передплатників та постійних читачів цю інформацію. Після цього колектив спільно з медіа-профспілкою почав переговори з видавцями газети щодо погашення заборгованості із зарплати й подальшої долі тижневика. Оскільки переговори йшли дуже важко, колектив вдався до публічних акцій протесту. У понеділок була проведена прес-конференція, на якій була оприлюднена відповідна інформація. Наступного дня, у вівторок, журналісти пікетувати з’їзд блоку “Нашої України – Народної самооборони”. У результаті Віктор Балога зустрівся з переговорною групою, яку обрав колектив.

І до чого домовилися?

Я не входила до переговорної групи, оскільки займала адміністративну посаду. Я можу лише сказати, що після цього була низка раундів переговорів із представниками засновників видання, у результаті яких заборгованість перед колективом погашена.

Чи пов’язане припинення виходу газети з внутрішнім конфліктом у колективі?

Ні, думаю, швидше це відсутність у засновників бажання далі розвивати цей проект.

Чи робили ви спробу зустрітися з партійним керівництвом “Нашої України”, оскільки в масовій свідомості газета так чи інакше пов’язувалася з НУ, а тусовка вважала її власне партійною газетою? 

У мене було кілька телефонних розмов, але я б не хотіла про це говорити, це буде некоректно... Щодо партійності... Так, справді, газета створювалася як суто партійний проект, але після того, як у 2005 році вона змінила засновника й видавця, ми зробили спробу вийти за рамки партійності. Можливо, це не до кінця вдалося, оскільки ми не проводили серйозного ребрендингу. Окрім того, ми ніколи не приховували свої політичні вподобання. Ми завжди підтримували демократичні, помаранчеві сили. Водночас надавали можливість висловитися іншій стороні також. І я добре знаю, що нас активно читали і в Партіїї регіонів, і комуністи, і соціалісти...

Наскільки пам’ятаю, активним дописувачем газети був Віктор Ющенко. Чи знає він про ваші нинішні проблеми?

Справді, свого часу, коли газета була суто партійною, у Віктора Андрійовича була постійна колонка в нашій газеті. Але наголошую, це було тоді, коли газета була партійною, а Віктор Ющенко був кандидатом у Президенти. Щодо нинішнього конфлікту колектив тижнів два тому написав офіційного листа кільком людям, у тому числі й Президентові.

Діано, газета називалася “Без цензури”. Чи її закриття не дасть приводу опонентам помаранчевих говорити про прихід цензури?

Я б не говорила про прихід цензури. Оскільки конфлікт довкола “Без цензури” є трудовим конфліктом, а не політичним. Якщо говорити загалом про ситуацію в наших медіа, то, на жаль, залишається ще дуже багато не вирішених проблем. І одна з ключових – це те, що нинішні медіавласники в більшості своїй бачать у медіапроектах не стільки бізнес-проекти, скільки інструменти впливу, і не обов’язково політичного, а й економічного також. У деяких європейських країнах законодавство забороняє власникові втручатися в редакційну політику, більше того, за це передбачена кримінальна відповідальність.

Думаю, нам до такого ще далеко. Нам би хоча б прийти до практики підписання колективних договорів з медіавласниками та оприлюднення різними засобами масової інформації своєї редакційної політики.

Розмовляв Володимир Ільченко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter