Юрій Костенко: Є лише один спосіб повернути заощадження – оголосити ці кошти боргом Росії перед Україною

Призначення Богатирьової – спроба об’єднати Україну в політичний спосіб... Нічого доброго з партії, у якої одна нога йде в ЄС, а друга в колгосп, – не вийде... Інтерв’ю

Народний депутат Верховної Ради від НУ–НС, лідер Української народної партії Юрій Костенко відповів на запитання УНІАН.

ПРИЗНАЧЕННЯ БОГАТИРЬОВОЇ – СПРОБА ОБ’ЄДНУВАТИ УКРАЇНУ В ПОЛІТИЧНИЙ СПОСІБ

Юрію Івановичу, як Ви прокоментуєте призначення Раїси Богатирьової на посаду секретаря РНБО?

Це чергова спроба Президента об’єднувати Україну у політичний спосіб...

А як треба об’єднувати?

Об’єднувати слід єдиною державною політикою, яка була б зрозуміла і на Сході і на Заході. І тими рішеннями, які б давали зовсім інший рівень життя в Україні. Коли шахтар знатиме, що синьо-жовтий прапор дав йому набагато вищий рівень життя, ніж радянський, то всі спекуляції на тему розбіжностей виборців Сходу і Заходу відпадуть.

Щодо цього призначення, не було дискусії Президента з фракцією. І це, звичайно, не компетенція фракції. Але якщо йдеться про загальну політичну стратегію і про те, що в цій стратегії фракція має відігравати важливу політичну роль – як президентська сила, – то Президент міг би поінформувати членів фракції, як він об’єднуватиме державу, за допомогою якої конструкції, у тому числі й за допомогою яких кадрових рішень.

А призначення міністра уряду Януковича Юрія Богуцького заступником голови Секретаріату як Ви сприймаєте?

Як виконавець, котрого привчили бути виконавцем ще за часів комуністів, можливо, він хороший... Але міністр повинен уміти творити політику. Я от ніколи не був у Компартії, я прийшов у політику з науки, але як міністр маю найвищу нагороду Португалії за свою міністерську діяльність. Я тоді формував екологічну політику. Пан Юрій Богуцький – гарний виконавець, а не генератор нової політики.

Якою є перспектива створення єдиної партії на базі НУ–НС?

Я ніколи не змінював свої позиції щодо того, яким має бути в Україні політичний спектр. Він має бути європейським. У Європі політичні сили борються за владу задля того, щоб реалізувати частину програмних засад. Є питання щодо правої ідеології, це – національний інтерес, економічний інтерес та економічна політика, є питання, пов’язані з соціальним станом кожного громадянина, є питання, пов’язані з екологією... Виходячи з того, що хвилює виборця, і формувалися програми демократичних сил.

В Україні праві політичні сили, котрі об’єдналися в Рух, добилися незалежності, це їхня ідеологія та ідея. Мати незалежну державу, у якій можна набагато краще зорганізувати життя й задовольнити національні інтереси українців. Але, здобувши незалежність, праві так і не зорганізували партію, яка могла б боротися за владу.

Сьогодні у Верховній Раді я спостерігаю таку картину: сидять засновники Народного руху України, автори першої рухівської програми Сергій Головатий, Олександр Лавринович на лавах Партії регіонів. Уже не кажу про Ганну Герман, Тараса Чорновола, які вийшли з рухівського середовища... Сидять на інших лавах, уже соціал-демократичних, автор і засновник Руху Мовчан, автор частини програми і засновник Руху Яворівський... І сидять недобиті націоналісти – Українська народна партія, Народний рух України – у неприродному політичному об’єднанні з лібералами та Юрієм Луценком.

Цей стан національної демократії віддзеркалює весь той шлях, яким, з одного боку, може пишатися національна демократія (бо є держава), а з другого – може плакати. Бо ми у Верховній Раді не можемо проводити свою праву політику. Тому я завжди виступав за ідею консолідації саме правих політичних сил. Наша ініціатива 2000 року привела до формування Української правиці, яка дуже активізувала національний рух у 2000 році, стала політичною опорою першому демократичному прем’єр-міністрові Віктору Ющенко, і не тільки в стінах Верховної Ради, а й за її межами. Вона стала підґрунтям майбутньої правоцентристської коаліції “Блок Віктора Ющенко “Наша Україна”, й отже, підтримки його на президентських виборах.

Ці приклади кажуть, що ми дуже довго працюємо над об’єднанням правих сил. І зараз ми говоримо про творення на основі блоку правої політичної партії, про механізм об’єднання, у яких взяли б учать близькі за ідеологією політичні сили.

Якщо говорити про наш виборчий блок, то ідеологічно близькими є Українська народна партія, Народний рух України, Українська республіканська партія “Собор”. Менш близькі – громадянська партія “Пора”, партія ХДС Стретовича, яка опинилася з Луценком у одній конструкції.

Партія права буде, а коли – це вже менш важливо. І я думаю, що вона утвориться в природний спосіб: не через договори та підписи під деклараціями, а через те, що в українському суспільстві виникне потреба в такій партії. Потреба виникне з інтересів національних та економічних.

Сьогодні навіть олігархи, які за своєю позицією є прихильниками правої політики, відчувають потребу в такій партії. Бо неукраїнська Україна з сімнадцятирічним стажем принижує українців. Уже не кажу про економіку, над якою чиновник знущається сімнадцять років поспіль...

НІЧОГО ДОБРОГО З ПАРТІЇ, У ЯКОЇ ОДНА НОГА ЙДЕ В ЄС, А ДРУГА В КОЛГОСП, – НЕ ВИЙДЕ

Усі завжди розуміли, що ніякої єдиної партії не буде... Для чого політики заводили ці розмови?

Тільки не Юрій Костенко. Юрій Костенко казав ще у 2004 році, що має бути на основі виборчого блоку Віктора Ющенка “Наша Україна” (тоді Ющенко виступив з ініціативою партії) щонайменше дві партії: одна правоцентристська, друга – ліберальна.

Сьогодні я можу тільки констатувати, що ця тема себе не вичерпала, і в основі цього нового виборчого утворення також є три складники. І робити зі збірної політичної солянки єдину партію це – повторювати помилки, які були зроблені при створенні партії “Народний Союз “Наша Україна”. Нічого доброго в такій політичній силі, яка, умовно кажучи, однією ногою йде в ЄС, а другою – у колгосп, – не вийде.

Складається враження, що Вам у блоці завжди щось заважає. То “любі друзі” заважають – забрали Порошенка, тепер Балога заважає, і з Президентом – тонкі відносини. Як Ви зараз охарактеризуєте атмосферу у блоці й причину такої шорсткості?

Щодо періодів партії, то можна зазирнути в історію національної демократії. Внутрішні протиріччя завжди були і в нас, і в інших політичних силах.

Та що там казати, якщо навіть Компартія розкололась на три партії –  чого ви це не аналізуєте?

 Тобто є об’єктивні речі, які полягають у тому, що Президент Віктор Ющенко є почесним головою партії і в нинішньому блоці має найбільшу кількість депутатських місць, а отже, має право політично впливати на всі рішення, котрі ухвалюються представниками партії у фракції. Він є одним з членів та фундаторів блоку.

Друга об’єктивна річ стосується коаліції та її співпраці з Президентом. Поки що в нас немає такої традиції, яка є у західних країнах. Коли Президент є не лише почесним головою, а й лідером політичної сили чи блоку політичних сил, і ця політична сила у взаємодії з Президентом розглядає всі питання – і стратегії, і кадрів. У нас така система лише формується, і тому певні тертя чи протиріччя є. Це об’єктивний чинник.

Тепер – суб’єктивний. Секретаріат Президента як найближче оточення, з яким він працює, формує свої впливи, намагається реалізувати свій інтерес, у тому числі й через політику фракції у Верховній Раді. Тож виникають певні дискусії. Ви називаєте їх шорсткістю... Я би їх так не називав.

Те, що у фракції гостро проходить обговорення кадрових питань, то так завжди було. І я б не робив з цього проблеми, бо в результаті дискусії народжується поведінка фракції, яка є логічною та послідовною. Зокрема, це стосується обрання прем’єр-міністра Тимошенко і всього складу уряду – попри те, що дуже багато є незадоволених, зокрема і Юрій Костенко, першим складом цього уряду.

Я БАЧИВ, ЯК УКРАЇНСЬКІ МІНІСТРИ ЗАХОДИЛИ ДО ЄЛЬЦИНА НА НАПІВЗІГНУТИХ НОГАХ

Окремі наші експерти зазначають, що північний вектор нашої зовнішньої політики абсолютно провалений. Що таким радикально прозахідним міністрам закордонних справ, як Тарасюк та Огризко, слід мати м’яких заступників, на кшталт...

Раїси Богатирьової на посаді секретаря РНБО? Теж баланс?..

Російсько-українські відносини – найважча тема. Бо в нас не було влади, яка у своїх діях керувалася виключно національним інтересом. І саме ця українська меншовартісна влада призвела до тих деформацій у російсько-українських відносинах. Саме в цьому є найбільша їхня проблема, а не в тому, що радикально прозахідні міністри зовнішніх справ Огризко та Тарасюк псують відносини з Росією.

Я маю власний досвід спілкування з Росією на найвищих рівнях, бо очолював урядову делегацію України на переговорах щодо ядерного роззброєння. І тоді на перших переговорах Росія казала абсолютно безапеляційно: ви маєте віддати ядерну зброю, бо це наша ядерна зброя. А Юрій Костенко, який був зовсім молодим політиком, у 1992 році запитав: а на якій підставі ви кажете, що це ваша власність? Адже є міжнародне право, відповідно до якого все майно, яке є на території на момент проголошення державності, автоматично проголошується національною власністю. Якщо виходити з ваших міркувань, то ми як Україна можемо претендувати на всі Тюменські нафтові родовища, бо там працювало 70–80 відсотків українців, і Українська РСР піднімала ці нафтові родовища своїми коштами.

Коли ти говориш з таких позицій, то російські політики це розуміють і йдуть на пошук компромісу, який і було досягнуто тоді – визнанням нашого права на ядерну зброю. Росія тоді таки компенсувала Україні ядерні боєголовки у вигляді ядерного палива, яке два з половиною роки ми отримували безкоштовно.

Якби прем’єри, які були в Україні, їздили до Росії захищати національні інтереси, то Росія набагато швидше визнала б не лише де-юре, а й де-факто українську незалежність та український національний інтерес. Я на власні очі бачив міністрів, які заходили до Єльцина на напівзігнутих ногах, як ті “казаки” перед Катериною: ні, мамо, не встанемо з колін... Давайте, подивимося до урядовців, які перед кожними чи то президентськими, чи то парламентськими виборами в черзі стоять на поклон до святійшого російського царя. Що вони там шукають?

Питання не в Росії. Питання в українській владі, яка дуже страждає потужним синдромом меншовартості, і не лише в спілкуванні зі Сходом, а й у спілкуванні із Заходом. Перед американцями в багатьох чиновників тремтять піджилки.

Треба в собі шукати стійкість, яку почали б поважати та визнавати.

Деякі ділки кажуть, що в букмекерських конторах на майбутніх президентських виборах ставитимуть на Януковича. Що слід зробити, щоб реформи стали неминучими, зовнішній вектор – справді незмінним?

Слід заявити, що коаліція працює як єдина команда. І в цій команді є Президент Ющенко і прем’єр Юлія Тимошенко. А якщо ця команда демонструватиме єдність, то ті ставки в букмекерських конторах будуть викинуті на вітер гроші. Бо більшість, Президент та прем’єр переможуть.

Якщо команда демонструватиме бажання робити добро для громадян, то ця коаліція буде непереможною...

От нещодавно транслювалося “звернення” Юлії Тимошенко до народу, склалося враження, що то Президент виступає...

Юлія Володимирівна підписалася в коаліційній угоді як політичний діяч під тим, що збирається з Президентом реалізовувати програму... Для такої роботи вистачає більше ніж достатньо повноважень Ющенкові як Президенту, Тимошенко як прем’єр-міністру, міністрам і мені як депутату. Якщо це використовується лише задля того, щоб, граючи на інтонаціях, обіцянках, боротися лише за статус хазяїна, то тоді нічого доброго не буде.

Є ЛИШЕ ОДИН СПОСІБ ПОВЕРНУТИ ЗАОЩАДЖЕННЯ – ОГОЛОСИТИ ЦІ КОШТИ БОРГОМ РОСІЇ ПЕРЕД УКРАЇНОЮ

Коли у Верховній Раді прийматимуть бюджет на наступний рік?

Уряд вустами міністра фінансів сказав, що Верховна Рада має затвердити той бюджет, який зроблено попереднім урядом. А потім у першому кварталі вноситимуться зміни.

Хочете приймати бюджет Азарова? Розумно, бо на виконання передвиборчих обіцянок там закладено 55 мільярдів, а виконання обіцянок БЮТ коштує 100 мільярдів гривень...

Який це буде бюджет, я зможу сказати, коли побачу його на власні очі.

Коли я прийшла до кабінету, ви сказали, що читаєте про те, як повернути заощадження.

Я вкотре переконався, що механізм повернення заощаджень слід формувати в інший спосіб, ніж у той, який пропонується.

По-перше, слід чітко заявити, яка сума є на ощадкнижках на момент розпаду Союзу в громадян Української РСР. Це відомі речі.

Те, на що я посилаюся і що було озвучено першим Президентом Леонідом Кравчуком, – це 132 мільярди доларів. Наскільки я пам’ятаю, 129 мільярдів рублів у переводі на той момент (долар – це рубль) – це приблизно та сума, яку й треба повертати. А не казати, що хтось помер... Це не цивілізований підхід, коли розраховують на те, що хтось помер. У всьому світі, якщо держава бере зобов’язання, то виконує їх у повному обсязі.

А щодо самої суми, то є лише один спосіб повернути заощадження – оголосити ці кошти боргом Росії перед Україною. Це буде справедливо, це дасть можливість сідати з Росією за стіл переговорів та обговорювати механізм взаєморозрахунків. Бо в українсько-російських відносинах, крім того, що немає рівності, немає економічного підґрунтя, яке б базувалося на інтересі держави.

У нас настільки все переплелося, що ми виокремлюємо тільки одну частину україно-російських відносин, з якою ми начебто наближаємося до європейських стандартів, – ціна на газ. А все інше? Починаючи від боргів та активів СРСР, які залишилися не перерозподіленими... Верховна Рада так і не ратифікувала так званий нульовий варіант, який пропонувала Росія, – що всі активи й усі боргові зобов’язання переходять в управління Росією. Такого рішення Верховна Рада не приймала.

Це і дасть підстави шукати нам компроміс. І шукати спосіб, щоб заощадження були повернуті.

Розмовляла Лана Самохвалова

УНІАН в Google News