Женя Кукін міг би жити, або Як я працював на московських політтехнологів

А я придумав ролик...  Голос за кадром: «Всі тільки обіцяють. А ми - одружуємося». І назва партії...

Головне було одержати зароблене за день до голосування. Інакше з дванадцятим ударом годинника карета перетворювалася на гарбуз, а всі колишні обіцянки - на бадилля.

Все думаю, що ж мене спонукало сказати «так», коли вони запитали, чи згоден я працювати на них. Мільйонів ніби не пропонували, але полестили, назвали креативним, перспектив після цієї роботи не передбачалося, зате вона обіцяла нові знайомства. Напевно, головне, що мене підштовхнуло сказати «так», було бажання дізнатися, у яких внутрішніх органах народжується політичний продукт. Я сказав «так» московським політтехнологам. 

Наша група працювала як на ПАРТІЮ, так і на трьох її пасинків, які висувалися як мажоритарні кандидати (діло було в 2002 році). Найбільш яскравий серед клієнтів - хірург-онколог Силенко. У своїх агітаційних матеріалах ми особливо напирали на його чесності. Це, напевно, відповідало істині: люди говорили, що за операцію він бере не більше двохсот доларів з клієнта.

Онколог мав сильні сухі руки-ковші, від потискань яких у мене завжди хрустіли пальці, і вічно застиглий погляд. Першого ж дня я пояснив походження і першого, і другого. Руки щодня шматували металевими інструментами вмираючі органи, а очі потім дивилися на результати цих вправ - погляд крижанів.

Перед екскурсією по клініці Силенка я гарненько настроївся, але у моєму захисті з’явилася діра, коли у відділенні дитячій онкології я побачив їх. Ні, в зіницях молодих пацієнтів не було нічого такого, що могло б викликати співчуття сходу, було відсутнє і благання про пощаду. Зачепило інше: всі діти були лисими, підготовленими до опромінення. Нафаршировані якимись препаратами, вони рухалися уповільнено.

- А ось тут у нас дітвора. Ми готуємо їх до операції. Як ви тут? - голос лікарки звучав бадьоро.

Мене ще довго водили палатами, операційними і реанімаціями. Поліклініка була переповнена заплаканими пацієнтами, їх родичами. Але найстрашнішим виявилося відділення онкогінекології.

Другого нашого клієнта я прозвав Істеричкою. На вигляд - міцний господарник. І ось що цікаво: я знав багато людей, які ставили собі запитання і самі ж на них собі відповідали, але цей був такий самозакоханий, що ставив собі одні питання, а відповідав зовсім на інші. На тому і будував поширені монологи.

Працювали ми ще з однією людиною, але того, мабуть, попередили про те, що ПАРТІЯ злила їх, що відмовили від надання ресурсу - фінансового, інформаційного і людського, а тому він швиденько зняв свою кандидатуру.

Всі три кандидати йшли до парламенту, але не пройшов жоден. Більш того, ніхто з них не став навіть другим у перегонах. Істеричка, який одночасно висувався на виборах у район теж провалився. До цього ж він з легкістю двічі ставав депутатом райради. «Ми професіонали», - любив повторювати наш шеф. 

У мене було найширше коло обов`язків: написання листівок, підготовка спецвипусків газет, оформлення замовлень у друкарнях, купівля площ і ефіру. Я знайомив заїжджих політтехнологів з місцевими реаліями і тутешніми фахівцями. Останнє звелося до того, що я кілька місяців забезпечував вигідними контрактами своїх численних друзів.

Понад усе мої шефи віддавали перевагу у своїй роботі штампам і перевіреним ходам. А найбільш нестандартною продукцією виявився «чорний» спецвипуск газети (орган видання - неіснуючий «Комітет за правду!»), присвяченої одному з конкурентів Істерички. Було використано ноу-хау нашої групи під умовною назвою «Женя Кукін міг би жити».

Спецвипуск розповідав про те, як до нашого супротивника, що був тоді директором великого підприємства, звернулися батьки Жені Кукіна: «Він дуже захворів. Потрібна була операція, а грошей у нас не було. Ми попросили у директора». Той, природно, обіцяв допомогти, але незабаром забув про це - і хлопчика винесли вперед ногами з убогої хатини. Слізний текст ілюструвався зворушливим портретом «померлого». Якщо ви вивішуєте в інтернеті фотографії своїх дітей, то знайте, завтра вони запросто можуть перетворитися на «Женечок Кукіних».

Я міцно здружився з одним політтехнологом. Ми разом бомбили нічні клуби Міста, виносячи з них під ранок шум у вухах і прокурений одяг на собі. При цьому, як вважав мій друг, нам доводилося страшно економити на собі, витрачаючи на нічні забави не більше двохсот доларів на двох.

Годині так об одинадцятій ранку ми приходили в офіс до Істерички (раніше це зробити було неможливо), і він починав на нас кричати:

- Я вам сказав прийти в дев`ять, а ви! Та що, мені одному ця Рада потрібна!!! Доїте-доїте мене всі, як корову! Та заплатив би мільйон і не про що не турбувався (у 2002 році все було так дешево - авт.).

Одного разу кандидат кричав півтори години, але моєму другу належало терпіти, адже його продав Істеричці начальник. Спершу технолог, як то кажуть, підсаджував кандидата на себе, а коли стало відомо, що контора платити за заїжджих фахівців не збирається, політтехнологічний начальник погрожував забрати мого друга, і тоді Істеричка розколовся. Він сам заплатив гроші, тисяч двадцять-тридцять, як ми гадали. Марно.

А я придумав ролик для ПАРТІЇ.

Уявіть. Один за іншим виходять: голова Політради, за ним - глава парламентської фракції, потім - керівник молодіжного крила. Все троє - солідні, добре одягнені мени. Кожен з них поправляє на шиї краватку правою рукою. При цьому видно, що у всіх у них на безіменному пальці по обручці. Голос за кадром: «Всі тільки обіцяють. А ми - одружуємося». І назва ПАРТІЇ.

Проте мої «креативи» все ж таки не знаходили реалізації. Може, причиною тому було те, що мої продукти приймала дружина начальника, дівчина з ногами голлівудської фотомоделі, інтелектом радіодіджея і пихою сисадміна. Вона питала мене, чи в Україні знаходиться Харків і що таке Ханука. Політтехнологічна дружина не довіряла мені розробку ідеологем і написання буклетів, але і сама писати боялася, оскільки не знала, що потрібно. Розмовляла вона зі мною, як з недоумкуватим. Йшлося про онколога:

- Ось скажи, тобі було б цікаво дізнатися, що він чесний?

- Анітрохи.

- А ось більшості людей цікаво.

- Треба ж.

- Давай напишемо: він чесний. А чому він чесний? Тому що йому довіряють люди. Тут ось можна помістити невелике інтерв`ю від імені його шофера, в якому той похвалить Силенка.

- Давай краще від імені шофера «завалимо» онколога.

- ???

- А ось так. Він скаже: «Я шість разів хотів звільнитися. Тому що вже не можу приїжджати до нього щодня на шосту і виїжджати о дванадцятій. Силенко працює на благо всіх і кожного по вісімнадцять годин на добу, а я вже тут при чому?»

І взагалі Силенко - особа планетарного масштабу, що стоїть на порозі винаходу універсальних ліків від злоякісних пухлин. Ще трохи, і рак перестане вбивати людей, ми лікуватимемо його, як грип, у гіршому разі, як ангіну! Силенко - великий учений, містик і алхімік, він медитував у своїй лабораторії над створенням унікальної вакцини - справжньої живої води. Ще трохи, і людство почне сміятися зі слова «онкологія». «Що там у тебе?» «Рачок». «Онкологія? Які дурниці. Прийми «Вакцину Силенка» і випий на ніч гарячого чаю». «Я вже». «Ну, тоді вранці будеш, як огірок».

І взагалі, Силенко в тобі і в мені. Він небо і земля, крик новонародженої дитини і суворе мовчання ісихастів. Але як йому погано без депутатського мандата! Рак охоплює своїми клішнями здорові клітини суспільства, задкує країною на всі боки! І той, хто проголосує проти Силенка, хай нарікає на себе, якщо його або когось з його близьких вразить ця недуга. Усіх попереджено. Час пішов. Силенко строгий, але справедливий.

З оплатою мене «кинули», використавши класичну схему: пропонував мені роботу один, наймав інший, гроші платив третій. Але, звичайно, не ті, що були заявлені першим. Головне було одержати зароблене за день до голосування. Інакше з дванадцятим ударом годинника карета перетворювалася на гарбуз, а всі колишні обіцянки - на бадилля.

Того ж дня, коли я одержав гроші, мені довелося попрощатися в аеропорту з політтехнологами, які вважали свою місію закінченою.

- Ну, бувай. Ми ще приїдемо. Обов`язково!

- Давайте. У нас ще є де напаскудити. Щасливо!

- А ти запам`ятав. З тебе дві листівки: чорна і біла. Засвоїв? Одна агітує за Силенка, інша - мочить конкурента. Придумаєш сам.

- Ок!

Вранці у день виборів Місто прокидалося неохоче: була неділя. Але бійці передвиборного фронту не спали. Мене чекала «піхота» - два десятки студентів, готових виконувати чорнову роботу. Шістдесят тисяч листівок - по тридцять «білих», стільки ж «чорних», вони розповсюдять у під`їздах буквально за годину: механізм розкидування відпрацьований ідеально.

«Чорна» листівка повинна була зобразити настрій прихильників лікаря. У лівій частині красувався портрет онколога Силенка, справа - його конкурента підприємця Курьохіна.

Лікар рішучий, бізнесмен жалюгідний. Між ними - підпис великими літерами:

ОНКОЛОГ СИЛЕНКО, ЗРОБИ ЙОГО РАКОМ!!!

Твої виборці.

«Біла» листівка підкреслювала рішучість і твердість нашого клієнта. Вона зображала хірурга Силенка з відрізаною ногою в одній руці, в іншій він тримав величезний ніж, більше схожий на пилку. Внизу був підпис:

ХІРУРГ СИЛЕНКО. СКАЗАВ - ЯК ВІДРІЗАВ.

Місто прокидалося неохоче.

P.S. Настали нові вибори - мені знову ті чи інші партії пропонують скромні замовлення. Я зазвичай не відмовляюся. Хай і у вашому житті завжди будуть вибори.

Антон Зікора