В Україні можна дихати свіжим повітрям, чого про Росію не скажеш

Росіяни вважають, що українці мають оплачувати свою свободу... Достатньо схилитися над картою і подивитися, що стало з колишніми республіками СРСР, щоб порадіти шляхові, яким розвивається Україна...

Вважається гарним тоном нарікати, що Україна нас розчарувала. Через три роки після помаранчевої революції, яка підняла хвилю демократичного оптимізму - безпрецедентну для цього регіону з моменту падіння Берлінського муру в 1989 році, українці без особливого завзяття проголосували в неділю 30 вересня. Їх можна зрозуміти: вони мусили обирати депутатів удруге за останні півтора роки. Врешті перемога у вигляді парламентської більшості дісталася помаранчевим силам - Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ) та партії Наша Україна - Народна самооборона (НУ-НС) президента Віктора Ющенка, водночас лідером голосування стала Партія регіонів Віктора Януковича.

У Києві одразу ж почалися непрості переговори щодо створення урядової коаліції. Непрості, тому що в генетичному коді української політичної системи закладена парламентська нестабільність, саме цим пояснюються часті заяви про необхідність внесення змін до конституції. Непрості також і тому, що в українській політиці, як і раніше, діють три нейтралізуючі одна одну основні фігури, кожна з яких плекає амбітні плани щодо президентських виборів 2009 року: президент Віктор Ющенко, його колишній союзник Юлія Тимошенко і прем`єр-міністр Віктор Янукович.

В останні місяці роздратування європейців українським демократичним кланом зростає; воно рівноважне надіям, які були породили, а потім і розвіяли головні дійові особи помаранчевої революції, вчепившись одне одному в горло, за прикладом лідерів польської Солідарності п`ятнадцять років тому. Не можна заперечувати, що час був втрачений і багато можливостей згаяно. Боротьба між особистими его виявилася важливішою за великі задуми; революційна риторика, що ділила політичний клас на прихильників і ворогів, не змогла згладити суперечності в питаннях ідентичності та географії між західною частиною країни, зверненої обличчям до Євросоюзу, і східною, проросійською.

І, втім, у цій короткій - півтора місяці - політичній кампанії, окрім доброго економічного зростання (близько 8% з початку року), спостерігаються й інші обнадійливі тенденції в загальному розвитку українського суспільства. У політичній сфері необхідно відзначити відсутність прямого втручання з боку росіян. Сумнівний вторинний ефект, який спричинили такі дії в листопаді 2004 року, охолодив запал. Це не означає, що росіяни відмовилися від спроб чинити тиск, але він тепер здійснюється за допомогою сировинного важеля, зокрема газу. Ще до виборів Москва повідомила, що колір нового уряду - синій чи помаранчевий - безпосередньо важитиме для цін на енергоносії. Росіяни вважають, що українці повинні оплачувати свою свободу.

Другою обнадійливою ознакою є розвиток політичних партій. Ці утворення, що не мають ні справжнього корпусу активістів, ні ідеологічної платформи, перейняли західні методи дій і комунікацій. Партії вперше зробили спробу говорити про конкретні проблеми громадян, хоч і обіцяли часом казна-що. Кожен був вимушений, наприклад, висловитися про розмір виплат матері при народженні першої дитини. Ця політична стандартизація - укупі з її негативними наслідками, наприклад, негативною рекламою - також свідчить про зміни і дозволяє передбачати перехід від революційного періоду до управлінського. Менше гасел, але більше реальних справ. Просування нового покоління керівників повинне цьому допомогти.

Навіть Партія регіонів спробувала модернізувати свій імідж. Вона вважається проросійською і представляє переважно інтереси промисловців і населення Східної України. Дуже важливий нюанс: цілі магнатів донбасівського регіону не обов`язково збігаються з російськими інтересами. Вже близько двох років партія залучає американських радників, щоб відшліфувати свій імідж і виробити більш консенсусні тези.

Попри політичні конвульсії, Україна рухається вперед. Її суверенітет стає міцнішим, Росія його відкрито не оспорює. Національна ідентичність зміцнюється, незважаючи на сильні регіональні відмінності. Розчарування, яке відчуває переважна більшість українців, парадоксальним чином сприяє творенню долі нації, цій колективній пригоді: вони живуть разом, голосують разом, часом відчувають, що їх усіх разом обдурили. Достатньо схилитися над картою і подивитися, що стало з колишніми республіками СРСР, щоб порадіти шляхові, яким розвивається Україна. Якщо залишити осторонь країни Балтії, які вступили в Євросоюз, що ми побачимо?

Білорусь є чимось на зразок гігантського колгоспу, яким диктаторськи управляє Олександр Лукашенко; країни Центральної Азії видобувають природні копалини і не гребують політичними репресіями при закритих дверях; навіть Грузія, сестра України по революції, переживає неспокійний період: зростання напруженості в Абхазії та Південній Осетії, а також арешт основного опозиціонера Михайла Саакашвілі Іраклія Окруашвілі, якого випустили на свободу 8 жовтня. Україна поки що не заслужила вітань з боку демократичного журі, але західний світ стежить за нею з нетерпінням і не враховує пройдений шлях і масштаб проблем

Звичайно, в розвиткові України залишаються моменти, що вселяють неспокій: корупція; відсутність збалансованої і сучасної юридичної системи, не кажучи вже про незалежність суддів; неповороткість бюрократичного апарату. Головною з цих бід є змішування комерційних інтересів з державними. Романтичний характер помаранчевої революції не повинен вводити в оману. Більше половини депутатів Ради (парламенту) попереднього скликання були бізнесменами, які більш-менш вдало приховують свою комерційну діяльність за підставними особами.

На одного Віктора Пінчука, президента великого металургійного підприємства і колишнього депутата, який вирішив піти з української політики, скільки припадає олігархів, підприємців, які прагнуть політичних посад, вважаючи їх продовженням своєї основної діяльності?

Єдиним позитивним вторинним ефектом, якщо можна так висловитися, цієї мішанини є різноманітність політичних позицій цих можновладців. Три основні політичні полюси мають підтримку різних сил. Таким чином, зберігається певна форма плюралізму, про яку свідчать матеріали в ЗМІ, що належать цим промисловим магнатам. В Україні можна дихати свіжим повітрям, пересуватися без перешкод і висловлюватися вільно. Про сусідню Росію такого не скажеш.

Петро Смоляр

газета «Le Monde» , Франція

УНІАН в Google News