Валентина Семенюк прийняла Божу благодать – “наче виступила на трибуні”

У першу шлюбну ніч Семенюк спала мало, але міцно...  “З Мартинюком, якби не Валентина, я б ніколи за один стіл не сів", – сказав Мельниченко... Репортаж

Протягом двох тижнів преса активно відстежує усі інтимні подробиці з одруження голови Фонду держмайна Валентини Семенюк та бізнесмена-страховика Віталія Самсоненка.

Хоча молодята вже й не першої молодості, та відверто розповідають, як вони одне одного кохають, як їх звела доля і які вони врешті-решт щасливі… Аби громадськість пересвідчилася в цьому, фотокореспондентів було запущено у святая святих – спальню, у якій закохані прямо на ліжку пристрасно цілувалися, позуючи перед камерою, а на кухні чиновниця турботливо годувала свого нареченого холодцем власного приготування.

Валентина та Віталій вирішили не просто поставити штампи в паспорти, а й стати на рушничок щастя перед Господом...  І саме вчора, 20 січня, чиновниця та бізнесмен отримали Боже благословення у Лаврі – у храмі Всіх Преподобних Печерських (так званому Теплому храмі).

Церемонію вінчання запланували на 12 годину, але мабуть, молодятам дуже вже не терпілося стати одним цілим, тому прибули до храму на двадцять хвилин раніше… І тут на наречених чекав сюрприз – двері церкви зачинені, а священик, котрий мав їх вінчати, ще правив попередню службу. Тож молодим довелося чекати на морозі 45 хвилин.

Валентина Петрівна була одягнена в прозору сукню, розшиту бісером, яку їй вибрав її чоловік. І, як на мене, зробив це досить вдало: весільне вбрання пасувало до стилю нареченої, а головне, її груди виглядали ще сексуальнішими.

У ролі свідків виступали діти наречених – донька Валентини Семенюк Людмила і син Віталія Самсоненка Володимир.

– Мати дочку, яка одружує маму, – це дуже гарно, – каже молода, не приховуючи радості.

На запитання, де пара житиме після одруження, Валентина відповіла не як політик і голова Фонду держмайна, а як проста жінка:

– Спитайте у чоловіка. Жінка повинна завжди йти за чоловіком. Мабуть, це вперше у моєму житті, коли я з цим погоджуюся.

Весільну подорож на Мальдіви молодятам організував син Віталія, але вони вирішили її відкласти.

– На жаль, політична ситуація не дає нам змоги поїхати на відпочинок, – каже наречена. – Нам син зробив подарунок, та ми його трошки перенесемо на той час, коли ситуація заспокоїться в парламенті й у Фонді держмайна. Я думаю, що щасливі ті батьки, котрі мають дітей, які можуть робити їм такі подарунки.

На вінчання преси збіглося чимало, були представлені майже всі провідні телеканали, Валентина цьому дуже раділа.

– Боже, скільки вас зібралося, і навіть «Інтер» є!

Журналісти не переставали випитувати інтимні подробиці.

– А діти у вас будуть?

– Ну й вопрос! – Молода інколи поривалася розмовляти російською, мабуть, щоб підлаштуватися під молодого (він літературною українською не говорив). – Знаєте, у житті всяке буває...

Як ми довідалися від Валентини Петрівни, вона віруюча людина, часто ходить до храму, тому вінчання для неї – це дуже серйозна річ, і вона не приховувала свого хвилювання.

– Ступати на стежину одруження в такому віці – завжди хвилювання. Ми вінчаємося вперше, тому є відчуття Божої благодаті, і я, звичайно, хвилююся. Це можна порівняти з тим, коли я вперше виступала на трибуні. Сьогодні особливий день… Навіть сприяє погода... А ти як Віталику?

– Просто щасливий, – відповідає він.

У молодят поцікавилися, чи були в них віщі сни напередодні вінчання. Наречений сказав, що перша шлюбна ніч уже відбулася (розписалися вони 19 січня), тож для снів часу не залишилося...

– Цієї ночі ми спали мало – так, як годиться в першу шлюбну ніч... Мало, але міцно.

При цих словах Семенюк розсміялася. І справді, скільки жінці потрібно для щастя...

– А дружина готуватиме чоловікові? – поцікавився хтось.

– Я вже й до цього готувала. Я вважаю, що кожна жінка повинна готувати, бо вона є берегиня тепла і добра. І саме стіл є цим добром і теплом... Я найбільше люблю холодець. Віталику, а ти любиш холодець?

– Я люблю все, що готує Валя.

Я попросила господиню розповісти про секрет приготування цього легендарного холодцю, про який уже у пресі вже багато писалося.

– Домашній півник, обов’язково гомілка свиняча, вимочена двічі чи тричі. Перший раз закипіло – зілляв. А потім уже кипить на малесенькому вогні. Туди додаю цибулі з лушпинням, сіль, перець... І часник – після приготування.

– А вам подобається той резонанс, який викликало ваше весілля?

– Я не уявляла, що моя скромна персона може викликати такий ажіотаж... Мені здається, що про політиків і про виконавчу владу потрібно показувати щось добре і щось інше. Не можна весь час показувати, як одне одному по лицях б’ють, одне одного штовхають. Гадаю, наше одруження, вінчання може припинити таке не дуже хороше явище, як громадянські шлюби. Потрібно все робити по-божому.

Діти теж радіють за своїх батьків. Свідок, він же син нареченого, каже, що надзвичайно радий за свого батька.

– Ну, подивіться на очі жениха… Він же горить весь. Як же я можу бути за нього не радий?!

Ось уже минуло півгодини, а церкву ще не відкрили… Валентина не витримує і просить подругу піти поцікавитися, у чому справа. Наречений хвилюється, що дружина замерзне.

– Накиньте щось на неї, а то точно наречену заморозимо, – каже він комусь.

Їй зі свого плеча скидає хутряну шубу найкраща подруга Олександра. Валентину шуба не дуже задовольняє, вона просить принести її власну – з блакитної норки...

На церемонію вінчання прийшов друг голови ФДМУ, легендарний майор “під диваном” Микола Мельниченко, який приніс їй розкішний букет орхідей.

– Валентина Петрівна – мій друг, – поділився Мельниченко з кореспондентом УНІАН. – Ми з нею товаришуємо по-людськи. Мені справді приємно, що через такий проміжок часу вона знайшла свою другу половину. Це те, що називається жіночим щастям.

Але на саму гулянку “хранитель плівок” іти не збирається.

– Мені сьогодні захотілося бути саме тут – саме на вінчанні. Я не вважаю, що всім людям, які були на вінчанні обов’язково бути на гулянці. Пам’ятаю, коли Валентина Петрівна святкувала 50-річчя, на вечірці мені довелося сидіти за одним столом з Адамом Мартинюком, Бойком, що було не дуже приємно. А тут церква, і тут душею приємніше бути... Є люди, з якими якби не Валентина Петрівна, я б ніколи не сів за один стіл.

Нарешті з’явився отець Павло, який завів молодих у храм і повінчав їх.

– Чи маєш, Валентино, добре серце і невимушену думку взяти за чоловіка Віталія, котрого перед собою бачиш?

– Так, – сказала Валентина.

– Чи маєш, Віталію, добре серце і невимушену думку взяти за дружину Валентину, котру перед собою бачиш?

– Так, – сказав Віталій.

Після цього вони обмінялися обручками й стали чоловіком і дружиною.

Прийнявши Боже благословення, молодята випустили в небо двох білосніжних голубів – як символ чистого кохання.

Оксана Климончук

УНІАН в Google News