Вибори Уповноваженого з прав людини: як довго ще триватиме Карпачова
Вибори Уповноваженого з прав людини: як довго ще триватиме Карпачова

Вибори Уповноваженого з прав людини: як довго ще триватиме Карпачова

16:15, 02.04.2012
23 хв.

Важко здобутий статус незалежності омбудсман власноруч поклала під ноги Партії регіонів, але нині між Банковою та Карпачовою пробігла чорна кішка.

14 років тому, на шостому році незалежності, наша держава декорувала свій фасад посадою Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Тоді, на тлі тотального невиконання Україною зобов’язань, узятих нею при вступі до Ради Європи, запровадження посади Уповноваженого мало засвідчити, що держава таки поділяє цінності Ради Європи: визнає верховенство права і гарантує забезпечення основних прав і свобод людини.

Як це починалося

Відео дня

Першому омбудсману довелося дуже нелегко. Адже в країнах західної цивілізації, на відміну від України, інститут омбудсмана створювався на базі принципу верховенства права за наявності доброї волі держави не на словах, а на ділі реалізувати свою головну функцію – захист прав людини. Призначаючи омбудсмана, тамтешня влада була готова приймати його допомогу, прислухатися до рекомендацій і вживати заходи покращення стану дотримання прав людини. У таких умовах омбудсману було набагато легше відігравати роль посередника в конфлікті між особою і державою.

В Україні все було не так.

Твердження статті 3 Конституції про те, що захист прав людини є головним обов’язком держави було і залишається пустопорожньою декларацією.

 В умовах, коли держава виступає головним порушником прав людини та не виявляє політичної волі покласти край своєму свавіллю, її правосуддя є інквізиторським, а до інституції позасудового захисту прав людини влада ставиться не інакше, як до фрези на власному фронтоні. Зрозуміло, що в таких умовах діяльність омбудсмана перетворювалася на сізіфову працю.

Та завдяки неймовірним зусиллям першого українського омбудсмана, попри вкрай несприятливі умови, сьогодні ми впевнено можемо констатувати, що інституція таки відбулася.

Уже у перші роки перебування на посаді, омбудсман, не маючи жодних важелів адміністративного чи будь-якого іншого впливу на владу, завдяки своїй енергійності, професіоналізму, активній вимогливості та наполегливій послідовності, зуміла примусити владу рахуватися зі своєю позицією, поважати думку та дії омбудсмана. Найбільшим досягненням омбудсмана під час першої каденції, за словами самого Уповноваженого, було те, що їй вдалося залишитися політично нейтральною фігурою: «Не буду приховувати: багато політичних сил намагалися перетягнути мене на свою сторону. Якби їм це вдалося, ми би фактично зруйнували наявність такої незаангажованої і незалежної сили, як інститут Уповноваженого з прав людини. За ці роки докорінно змінилося ставлення влади до нашого інституту. Якщо раніше це було повне ігнорування, то тепер ми отримали визнання».

Втрата репутації

На превеликий жаль, важко здобутий статус незалежності омбудсман власноруч поклала під ноги Партії регіонів, увійшовши другим номером до виборчого списку цієї політичної сили на парламентських виборах 2006 року. Якщо подивитися на подану вище цитату з інтерв’ю Ніни Карпачової 2003 року й оцінити вчинок омбудсмана за її ж критеріями, то у 2006 році Уповноважений зруйнувала незаангажований і незалежний інститут омбудсмана з прав людини. І це найгірше, що могло статися. Проте втрата репутації в очах громадськості не завадила Ніні Карпачовій залишитись у кріслі уповноваженого й навіть продовжити свою каденцію ще на п’ять років, перемігши на виборах 2007 року іншого кандидата – Євгена Захарова.

Узагалі вибори 2007 року займають особливе місце в еволюції інституту уповноваженого. Цього року вперше в історії України на посаду омбудсмана, окрім Карпачової, було висунуто кандидатуру представника громадянського суспільства – авторитетного правозахисника, голову Гельсінської спілки прав людини, співголову Харківської правозахисної групи. Цей факт свідчив про одну дуже суттєву зміну, що відбулася у суспільстві, – правозахисний рух з роздрібненого й розпорошеного почав перетворюватись у консолідовану силу, здатну лобіювати інтереси громадянського суспільства. У його лавах зросли авторитетні, професійні лідери з величезним досвідом правозахисної діяльності і баченням реальних перспектив участі громадянського суспільства в побудові правової держави, зокрема, через модернізацію інституту Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Те, що інститут Уповноваженого потребує модернізації, було очевидним. Запроваджений 14 років тому авторитарний стиль керівництва і методи роботи негативно відбивалися на ефективності уповноваженого. Із року в рік ситуація з правами людини в Україні погіршувалася, а омбудсман щоразу повторювала як мантру, що в державі відсутні ефективні механізми захисту прав людини і що це призводить до масових та систематичних порушень прав та свобод людини. За 14 років не змінився ні характер, ні географія порушень прав людини. Ефективність омбудсмана падала прямо пропорційно росту кількості звернень до нього. Якщо у 2007 році з допомогою омбудсмана було відновлено права 11% заявників, то в 2010 році ця цифра обвалилася до 0,8%. Про падіння довіри до інституту Уповноваженого свідчить той факт, що лише 2% опитаних експертами Інституту соціології НАН України громадян України, які знають про існування цьо¬го органу, вважають, що він здатен реально захис¬тити їхні права. Після 14 років відстоювання омбудсманом права громадян на справедливий суд ми сьогодні констатуємо не просто погіршення ситуації, а початок переслідувань за політичними мотивами. Третя каденція омбудсмана закінчується початком нового етапу вічної боротьби з тортурами і свавіллям правоохоронних органів.

Ахіллесовою п’ятою омбудсмана завжди була відсутність системної співпраці з правозахисними організаціями, непрозорість діяльності, відсутність відкритої інформаційної політики, обмежений доступ громадян до Уповноваженого через відсутність регіональних представництв. Омбудсман не повною мірою використовував надані йому повноваження. Так, виявляючи в ході моніторингу системні порушення прав людини, вона рідко застосовувала своє право звернення до Конституційного суду навіть тоді, коли про це його просили заявники.

Потребу змін у стилі й методах роботи відчувала і омбудсман. Але бачила вона їх не в поглиблені співпраці з громадянським суспільством, як пропонується Паризькими принципами і Рекомендаціями ПАРЄ, а в ще більшому розширенні власних повноважень.

Омбудсман по-шведськи

Ніна Карпачова на засіданні ВР

Перебуваючи в 2006 – 2007 роках у статусі і омбудсмана, і народного депутата, Ніна Карпачова, разом з народними депутатами Мірошниченком та Павленком, ініціювала внесення змін до низки законів з метою надання Уповноваженому права самостійного учасника процесу у цивільному та адміністративному судочинстві. Законопроектами пропонувалося додатково закріпити за омбудсманом такі права: надавати після судових дебатів правовий висновок у справі; оскаржувати судові рішення до Верховного Суду за винятковими обставинами; вносити подання президентові України та до Верховної Ради з приводу порушень конституційних прав і свобод громадян, виявлених під час розгляду судових справ. Омбудсмана не турбувало, що його поява в суді в ролі опонента владі чи прокурора, окремих чиновників завдасть шкоди його відносинам з ними, потенційно створюючи очевидний конфлікт інтересів, який стане загрозою для об’єктивності судочинства. Омбудсман прагнула преференцій для себе, незважаючи на очевидність порушення своїми пропозиціями конституційного принципу рівності учасників судового процесу та неузгодженість пропонованих новацій із Законом України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” і Рекомендацією Парламентської асамблеї Ради Європи “Інститут Омбудсмена” №1615 від 8 вересня 2003 року. З цих пропозицій не важко зрозуміти, що Ніну Карпачову приваблює шведська модель сильного омбудсмана. За цією моделлю омбудсман, крім контролю над органами виконавчої влади усіх рівнів, ще й здійснює нагляд за судами, володіє правом ініціювати дисциплінарне провадження стосовно осіб, які не виконують його вимог і накладати на них штрафи. Він може на правах надзвичайного прокурора розпочинати судове переслідування посадових осіб за неналежне виконання своїх обов’язків тощо.

На перший погляд – це дуже приваблива модель. Але запровадження її в Україні місило б ризик перетворення омбудсмана з такими повноваженнями у додаткову ланку наявного корупційного ланцюга можновладців.

Чорна кішка

Звичайно, не ці міркування були вирішальними коли, після закінчення 7 лютого 2012 року третьої каденції кандидатура Ніни Карпачової не була висунута на посаду Уповноваженого. Кажуть, що між Ніною Іванівною і небожителями з Банкової пробігла чорна кішка. Та якими б не були причини, але з відсутністю Карпачової у списку кандидатів у України з’явився шанс побачити на посаді Уповноваженого нове обличчя.

Станом на 28 лютого у Верховній Раді було зареєстровано два кандидата на посаду уповноваженого з прав людини: голова правління Гельсінської спілки з прав людини, співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров і урядовий уповноважений у Європейському суді з прав людини Валерія Лутковська.

Висуненню і реєстрації саме цих кандидатів передувала захоплююча інтрига.

Десь наприкінці січня з підворітні на Банковій виповзла чутка про можливість призначення на посаду уповноваженого з прав людини колишнього генерального прокурора України. Треба сказати, що Банкова останнім часом полюбляє досліджувати громадську думку шляхом організації «витоку інформації». Якби громадськість мовчки проковтнула цю новину, то 15 березня, а можливо й раніше, у Верховній Раді відбулося бліц-криг щодо призначення Геннадія Васильєва на посаду омбудсмана. Та реакція ЗМІ на одіозного кандидата була різкою, а відповідь громадськості швидкою і конструктивною.

Понад 500 представників громадських правозахисних організацій звернулися до Голови Верховної Ради та голів усіх парламентських фракцій з пропозицією висунути й підтримати під час голосування кандидатуру Євгена Захарова. У своєму зверненні до парламентарів правозахисники загострювали увагу на тому, що «фундаментальними вимогами, якими має керуватися Парламент, обираючи нового Омбудсмана, є безсторонність, незалежність, компетентність, плюралізм та підзвітність». Вони застерігали, що призначення на посаду омбудсмана людини, тісно пов’язаної з політичними партіями або представника таких силових структур, як міліція, прокуратура, СБУ, «сприйматиметься українським суспільством і європейською спільнотою як нехтування ідеєю захисту прав людини задля намагання влади поставити під контроль діяльність омбудсмана, у той час коли завданням омбудсмана є саме контроль влади». 

На звернення правозахисників відгукнулися представники опозиції.

Провладна фракція Партії регіонів, пошкрібши по засіках, теж відшукала таки гідного кандидата.

Голова Верховної Ради цього разу не скористався своїм правом висунення кандидата на посаду уповноваженого. Ті 70 звернень, що надійшли до нього з проханням знову висунути кандидатуру Ніни Карпачової він просто передав до профільного комітету. (За законом, правом висунення кандидатів на посаду Уповноваженого наділені Голова Верховної Ради й групі народних депутатів числом не менш як 113).

Так, у списку претендентів на посаду омбудсмана опинилися два нових кандидата – Євген Захаров і Валерія Лутковська. Після досить реальної загрози отримати омбудсмана – прокурора, така ситуація видавалася просто неймовірною.

Кандидати

Євген ЗАХАРОВ

Євген Захаров – відомий правозахисник із 40-літнім стажем. Людина, яка відповідає найвищим моральним стандартам і користується заслуженою повагою. Людина, яка зуміла згуртувати однодумців і відіграла важливу роль у консолідації правозахисного руху України. За той час, що він очолює Гельсінську спілку з прав людини і Харківську правозахисну групу, змінилася якість правозахисту. Робота правозахисників стала системною. На відміну від діючого омбудсмана, який за 14 років так і не спромігся створити мережу регіональних представництв, правозахисники розгорнули по всій Україні розгалужену мережу приймалень і створили Фонд стратегічних справ. Завдяки цьому, кваліфікована безкоштовна правова допомога стала доступною для багатьох жертв порушень прав людини. Одним із важливих напрямків діяльності правозахисних організацій стала просвітницька робота.

З 2008 року в Україні стартувала одна з найбільших освітніх правозахисних програм «Розуміємо права людини». Саме вона поклала початок розвитку неформальної освіти в галузі прав людини. На відміну від чинного омбудсмана, який майже не приділяв уваги ні просвітництву, ні популяризації правозахисних знань, правозахисники шукали й знаходили креативні засоби, щоб привернути увагу та розпочати в українському суспільстві відкритий діалог про права людини. Одним із таких засобів став Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays Ua. Його популярність зростає з кожним роком. На рахунку Захарова понад 200 робіт на правозахисну тематику, які видавалися в Україні, Росії, Польщі, Німеччині, Франції, Данії, США та інших країнах. За правозахисну діяльність його нагороджено Орденом «Свободи», орденом «За інтелектуальну відвагу», премією ім. Василя Стуса. Соціологічні дослідження лютого – березня 2012 року показали, що переважна більшість опитаних вважають Захарова найкращим кандидатом на посаду омбудсмана.

Валерія ЛУТКОВСЬКА

Валерія Лутковська – людина значно менше відома, ніж Євген Захаров. Соціологічні опитування лютого-березня 2012 року показали, що її рейтинг один з найнижчих серед претендентів на посаду уповноваженого. Валерія Лутковська є урядовим уповноваженим в Європейському суді з прав людини. Тобто виступає адвокатом держави у цій міжнародній інстанції. На перший погляд, ця діяльність є несумісною із захистом прав людини. Але крім повноважень представляти інтереси держави в Європейському суді, вона ще має повноваження забезпечувати виконання рішень Європейського суду. Дії спрямовані на забезпечення виконання рішень цієї інституції, безумовно, відносяться до правозахисної діяльності. Отже, усе, що Валерія Лутковська робила на своїх посадах, починаючи з 1999 року, з виконання рішень Європейського суду було спрямоване на захист прав людини і відноситься до правозахисної діяльності.

За час перебування на посаді вона створили й затвердила безперебійну процедуру виконання рішень Європейського суду щодо виплати справедливої сатисфакції. Валерія Лутковська була ідеологом і автором закону про виконання рішень Європейського суду, у якому є революційна норма про те, що рішення Суду є джерелом права в національному законодавстві. Вона не тільки розробила закон, а й після його прийняття організувала та провела колосальну роз’яснювальну роботу серед суддів, для того, щоб вони використовували рішення Європейського суду як джерело права. Вона добилася проведення експертизи всіх законопроектів і проектів підзаконних актів на предмет їх відповідності практиці Європейського суду. Цю експертизу якраз і проводить управління Мін’юсту із супроводження справ у Європейському суді. Одним із напрямків діяльності Лутковської на посаді урядового уповноваженого була просвітницька робота. Валерія Лутковська зустрічалася з людьми, надавала громадянам інформацію щодо прав, які гарантуються Конвенцією з прав людини. Вона роз’яснювала практику Європейського суду чиновникам, які повинні застосовувати Конвенцію у своїй діяльності. Саме її заслугою є те, що питання створення превентивного механізму запобігання катуванням нарешті зрушилося з мертвої точки і при президентові України створено Комісію з запобігання катуванням. Зрештою, вона давно й активно співпрацює з представниками громадянського суспільства.

Коли народні депутати закидають Валерії Лутковській відсутність досвіду правозахисної діяльності, то насправді це свідчить або про їх некомпетентність, або про свідомо упереджене, політично вмотивоване ставлення до цього кандидата. Такими ж політично вмотивованими і абсолютно некоректними є закиди, що Лутковська відстоює позицію держави в Європейському суді у справах Луценка й Тимошенко, а значить, не може вважатися правозахисником. Ті, хто говорять подібні речі припускаються розповсюдженої помилки – ототожнюють адвоката з клієнтом і не бачать різниці між виконанням людиною професійних обов’язків та її особистою позицією. Ми не знаємо особистої позиції Валерії Лутковської щодо зазначених справ. Висловити її зараз вона, зрозуміло, не може. Це означало б порушити адвокатську етику, зрадити клієнта (для Лутковської клієнтом є уряд України) заради перемоги на виборах. Отже, ті хто вимагають від адвоката оприлюднення своєї особистої позиції у справі його клієнта, свідомо або через власне невігластво виступають простими провокаторами.

Приємно відзначити, що обидва кандидата не тільки знайомі та давно плідно співпрацюють. Вони ще й однодумці щодо шляхів розбудови інституту Уповноваженого з прав людини. У цьому легко було переконатися, спостерігаючи 14 березня за дебатами кандидатів на Першому Національному. (До речі, дебати між кандидатами на посаду уповноваженого проводилися вперше в історії України). У цьому могли переконатися й ті, хто 15 березня слухав виступи кандидатів у Верховній Раді.

Зрозуміло, що найкращим кандидатом на посаду омбудсмана був Євген Захаров, враховуючи його стаж правозахисної діяльності і підтримку громадськості. Але, суспільство виграло б незалежно від того, хто б із цих двох кандидатів переміг на виборах. Призначення Захарова, як і призначення Лутковської на посаду, означало б відхід від застарілих і більше неефективних методів роботи Уповноваженого. Та за результатами голосування у Верховній Раді жоден з цих кандидатів не набрав потрібної більшості голосів. За Захарова проголосували 134 депутата, а за Лутковську – 212.

Провал обох кандидатів яскраво засвідчив таке:

• попри всі застереження щодо недопустимості політизації виборів омбудсмана, ці вибори таки були політизованими;

• голосуючи за кандидатів, народні депутати керувалися не критеріями їх відповідності вимогам посади, а вузькопартійними інтересами. Тобто, їх голосування було політично вмотивованим;

• у провладної фракції парламенту мають місце внутрішні розбіжності і явно є проблеми з дисципліною виконання рішень фракції;

• той факт, що парламентарі розглядають вибори омбудсмана через політичну призму, свідчить або про нерозуміння місії омбудсмана, або про повну байдужість до прав людини.

Треба було 15 березня бачити щастя, яке у Верховній Раді випромінювали представники секретаріату чинного омбудсмана, надзвонюючи комусь по телефону з радісною звістко: жоден кандидат не набрав потрібної кількості голосів…

З 16 березня розпочався відлік часу другого кола виборів. За законом, у разі якщо жоден із кандидатів на посаду уповноваженого не набрав необхідної кількості голосів, знову проводиться висування кандидатур для призначення на посаду Уповноваженого.

Термін висунення кандидатур спливає 4 квітня. Поки що у Верховній Раді не зареєстровано жодної кандидатури. Достеменно відомо тільки одне – Євген Захаров відмовився вдруге балотуватися на посаду Уповноваженого. За чутками, провладна фракція знову збирається виставити кандидатуру Валерії Лутковської. БЮТ уже провів переговори з Катериною Левченко і нібито збирається висувати її кандидатуру.

Катерина Левченко

Катерина Левченко – президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна». Професор, доктор юридичних наук. Сферою практичної діяльності і наукових інтересів Левченко є захист та забезпечення прав людини, вдосконалення українського національного законодавства у відповідності із міжнародними стандартами захисту прав людини, права жінок, протидія торгівлі людьми, запобігання домашнього насильства, захист прав дітей, права людини в діяльності правоохоронних органів, ювенальна юстиція, надання соціальних послуг, міграційні процеси, освіта, державне управління, адміністративне право та ін. Вона є автором більш як 200 наукових праць та навчальних посібників з правозахисної тематики. Була і є експертом міжнародних організацій: Організації з безпеки та співробітництва в Європі, ЮНІФЕМ, Програми Розвитку ООН, Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ), Ради Європи, Міжнародної організації із міграції, Міжнародної організації праці, ЕКПАТ (Покінчимо з дитячою проституцією, порнографією та торгівлею людьми) та ін. Брала активну участь у створенні Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ України. Катерина Левченко – людина широко відома в правозахисному колі. Розумна, наполеглива і послідовна у досягненні мети. Її бачення розвитку інституту Уповноваженого з прав людини багато в чому збігаються з баченням як Євгена Захарова, так і Валерії Лутковської.

Знову Карпачова?

Однак оцінювати шанси можливих кандидатів з точки зору їх відповідності критеріям відбору марно, бо народні депутати керуватимуться тільки їм зрозумілою логікою політичної доцільності. Вона може бути приблизно такою.

Голосів лише БЮТ не вистачить навіть на висунення кандидатури. Їм треба шукати підтримку, наприклад у фракції НУ-НС. Крім того, враховуючи бажання опозиції не допустити обрання кандидата від провладної фракції, вони ще можуть переграти й виставити проти Лутковської кандидатуру Карпачової.

Ніна Іванівна є єдиною, хто може скласти конкуренцію кандидату від провладної більшості. Враховуючи симпатію до неї комуністів; можливо, недисциплінованість членів фракції Партії регіонів; вільно блукаючих «тушок», а також позафракційних депутатів, Карпачова, у разі висунення її кандидатури, має дуже високі шанси ще на 5 років залишитись у кріслі уповноваженого.

Очевидно, до останнього зберігатиме інтригу й Голова Верховної Ради, який заявив, що в разі, коли не буде позитивного рішення за результатами таємного голосування, він скористається «правом запропонувати своє бачення щодо представника на цій дуже відповідальній посаді, значення якої зростатиме». Поблукавши подумки по оточенню Володимира Литвина, можемо виокремити постать Володимира Буткевича, який працює радником пана Голови. З 1994 року Буткевич очолював комітет з прав людини у Верховній Раді, а з 1997 року був суддею Європейського суду з прав людини. Правда, чи погодиться сам пан Буткевич балотуватися в омбудсмани?

Орієнтовно повторні вибори мають відбутися 24 квітня.

Людмила Коваль

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся