Чого насправді домагаються комуністи

Єдина вимога в позові щодо ЦВК є надуманою і абсолютно безпідставно – аби тільки хоч щось вимагати... У позові взагалі бракує предмета оскарження... Сенс позову зовсім не в досягненні відповідного судового рішення...

17 жовтня 2007 року кандидат у народні депутати від КПУ Сергій Гмиря подав до Вищого адміністративного суду України позовну заяву про визнання протиправними дій та бездіяльності ЦВК щодо встановлення результатів позачергових виборів народних депутатів України 30 вересня 2007 року. У заяві Гмиря говорить про фальсифікації та неправильне встановлення результатів виборів. Позивач просить суд зобов’язати ЦВК «провести повторний підрахунок голосів». Ознайомитися з текстом позовної заяви Сергія Гмирі можна тут .

Ми попросили проаналізувати текст позову одного зі знавців виборчого права, віце-президента Асоціації народних депутатів України Олександра Барабаша.

Олександр Барабаш

Аналіз тексту веде до однозначного висновку – про відсутність жодних шансів на хоча б часткове задоволення цієї позовної заяви. Попри насиченість позову посиланнями на положення Конституції та законів України, міжнародні правові акти, юридичноподібною термінологією, він не містить жодного конкретного факту саме дій чи бездіяльності ЦВК і саме щодо встановлення результатів виборів, які є начебто протиправними, бракує жодного посилання на конкретні статті Закону «Про вибори народних депутатів”. Значна частина позову присвячена проблемі «внесення до списків виборців відсутніх на території України громадян». Наводиться маса «фактів», посилань на документи Державної прикордонної служби, на листи Міністерства внутрішніх справ тощо. Проте все це не має жодного стосунку до предмета позову, який розглядається ВАСУ, оскільки наведені «факти» та обставини ніяк не стосуються дій чи бездіяльності ЦВК «щодо встановлення результатів виборів». Ідеться лише про гіпотетичні “неправильності” у списках виборців, які мали бути оскаржені в окружних та дільничих виборчих комісіях не пізніше 26 вересня і в місцевих судах не пізніше 27 вересня 2007 року. Розгляд питань щодо “неправильностей” у списку виборців на конкретній виборчій дільниці взагалі не входить до повноважень ЦВК. Мова йде про дії чи бездіяльність органів Державної прикордонної служби, які потрібно було оскаржувати в місцевих судах до дня виборів, тобто не пізніше 29 вересня 2007 року.

Такою ж безпредметною (щодо ЦВК і ВАСУ) та бездоказовою є друга частина позову, присвячена проблемі «масових помилок та неточностей у списках виборців». Знову наводиться маса «фактів» щодо невключень, неправильних включень виборців у різних регіонах країни, посилань на постанови Кабінету міністрів (які, як зазначено в самому ж позові, зупинені указами Президента України, а, отже, є нечинними), на листи Міністерства внутрішніх справ тощо. Проте, знову ж таки, усе це не має жодного стосунку до предмету позову до ВАСУ. Претензії можуть висуватися органам місцевого самоврядування і робочим групам, що складали списки виборців, але в жодному випадку – не до ЦВК. Ще більш безпідставними є «аргументи» щодо «підкупу голосів виборців». По-перше, взагалі не зрозуміло – як можна підкупати «голоси» виборців, як сказано в позовній заяві. По-друге, наведені в позові відомості, що свідчать про нібито “факти підкупу”, якщо й мали місце, то – до дня виборів, а тому мали бути оскарженими до дня виборів у місцевих судах або у відповідній Окружній виборчій комісії. Жодного стосунку до «бездіяльності» чи «протиправних дій» ЦВК щодо встановлення результатів виборів, а так само до предмету розгляду ВАСУ ці нібито факти не мають.

У позові взагалі бракує предмета оскарження за цими відомостями (якщо дії, то які, якщо бездіяльність, то яка і чия, якого суб’єкта оскарження?).

Апофеозом безграмотних претензій до ЦВК є вимога позову – зобов’язати ЦВК «провести повторний підрахунок голосів». До речі, це єдина позитивна вимога щодо ЦВК, який начебто має вчинити певні дії, що промовисто свідчить про усвідомлену безпідставність позову. Адже в разі визнання протиправною «бездіяльність» ЦВК за всім списком претензій (це аж 5 пунктів позовних вимог) позивач не пропонує жодних дій щодо відновлення нібито порушених прав виборців шляхом відповідних дій ЦВК.

А вимога «провести повторний підрахунок голосів» взагалі в такому вигляді не може бути задоволена навіть теоретично. По-перше, у позові не зазначено – які саме голоси потрібно перераховувати (на яких виборчих дільницях, у яких територіальних виборчих округах) і чому саме там. А для перерахунку голосів на всіх виборчих дільницях усіх округів немає жодних підстав, оскільки навіть у позові наводяться «факти» порушень (якщо їх взяти до уваги) лише на декількох виборчих дільницях. По-друге, у позові навіть не зазначається – у який спосіб позивач вважає за необхідне здійснити повторний підрахунок – хто, у який строк, за якою процедурою (ЦВК, чия «бездіяльність» оскаржується, не зможе сама перерахувати голоси на 33000 виборчих дільниць, – це робота на кілька років). Тобто, висуваючи цю вимогу, позивач чудово усвідомлював її абсурдність і нездійсненність.

І найголовніше, за законом про вибори, повторний підрахунок голосів виборців на окремій виборчій дільниці здійснюється виключно відповідною Окружною виборчою комісією під час прийняття документів від дільничої комісії. Підстави, порядок прийняття рішення про повторний підрахунок голосів (щодо кожної виборчої дільниці – окремо) та процедура його проведення чітко визначено статтею 92 закону. Але обґрунтовані скарги, підтверджені актами про порушення закону під час голосування та підрахунку голосів на дільниці або під час транспортування виборчих документів до Окружної виборчої комісії, могли бути подані саме туди (а не до ЦВК чи ВАСУ) не пізніше 3 жовтня 2007 року. ЦВК жодних повноважень щодо повторного підрахунку голосів на виборчих дільницях не має. До того ж у законі про вибори немає такої підстави для прийняття рішення про повторний підрахунок голосів, як «визнання бездіяльності ЦВК протиправною».

Отже, цілком очевидно, що єдина вимога в позові щодо зобов’язання ЦВК до певних дій є надуманою і абсолютно безпідставно – аби тільки хоч щось вимагати. Як і весь позов. Враховуючи же коментарі чільників КПУ, які ще до початку розгляду завили про відсутність в Україні правосуддя й незалежності суддів, та поведінку позивачів у суді, спрямовану на затягування процесу під будь-якими надуманими приводами, можна однозначно стверджувати: сенс цього позову полягає зовсім не в досягненні відповідного судового рішення. Позивачі чудово усвідомлюють його реальну правову вагу й судову перспективу. Головна мета цього позивання – демонстрація своєму електоратові боротьби за «правду». Хоча обрані форма й спосіб «боротьби» навряд чи зможуть переконати навіть стійких прихильників партій-скаржників.

Олександр Барабаш