Віхи року. Серіал «Династія» у владі, заґратована Юля і регулярні парадокси

Заявлені реформи залишаються на папері, і бадьорі статистичні дані не відображають ані стан справ в економіці, ані настроїв більшості українців...

Рік, що минає, ознаменувався концентрацією влади в руках Віктора Януковича і демонстрацією його особистого ставлення до Юлії Тимошенко. Лідер опозиції опинилася за ґратами, а вчорашні союзники поспішно освоюють її політичний спадок. Заявлені реформи залишаються на папері, і бадьорі статистичні дані не відображають ані стан справ в економіці, ані настроїв більшості українців.

Запаморочення від успіхів

З одного боку, у Віктора Януковича вистачає приводів для радості - встановлений практично повний контроль над усіма гілками влади, які прийнято розрізняти в демократичному суспільстві. Уряд демонструє готовність реформувати все, на що президент вкаже, парламент поступово перестає бути місцем для дискусій, а ключові суди очолюють вихідці з Донбасу, який став кузнею кадрів для всіх рівнів системи державного управління. Найнебезпечніші з причини харизматичності опозиційні лідери сховані в Лук`янівському СІЗО. Ситуація у владі нагадує серіал «Династія», який на початку 90-х тріумфально пройшов по телепростору СНД: навколо Віктора Федоровича концентрується все більше людей, що мають моральне право і звичку називати його «дядько Вітя». Напевно, з цієї причини влада здається схожою на терикон - підноситься над навколишнім простором пагорб з відпрацьованої породи.

Відсутність назрілих кадрових перестановок в уряді (заміна померлого прем`єра АРК Василя Джарти його соратником Анатолієм Могильовим - до уваги не береться), реформи, суть яких співгромадянам не можуть втовкмачити високопоставлені і відмінно забезпечені чиновники, наростання соціальних протестів, якими все складніше управляти - ось відмінні риси внутрішньої політики України. Заарештовані шефи відомств Василь Волга і Володимир Галицький навряд чи зможуть переконати українців у невідворотності покарання за корупційні діяння. Боротьба з корупцією, як і раніше, нагадує війну з вітряками. Ось тільки в українських реаліях в атаку на них йде не благородний Дон Кіхот, а хитрий Санчо Панса.

Влада може записати собі в актив виборчий закон, що неабияк забруднив опозиціонерів, домовленість про створення зони вільної торгівлі з ЄС та СНД, ну і небажання повністю піддатися вмовлянням Росії на створення Митного союзу і передачу контролю над газотранспортною системою. Так, прем`єр-міністр Микола Азаров, рівняючись на підлеглих, накопичив мільйон гривень з пенсії, чим і спровокував, як видно, проведення пенсійної реформи. Нереалізована можливість домогтися просування шляхом євроінтеграції і переговори про постачання газу, що віддають абсурдом - показник невиразності розуміння національних інтересів тими, хто називає себе державною елітою.

ВОНА - це наше все!

Юлію Тимошенко не випадково називають головним політичним героєм року, що минає. З властивою їй наполегливістю Юлія Володимирівна вміло роздражнила державну репресивну машину, що вибухнула 7-річним вироком. Західна громадськість досі в шоці від дій української Феміди.

Опозиційні вожді насолоджуються роздвоєнням особистості: голосно вимагають звільнення Тимошенко і тихо тремтять від думки, що буде, якщо це відбудеться.

Опозиційні маневри не змогли подолати політичну апатію (навіть у кульмінаційні моменти на вулиці столиці виходило не більше 10 тисяч людей), зате породили тенденцію до узгодження політичних позицій супротивників режиму. Хоча Комітет опору диктатури нагадує аматорський драмгурток, узгодження тактики і вироблення загальної стратегії виглядають єдино можливими способами для опозиціонерів не загубитися на майбутніх парламентських виборах. Тимошенко ж залишиться серйозним фактором української політики, який постійно турбує владу і змушує бодай імітувати пошук шляхів виходу з перманентної політичної кризи.

Україна парадоксальна

Незалежній Україні в 2011 році виповнилося 20, і ювілей обійшовся без військового параду. У році, що минає, не тільки екс-прем`єр опинилася за ґратами, але і колишній президент Леонід Кучма побував під слідством. Зоряний час Миколи Мельниченка, утім, був недовгим - тепер невгамовний майор обіцяє «точкові ядерні удари по українській мафії» з Європи.

Юрій Луценко довів за допомогою голодування, що не збирається капітулювати, і відзначив річницю перебування в слідчому ізоляторі.

Син і племінник відомих «регіоналів» Роман Ландік вписав нові яскраві сторінки у «книгу слави» українських мажорів.

Колишній бютівець Олег Ляшко небезталанно пародіює Володимира Жириновського, забувши, що Україна - не Росія.

Віталій Кличко збирається у велику політику, розриваючись між участю у парламентських виборах і майбутньою битвою за посаду мера, на яке претендує і президентський намісник у Києві Олександр Попов, який приміряв образ «міцного господарника».

Олесь Довгий, який поступився Галині Герезі постом секретаря Київради, підгортає електорат столичного Лівобережжя з прицілом на майбутні парламентські вибори.

 Євген Магда

УНІАН в Google News