“Патріотизм” у лапках і старіючі газогони

Ідеальним варіантом було б партнерство держави та споживачів у процесі модернізації газогонів... Окрім балачок про катастрофічний стан газо гонів, влада не збирається витрачати ні копійки... Дискусійна відповідь на публікацію в УНІАН

Дискусійна відповідь на публікуацію «За поломки в газовому господарстві платитиме населення?»

Балачки про енергонезалежність та енергобезпеку – улюблена тема вітчизняної політики. Ще б пак – через ставлення до них суспільство буцімто дізнається, хто насправді є патріот, а хто ні. Так, умовний політик Петренко, який голосно кричить про альтернативні види палива, раціональне використання наявних ресурсів та убезпечення труби від захоплення паралельно з її модернізацією, розраховує на політичне реноме патріота. Та всі ці балачки мають очевидний дефект – насправді нічого не відбувається. Енергонезалежності як не було, так і нема. Немає ніякої модернізації розподільчих мереж, про що промовисто свідчить дніпропетровська трагедія. Відбувається це з причин, про які політики воліють лицемірно відмовчуватися.

А вони прості. Енергонезалежність від постачальника реалізується можливістю швидко поміняти його на будь-якого іншого, що, у свою чергу, означає європейські ціни на газ на внутрішньому ринку. І не тільки для промисловості, а насамперед – для домогосподарств. З їх рівнем ознайомитися нескладно – для цього достатньо зайти на сайт Євростату. Як свідчать оприлюднені днями дані за 2006 рік, середня ціна газу в ЄС сягає 498,5 євро. Це в 11 разів більше, ніж платять споживачі України в цьому році. Зрозуміло, політики вважають, що говорити про це аж ніяк не патріотично. Та іронія полягає в тому, що ціни на газ все одно наблизяться до європейських – хоча й будуть дещо нижчі через географічну близькість до постачальника. Цього не приховує і Росія, яка з власної ініціативи методично підвищує вартість голубого палива для колишніх братніх республік.

Наступна газова істина, яку замовчують, а точніше забалакують – платити за газорозподільні мережі має сам споживач.

Бо держава сама модернізувати мережі не в змозі та й не особливо переймається цим питанням. Мова йде про достатньо велику суму. Українські газорозподільні мережі налічують близько 300 тис. км, і значна частина з них потребує негайної заміни з причини повної зношеності. За різними оцінками – від 3% до 10%, тобто від 13 до 30 тис. км. труб потрібно міняти вже наразі. При цьому вартість побудови 1 км нових мереж коливається у середньому від 200 до 300 тис. гривень. Таким чином, негайна заміна зношених мереж вимагає коштів на суму від 3,25 до 7,5 млрд. гривень. Це якщо не враховувати необхідність фінансування модернізації газогонів, термін експлуатації добігає до кінця в найближче десятиліття. А це – більша половина з наявних газопроводів, оскільки більшість із них має понад 30 років (за терміну придатності 40 років). Отже, сума й взагалі може стати астрономічною.

Та, здається, окрім балачок про катастрофічний стан газо гонів, влада не збирається витрачати ні копійки. Розмір бюджету чималий – у проекті стоїть сума у чверть трильйона гривень, отже, мінімальні кошти теоретично можна було б передбачити. Але, як відомо, особливо в цьому році бюджет є монументальним витвором соціального популізму влади на тлі політичної кризи. Широко розрекламовані соціальні ініціативи бюджету 2008 року – підвищення мінімальної заробітної плати, виплат за народження дитини, підвищення пенсій, фінансування цілого сонму пільг тощо. Власне, ці статі й планують «проїсти» значну частину бюджету–2008. Інфраструктурні витрати на кшталт будівництва газогонів годі й шукати поміж 6 млрд. грн., запланованих на енергетичну стратегію. Натомість знайшлося майже 4 млрд. на такі статі, як підготовка спортсменів до міжнародних змагань. Фінансування діяльності органів влади – одна з найбільш витратних статей – понад 20 млрд. грн. – власне, сума, потрібна для поточного ремонту газогонів.

Тим більше не в змозі потягнути фінансування витрат державні компанії – НАК «Нафтогаз» та «Укртрансгаз», які перебувають під значним борговим навантаженням. Вочевидь, такі кошти не в змозі знайти також облгази, які продовжують нести фінансовий тягар минулих та поточних неплатежів.

Сподіватися, що уряд, сформований демократичною коаліцією БЮТ на НУ–НС кардинально змінить систему розподілу коштів, не варто. Адже соціальні обіцянки та бажання «проїсти» державний бюджет там як мінімум не менші, а то навіть більші, ніж у “регіоналів”.

Таким чином, кошти споживачів можуть бути єдиним виходом. Ідеальним варіантом було б партнерство держави та споживачів у процесі модернізації газогонів. Та й у цьому разі без державної підтримки не обійтися. І мова йде не тільки про кошти. Влада має дати стимули задля спрямування відрахувань з тарифу за газ – на реальну модернізацію мереж, а з іншого боку – забезпечити жорсткі контрольні механізми за освоєнням цих коштів. Це можуть бути як податкові пільги, так і посилення відповідальності за зловживання в цій сфері, посилення контролю за процесом фінансування будівництва з боку громадськості тощо.

Власне, ніщо не заважає почати створення такого механізму вже зараз – коли ціна газу ще не є астрономічною. Адже завтра, за високих цін відбудеться і зростання цін на заміну старих газопроводів та будівництво нових.

Та про це сказати відверто – це вам не в ігри патріотів грати. Політики, інфіковані бацилами лихо-не-патріотизму та соціального популізму, воліють «краще жувати». Тільки ось ціна мовчанки може бути занадто високою. Українці отримуватимуть за високими цінами імпортований газ, транспортуватимуть який вибухонебезпечні газогони з високим коефіцієнтом витрат. Тобто на тлі європейських цін транспортування блакитного палива буде зовсім далеким від європейських стандартів.

До роздумів

За даними компанії «Газекс», що володіє сумнозвісним «Дніпрогазом», загальний рівень зношення газорозподільних мереж України сягає 55–60%. Власне в мережі «Газексу», що окрім «Дніпрогазу» охоплює ВАТ «Криворіжгаз», «Донецькміськгаз», «Харківміськгаз» та «Харківоблгаз», близько 30% мереж експлуатуються понад 30 років.

Відновлення та модернізація газорозподільних мереж за оцінками «Газексу» потребуватиме не менш як 10 мільярдів доларів. При цьому капітальні вкладення на поточні ремонти мають становити не менш як 350 мільйонів доларів на рік. Поточні капітальні витрати в російській компанії оцінюють у 4 мільярди доларів.

Щодо витрат не на ремонти, а на відновлення мереж, то вони, за оцінками «Газекс» мають бути постійними і протягом наступних 30 років сягнуть 11 мільярдів доларів. Зокрема, у 2008–2017 роках у відбудову мереж слід вкласти 2,3 мільярда; у 2018–2027 рр. – 4,02 млрд.; у 2028–2037 – 4,66 млрд. доларів.

Валерій Бойченко, для УНІАН 

УНІАН в Google News