Михайло Гончар: Росія готує Україні нову пастку - нафтову

Росія вважає азербайджано-українську співпрацю загрозою своїм інтересам. Її нафтові компанії здійснюють активну експансію в Європу, прибираючи до рук нафтопереробку та блокуючи рух альтернативних нафтових потоків...

У середині лютого ЗМІ облетіла новина: російська АК «Транснефть» планує сполучити дві гілки нафтопровідної системи «Дружба» на території Центральної Європи і обійти «ненадійну» України.  Про нову нафтову інтригу Росії ми попросили розповісти директора енергетичних програм центру «НОМОС», колишнього заступника голови правління ВАТ «Укртранснафта» Михайла Гончара.

Михайле Михайловичу, у чому суть нового нафтового проекту?

Це не проект, це – думки вголос. Генеральний замисел полягає у тому, щоб північна гілка «Дружби», яка йде через Білорусь та Польщу до Східної Німеччини, була сполучена з південною гілкою, яка проходить Україною та Словаччиною до Чехії. Нагадаю, що обидві гілки «Дружби» є частиною трансконтинентальної нафтотранспортної системи, яка існує ще з 60-х років. Замисел росіян – збудувати інтерконектор по території Німеччини  та Чехії. 

Чи на обох кінцях нафтових труб є НПЗ, що завантажуються російською нафтою? 

Так. На кінці північної гілки «Дружби» знаходяться 2 східнонімецькі НПЗ у Шведті та Шпергау. На кінці південної – чеський НПЗ в Літвінові. Ці НПЗ традиційно з комуністичних часів працюють на російській експортній суміші. 

Чим пояснюють необхідність проекту та чим він небезпечний для України?

Російська сторона невдоволена намірами України та Азербайджану використовувати нафтопроводи «Одеса – Броди» та «Дружба» для прокачування азербайджанської нафти до НПЗ країн Центральної Європи, і зокрема, до Чехії. Це ніби то може призвести до збоїв у роботі південної гілки «Дружби», оскільки через неї російська нафта постачається до Угорщини, Словаччини та Чехії. Тож, за версією топ-менеджера «Транснефти», щоб не допустити збоїв із постачанням нафти на НПЗ країн Центральної Європи, компанія хоче збудувати інтерконектор, щоб певні обсяги нафти могли бути подані на ці НПЗ з північної гілки. Себто, реалізація подібного проекту загрожує зменшенням обсягів транзиту через Україну та Словаччину.  

Хіба Транснефть потягне таке будівництво? Це ж не Газпром.

«Транснефть» давно змагається з «Газпромом» в частині будівництва «відкатопроводів». Достатньо згадати далекосхідні проекти ВСТО. Але в Європі у неї не було нагоди реалізувати якийсь більш-менш масштабний проект. Проштовхуваний з 1992 року Бургас –Александруполіс минулого року зазнав остаточного краху. Тому виникає необхідність якоїсь нової ідеї для Європи. От вона і була артикульована. Проте, насправді, виглядає поки що примарною і є блефом. Сама по собі «Транснефть» не зможе реалізувати подібний проект без згоди Німеччини та Чехії. Це ж не Балтійська трубопровідна система, де будівництво здійснюється виключно на території Росії. БТС-1 та БТС-2 були офіційно визначені в якості пріоритетів.

У цьому плані слід взяти до уваги, що 31 січня 2011 року в «Транснефти» була розглянута Програма стратегічного розвитку компанії на період до 2020 року. Там достатньо чітко визначені пріоритети, у тому числі, в реалізації тих чи інших трубопровідних проектів. Жодної згадки про те, що «Транснефть»  відносить до числа своїх пріоритетів будівництво якихось трубопроводів в Центральній і Західній Європі, там і близько нема. Заяви про подібний проект - це створення психологічного тиску, як на українську сторону, так і на чеську. Ідея будівництва інтерконектору між Чехією та Німеччиною (Літвінов - Шпергау) не нова. Вона належить чеській нафтотранспортній компанії МЕРО. Втім, чехи мали зовсім інше бачення цього проекту. Це був проект, спрямований на убезпечення Чехії від політики закручування «нафтового крана» Росією. Варто пригадати, що у липні 2008 року стався прецедент обмеження постачання нафти з РФ до Чехії після прийняття рішення Прагою на користь розгортання американської системи ПРО в Європі. Також Чехія не залишила поза увагою і будівництво «Транснефтью» БТС-2, яка в подальшому може служити механізмом перерозподілу не тільки нафтових потоків, але й нафтопереробних активів у Центральній Європі. Відповідно до викликів, інтерконектор Літвінов – Шпергау мав би стати продовженням маршруту Трієст – Інгольштадт – Кралупи – Літвінов та забезпечити постачання нафти з альтернативних джерел.

Тобто,  чеська компанія планувала будівництво такого собі короткого внутрішнього європейського нафтогону, але в в жодному випадку не планувала залучати Росію, правильно я розумію?

Так. Наприклад, у випадку непорозумінь Росії з Білоруссю, або під час російсько-українських суперечок, Чехія змогла би забезпечити необхідні постачання, як для НПЗ в Літвінові, так і, частково, до неподалік розташованого НПЗ «Льойна» у Шпергау, використовуючи маршрут Трієст – Інгольштадт – Кралупи – Літвінов – Шпергау. При цьому з Середземного моря могли би постачатись будь-які сорти нафти, включно з російською експортною сумішшю.  Те, що зараз озвучив топ-менеджер «Транснефти», абсолютно не вписується у запропоновану чеською стороною модель. Проте це відповідає інтересам іншої російської державної компанії – «Роснефть», провідної нафтовидобувної компанії Росії, яка у цій історії є поки що замовчуваною фігурою. Минулого року вона набула прав власності в чотирьох НПЗ на території Німеччини, викупивши пакети акцій, що належали венесуельській «Petroleos de Venezuela». Банкрутство одного з найбільших європейських нафтопереробних холдингів швейцарського «Petroplus Holdings AG» відкриває перед «Роснефтью» можливість придбання НПЗ в Інгольштадті потужністю 5 млн. тонн на півдні Німеччини неподалік чеського кордону. Цей НПЗ дуже зручно розташований щодо існуючих трубопровідних магістралей. З урахуванням цього можна зрозуміти прихований намір Роснефти забезпечити постачання власної нафти безпосередньо на цей баварський НПЗ  через існуючу південну гілку «Дружби» та нафтопроводом Інгольштадт – Кралупи – Літвінов (ІКЛ), реверсувавши його на ділянці від Кралуп до Інгольштадту. От це і може стати генеральним замислом росіян у випадку, якщо «Роснефть» вирішить придбати НПЗ. Не примарний трубопровід Шпергау – Літвінов, а реверс чеського нафтопроводу ІКЛ, що забезпечить «Роснефти» прямий маршрут постачань її нафти до НПЗ не тільки в Інгольштадті, але й у сусідньому Фогбурзі, де вона вже є співвласником НПЗ, що належав раніше Petroleos de Venezuela. Це дасть можливість «Роснефти» витіснити казахстанську та азербайджанську нафту.

Михайле Михайловичу, а вам не здається, що росіяни - молодці? Купили нафтопереробку в Європі та хочуть постачати туди свою нафту? Який тут негатив для України?

Так, їх можна привітати з успішними придбаннями в Європі, але при цьому слід враховувати деякі нюанси. Поява росіян в якості власників в Інгольштадті здатна змінити усталені нафтові потоки. НПЗ в Інгольштадті ніколи не забезпечувався нафтою з «Дружби», він отримував через Трієст та Трансальпійський нафтопровід (ТАЛ) з Середземного моря. Росіяни неодноразово, ще з часів ЮКОСу, пропонували чехам  реверсувати нафтопровід ІКЛ, щоб постачати на обидва НПЗ (і в Кралупах, і в Інгольштадті) російську нафту через південну гілку «Дружбу», тобто через Україну та Словаччину. Але чехи відмовляли росіянам у цьому, безперечно, комерційно вигідному для МЕРО проекті, акцентуючи увагу, що ІКЛ є диверсифікаційним проектом, а відтак і проектом енергетичної безпеки Чеської республіки. І такий статус ІКЛ не підлягає перегляду. Проте, зараз ситуація може зазнати змін. Якщо Роснефть придбає НПЗ в Інгольштадті, вона буде зацікавлена у тому, щоб перевести його на постачання власної нафти через південну Дружбу та реверс ІКЛ. Таке постачання в умовах низької маржі нафтопереробки в Західній Європі є найбільш вигідним та більш дешевим, аніж комбіноване танкерно-трубопровідне через Трієст та ТАЛ.

І тут виникає конфлікт інтересів з Азербайджаном, Словаччиною, Україною, а  також і ТАЛом. Інтерес означеної трійки країн полягає у тому, щоб забезпечити постачання азербайджанської нафти транзитом через Україну та Словаччину до Чехії, а в подальшому, не виключено, також що й до НПЗ в Інгольштадті, якщо б його власником, наприклад, стала Державна нафтова компанія Азербайджанської Республіки (ДНКАР). Впродовж останніх років вона займається «полюванням» на нафтопереробні активи в Європі. І активи «Petroplus» також потрапили в поле уваги ДНКАР.

Тобто, якщо в нафтопровідну систему Чехії та нафтопереробку Німеччини увійдуть росіяни, то ми не зможемо прокачувати туди азербайджанську нафту?

Російська сторона вважає азербайджано-українську співпрацю загрозою своїм інтересам. І тому озвучення ідеї про інтерконектор Шпергау - Літвінов - це спроба створити певний психологічний тиск на українську сторону, щоб зірвати попередні домовленості між ДНКАР та її партнерами в Європі, зокрема, з українськими, словацькими, польськими та чеськими компаніями. Не виключено, що росіяни пропонуватимуть збільшення обсягів прокачування російської нафти в напрямку Центральної Європи транзитом через південну «Дружбу» до південної Німеччини. Така пропозиція, на перший погляд, видається вигідною. Бо це означає збільшення обсягів постачання через недовантажену південну «Дружбу». Проте за цією комерційною привабливістю може приховуватися пастка подальшого перерозподілу власності у нафтопереробці країн Центральної Європи на користь росіян. Окрім заводів в Німечччині, у цьому регіоні є й інші НПЗ, куди постачається російська нафта, але володіють якими не російські власники. Можна передбачити, що наступними об’єктами експансії стануть активи польського нафтопереробного холдингу «Орлен» на території Чехії. А це три НПЗ у Кралупах, Літвінові та ще один невеликий у Пардубіце.

Росіяни через «Транснефть» можуть розіграти нехитру комбінацію: або згода України, Словаччини та Чехії на розширене використання південної «Дружби» для транзиту російської нафти на південь Німеччини, що тягне відмову від використання південної «Дружби» та «Одеса – Броди» для азербайджанської сировини, або у випадку відхилення такої пропозиції буде розглядатись проект будівництва інтерконектора Шпергау – Літвінов для постачання через північну гілку «Дружби». За такого підходу у програші може опинитися чеська сторона. Бо їй доведеться реверсувати нафтопровід ІКЛ, як свого часу Україна реверсувала «Одеса – Броди», що фактично, означатиме позбутися можливості отримувати нафту з незалежних від Росії джерел.

Російська сторона намагатиметься переформатувати нафтові потоки, по мірі того, як «Роснефть» набуває власності на НПЗ  на території країн Західної Європи. Невипадково навіть деякі російські експерти вказують на те, що за цими комерційними придбаннями стоять «геополітичні міркування».

Повертаючись до нафтопроводу, який нібито може “обійти” Україну з її транзитним потужностями. Чого ж він так дорого коштує - 3 мільярди євро? Які наслідки усе це матиме для України?

Є підстави вважати, що російська «Транснефть» розглядає, на відміну від «Роснефти», більш масштабний проект, який поки що є тільки задумом. Вона хоче на базі існуючих ділянок нафтотранспортної інфраструктури по території східної частини Німеччини створити новий маршрут для постачання російської нафти в Центральну Європу та південну Німеччину аж з Балтійського моря. З використанням можливостей новоствореної системи БТС-2 в РФ та терміналу в порту Росток і трубопроводу «Росток – Шведт» у східній Німеччині, які німці модернізували та розширили. З урахуванням цього цифра в 3 мільярди євро виглядає занадто надмірною як для 120-кілометрового інтерконектору «Шпергау-Літвінов» (25 мільйонів євро за один кілометр траси -  це «відкатопровід», який і не снився Газпрому). Але з урахуванням того, що топ-менеджер «Транснефти» говорив про 300-км нафтопровід, то уявляється, що він мав на увазі відтинок Шведт – Шпергау – Літвінов завдовжки близько 360 км в трасі існуючого трубопроводу.  Такий варіант може стати реальним, якщо Білорусь приватизує на користь «Транснефти» свої нафтопроводи, про можливість чого вже заговорили в Мінську (Бацька після газової капітуляції зараз дуже зговірливий).

Проте, попри амбітні задуми ці варіанти є малореальними з точки зору згоди Німеччини на будівництва нових нафтопроводів. Нафтопровід на відміну від газопроводу є об`єктом з більш високим рівнем екологічної небезпеки. Враховуючи, що Німеччина - країна з чи не найвищими у Європі екологічними вимогами, то шанси, що висловлені топ- менеджером «Транснефти» «думки вголос» стануть проектом російсько-німецького нафтового партнерства – незначні. Хіба що, з часом, знайдуть «нафтового Шрьодера», який подібно до «газового» пролобіює проект в коридорах влади в Берліні та столицях німецьких земель.

А от пресинг, з яким доведеться зіштовхуватись Азербайджану, Україні, Словаччині та Чехії у випадку придбання «Роснефтью» НПЗ в Інгольштадті,  виглядає реальним. Також, несолодко доведеться і польському концерну «Орлен», що є мажоритарним власником чеської нафтопереробки. Росіяни тиснутимуть на поляків з тим, щоб отримати їх згоду на продаж пакету акцій в руки «Роснефти». Отже, комерційна оборудка щодо НПЗ в Інгольштадті може спричини своєрідний «ефект доміно» в Європі, яка відкриє «зелений коридор» для російських державних компаній «Роснефть» та «Транснефть» і ввімкне «червоне світло» для ДНКАР , підірве позиції австрійської OMV в регіоні.  Як наслідок – українсько-азербайджанська співпраця в нафтовій сфері буде локалізована лише українським ринком з мізерними обсягами постачань, а транзит каспійської нафти до ЄС через Україну та Словаччину може бути заблокований. ДНКАР, враховуючи притаманну їй лякливість, швидше за все, остережеться конкурувати за спадок  «Petroplus» в Німеччині і обмежиться швейцарським НПЗ в Крессьє. Не факт, що і Чехія, яка твердо відкидала пропозиції росіян протягом минулого десятиліття, зможе встояти під подвійним пресингом з боку Росії та Німеччини. Європейська Комісія швидше за все вмиє руки в цій ситуації, пославшись на те, що це виходить за межі її мандату.

Розмовляла Лана Самохвалова