Завершальне, але не останнє, слово Іващенка (рукопис)

В розпорядженні УНІАНу опинилось завершальне слово Валерія Іващенка, виголошене ним після закінчення дебатів у його справі.

Своє завершальне слово колишньому т.в.о. міністра оборини Валерієві Іващенку довелося виголошувати у тісній кімнаті для конвою Печерського райсуду Києва, лежачи на ношах і не маючи, тепер уже жодних, ілюзій стосовно вирішення цієї справи. Довколо нього сиділи судді, прокурори, стояв у «стакані» (клітка для підсудних) інший обвинувачуваний у справі, захисники. Замкнені двері. Задуха.

«Моє слово – не останнє, на жаль для сторони обвинувачення» - почав Іващенко. Він висловив припущення, що прокурори у його справі, певне, розчаровані тим, що не можуть добитись для нього смертного вироку і особисто взяти участь у його виконанні. Хоч він, Іващенко, і не розуміє, звідки у них така особиста до нього ненависть, оскільки із жодним із них він не був знайомий особисто. Іващенко розповів, що впродовж усього процесу у неформальній обстановці обвинувачувачі постійно висловлювали його адвокатам розуміння того, що Валерій Іванович порядна ні в чому не винна людина, але їм дали «команду», а це для них аргумент достатній, щоб стати непримеренним ворогом будь-кому. «Але нехай і вони не сумніваються: вони теж мої особисті вороги» - сказав Валерій Іващенко. Він нагадав «правоохоронцям» про існування у КПК статей 371 (завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою) та 372 (притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності).

Іващенко заявив, що ніколи не заявляв про те, що його переслідування політичне, адже він не є членом жодної партії, жодного політичного руху. Він стверджує, що в його ситуації не нова влада зводить рахунки з представником старої, а генеральна прокуратура оголосила йому війну, при тому ті її кадри, які не змінилися з часів попередньої влади. Він розповів, що із жовтня 2007 року був призначений заступником міністра оборони А. Гриценка і займався економічно-господарськими справами ЗСУ. Згодом  - питаннями закупівлі озброєнь, утилізації боєприпасів, компонентів ракетного палива тощо.

З призначенням міністром оборони Ю. Єханурова Іващенко займався питаннями міжнародного оборонного співробітництва. А зі звільненням Єханурова у червні 2009 року став тимчасово виконувати обов’язки міністра оборони, як його перший заступник.

Ще раніше, за словами Іващенка, він помітив, що частина керівників відомства далекі від понять професійності та порядності. «Координатором» їхньої діяльності Іващенко називає екс-заступника міністра Ігоря Монтрезора. Першими кроками Іващенка-в.о.міністра були позбавлення згаданої групи посадовців доступів до ресурсів та позбавлення у законний спосіб їх посад. Це викликало активний спротив цих людей. Зокрема, сказав Іващенко, Монтрезор через особисті зв’язки із заступником генпрокурора Щоткіним, добився прокурорського протесту проти наказу, за яким Іващенка призначено т.в.о. міністра. А це означало відсутність керівника життєво важливого для держави міністерства. Тому протест відхилили, а «ділків» із армії вигнали.

Зі зміною влади саме зусиллями ображеного прокура Щоткіна була сфабрикована справа проти Іващенка, заявив екс-в.о. міністра.

Іващенко стверджує, що у підготовленій для генерального прокурора Медведька доповіді Щоткіним була сфабрикована  інформація, про начебто отриманий Іващенком хабар у розмірі 2,5 млн доларів. Медведько озвучив цю інформацію Януковичу, і вона того, зрозуміло, обурила. Так,  обдуривши Януковича, стверджує Іващенко, фальсифікатори справи отримали індульгенцію на його знищення.

І хоч уже змінилось як центральне керівництво ГПУ, так і куратори справи самого Іващенка, проте «корпоративна солідарність» змушує прокурорів довести справу до кінця.

Але Іващенко впевнений, що хоч сили і нерівні (він і 2 його захисники проти всієї репресивної машини прокуратури), та час минає, а на його боці правда, а вона – непроминуща. В цей тяжкий для себе час він не чує себе самотнім, бо з ним родина, його друзі з України і з-поза її меж.

Валерій Іващенко не впевнений, чи ввійде його справа в історію свавілля і безкарності прокуратури, але переконаний, що вона точно стане причиною для «капітального ремонту» нашої правоохоронної системи, спрямованого на те, щоб вона стала структурою, яка захищає людей і дає їм змогу почуватись захищеними у власній країні.

УНІАН в Google News