Закон про реорганізацію Нафтогазу як перший крок до відчуження ГТС

Неотримання труби у власність не заперечує можливості нею управляти з подальшим блокуваням реверсного “європейського”напрямку використання нашого трубопроводу…

Неотримання труби у власність не заперечує можливості нею управляти з подальшим блокуваням реверсного “європейського”напрямку використання нашого трубопроводу…

Позавчора в парламенті у першому читанні прийняли закон Юрія Кармазіна«Про внесення змін до Закону України «Про трубопровідний транспорт» (щодо реформування нафтогазового комплексу). За цим документом, Кабінету міністрів дозволяється реорганізовувати національну компанію «Нафтогаз України». Газотранспортна система України, управління якої здійснює Укртрансгаз (підрозділ Нафтогазу) був чимось на кшталт однієї з останніх барикад української державності. Труба, якою Росія постачає до Європи газ, отримала величезну кількість “епітетів”. Російська влада безкінечно нагадує Україні, що якщо вона не поділиться нею правом власності на свою ГТС “стару зношену трубу, то вона остаточно перетвориться на металобрухт”. Українські експерти та опозиція кажуть, що наша труба не гірша, ніж її частина на російській території та люб`язно малюють картини, як у випадку приватизації ГТС російські воєнізовані підрозділи Газпрому патрулюватимуть об`єкти колись української магістральної труби.

Поки що в Україні діє закон “Про трубопровідний транспорт”, який забороняє продаж магістральної труби. Але у вівторок після недовгих дискусій був проголосований інший закон на цю тему. У ньому заборона на відчуження трубопровідного транспорту нібито зберігається. Водночас Кабміну дозволяється реорганізовувати Нафтогаз України. Чи означає прийняття законопроекту початок приватизації ГТС? Про це ми запитали експертів.

Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру “Номос”:

КОНСОРЦІУМ – ЦЕ ПОЗАВЧОРАШНІЙ ДЕНЬ ДЛЯ НАФТОГАЗОВОГО СЕКТОРА

Апокаліптичної картини з прийнятого законопроекту малювати не варто. Але цей законопроект – чергова спроба вийти на приватизацію основних активів Нафтогазу. Тут мова йде не стільки про контроль над ГТС, скільки про видобувні активи Нафтогазу. Тобто всі концентрують свою увагу якраз на ГТС. Але, звичайно, навіть коли законопроект стане законом, з нього ще автоматично нічого такого трагічного не випливає. У будь-якому випадку відчуження труби буде робитися поступово, але питання інтересу провідних олігархічних груп достатньо легко прораховується. Якщо ми поглянемо на структуру Нафтогазу, там є провідні активи: Укргазвидобування, Укрнафта та Чорноморнафтогаз. Це те, що цікавить три потужних групи олігархічного сектора України. Відповідно, вони мають монопольні позиції в тому чи іншому секторі енергетики. Якщо ми подивимося на стан речей, то простежуються чинники інтересу з боку цих трьох груп до трьох провідних активів Нафтогазу. Можливо, тому вони вважають, що зараз оптимальний період легітимізувати статус. Що стосується ГТС, то кожен з олігархів десь у мріях хотів би її контролювати. Але кожен розуміє, що той, хто контролює ГТС, той контролює доступ до промислових активів. І своїх груп, і інших груп, тому передавати цей контроль у чиїсь одні руки, наприклад, руки Фірташа (який має лояльний менеджмент в Укртрансгазі) – це дуже небажано для інших гравців олігархічного поля і смерті подібно, якщо передати це в руки Газпрому. Тому в принципі нічийний статус ГТС влаштовував би основних гравців на внутрішньому олігархічному полі.

Проте, влада, виходячи з її картини світу, вважає, що за рахунок передачі частини прав з контролю ГТС російській стороні зможе вивести нові ціни газу. І в цьому контексті намагається зреалізувати варіант так званого консорціуму. Немає остаточного варіанта рішення. Українська сторона може створювати різні моделі, схеми, бачення, як може працювати консорціум. Але не факт, що російська сторона це сприйме. Бо ми знаємо позицію російської сторони — поглинання. Принципи діяльності Газпрому – не якійсь там братні чи паритетні розподіли, а поглинання. Навіть у тому випадку, якщо відбудеться варіант консорціуму 50 на 50, то це все рівно завершиться поглинанням. Це слугує якимось стримуючим чинником. Очевидно, що зараз ведеться певна ситуативна гра, щоб показати російській стороні, що є “добрі” наміри. Але не факт, що вони здійсняться. Українська сторона придумала формулу Митного союзу “3+1”. Але як не розхвалювали цю формулу, російська сторона її не сприймає. Тому в даному випадку важливо йти тим шляхом, яким свого часу пішла Словаччина. Уряд прийняв рішення про приватизацію 49% Словацької національної газової компанії. Вони запропонували це, запросивши до приватизації провідних гравців газового ринку Європи до участі в цій приватизації. Зголосилися німці, французи та росіяни. Рургаз, Газ де Франс та Газпром. Але Газпром потім відмовився, бо був ображений тим, що йому дістанеться пакет на рівні з іншими. Тобто 16,7%. Він вибув з гри, але уряд Словаччини не підлаштовувався під забаганки Газпрому. Він завершив цей процес, і 49% Словацької компанії був приватизований двома компаніями. Такий статус кампанія має місце й понині. Якщо українська сторона все робитиме під забаганки Газпрому, то це закінчиться крахом. Тому в будь-якому випадку, якщо мова йде про варіант створення консорціуму, то в жодному випадку це не повинен бути двосторонній російсько-український консорціум. Хоча сама ідея консорціуму – це ідея позовачорашнього дня. Вона зараз уже так працювати не буде. Треба зробити інше. Зробити нормальну реформу нафтогазового сектора та прозоре функціонування газотранспортної системи та системи підземних сховищ газу. І виконувати зобов`язання в рамках договору Енергетичного товариства. А не чекати манни небесної з Газпрому та всіляко танцювати навколо нього, намагатися задобрити Газпром та російську газократію в цілому. Це хибний шлях, на якому спотикалися два попередніх президента, багато прем`єрів, які зрештою вели в нікуди.

Сергій Дяченко, експерт з енергетичних програм Центру Разумкова:

У ЗАКОНОПРОЕКТІ Є МОМЕНТИ, ЯКІ ДОЗВОЛЯТЬ ОБІЙТИ МОРАТОРІЙ

Законопроект Кармазіна складається з двох частин. З одного боку, він дає можливість Кабміну реформувати галузь, з іншого боку, накладає мораторій на операції із ГТС. Але в законопроекті є хитрі моменти, які дозволять обійти мораторій. Тобто з ГТС нічого зробити неможливо, він на балансі НАК. Але ніхто не завадить змінювати статус Укртрансгазу. Ну, залишиться мережа державною. Але якщо приватизувати Укртрансгаз, то це дозволить керувати газовою мережею. Так, до речі, відбувається із облгазами. Я вважаю, що ГТС повинна залишатися в державній власності. Звичайно, законопроект Кармазіна полегшує Кабміну питання реформування. Але варто пам`ятати: у нас в енергетиці залишилися два ключових активи, атомні станції та ГТС. Їхня корпоратизація – це перший крок до приватизації. Навіть якщо будуть брати участь у цій приватизації українські суб`єкти, то ніхто не завадить потім перепродати їх.

Звичайно, реформувати сектор потрібно, але це повинно бути зважене рішення на підставі рішення РНБО, на підставі окремого закону. А можливо, навіть референдуму, якщо йдеться про приватизацію атомних станцій.

Олександр Тодійчук, директор енергетичного Q-клубу:

ЗАКОНОПРОЕКТ КАРМАЗІНА НЕ ЗАКРИВ МОЖЛИВОСТІ ОТРИМАТИ РФ КОНТРОЛЬ НАД НАШОЮ ГТС

Я, наприклад, не впевнений, що цей закон слід було приймати. Є закон “Про трубопровідний транспорт”, який забороняє приватизацію стратегічних об`єкітв. Цей законопроект Кармазіна, нібито бажаючи зберегти активи як державну власність у рамках так званих реорганізацій, насправді ускладнив отримання контролю над об`єктами Нафтогазу. Ускладнив. Бо щоб контролювати об`єкт, не обов`язково мати його у власності, його досить отримати в управління. І коли ви звернете увагу, то останнім часом якраз більше говорять про консорціум з управління.

Що таке право управління? Наприклад, я можу на автомобілі і добро, і зло робити, і не обов`язково цей автомобіль може належати мені. Тому я вчора попередив усіх, що швидше за все через два тижні на друге читання «Регіони» винесуть поправки, які полегшать приватизацію. Але опозиції необхідно застрахувати себе від таких умов управління трубою, за яких інша сторона може заблокувати, скажімо, можливість реверсного використання

трубопроводу. Зараз дуже багато кажуть про реверсне використання українського трубопроводу з тим, щоб купувати дешевий газ у Європі. І Євросоюз дуже багато досяг, об`єднуючи свої газотранспортні системи так званими інтерконекторами, будуючи все нові та нові термінали зрідженого газу по периметру. Тож Україні було б досить вигідно просто інтегруватися до цієї майже єдиної системи, яка працює в різних напрямках. Я впевнений, що влітку є можливість купувати більш дешевий газ на спотовому ринку. Оскільки Європа ще не створила необхідної кількості підземних сховищ улітку, є надлишок пропозиції газу, що спричиняє зниження ціни. Тож Україна могла б у літній період наповнювати свої підземні сховища дешевим газом та взимку його використовувати. Для цього можна використати лише частину українських трубопроводів, які утворюють коридори між Росією та ЄС. Як правило, ці трубопроводи багатониткові або багатотрубні. Україна могла б якусь кількість труб, не заважаючи транзиту російського газу до ЄС, використати для реверсу. Тим більше Росія вже заявила, що українська ГТС ніколи не буде наповнена на 100 відсотків, тож іде лише зменшення завантаження. І знову ж таки, навіть Білорусь яка віддала свою ГТС, не отримала гарантій завантаження своєї труби. Бо РФ сказала, що і Білорусь, і Україна, і Польща будуть отримувати все менше газу, акценти робитимуться на Північний та Південний потік. Тож навіть передача трубопроводу іншій державі не гарантуватимуть їй завантаження російським газом.

Але головна моя думка — неотримання труби у власність не означає неотримання можливості нею управляти із подальшим блокуваням реверсного “європейського”напрямку використання нашого трубопроводу. Законопроект Кармазіна не закрив можливості отримати контроль над нашою ГТС іншій державі.

Опитувала Маша Міщенко

УНІАН в Google News