Путін має намір повернути собі владу, але вже без всенародної любові

«Те, що зараз відбувається в Росії, – і є революція, яка почалася 5 грудня 2011 року. І вона проходить досить успішно. Влада ця, в масовій думці, не має права на існування..»

«Те, що зараз відбувається в Росії, – і є революція, яка почалася 5 грудня 2011 року. І вона проходить досить успішно. Влада ця, в масовій думці, не має права на існування.»

Російська машина влади робить усе можливе, щоб забезпечити повернення Володимира Путіна в крісло президента Росії. Але тріумфальним такий політичний «камбек» навряд чи буде. До свого фактично четвертого терміну біля стерна країни (два – президентських, один – прем`єрський)  Володимир Путін прийшов на тлі масових протестних настроїв. Росіяни втомилися бачити в ньому беззмінного «національного лідера» і хочуть змін.

До дня «Х» залишився рівно місяць: 4 березня в Росії відбудуться президентські вибори. Кандидатові №1 Володимиру Путіну опонуватимуть ті самі «думські пенсіонери»: комуніст Геннадій Зюганов, «син юриста», ексцентричний глава ЛДРП Володимир Жириновський і  лідер формально опозиційної партії «Справедлива Росія» Сергій Міронов. Новою особою у передвиборних перегонах став тільки один – російський мільярдер Михайло Прохоров, що прославився гулянками в Куршавелі і недавньою пропозицією збільшити трудовий тиждень.

Сьогодні очевидно, і це підтверджують соціологічні опитування, що Володимир Путін таки стане президентом РФ.

Проте після виборів у Держдуму 4 грудня Росія і росіяни стали іншими. Вони показали, що їм небайдужа доля країни і те, хто ними керуватиме. Підтвердженням цьому стали опозиційні мітинги, що вже увійшли в історію, на Чистих Прудах, Болотній площі і проспекті Сахарова в Москві, які відбулися в грудні після оголошення результатів парламентських виборів. Хвиля протесту охопила багато міст і сіл Росії, коли десятки тисяч росіян вийшли на вулиці, протестуючи проти фальсифікації результатів виборів.

У «болотяної опозиції», як її тепер називає влада, з`явився навіть свій символ – білі стрічки. І сьогодні вони наповнені майже таким же сенсом, як і помаранчеві стрічки в Україні 2004-го року. Як би Володимр Путін не лякав росіян жахами Помаранчевої революції, яку, за його словами, російські опозиціонери переносять з України до Росії, терпіння багатьох луснуло. Люди втомилися від корупції, безправ`я, свавілля чиновників. Багато хто вже не вірить в обіцянки Путіна, риторично запитуючи: що йому заважало зробити все обіцяне за 12 років керівництва країною?

Російська влада довго вдавала, що не помічає масових мітингів невдоволених, але тепер на зниження протестної хвилі кинуто важку артилерію: державний апарат, PR-технології і нові обіцянки. До агітації за владу підключили навіть церкву. Російський патріарх Кирил, розписуючись за всіх християн країни, заявив, що істинно віруючі люди «не виходять на демонстрації», а моляться «у тиші монастирів, в келіях, вдома». Тим самим він закликав численну паству не ставати учасниками протестного руху проти Путіна.

Максим Шевченко

Цю думку активно просувають і в «рунеті», який став каталізатором, місцем спілкування і збору російської опозиції. Наприклад, телеведучий Першого російського каналу Максим Шевченко, відомий пропагандист курсу Кремля, презентував громадянський рух «Остальная Россия», покликаний, за його словами, захищати росіян, інтереси яких не були представлені на мітингах протесту. На його думку, виступи проти кандидата в президенти РФ Володимира Путіна показали, що є «одна Росія», на яку претендують їх учасники, і є «решта Росії», де проживає більше 100 млн. осіб. Та, «решта Росії», упевнений Шевченко, не хоче підкорятися групі чисельністю навіть у кілька десятків тисяч людей і не розуміє, чому їм повинні диктувати свою волю. Але ініціатива не отримала поки особливої підтримки: сторіночка «Остальная Россия» в Facebook подобається поки трохи більше 135 особам.

За неофіційними даними, для «роботи» з ліберальним, невдоволеним електоратом влада делегувала екс-міністра фінансів, друга Путіна Олексія Кудріна. Він уже встиг покритикувати владу і навіть виступив на мітингу незгодних на проспекті Сахарова в грудні.

Втім, на головну підтримку невдоволеного середнього класу розраховує мільярдер Михайло Прохоров, який для цього, власне, і висувається в президенти. Виборців із лівими поглядами відвести за собою повинен Геннадій Зюганов (дивно, але навіть «Лівий фронт», який ще недавно організовував мітинги на Тріумфальній площі, підписав угоду на його підтримку). А ось правий і націоналістичний електорат може легко відійти до Жириновського, що активно експлуатує «російську ідею».

Але найоригінальнішим прийомом антиопозиційної пропаганди в Росії стала поява безкоштовної газети  «Не дай Бог». Вона повинна «просвітити» росіян щодо того, що відбудеться з країною, якщо – не дай Боже – Путін не повернеться на президентський пост. Найцікавіше, що цей проект уже колись видавався в Росії. У 90-х роках він з`явився на підтримку Єльцина як противага його головному конкурентові, комуністу Зюганову. Сьогодні ж головне завдання влади, як і вищеназваної газети, зовсім інше – не допустити до керма країни нових людей,  залякати жахами можливих змін у разі приходу опозиції. У хід йдуть навіть не зовсім законні способи дискредитації опозиціонерів. Не так давно російський портал Life News поширив записи телефонних розмов Бориса Нємцова, де він не в надто приємній формі висловлювався проти інших організаторів протестних акцій. Серед широких мас активно створюється образ  москвичів-опозиціонерів, що «заїлися», далеких від сподівань народу. Грунт, треба визнати, вдячний: столицю Росії в регіонах відверто неполюбляють – як мінімум, за акумуляцію всіх фінансових ресурсів. Вуличний рух московських лібералів та інтелігентів, які склали кістяк «Болотної», показують як роз`єднаний і нездатний домовлятися. Старий принцип – розділяй і володарюй!

В піку ході «За чесні вибори», яка відбудеться найближчої суботи 4 лютого, прихильники Путіна проводять свій 30-тисячний мітинг на його підтримку. Акція пройде на Уклінній горі під гаслами: «Розвалу країни – ні!», «Не хочемо повернення 90-х!», «Нам є, що захищати!»

Тим часом опозиційна хода цієї суботи, за рішенням оргкомітету, складатиметься з чотирьох колон: загальногромадянської, «колони лібералів», «колони націоналістів» і «колони соціалістів». Всі вони підуть центром Москви разом, хоч і представляють інтереси людей різних політичних поглядів. Але біда протестного руху в іншому. У них немає по-справжньому впливових і авторитетних лідерів, а ті, хто претендує на цю роль, або непопулярні, або дискредитовані в очах громадської думки своєю політичною історією (за виключенням хіба що Олексія Навального, який придумав Інтернет-мем «Єдина Росія» – партія шахраїв і злодіїв»).

За оцінками російським експертів,  з цієї причини можливий спад протестної активності. До того ж у країні люті морози, які не розташовують до вуличних акцій. Але ближче до виборів протести можуть знову вирости.

- Це добре помітно з дуже негативної, роздратованої реакції суспільства на так звані програмні статті Путіна. Їх ніхто не бажає обговорювати, і одна згадка викликає роздратування, - вважає російський політолог Валерій Соловей. - Є така фраза в Євангелії: «Хіба може що-небудь хороше прийти в січні?» Хіба може що-небудь хороше йти від Путіна. Це суспільний настрій, що переважає. Ці настрої рано чи пізно виллються в дії.

На думку експерта, еліта розуміє, що епоха Путіна добігає кінця, і вони шукають собі місце в післяпутінській епосі.

- Те, що зараз відбувається в Росії, – і є революція, яка почалася 5 грудня 2011 року. І вона проходить досить успішно, тому що моральна делегітимація влади має вже майже тотальний характер. Суспільство вважає владу неправедною, влада ця, в масовій думці, не має права на існування, - резюмує настрої в російському суспільстві політолог.

Роман Цимбалюк, власний кореспондент УНІАН у РФ