В.Бондаренко: Київська влада–піраміда корупції, де задіяна влада центральна

Багато бід, які пожинає Київ, почалися за Омельченка, коли він перетворив депутатський корпус на середовище власної підтримки... Черновецький – абсолютно цинічний і холодний ділок... О, ще пані Ірена Кільчицька... Інтерв’ю

Володимир Бондаренко, один з найяскравіших представників столичної опозиції (блок Кличка–ПРП) зараз обраний народним депутатом України. За його словами, він уже написав заяву про складання повноважень депутата міськради, аби присвятити себе парламентській діяльності.

Володимире Дмитровичу, колись Ви активно підтримували мера Омельченка, потім активно критикували. А що б Ви сказали, якби Вас попросили порівняти діяльність колишнього та нинішнього мера?

Олександр Омельченко пройшов три дуже різні періоди своєї діяльності в Києві. У перший свій період Олександр Олександрович діяв виключно в інтересах міської громади, це коли було усунуто Косаківського (де-факто він був відсторонений від посади, а де-юре залишився керівником міста). Потім відбулися вибори, на яких Олександр Олександрович був обраний міським головою.

 Тоді розпочався другий період влади Омельченка. На жаль, він був також нетривалий, але досить продуктивний. Зокрема, було наведено лад у кадровій політиці.

Але пройшло не так багато часу, як почався третій період. Омельченко вже усвідомив себе людиною, яка має повну компетентність у будь-яких питаннях. І саме відмежування його від критики відбувалося прямо на очах. По-іншому запрацювала міська преса, ТРК “Київ”, газети... Вони почали співати йому дифірамби. Коли Олександр Олександрович відкривав газети, то бачив похвальбу і щиро в неї вірив. Депутатський корпус почав змінюватися також: зникли рухівці та інші критично налаштовані депутати, конформізм опанував депутатський корпус. Почалися перші земельні “цікавинки”.

Але це було в сотні разів скромнішим від того, що робиться сьогодні, і будь-яка критика у Верховній Раді викликала реакцію. Після одного виступу у Верховній Раді були скасовані всі рішення про виділення землі в Пущі-Водиці, а це 850 гектарів.

Та багато бід, які пожинає Київ сьогодні, почалися саме в третьому періоді Омельченка, коли він перетворив депутатський корпус на середовище власної підтримки. Депутати почали отримувати мільйон з чимось гривен на здійснення діяльності на рік, вирішували дедалі більше власних питань і все менше займалися питаннями, якими потрібно було займатися – нормотворчістю місцевого рівня, організацією міського життя.

Заступники набиралися за принципом вірнопідданства, а також неконкурентності з ним. Згадайте самі: Сташевський – людина передпенсійного віку, Фоменко глибокий пенсіонер, інші просто заглядали йому в рот. Він обмежив контакт зі світом, спілкуючись з людьми, які ніколи не говорили йому правду.

Почалися столичні проблеми. Найгостріша, на мій погляд, це система забудови Києва. Було зігноровано генеральний план розвитку міста Києва, скасовано таке відомство, як головне управління капітального будівництва, що контролювало забудову столиці, зліквідовано всілякі обмеження задля інвестиційної діяльності, у тому числі непорядних інвесторів (як наслідок з часом з’явився “Еліта-Центр”). Це було зроблено шляхом скасування спеціального відділу захисту інвестицій. Цей відділ було скасовано за поданням Омельченка, і тому почалася неконтрольована забудова Києва, виникло понад чотириста конфліктів у цій сфері, розпочалася боротьба з людьми, ціла хвиля захоплень дворів, дитячих майданчиків, бо і депутати, і недепутати вирішували свої питання, не зважаючи ні на генеральний план, ні на що.

Тобто ця біда почалася тоді. Сьогодні вона розрослася в неконтрольовану систему, яка просто знищує Київ. Знищуються зелені зони, інженерні коридори, на яких ніколи не дозволялося будувати. При Омельченку це не мало таких широких масштабів, але почалося саме тоді. Почалися тоді й інші біди, зокрема, пов’язані з передачею міського майна в руки спритних ділків. Згадайте знаменитий Сінний ринок...

Писали, що серед людей, які придбали цей ринок начебто були представники київської міліції та сім’ї Олександра Олександровича?

Так, це пов’язують з його невісткою... Пізніше з’явився в Києві Андрій Іванов, який виграв вибори в Івана Салія. Іванов представляв інтереси великої групи, Василя Хмельницького й уже тоді в їхні руки переходила така власність, як хлібозаводи, борошномельні підприємства, тоді були створені “Київенергохолдінг” та “Хліб Києва”. Понад сорок структурних підрозділів перетекло в руки ділків шляхом продажу пакетів акцій. Тому більшість негативних процесів щодо землі, власності та фінансів почалися при Омельченку. Тому що фінансовий ресурс міста Києва все більше ставав підконтрольним одній особі. Омельченко спочатку розподіляв до двадцяти відсотків бюджету, потім контролював уже весь бюджет, самостійно ухвалював рішення, куди давати – куди не давати. Тоді Омельченко почав діяти як господар міста, котрий з панського плеча, без колегіального розгляду вирішує, куди виділяти гроші.

Стали з’являтися об’єкти, які дивували всіх. Наприклад, міст із Троєщини в нікуди, лінія трамваю в нікуди... Усе в результаті заморозили, а це мільйони гривень... Фінансисти називали цю дорогу “дорослою залізницею” – знаєте, є Києві дитяча залізниця, а це доросла: побавилися люди до виборів, і все закінчилося...

Цей третій період Омельченка логічно підвів до того вибору, який зробили кияни. Це був усвідомлений вибір, адже надто багато було негативних процесів, вони все одно проривалися в пресу, і втома від Омельченка виявилась критичною.

Щодо Черновецького... Дуже важко було відстежити ту соціальну групу, якою він скористався для виборів. Вона практично не ловиться соціологією. Це люди, які за системою мережевого маркетингу реалізували вибори в місті Києві, спираючись на десятки релігійних громад, якими керує Сандей Аделаджа. Це було зроблено тихо і спокійно, без галасу. Леонід Михайлович використав люмпенізовану частину населення в концентрованому вигляді, максимально. А соціологія показувала, що переможе Кличко.

Соціологія сказала неправду?

Кличко на три з половиною відсотка обходив Омельченка, Омельченко мав би відійти в принципі. Були розмови, були домовленості... І сьогодні, коли Омельченко кусає лікті, то має усвідомлювати, що він є автором приходу в місто Київ Леоніда Черновецького. Він особисто – ніхто інший.

А хто такий Черновецький?.. При тому, що створюється образ людини комічної, недоумкуватої, – це абсолютно цинічний і холодний ділок, який просто організує шматування Києва. Він дає абсолютно тверезі команди – кому як голосувати... Наприклад, відведення на Старонаводницькій балці п’яти гектарів землі.

Або з тими ж евакуаторами... Спочатку він був активним борцем проти них. А нині – розгорнув активну діяльність з блокування руху на дорогах. Адже евакуатор, коли приїжджає і забирає автомобіль, то займає значно більше місця, ніж той автомобіль. Він же нікуди не їде, він стає поруч і чекає хабара в п’ятсот гривень. З ним розрахувались, і він їде до наступного. Це перетворилось на терор водіїв...

Поряд перебуває сім’я, яка контролює основні сфери міського господарства. Анатолій Чуб оперує майном, Супруненко, його зять – фактично керує землею. У цій системі задіяні і син Черновецького, і купа інших родичів. І не гребують вони нічим – ні великим, ні маленьким...

Почалося глобальне рейдерство в системі міського господарства і комунальних служб. Характерна прикмета: захоплення ринків, зоопарків, спроби взагалі усунути міську раду від будь-яких рішень. Але найбільше, що вдалося зробити команді Черновецького, – це корумпувати систему київської міської влади, включаючи депутатський корпус, а також представників державної влади, які контролюють київську територію, зокрема прокуратури, міліції. Ці структури серйозно вражені корупцією. Тому переважна більшість питань, які вирішуються в Київраді, – це питання розподілу землі, майна та фінансів. У цьому активну участь беруть депутати більшості, яка була створена не шляхом вибору людей, а шляхом перетягування нестійких членів з різних фракцій. Корумпована піраміда виходить на саму верхівку київської влади, а потім ідуть різні підрозділи, а коли хтось збирається звернутися до ГПУ, то ці питання гасяться, бо Генпрокуратура є споживачем київської землі. Це саме стосується судової системи. Одним з перших рішень нової Київради, яке підтримав Черновецькмй, було відведення саме суддям десяти гектарів землі на Десенці. А Тетяна Сергіївна Ківалова, яка очолює юридичний захист Черновецького в судах, має в розпорядженні близько сотні юристів, котрі захищають київську владу в судах від тих, хто наважився з нею боротися.

Київська влада – це велика піраміда корупції, про яку відомо Президенту України, прем’єр-міністру, генеральному прокурору і всім іншим, хто б мусив це зупинити.

Це абсолютно цинічна та відкрита корупція. Якщо на засіданні Київської міської Ради один депутат може піднятися і сказати: оце день народження мого колеги Данилова, давайте дамо йому шматок землі. І дали. Це жахливо!

А як Вам кадрова політика в Києві?

Кадрова система шокуюча. До роботи залучаються люди, які ніколи не займалися цією сферою. У принципі, метрополітеном мала би займатися людина, яка мала би стосунок до Метробуду, Метрополітену чи організації руху. Я не хочу нічого зайвого сказати про Петра Мірошникова, який керував Інкомбанком, але метро довірили йому... Директором зоопарку поставили людину, яка керувала банно-пральним комбінатом, і в неї в підпорядкуванні було шестеро людей. То вже самі побачили, що при ньому дохнуть ті, хто мав би жити вічно. Папуги мруть...

О, ще пані Ірена Кільчицька. Я не проти багатих людей і розумію, що не всі ми однакові. Якось ми мали з нею спір з приводу втрат на енергопостачання. Я сказав, що в мене є документи, які підтверджують, що двадцять відсотків ресурсу, теплової енергії, води втрачаються на шляху від виробника до людини. А потім ці втрати вкладаються нам в тарифи. Це ж не стимулює ощадливість. Вона каже, так прийнято. Я кажу, ви тут пишете, що любите червону й чорну ікру, у вас всі холодильники нею забиті... (Нагадаю, Кільчицька в одінй публікації пише приблизно таке: “У меня четыреста пар обуви и некоторые из них я не успеваю надеть, потому что мода проходит. Человеком я себя чувствую, когда прилетаю в Париж. А прилетая в Париж, покупаю самое дорогое шампанское. Если есть выбор между тремя тысячами, пятью и восьмью, то я беру только за восемь. У меня 15 сумок фирмы «Гермес», одна из них имеет цену с пятью нулями»). Але повернемося до ікри. Я, наприклад, кажу: уявіть що на базарі ви просите кілограм ікри, а по дорозі до вашої посудини, продавець двісті грам розсипає. То ви будете платити за кіло чи за вісімсот грам? А вона мені каже: у мене ікру купує служанка...

А про людину, яка нагадує нашого мера, я вам зараз розкажу анекдот. Їде собі чоловік, такий закумарений. Бабця йому каже: хлопче, закомпостуй талончик. Він на неї подивився й далі їде. А вона потім настійливо просить: закомпостуйте талончик. Він бере і звертається до військового: солдатику, закомпостуй талочник. Той відказує: я не солдат, я матрос. Той закумарений радісно звертається до бабаці й каже: бабусю, компостувати не треба, ми на кораблі. Так ось Київ – це корабель, на якому ми всі їдемо...

Ви думаєте, що найсильніша кандидатура на посаду мера - це Кличко? Чи ви поставите на іншого?

Я в команді Кличка прийшов до Київради, і я абсолютно щиро боровся, щоб він став мером, повністю усвідомлюючи, що він не є найбільшим фахівцем у міському господарстві. Але ті люди, котрі збирались з ним працювати, були компетентні в міському господарстві. І сьогодні вони всі з ним. А сам Віталій вже має певний досвід роботи в місті, і побачив зсередини, що таке Київрада і як вона працює.

А що робить Кличка фаворитом – його відданість команді чи розуміння, що він не настільки досвідчений, і ним можна буде керувати?

Так, Віталій зможе оточити себе людьми, які братимуть на себе знайомий їм шмат роботи. А що тут такого? Є дуже велика різниця – радити збоку, чи самому працювати.

Чому важливо обрати якраз Віталія? Буде 2012 рік (Євро–2012). Це все відбуватиметься в Києві. А для Києва, для України інвестиції з Європи – це дуже серйозна річ. Кличко – людина світова. І цей час, цей термін йому слід використати з одною метою: затягнути до Києва якомога більше інвесторів. Ми не маємо власних грошей, щоб підготуватися до Євро–2012.

Зараз є різні кандидати на посаду мера – Черновецький, Омельченко, Луценко. Кличко – реальний кандидат. Але якщо Олександр Олександрович знову піде балотуватися, то він знову приведе Черновецького.

Ви написали заяву про складання повноважень депутата міськради. Вам подякували за роботу?

Так, хоча я їм і дошкуляв... Але я сказав, хлопці, і не сподівайтеся – я приходитиму до вас на кожне сесійне засідання вже як народний депутат.

Розмовляла Лана Самохвалова

УНІАН в Google News